Понад 90 родичів загиблих у катастрофі розповіли про тих, кого втратили, про свою травму, горе, і закликали винних, нарешті, визнати відповідальність.

«Ґрати» розповідають, як пройшов черговий, можливо, найважчий і найважливіший етап судового процесу.

«Ми прощалися на три тижні, але це стало прощанням назавжди», — цими словами жителька Нідерландів Сандра Тіммерс почала свою промову в Окружному суді Гааги, де з березня 2020 року розглядають справу про вбивство пасажирів та екіпажу рейсу МН17 «Малайзійських авіаліній».

Катастрофа сталася в небі над Донецькою областю 17 липня 2014 року. Прокуратура Нідерландів доводить у суді, що літак збили ракетою зенітно-ракетного комплексу «БУК», завезеного на непідконтрольні території з Росії, і що до цього причетні четверо проросійських бойовиків.

Сандра Тіммерс. Скріншот із трансляції засідання в Окружному суді Гааги

Сандра Тіммерс втратила в катастрофі тата Герардуса й маму Йоханну. Вони летіли у відпустку своєї мрії — в Індонезію, на Балі та Яву — планували подорожувати на велосипедах. Але 17 липня життя сім’ї змінилося назавжди.

«Імена загиблих з’явилися в ЗМІ, і вже нічого не було як раніше», — згадує Сандра, стримуючи сльози.

Вона одна з понад 90 родичів, які скористалися своїм правом виступити в суді й розповісти, як вони переживають трагедію, яка сталася сім років тому. А також висловитися про судовий процес і слідство.

Жителі Нідерландів здебільшого виступали в залі суду особисто, і говорили не лише від себе, а й від інших членів сім’ї. Родичі загиблих з інших країн, зокрема  Австралії та Індонезії, мали змогу висловитися онлайн по відеозв’язку. Дехто не хотів виступати наживо, і в залі юридичного комплексу Схіпхол, у якому проходить процес, дивилися відеозаписи їхніх звернень або адвокати зачитували письмові заяви. Кілька родичів попросили не показувати їхні обличчя або ж взагалі не транслювати їхні слова.

Суд погодився на всі умови. Колегія суддів на чолі з головуючим Хейндріком Стейнгаюсом вислухали всіх підкреслено ввічливо та уважно.

«Кажуть, що в складних кримінальних процесах треба завжди користуватися лише головою, але впродовж цих тижнів ми тримали відкритими наші серця, щоби прийняти те, що ми чули», — сказав суддя Стейнгаюс, резюмуючи минулі 10 днів слухань.

Родичі загиблих у відповідь дякували суду за шанобливе поводження з ними.

У процесі набагато більше потерпілих. Лише натепер були заявлені 299 цивільні позови про моральну компенсацію.

Як зазначила Арлетт Схейнс із групи адвокатів Ради правової допомоги жертвам катастрофи, останні тижні були унікальними в історії нідерландської системи кримінального правосуддя. Уперше така велика кількість родичів загиблих мали можливість звернутися до суду.

Національна катастрофа

«Це найбільша атака на нідерландське цивільне населення з часів Другої світової», — заявила адвокатка Схейнс у суді.

Дві третини пасажирів — 193 дорослих і дітей — на борту авіалайнера були громадянами Нідерландів. Аварія МН17 стала національною катастрофою. Вперше за пів століття в країні оголосили загальний день скорботи, коли 23 липня 2014 року до Ейндховена з Харкова на військових літаках прибули перші труни з рештками загиблих.

«Татові важко робити труну для своєї дитини». Виступ у суді батька Джойс Бай, жертви катастрофи MH17

«Очікування в невідомості було дуже болючим. Коли тіла повернули, ми їздили до аеропорту Ейндховена щодня. Ми не знали, у якій труні її тіло. Лише через п’ять тижнів нам повідомили, що її ідентифікували. Її тіло було цілим, але прикрас не знайшли», — згадував у суді Яб Бай.

