«Не стріляли». Справа про вбивство 48 протестувальників на Майдані поновилася з допиту обвинувачених екс-беркутівців

Бійці «Беркуту» стоять біля барикади під пішохідним мостом на вулиці Інститутській, 18 лютого 2014 року. Фото: Радіо Свобода (RFE/RL)
Бійці «Беркуту» стоять біля барикади під пішохідним мостом на вулиці Інститутській, 18 лютого 2014 року. Фото: Радіо Свобода (RFE/RL)

Сергій Тамтура та Олександр Маринченко, колишні працівники київського полку «Беркут», уперше свідчили в суді. Хоча нічого нового по суті не сказали. Версія захисту залишилася незмінною: ексміліціонери не зробили 20 лютого 2014 року жодного пострілу, злочинних наказів не виконували, а протести так само вважають масовими заворушеннями.

 

Через три місяці після початку повномасштабного російського вторгнення Святошинський райсуд Києва продовжив слухати справу про розстріли на Майдані. 18 травня на першому засіданні після перерви допитали обвинувачених: колишніх працівників київського полку спецназу «Беркут» Олександра Маринченка і Сергія Тамтуру. Ще трьох обвинувачених — Сергія Зінченка, Павла Аброськіна та Олега Янішевського — судять заочно. 29 грудня 2019 року їх обміняли, і вони потрапили на територію «ДНР».

П’ятьох ексберкутівців судять за обвинуваченням у вбивстві 48 людей та замаху на вбивство ще 80-ти під час протестів на Майдані 20 лютого 2014 року.

Виступаючи у суді, Маринченко і Тамтура заперечували свою вину. Обидва заявили, що не зробили того дня жодного пострілу, хоч були озброєні. Крім того, на їхню думку, вони не отримували і не виконували жодних злочинних наказів. Маринченко і Тамтура, як і раніше, вважають Євромайдан не мирною акцією протесту, а масовими заворушеннями. Повномасштабне вторгнення Росії на територію України не вплинуло на їхню позицію. Вона не сформована під тиском чи примусом, — сказали обоє.

Допит обвинувачених складався лише з їхньої розповіді про лютневі події та уточнюючих запитань судді. Маринченко і Тамтура відмовилися відповідати на запитання прокурорів і потерпілих.

«Я вважаю, що він — упереджений, необ’єктивний, — пояснив Тамтура своє ставлення до сторони обвинувачення. — Упродовж багатьох років слухається справа, докази моєї невинуватості є в матеріалах справи, які суд уже досліджував. Сторона обвинувачення своєї позиції не змінює, тому довіри до неї немає».

Схожу позицію висловив і Маринченко.

Чому не захотіли відповідати на запитання потерпілої сторони, обвинувачені не пояснили. Прокуратура заперечувала, вважаючи, що її позбавили права на допит, і клопотала визнати свідчення Маринченка неприпустимим доказом. Подібне клопотання щодо свідчень Тамтури вирішили відкласти.

Суд відповів, що це право обвинувачених: свідчити в суді чи ні. У нарадчій кімнаті колегія вирішить одразу, чи задовольняти клопотання прокуратури.

Маринченко і Тамтура вперше у суді розповіли свою версію подій.

 

Свідчення Олександра Маринченка

Олександр Маринченко розпочав свою розповідь із опису подій, що сталися 18 лютого.

Олександр Маринченко на засіданні у Святошинському райсуді Києва 18 травня 2022 року. Фото: Тетяна Козак, Ґрати

Уранці того дня протестувальники розпочали Мирну ходу від Майдану до Верховної Ради з вимогами скоротити повноваження президента Віктора Януковича. Біля парламенту у них сталося зіткнення з силовиками. Правоохоронці спробували розігнати натовп водометом і світло-шумовими гранатами, протестувальники закидали їх камінням і коктейлями Молотова. Слідство також встановило, що «Беркут» стріляв у демонстрантів із помпових рушниць Форт-500. На боці силовиків брали участь тітушки «Антимайдану» — вони били протестувальників бітами і металевими прутами. Під час розгону «Мирної ходи» загинуло 14 людей, 11 з яких — протестувальники, двоє — солдати внутрішніх військ. Ще один загиблий — Віталій Захаров, інженер офісу Партії регіонів, який підпалили розлючені протестувальники. Він задихнувся чадним газом.

