«Злочинів росіян на трибунал вистачить, їх — багато». Монолог детектива, що збирав свідчення людей про воєнні злочини російських військових

Наслідки російської окупації в Київській області — російський казанок. Фото: надано Володимиром
Наслідки російської окупації в Київській області — російський казанок. Фото: надано Володимиром

2 квітня заступниця міністра оборони Ганна Маляр заявила про деокупацію населених пунктів по всій Київській області. З тих пір в регіоні проводять зачистку, розмінування, завозять гуманітарну допомогу. Опісля міста і села обходять групи правоохоронців, які збирають свідчення про злочини російських військових. 

«Ґрати» поспілкувалися з Володимиром Прізвище ми не вказуємо на його прохання з метою безпеки — детективом Національного антикорупційного бюро, який у складі одного з оперативно-бойових загонів працює у Броварському районі Київщини.

 

«Якщо факти мародерства дійсно підтверджувалися, то от державна зрада — зрідка»

Війна застала мене по дорозі на захід України — в ніч на 24 лютого ми перевозили кримінальні справи, дороге обладнання, щоб вони не були знищені у разі нападу Росії. Десь під Житомиром ми дізналися, що Росія завдала ударів по території України…

Хтось із детективів пішов у тероборону, хтось — у ЗСУ, хтось — відряджений до Головного управління розвідки Міністерства оборони, хтось — проводить оперативно-технічну та аналітичну роботу для протидії ворогу. Перший період ми зустрічали біженців (на блокпостах — Ґ), спілкувалися з ними, збирали інформацію, що там (в містах і селах, які були окуповані, або де велися бої — Ґ). Разом зі спецпідрозділами інших органів ми охороняли об’єкти критичної інфраструктури, збирали інформацію для координації дій військовослужбовців для знищення російської техніки тощо.

А потім — після звільнення від російських військ окремих населених пунктів — були розподілені на оперативні групи для збору даних про воєнні злочини, факти вчинення державної зради тощо. Нас приєднали до слідчих груп з розслідування відповідних кримінальних провадженнях про воєнні злочини та факти агресії Росії.

Після перших фактів СБУ відкрила провадження за фактом вчинення військовослужбовцями РФ злочинів на території Київської області — через жорстоке поводження з полоненими військовими чи цивільним населенням, розстріли людей, порушення законів і звичаїв війни тощо. Крім того, надходила інформація, що окремі громадяни передають інформацію росіянам, співпрацюють з ними. Тож всі ці факти ми повинні були перевірити, зібрати свідчення, працюючи спільно із територіальними підрозділами СБУ.

Наслідки російської окупації в Київській області. Фото: надано Володимиром

До 7 квітня об’їздили Броварський район Київської області, зараз проводимо слідчі дії, частина колег уже займається своїми безпосередніми обов’язками.

Так звана «зачистка» відбувалася наступним чином: спочатку йшли військові, потім сапери з пожежниками. Далі — наші групи. Перш за все, ми перевіряли інформацію, яка до нас надходила щодо можливих злочинів. Правда, якщо факти мародерства дійсно підтверджувалися — одні селяни чи містяни крали в інших, то от державна зрада — зрідка. Зазвичай, це були доноси одних на інших — в деяких випадках неприязні стосунки, в деяких — бачили, як сусіди чи знайомі стояли біля росіян і вирішили, що про щось домовлялися.

Ми також спілкувалися з місцевими мешканцями, щоб зібрати дані про все, що робили там росіяни. Здебільшого, записували відео, де вони розповідали, що відбулося. До цього процесу залучені підрозділи різних правоохоронних органів. Маємо орієнтовний перелік запитань, як от: вкажіть дату, час і місце воєнного злочину, за яких обставин його вчинили, хто вчинив, опишіть осіб, які вчинили злочин, будь-які військові звання чи імена, якщо чули, чи бачили військову техніку в своєму місті чи селі, яку тощо. Далі, звісно, орієнтувались на те, як піде розмова, — чи треба уточнити якусь інформацію, чи ні.

Слідчі Нацполіції проводять невідкладні слідчі дії за фактами вбивств мирного населення: ексгумації, огляди місця події, судово-медичні експертизи. Ці процедури важливо проводити терміново, оскільки в багатьох селах, містах уже активно розбирають завали, хоронять людей, яких розстріляли. І важливу роль в організації такої великої кількості розслідувань має відігравати прокуратура. 

Наслідки російської окупації в Київській області. Фото: надано Володимиром

До такого процесу треба, звісно, підходити з розумінням того, які докази потрібні, що потім можна буде використати в міжнародних судах, щоб не було марної роботи, і щоб довести факти воєнних злочинів РФ.

Оскільки посада детектива об’єднує оперативника та слідчого, частину інформації, отриманої спільно з СБУ оперативним шляхом, ми зараз відпрацьовуємо шляхом проведення слідчих дій. Вже готуємо повідомлення про підозру за спільними матеріалами.

Злочинів росіян на трибунал вистачить, їх — багато, але варто не проґавити час. Це — великий обсяг роботи. 

 

«Виносили все, що коштує бодай якусь копійчину»

У кожному селі чи місті — різна ситуація. Десь 10 будинків знищено, десь — значно більше. У деяких населених пунктах розстріляли цивільних — просто не сподобались хлопці, так би мовити. У бік села Тарасівка обстріляли два автомобілі, що стояли біля дороги. Там сиділи двоє чоловіків із тероборони — беззбройні, просто чергували. Загинули.