Він втратив у катастрофі старшу доньку Джойс. Вона летіла до Малайзії, де планувала волонтерити. Яб мав зустрітися з Джойс у Куала-Лумпурі за тиждень.

Тіло 41-річної жінки знайшли без одягу.

«Я маю лише один кросівок без шнурків. Його знайшли на місці аварії й повернули мені. Він був не на ній, коли знайшли її тіло», — говорила Бабс, молодша сестра Джойс.

Сестра Джойс Бай — Бабс. Скріншот із трансляції засідання в Окружному суді Гааги

«Як і цьому черевику, мені бракує другого для пари — колись ми були такою парою. Тепер я почуватимуся так завжди. Як і в цього черевика, моя друга половина тепер відсутня», — сказала Бабс.

Їй довелося попрощатися із сестрою в зачиненій труні.

Родичі 72-річного Йопа Деро прощалися з ним тричі. Останні його рештки ідентифікували в січні 2018 року.

«Я дивився на щось, чого не міг впізнати. І, можливо, це було на краще», — говорив у суді Пауль Деро, його син.

Він, брат і сестра ховали частини скелета й черепа батька.

У суді Пауль згадував, як разом із сестрою Джойс проводжали батька на літак в аеропорту Схіпхол.

«Вона схвильовано запитала, чи не боїться він летіти над Україною? Батько, як крутий мужик, сказав: «Ми будемо високо в небі». До того ж «Малайзійські авіалінії» були його улюбленими», — розповідав Пауль.

Пауль Деро та його сестра Джойс. Скріншот із трансляції засідання в Окружному суді Гааги

Він зізнався, що не одразу зважився виступити в суді — підтвердив свою участь за два тижні до слухань.

«Спочатку я думав, що це буде занадто важко. Що я скажу? Якою є мета? Я також не вірив у правосуддя. Чи відкриють нам правду?», — сказав Пауль.

Астрід Кроун і сестра Луїз також втратили батьків у катастрофі — Хенка та Інне. Татові було 57 років, а мамі — 52. Вони любили подорожувати, були активними членами місцевої громади, мали свій бізнес — крамниці оптики, які були водночас громадськими центрами, де пили каву й спілкувалися з друзями. Після їхньої смерті Астрід, тоді їй було 27 років, довелося продати бізнес, покинути будинок, де вони із сестрою провели дитинство.

«Раптово ти стаєш самотньою, з молодшою ​​сестрою. Усе ускладнюється. Моя основа похитнулася через неймовірно жорстокий злочин. Одномоментно, одним махом», — говорила Астрід.

«Як тепер вільно жити, якщо в небі можуть збити цивільний літак? — вона досі ставить собі це питання. — Як громадянин Нідерландів ти можеш просто стати жертвою масового вбивства у війні на кордоні Європи… Більше немає жодної безпеки».

Сестри Франциска й Хендріка Вон дер Хінен виступали в суді від імені двох сімей: нідерландської та індонезійської. У катастрофі загинули п’ятеро їхніх близьких: Йоханнес Вон дер Хінен, брат Франціски й Хендрики, його дружина Шаліза Дева і троє дітей — їх поховали у двох могилах. У 2014 році в Австралії, де був дім Йоханнеса й Шалізи останні п’ять із половиною років. А рік потому, коли ідентифікували нові частини тіл, їх поховали в Нідерландах — на батьківщині Йоханнеса. Частина рештків, за словами сестер, досі в Грабово, у Донецькій області, під контролем бойовиків.

Загиблі в катастрофі Боїнга МН17 Йоханес Вон дер Хінен, його дружина Шаліза Дева і троє дітей. Світлина надана родичами для Окружного суду Гааги

«Той факт, що всі вони мають по дві могили у двох різних країнах на різних кінцях планети свідчить про те, наскільки аномальною була їхня смерть… — говорили в суді Франциска й Хендріка. — Це був терористичний акт. Чому збили комерційний літак із країни, яка не має стосунку до конфлікту, до України чи Росії? Відтоді минуло сім років — відповідей досі немає».