Поджог офиса «Партии регионов» в 2014 году. Мера пресечения для Татьяны Черновол

Той день для працівників київського полку «Беркут», розповідав Маринченко, розпочався з підготовки до «масових заходів». Він уточнив, що через нестачу людей перебував у складі другого взводу, яким командував Віктор Мельник. Хоча офіційно значився у третьому.

Після того, як спецназівці екіпірувалися, командир роти Дмитро Садовник і командир підрозділу Сергій Кусюк провели інструктаж на плацу.

«На інструктажі нам, як завжди, повідомили, щоб ми діяли у рамках чинного законодавства, згідно із Законом України про міліцію. Що ми виїжджаємо на масові заходи до Верховної Ради. Завдання нам ставили таке: блокувати Верховну Раду, щоб не допустити мітингувальників і щоб не дати їм захопити парламент, щоб він міг працювати», — повідомив суд Маринченко.

Для виконання цього завдання взвод Маринченка і ще одну бронегрупу відправили до парламенту, щоб вони зайняли позицію між центральним входом і Маріїнським парком. Маринченко із колегами доїхали туди на сірому автобусі. Бронегрупа мала свій транспортер.

Через годину чи дві, які Маринченко та інші беркутівці провели в автобусі, їх перемістили і виставили поряд із центральним входом у Маріїнський парк, що на вулиці Грушевського. Маринченко був у складі однієї з груп вилучення, їхнім завданням було затримувати найагресивніших людей у натовпі. Група розташувалася за кількома рядами міліціонерів і військовослужбовцями внутрішніх військ.

«Там ми стояли якийсь час, було не дуже спокійно, а потім раптом почало летіти каміння, бруківка, ціпки — все, що було, все летіло. Шеренги військових і міліціонерів почали потроху наступати», — розповідав Маринченко.

Мітингувальників відтісняли у бік метро Арсенальна. Маринченко пояснив, що цей маневр потрібен був, щоб змусити протестувальників припинити «кидати це все».

Війна і «Мирна хода». З чого почалися розстріли на Майдані, хто за це відповів, а хто пішов на підвищення

На розі Маріїнського парку — біля посольства Китаю — Маринченко та інші з його групи вилучення підібрали на узбіччі військовослужбовця — той не міг стати на ногу. Беркутівці відвели його до машини швидкої допомоги біля Верховної Ради і повернулися у свій автобус. Незабаром до них підтягнулася решта бійців. За кілька годин, за наказом командира роти Садовника, вони поїхали на базу підрозділу, щоб озброїтися.

«Приїхавши у підрозділ, нам сказали переодягатися, здати легкі бронежилети, екіпірування для масових заходів і отримати важкі бронежилети та зброю», — розповідав Маринченко.

Він зазначив, що на цей момент база «Беркуту» перебувала під посиленою охороною.

Маринченко отримав автомат Калашникова, до нього два ріжки патронів, і пістолет Форт із двома магазинами. Зброю видали по картці-заміснику.

Потім він та інші беркутівці вишикувалися на плацу для інструктажу. Їм пояснювали, що їх озброїли, бо командир роти отримав оперативну інформацію, що до Києва наближається група зі зброєю. Її везуть у центральну частину міста. Завдання спецроти — перебувати в резерві і чекати команди для виїзду на затримання цієї групи.

«Як нам сказали, група буде рухатися з боку Житомира. І ми маємо на в’їзді до Києва біля КП затримати цю групу», — розповідав у суді Маринченко.

На інструктажі також повідомили, що під час масових заходів багато міліціонерів отримали поранення. У тому числі поранили замкомандира підрозділу Миколу Тягнирядно.

Близько п’ятої вечора, Маринченко й інші повернулися до Верховної Ради. За кілька годин їх перевели до Жовтневого палацу — до центрального входу з колонадою. Там же Маринченко побачив синій транспортер добової бронегрупи. За наказом командира роти, беркутівці зі зброєю не виходили зі свого автобуса, щоби не провокувати мітингувальників.

Біля Жовтневого палацу міліціонери перебували до 21 лютого. Частина людей ночувала в автобусі, деякі — у палаці разом із міліціонерами з інших підрозділів та військовослужбовцями.

«19 числа було відносно спокійно, ми також відпочивали цілий день, мінялися на чергуванні біля автобуса. Так і день минув», — розповідав Маринченко.

