6 березня на блокпосту на в’їзді у Миколаїв російські військові обстріляли броньований автомобіль журналіста зі Швейцарії Гійома Бріке (Guillaume Briquet). Декілька куль потрапили у лобове скло, журналіст отримав поранення. Коли він зупинився і вийшов із автомобіля, російські військові забрали у нього техніку, гроші, документи і навіть їжу.

«Ґрати» поспілкувалися з журналістом, і він розповів, як усе відбувалося.

Того дня я їхав у бік Миколаєва, проїхав український блокпост. Десь за чотири кілометри мою машин обстріляли — було чотири кулі. Одна з них пролетіла біля моєї голови. Я зупинився і вийшов із машини. На блокпосту стояло близько 15 людей.

Я підняв руки і прокричав: «Я — журналіст, не вбивайте мене, не вбивайте…».

Дехто з цих хлопців підійшли до мене. Вони не пояснили, чому стріляли, але це було для того, щоб убити мене, я впевнений. Здивувалися, побачивши, що я виходжу з машини.

Я працюю на швейцарське агентство, яке розповсюджує фото та відео для інших агентств. Я — військовий фотограф, я був на війні в Сирії, Іраку, Рожаві, кілька разів був пораненим, але в мене ніколи не стріляли чотири рази поспіль і з такої відстані.

Гійом Бріке. Фото: Ніна Ляшонок, Ґрати

На моїй машині великими білими літерами написано: «PRESS». Напис — десь завдовжки метр. І спереду ще два такі написи. Не побачити їх дуже складно.

Я запитав їх: «Ви — українці чи росіяни?».

Один із них сказав мені, що це — російська армія. Після цього другий засунув мені руку в кишеню і вкрав мій гаманець.

«Чому ти взяв гроші? — спитав я. — Це ж пограбування».

Він посміявся. По уніформі, мені здається, що це був спецназ російської армії.

Після цього вони забрали мою техніку з машини: комп’ютер, камери, телефони, документи, і навіть мою їжу… Я сказав, що втрата техніки для мене гірша за смерть.

«Там — вся моя робота. Якщо цього не буде, що я робитиму…».

Я був дуже злий. Я сказав, що не піду, якщо вони не віддадуть мені техніку. Тоді вони сказали, щоб я розблокував телефон, нібито хотіли подивитись мої фото — чи я не шпигун. У телефоні було багато воєнних фото.

«Так, я ж воєнний журналіст», — кажу їм.

Коли вони побачили фото сім’ї, трохи заспокоїлися. Мені повернули один телефон та один фотоапарат.

Я сказав: «Яка ви армія, ви не армія, армія не краде гроші, телефони… Виродки…».

Зі мною говорили англійською. Я помітив, що багато з них (російських військових — Ґ) зараз говорять англійською.

Гійом Бріке. Фото: Ніна Ляшонок, Ґрати

Один із них сказав мені, що я маю три хвилини, щоб повернутися назад, або вони вб’ють мене. Як уб’ють? Це ж воєнний злочин.

Я сів у машину і повернувся на український блокпост (на Кіровоградщині — Ґ), звідти мене відвезли до лікарні. Я отримав поранення голови і руки — куля потрапила у скляну пляшку, уламками мене поранило. На щастя, поранення не тяжкі. Мені надали медичну допомогу.

Зараз мені допоміг друг із Одеси — маю новий комп’ютер. Я продовжую фотографувати тут, щоби засвідчити агресію, жертвою якої стала ваша нація.