Тисячі родичів і друзів

Масштаби трагедії величезні: окрім громадян Нідерландів на борту були громадяни ще дев’ятьох країн. Окрім загиблих, катастрофа зачепила кілька поколінь їхніх родичів та близьких.

«Найскладніше, що мені доводилося робити — розповідати моїм дітям, що їхнього дідуся й бабусю вбили», — ділився своїм горем Меттью Ходер по відеозв’язку з Австралії.

Меттью Ходер. Скріншот із трансляції засідання в Окружному суді Гааги

До суду звернулися і двоє його братів — Адам і Девід. Усі вони втратили любих батьків — Говарда й Сьюзан Ходер.

«Австралійці, які важко працювали й ніколи нічого не просили. Були активними, здоровими й насолоджувалися життям, — так їх описував Меттью. — Вони дбали про свою сім’ю — батьків та онуків. Вони любили подорожувати. І це вартувало їм життя».

Індонезійська сім’я Парлан втратила в катастрофі старшого сина Хасна Харді. Він працював у Нідерландах інженером на вантажному судні та дбав про потреби батьків, які живуть в Індонезії. 17 липня його з нетерпінням чекали вдома. Уся сім’я готувалася святкувати закінчення священного посту — Харі Раян. Після загибелі Хасна Харді, цей день для його родичів назавжди залишився затьмареним сумом.

Харді Парлан. Світлина надана родичами для Окружного суду Гааги

«Поки ми продовжуємо сумувати, я сподіваюся світ попрощається з ним добре — здійсненим правосуддям», — йшлося у зверненні батька Харді, яке в суді зачитав адвокат.

У катастрофі МН17 загинули чоловік і дружина Ван Мюлвайк — Еміль та Вікілін — разом із маленькою донькою Адіндою — вони повертались до Сінгапуру, де жили останні кілька років, після канікул у Нідерландах. У суді виступив батько Еміля — Фріц, який також говорив і від імені індонезійської сім’ї його загиблої невістки — Кардії.

«Коли люди запитують, як у нас справи, немає слів, щоб описати, що ми відчуваємо, — розповідав у суді Фріц, — Ми кажемо, що все гаразд. Але ти не можеш словами описати, яка тінь нависла над нашими життями. Дух та енергія, яка в нас усіх була, — вичерпалася. 17 липня 2014 року ми стали родичами жертв. І відчуття порожнечі нас ніколи не залишає».

Незагоєна рана

Сім’ї загиблих досі переживають наслідки подій семирічної давнини. Родичі розповідали, що втратили роботу, втратили друзів, пішли із соцмереж або були змушені переїхати до іншої частини міста, де їх не знають і не турбують хворобливими спогадами.

«З втратою Елземік я втратив частину мого життя, мого майбутнього. У мене проблеми з концентрацією. Врешті я втратив роботу в банку. Розмови з клієнтом, який думає, що він платить занадто великий відсоток — ні, я не міг цього витримати», — говорив у суді батько Елземік Деборст. Для нього вона назавжди залишиться 17-річною.

Судді слухають виступ Хані Патіна з пресцентру суду. Скріншот із трансляції засідання в Окружному суді Гааги

Після втрати своєї матері Нінік Юріані 36-річна Хані відчуває постійну самотність, попри підтримку свого чоловіка та рідних. У суді вона вирішила говорити з кімнати пресцентру, щоби її не було видно.

«Я не знала, чи будуть у мене сили розповісти мою історію. Усе це розкриває глибоку рану, яка повільно і важко гоїться. Але заради моєї дорогої мами я буду говорити», — сказала Хані.

Вона народилася в Джакарті, в Індонезії. Нінік виростила її сама. Коли Хані виповнилося 10 років, мати поїхала з нею до Нідерландів, щоби дати доньці краще майбутнє.

«Я втратила свою маму, свій взірець для наслідування, свою наставницю назавжди… Я сумую за маминими чесними порадами. Вона мене виправляла, коли я помилялася у своїх думках чи діях. Вона завжди вчила мене життю. Дуже складно бути сильною і твердо триматися на ногах, коли таке відбувається», — говорила Хані.