Вранці 20 лютого, близько 8 чи 9 ранку, його розбудили. Він почув, що почався якийсь хаос. Поки екіпірувався, інші міліціонери вибігали з Жовтневого палацу. Туди ж згодом побіг і Маринченко. На вулиці, за його словами, став свідком масового відходу правоохоронців.

«Велика кількість транспорту та особового складу різних підрозділів — усі в одному напрямку бігли. У напрямку бетонних блоків. І ми також висунулися до бетонних блоків. Усі бігли в один бік», — сказав Маринченко.

Він та інші беркутівці через прохід у зеленому паркані вийшли на алею і зупинилися, щоб озирнутися. На Майдані, за словами Маринченка, у цей момент був шум, вибухи, стрілянина — «незрозуміло звідки».

У залізний стовп поруч Маринченка потрапила куля. Її уламки поранили працівника роти Макарця. Маринченко побачив, що по переніссі товариша по службі пішла кров. Він підхопив Макарця і повів до автобуса — виявилося, що це лише подряпини.

«Зайшов за автобус, постояв, побачив, що всі від Жовтневого палацу йдуть вгору, до бетонних блоків, до нас», — сказав він.

Як Маринченко пояснив, він не стріляв і не міг зробити постріл, саме через велику кількість працівників міліції та військовослужбовців, які йшли від Жовтневого палацу йому назустріч.

«Для мене жодної загрози не було», — заявив Маринченко.

Якоїсь миті до нього підбігли інші співробітники «Беркуту» і сказали: «Що ти стоїш, швидше в укриття».

Він побіг із ними за бетонні блоки. Біля них праворуч була двоповерхова будівля, куди Маринченко зайшов разом із офіцером Євгеном Пронозою. У будівлі в цей момент перебували двоє працівників Управління держохорони.

«Ми піднялися через міжсходинковий отвір до вікна, аби спостерігати, щоб не обійшли цей будинок з іншого боку, з вулиці Ольгинської, — розповів Маринченко. — Біля цього вікна ми чергували з Пронозою до 21 лютого. Виходив лише на перший поверх у туалет».

До будівлі заходили інші міліціонери, відпочивали і змінювалися.

Спостерігаючи через вікно, Маринченко бачив людину у чорній формі, з жовтою пов’язкою, що сиділа біля бетонних блоків. Як він потім дізнався, це був Сергій Тамтура, ще один обвинувачений у справі. По обіді біля бетонної барикади Маринченко помітив Садовника — впізнав його по рукавичці, бо обличчя було закрите балаклавою.

Ексберкутівець пояснив, що жовті пов’язки з’явилися за добу до тих подій, які він описує. На його думку, так вирішив командир роти Садовник — щоб відрізняти своїх співробітників від бійців з інших підрозділів.

«Звідки взявся скотч, мені невідомо. Намотував кожен собі, як хотів», — уточнив Маринченко.

Вранці 21 лютого його поставили чергувати на перехресті вулиць Інститутська і  Садова: він мав попереджати перехожих, що внизу стріляють і там — небезпечно. Через якийсь час його підібрав сірий автобус, щоб їхати на базу. Перед цим заїхали у двір Кабміну, де Маринченко пересів у БТР — колоною вирушили до підрозділу.

Там беркутівці насамперед попрощалися із загиблим товаришем по службі — Миколою Семесюком. Після цього командир взводу Маринченко наказав усім, хто озброєний снайперською гвинтівкою і з біноклем, піднятися на будівлю підрозділу для спостереження.

«Оскільки пройшла інформація, що можливе захоплення полку», — пояснив обвинувачений.

Він здав по картці автомат Калашникова, залишив пістолет та отримав снайперську гвинтівку Драгунова. Маринченко зауважив, що у збройовій був хаос: окрім його полку, зброю отримували працівники міліції з інших регіонів, хоча карток у них на цю зброю не було.

Сергій Тамтура (ліворуч) та Олександр Маринченко у Святошинському райсуді Києва 18 травня 2022 Фото: Тетяна Козак, Ґрати

На посту Маринченко залишався до 23 лютого. Потім він відпросився додому за сімейними обставинами. Його відпустили, але попередили, щоб здав зброю і зняв форму, бо у формі було ходити небезпечно.