Наслідки російської окупації в Київській області. Фото: надано Володимиром

Багато руйнувань — у Великій Димерці. Були свідчення, що застосовували насильство, особливо щодо молодих дівчат в селах. Ми чули такі заяви і від людей, що евакуйовувалися з Чернігівщини — дівчата самі розповідали, писали заяви.

Деяким селам пощастило. Наприклад, в Тарасівці стояло близько 40-50 російських військових, але їхній керівник, кажуть місцеві, був адекватний і тримав їх в тонусі — не дозволяв мародерити, залишати сміття.

Наслідки російської окупації в Київській області. Фото: надано Володимиром

У Богданівку росіяни заходили дійсно як орки — виносили все, що коштує бодай якусь копійчину, їздили на електросамокатах, квадроциклах, а потім все це кинули посеред вулиці. По селу бігали свині, корови, які втекли зі зруйнованих хлівів. Чиюсь худобу вони ловили і різали, щоб їсти… Багато будинків зруйновано, при чому там не було обстрілів, росіяни танками заїжджали на подвір’я. Цілі вулиці зруйнованих будинків. Ще досі посеред дороги стоїть автомобіль — сім’ю, яка пробувала виїхати, розстріляли. Тіла поховали, а машина так і стоїть.

 

«У мене тільки пів хати знесло, що я буду розповідати, куди звертатися…»

Люди по-різному реагують на те, що ми в них питаємо. Як правило, розповідають, жаліються на росіян. Але бувають і такі, що кажуть: «Та ну, в мене тільки пів хати знесло, що я буду розповідати, куди звертатися…» Тільки пів хати.

(посміхається)

Бачили ми і побут росіян — вони залишили якісь дрібні речі, навіть якісь документи, залишки їжі. Місцеві розповідали, що вони були голодні, просили їсти, заходили в будинки, щось брали. Вони дивувались, розповідали селяни, що в селі на Київщині — асфальтовані дороги, ліхтарі, в кожній хаті — пральні машинки, телевізори, у магазинах є продукти… У них був культурний шок. І ця злість від того, що в Україні це є, а у них — немає, і часто ставала додатковою агресією, — вони нищили все.

Наслідки російської окупації в Київській області. Фото: надано Володимиром

У людей не було ні світла, ні газу, ні зв’язку. Один місцевий із села Бобрик розповідав, що росіяни не змогли зайти в його будинок через двері, то вибили вікно. Вкрали його смартфон, павербанк, дві буханки хліба і відлили літру коньяку з п’ятилітрової фляги. Мабуть, більше не було. Кожного ранку, казав, «смалили» мінометами по селу і казали, що це — українські військові. Дехто з селян дійсно повірив, що це — «наші». Частина — злякалася і виїхала. Тоді росіяни заселилися в їхніх будинках — все покрали, понищили.

У селі Михайлівка російській військові стрілялися між собою — понапиваються і обстрілюю один підрозділ іншого. В одну хату заїхали танком, іншу — спалили. Просто підійшли і спалили.

Були ми і в такому невеликому і досить скромному селі Гребельки. Місцеві розповідали, що росіяни все винесли з погребів, мовляв, їм там спати треба. «Гребли» усе: побутову техніку, «тряпки», їжу.

Із села Світильного четверо хлопців їхали в Бровари в тероборону і наткнулися на російський БТР і п’ять військових. Ті їх затримали і довго возили по підвалах, заставляли вигружати їхніх «двохсотих» загиблих , били прикладами і ніжками зі стільців, кілька разів імітували розстріли. Їм пощастило тому, що «наші» вдарили по селу, в якому їх тримали, почався бій, і росіяни втекли. Їх нібито хотіли обміняти, але декого з полонених, з якими вони сиділи в підвалі, таки розстріляли.

Наслідки російської окупації в Київській області. Фото: надано Володимиром

Визначальним у цій війні, думаю, є те, що місцеві — проти життя під російськими прапорами, і вони робили все, щоб українські військові повернули під свій контроль їхнє село чи місто. Бабця на городі в одному з сіл стояла і рахувала, скільки проїхало техніки — скільки танків, скільки БТРів. А потім просила дочку передати координати за допомогою смартфона, щоб «наші» розбили цю групу російських військ. І вона ж розуміла, що якщо влучає ракета поряд, то і її будинок може зачепити, але все рівно передавала.

Коли ми приходили в такі села чи міста, нас зустрічали з великою радістю… «Чи не голодні?» — питали. «Щоб ви не були голодні», — я відповідав (посміхається — Ґ). Кожен хотів розказати свою історію, хтось обіймав, хтось тиснув руку…

Якось я стояв ще біля блокпостів, де проїжджали люди, що евакуйовувалися з небезпечних регіонів. Зайшов в автобус, а там — діти. Такі чумазі-чумазі.

(посміхається)

Різного віку — 3, 4 роки, 10-12. Питаю, звідки їдуть. Кажуть: «З Чернігова, з дитячого будинку. Вони три тижні сиділи в підвалі, а потім одразу виїхали». І, знаєте, кожен малюк посміхається, хоче доторкнутися до форми, зробити селфі… Такі позитивні емоції дійсно надихають робити те, що повинен.