За рік після катастрофи МН17, у якій загинула 31-річна Астрід Хорнікс, у її мами діагностували ПТСР, і жінці довелося проходити психотерапію.

«Відтоді минуло сім років — досі важко. Я ходжу до терапевта, приймаю таблетки, щоби спати. Я припинила вести свій бізнес — у мене була школа дизайну одягу. Я не можу сконцентруватися. У мене більше немає енергії», — розповідала вона. У суді поруч із нею весь час стояв її чоловік.

Батьки Астрід Хонікс. Скріншот із трансляції засідання в Окружному суді Гааги

Астрід була вчителькою в школі для дітей з інвалідністю. І її смерть сильно вплинула на учнів. Намагаючись змиритися з тим, що сталося, діти малювали. Потім ці малюнки нанесли на лавку, яка стала своєрідним меморіалом Астрід.

Бабс Бай відтоді як втратила свою сестру, позбулася телевізора. Їй доводиться дуже обережно обирати, які програми і фільми дивитися й що читати. Вона болісно переживає спроби журналістів поговорити з нею про її втрату.

Інші родичі також говорили, як ускладнювався їхній психологічний стан через постійні згадки про близьких у ЗМІ. А також через дезінформацію і відмови Росії та її бойовиків узяти на себе відповідальність.

«Вбивство моїх батьків стало світовими новинами, воно раптом стало належати суспільству. Хвилі реакції в Нідерландах і всім світом щоразу, коли починали заперечувати роль російських бойовиків у всьому цьому. Але це все стосувалося мене, було особистим!» — ділилася наболілим Уланда Тіммерс. У катастрофі загинули її батьки.

Олег Пулатов з адвокаткой Оленою Кутіною. Один з чотирьох обвинувачених у справі про катастрофу Боїнга МН17. Скріншот з відео, наданого захистом Олега Пулатова на засіданні 3 листопада 2020

У перші місяці трагедії родичам доводилося самостійно розбиратися в суперечливій ​​інформації в ЗМІ про те, що насправді відбулося на Донбасі 17 липня 2014 року.

«Росіяни говорили, що в катастрофі винен український бомбардувальник, у ЄС і США заявляли, що сепаратисти збили літак. Я не міг це все сприйняти. А Радбез Нідерландів довгий час давав політично коректні відповіді, а не конкретну інформацію», — висловлював своє обурення і відчай Пауль Деро. Усе це, за його словами, зробило його тривожним.

Те ж саме переживав Пітер Батс, батько 11-річного Роуена, який загинув у катастрофі.

Пітер Батс із сім’єю. Скріншот із трансляції засідання в Окружному суді Гааги

«Ми постійно мали бути насторожі, щоби не потрапити в маніпуляції ЗМІ», — розповідав Батс.

Родичі загиблих, виступаючи в суді, закликали винних визнати відповідальність і розповісти про те, що сталося. Їм це необхідно, щоб остаточно попрощатися зі своїми близькими.

«Родичі жертв уже сім років дивляться на те, що трапилося, як на пазл, який ніяк не складається. І мій процес переживання цього горя не може просунутися без цієї правди», — говорив Нік Вон дер Кратс. У катастрофі загинули його брат Хюб, мати Барбара з партнером Робертом і їхнім сином Лоренцо.

На початку процесу в суді зачитали імена всіх 298 жертв катастрофи. За минулі три тижні їхні родичі змогли стати їхніми голосами й показали їхні обличчя. На цьому наголосив суддя Хейндрік Стейнгаюс, закриваючи блок слухань у п’ятницю 24 вересня.

«Ви дозволили всім побачити їхні серця й душі. Щоби це зробити — потрібна сміливість. Але це також означає, що є потреба ділитися такими історіями… Суд вдячний за те, що тепер має повніше уявлення про людей, яких ви втратили», — сказав суддя, звертаючись до родичів.

Процес продовжиться з 1 листопада — з вивчення позовів про компенсацію.