Коли через кілька днів Маринченко повернувся на службу, він побачив, що його скриньку з екіпіровкою зламали. Зникла форма, наколінники, налокітники, але картки-замісники на зброю залишилися. Маринченко повідомив про це черговому та комзводу, ті обіцяли розібратися. Але так і не зробили цього.

Коли Маринченко прийшов одержувати зброю, йому видали лише пістолет. Автомата на місці не було.

«Я зрозумів, що його отримали інші підрозділи, я не хвилювався, — сказав суду Маринченко. — Ні так ні. Повернувся до роти, повідомив командира взводу. Він сказав: «Зрозуміло, це питання я підніму. Розберемося». Це питання розбиралося і вирішувалося місяцями. Потім розпочалася АТО. Ми вже маємо інші завдання, виїзди. Я спитав комзвода, а куди мені подіти замісник? Якщо я його покладу, можливо, хтось по ньому отримає зброю. Він сказав: ні, віддати старшині роти або черговому роти, щоб його знищили. Знищували у нас просто — брали ножиці і різали на шматки. Я віддав, його знищили».

На цьому Маринченко закінчив свою розповідь.

 

 Свідчення Сергія Тамтури

Сергій Тамтура почав здалеку — з подій 3 листопада 2013 року.

Сергій Тамтура на засіданні у Святошинському райсуді Києва 18 травня 2022 Фото: Тетяна Козак, Ґрати

На той момент він був на посаді міліціонера-снайпера другого штурмового взводу, роти спецпризначення полку міліції «Беркут». Підрозділ, у якому служив Тамтура, як і весь полк, регулярно залучали до масових заходів — «подій, пов’язаних з євроінтеграцією».

«Наша рота безпосередньо в ті, спокійніші часи, залучалася в резерв. З резерву, зазвичай, не виходили. Охороняли будівлю МВС, Кабмін і просто перебували для підтримки у деяких локаціях», — пояснив він своє завдання.

Протести на Майдані розпочалися мирно 21 листопада 2013 року. Але вже 30 листопада працівники київського «Беркуту» розігнали і побили протестувальників. З того часу насильство з боку правоохоронців наростало, протестувальники почали захищатися і чинити опір.

19 січня 2014 року Тамтуру, за його словами, вперше залучити для оперативного завдання. Тоді ж він отримав поранення.

«Криваве Водохреще». 6 вироків на 240 потерпілих — підсумки боїв на Грушевського шість років по тому

Того дня учасники протестів на Майдані, обурені ухваленням «диктаторських законів», розпочали наступ на Верховну Раду і зіткнулися із силовиками на вулиці Грушевського. «Беркут» у відповідь стріляв гумовими кулями, світло-шумовими гранатами, протестувальників поливали з брандспойтів. Внаслідок сутичок загинуло четверо учасників Євромайдану.

Дмитро Садовник визначив групу з семи чи восьми осіб, серед них, зокрема, був і Тамтура, і поставив завдання — висунутися на передову позицію біля стадіону імені Лобановського, та від’єднати металевий трос, яким протестувальники намагалися відтягнути автобус, що згорів. За ним ховалися військовослужбовці Внутрішніх військ.

«Коли ми групою вирушили туди, — розповідав у суді Тамтура. — попали під шквал каміння, коктейлів Молотова, салютів, феєрверків. Я отримав закриту черепно-мозкову травму голови, забій шийної ділянки хребта, опіки очей, слизової оболонки. У мене влучив коктейль Молотова, пошкодив форму. Завдав шкоди здоров’ю».

Того ж дня Тамтура потрапив до шпиталю МВС, де лікувався у стаціонарі два тижні. Після виписки його вже не залучали до охорони громадського порядку, але він охороняв територію підрозділу. Штаб і гуртожиток «Беркуту» періодично пікетували протестувальники на знак протесту проти дій силовиків на Майдані.

Тамтура назвав мітинги «всім відомі спроби атакувати підрозділ».

17 лютого увечері він дізнався, що записаний у добову бронегрупу під командуванням Віктора Мельника. В її складі було семеро людей. Тамтура згадав, що серед них були Олег Кишкань, Сергій Шпильовий, Руслан Горбик. Решту членів групи і водія транспортера, на якому група переміщалася містом, він не зміг назвати.

Вранці група отримувала зброю.

«Бронегрупа щоранку озброювалася незалежно від подій, що відбувалися. Завжди отримувала зброю, важку амуніцію, важкі бронежилети, шоломи — все, що може знадобитися, бо може бути швидкий сигнал їхати, група має бути готовою до цих випадків», — пояснив суду Тамтура.

Пізніше він додав, що окрім штатної зброї, група отримувала спецзасоби. Мельник перед виїздом наказав взяти холості патрони. Тому Тамтура окрім штатних патронів — 60 до автомата та 16 до пістолета — отримав два магазини холостих.

«Цей тактико-спеціальний прийом часто використовувався бронегрупою під час захоплення злочинців, — пояснив Тамтура. — Це дуже добре впливало на злочинців, як світлошумовий ефект, так і несподіванка при динамічному штурмі. Завжди користувалися цим прийомом. Такі набої були не на балансі полку, а на балансі Дмитра Садовника. Тому що сумку, в якій вони постійно були, часто бачили у кімнаті чергового по роті».

За командою Мельника зброю занесли до транспортера. Одну людину призначили черговим з охорони зброї. Після стандартного інструктажу на плацу, який провів командир полку Сергій Кусюк, бронегрупа разом із рештою полку вирушила під Верховну Раду.

Там Тамтура перебував до сутінок. Весь час у «глибокому резерві».

«Зброю нікому не показували, вона завжди була в транспорті», — пояснив Тамтура.

Увечері Мельник розпорядився переїхати на вулицю Інститутську, і транспортер бронегрупи разом із ще одним автобусом поїхав до Жовтневого палацу. Там група провела всю ніч. Тамтура здебільшого сидів у автобусі, щоб, за його словами, економити сили. Понад добу беркутівці перебували у важкому спорядженні, і це їх стомлювало. 19 січня ближче до обіду Мельник скомандував зняти броню. Потім уперше за весь час у центрі Києва змогли перекусити — хтось приніс ковбасу. Для Тамтури і бронегрупи до 20 лютого нічого не відбувалося.

Ранок того дня він описував наступним чином:

«Постійно хтось відкривав двері транспортера, закривав. Я назад забрався через всю амуніцію, щоб ніхто мене не діставав. І вже прокинувся вранці від поштовху. Або руху транспорту. Озирнувся — у транспорті нікого не було, тільки амуніція. І силуети за вікнами миготіли. Двері, біля яких я був, це задні двері мікроавтобуса, вони зсередини не відчинялися, тільки зовні. Зовні хтось стояв, я бачив тіні. Машина була брудна, тепло було всередині, лише силует. Я постукав у вікно, мені відчинив двері Сергій Шпильовий. Він сказав: ти ще не споряджений, а там уже стріляють».

Не ставлячи запитань, Тамтура почав натягувати амуніцію. У цей час, за його словами, бронегрупа висунулась у бік Майдану. Щоб сильно не відставати, він споряджався по дорозі, але скоро втратив товаришів по службі. Назустріч Тамтурі рухався транспорт, працівники Внутрішніх військ, інші беркутівці.

«Це було схоже на панічний відхід. Що давало змогу зрозуміти, що справді відбувається стрілянина, агресивні дії. Не просто так така кількість правоохоронців біжить із Майдану», — пояснив Тамтура.

Сам він, навпаки, рухався у бік Майдану, щоби зрозуміти, що відбувається. Дорогою він зустрів Олега Кишканя, замкомандира бронегрупи. Той попросив Тамтуру принести його зброю — Форт-500, яку залишив у транспорті. Він усе зробив. Кишкань побіг уперед до Майдану, а Тамтура пішов за ним.

«Я ще не міг після сну прийти до тями. І взагалі не міг зрозуміти, що відбувається», — сказав беркутівець.

Так він дійшов до алеї за зеленим парканом. Тамтура зупинився біля сходів і хотів подивитися, що відбувається. Він чув стрілянину.

«Сильно маячити мішенню не дуже хотілося і не дуже тактично правильно», — пояснив Тамтура.

Він виглянув і над його головою щось вибухнуло. На його думку, це був салют або петарда. Його оглушило, Тамтура присів. За кілька секунд його підхопили військовослужбовці внутрішніх військ і завели за бетонну барикаду. Там Тамтура сів у кутку, а вони побігли далі. Зі свого місця, через отвір у барикаді, стверджував він у суді, йому було мало що видно.

«Там стояв Камаз, біля нього бачив кулемет, короб бачив, також якісь співробітники бігали через цей отвір. Я звернув на нього увагу, тому що такого кулемета в полку на озброєнні не було на той час», — розповів він.

Він також бачив, як несли пораненого міліціонера — згодом від Мельника Тамтура дізнався, що це був загиблий Микола Семесюк.

Беркутівець розповідав, що періодично провалювався у сон. Крізь нього чув голос Дмитра Садовника, можливо, з чиєїсь радіостанції. Він нібито кричав на когось, щоби сховалися і не вилазили.

За кілька годин до Тамтури підійшов командир третього взводу Володимир Трепачов.

«Подивився мені у вічі, скомандував іншим бійцям відвести мене до швидкої. Перед цим скомандував здати зброю, здається Горбик», — розповідав Тамтура.

Після того, як він зняв амуніцію і роззброївся, його на БТРі доставили до карети швидкої допомоги. При цьому Тамтура думав, що його відвели, а про БТР дізнався вже потім від товаришів по службі.

Невдовзі його оглянула лікарка, вколола укол. Тамтура запам’ятав, що між ними відбувся діалог.

«Вона говорила, що ось по телевізору кажуть, що злочинні накази дають вам, як ви можете. Я тоді просто сказав: «Якби мені такий наказ надійшов, я б його ніколи не виконував», — переказав він суду розмову в швидкій.

Після цього Тамтуру госпіталізували — у той же шпиталь МВС.

«І через день-два до мене дійшли чутки, що шпиталь збираються брати штурмом «Правий сектор» або якісь праворадикальні структури, — продовжував він свідчити. — Що вже кілька співробітників накивали звідти п’ятами. Тому я не дочекався, як воно буде. Мені привезли цивільний одяг, я переодягнувся. І залишив територію шпиталю, вирушив до місця реєстрації — додому».

Форму, зазначив Тамтура, він із лікарні не забирав — під час госпіталізації віддав її прати.

«На експертизі — форма, в якій я був 19 січня під час отримання травми, там є чіткі сліди влучення в мене коктейлю Молотова. Тієї форми, в якій я був 18-го, подальшу долю не знаю», — пояснив він.

До підрозділу Тамтура повернувся 8 березня. Йому не повернули картки-замісники. Його автомата не було. Як йому сказали, частину зброї вилучила генпрокуратура. Тому він отримав уже чужий автомат Калашнікова — під розпис у журналі. Замість пістолета Макарова — Форт-12. Тамтура зауважив, що попри те, що його посада була «снайпер», за ним не була закріплена снайперська гвинтівка.

Адвокат Ігор Варфоломєєв (праворуч) показує матеріали справи стороні обвинувачення 18 травня 2022 року. Фото: Тетяна Козак, Ґрати

Після викладу своєї версії подій, суддя Сергій Дячук поставив Тамтурі кілька уточнюючих питань. Він запитав, як з’явилися жовті пов’язки. Саме такі були на бійцях у чорній формі, які стріляли у протестувальників на Майдані.

«Вночі з 19 на 20 пов’язали жовті пов’язки. На мені також була. Хто дав команду — не пам’ятаю. Взагалі, це було для мене новинкою, коли побачив це за бетонною барикадою», — відповів він.

Чи була вся бронегрупа з такими пов’язками, він не зміг сказати.

Тамтура також не зміг назвати людей у ​​чорній формі із жовтими пов’язками, які потрапили на відео у центрі Києва вранці 20 лютого.

«Там були співробітники нашого підрозділу, роти, — сказав він. — Знаю із матеріалів справи, з відео, як загинув Микола Семесюк. Саме ідентифікувати не можу, всі були у формі. Тільки відео з людиною з дефектом руки я не виключаю, що це може бути Садовник».

Тамтура ще раз заявив, що не бачив, щоби хтось стріляв, а тільки чув постріли.

Після допиту в суді переглянули відео слідчого експерименту із Сергієм Тамтурою, який провели ще у квітні 2015 року. Прокуратура, наполягаючи на перехресному допиті, вказала на низку невідповідностей у нинішніх показаннях з тими, які Тамтура дав під час слідчого експерименту. Суд, однак, залишився при своїй думці, що обвинувачений має право не говорити в суді, якщо не хоче. І запропонував прокуратурі готуватися до дебатів.

2 місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання
2

місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду «Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

«Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів