«Татові важко робити труну для своєї дитини». Виступ у суді батька Джойс Бай, жертви катастрофи MH17

Жертва катастрофи рейсу МН17 Джойс Бай. Світлина надана родичами для Окружного суду Гааги
Жертва катастрофи рейсу МН17 Джойс Бай. Світлина надана родичами для Окружного суду Гааги

Три тижні виступів потерпілих в Окружному суді Гааги, де слухають справу про катастрофу рейсу МН17 у небі над Донбасом, завершилися промовою Яб Бая — батька Джойс Бай, однієї з 298 жертв катастрофи.

Він розповів про свою доньку, про те, як сім’я досі переживає горе втрати й що означає для родичів загиблих очікування справедливого рішення суду.

«Ґрати» публікують його виступ у суді цілком.

 

Джойс була моєю первісткою. Вона народилася 24 червня 1973 року, у неділю. Кажуть, що народитися в неділю — на щастя. І дійсно, у неї було щасливе життя.

Вона без проблем закінчила школу, а згодом факультет психології в амстердамському університеті — за фахом «праця та організація». Вона була дуже товариською та відкритою. Заводила друзів усюди, куди б не поїхала.

Після того, як вона закінчила виш, я запитав її, чи шукає вона роботу. Вона здивувала мене, коли сказала, що поки не хоче починати працювати, а краще спершу помандрує. Так вона і вчинила — рік подорожувала з рюкзаком Австралією. А тоді зателефонувала і сказала, що хоче побачити Азію. Там вона прожила кілька місяців. Коли вона нарешті повернулася, то стала буддисткою. Це був ідеальний спосіб життя для такої мирної, дружньої, ввічливої та чуйної людини, якою вона була з дитинства. Навіть зовсім малою, коли у двох її друзів були проблеми, вона їх успішно мирила.

Вона почала працювати коучем і персональним тренером. Була щасливою та успішною, колеги її цінували. Однак інколи вона хотіла змінити роботу, повернулася жага до мандрів і замість того, щоби піти з однієї роботи на іншу, вона знову вирушила в подорож на два місяці.

Яб Бай — батько Джойс Бай. Скріншот із трансляції засідання в Окружному суді Гааги

Вона відвідала Центральну Америку, Індію, Нью-Йорк і багатьох інших місць. У Малаві брала участь у проєкті для дітей. А 17 липня 2014 року вона летіла до Малайзії, щоби там волонтерити. Я мав зустріти її за тиждень у Куала-Лумпурі — мав їхати туди по роботі.

На жаль, цього разу вона забула взяти із собою удачу. І стала жертвою цих обвинувачених, які хотіли збивати літаки і вбивати.

Я був у Бельгії й почув у вечірніх новинах, що рейс МН17 зазнав аварії над Україною. Я одразу відчув найгірше, бо знав, що вона була на цьому літаку. Ми говорили з нею телефоном, спочатку коли вона реєструвалася на рейс, а потім, уже в літаку, коли засовувала свій багаж у полицю над сидінням. За п’ять хвилин я отримав сумне підтвердження, що це дійсно був її літак.

Моя молодша донька Бабс зателефонувала і сказала, що вона також отримала повідомлення від туристичної агенції. Я заскочив до машини, щоби забрати її дорогою, і разом ми поїхали до аеропорту Амстердама, сподіваючись з’ясувати більше інформації.

Сестра Джойс Бай — Бабс. Скріншот із трансляції засідання в Окружному суді Гааги

З аеропорту нас скерували до готелю неподалік — коли ми дісталися туди, було вже за північ, і майже всі вже пішли.

Потім ми поговорили з менеджером «Малайзійських авіаліній», який також був шокований, бо в катастрофі втратив колегу з дружиною й дітьми. Я вже готувався летіти до України, але менеджер пояснив мені, що це було неможливо. Єдине, що ми могли зробити — чекати.

Очікування в невідомості було дуже болючим. Коли тіла почали повертати літаками, ми щодня їздили до аеропорту Ейндховена, бо не знали, у якій труні може бути її тіло. Лише за п’ять тижнів ми отримали повідомлення, що її ідентифікували. Її прикрас не знайшли. Її тіло було цілим.

Тоді ми почали готуватися до похорону. Моя молодша донька — графічна дизайнерка, і вона зробила дизайн труни, а я її збив. Татові важко робити труну для своєї дитини. Але це було останнім, що я міг для неї зробити.

За день до похорону я мав привезти труну до моргу, щоби там поклали тіло. Нам наполегливо рекомендували не дивитися на нього, і мені довелося попрощатися з нею, коли вона була в мішку для трупів.

У день похорону я ніс її труну разом із братом і двома племінниками.

Вона жила в Амстердамі відтоді як вступила до університету, тому ми організували її похорон в Амстердамі. Винайняли театр для церемонії прощання — його цілком заповнили друзі, родичі та колеги.

Ми були вражені, що прийшли стільки друзів, стільки людей. На жаль, це не може затьмарити наше горе, яке ми відчуваємо досі.

На екрані телевізора Джойс Бай, яка загинула під час катастрофи рейсу МН17. Скріншот із трансляції засідання в Окружному суді Гааги

Щодня я думаю про неї, і про те, яким могло б бути її життя, якби її не забрали таким жорстоким способом. Боляче думати про останні моменти агонії, коли вона та інші пасажири зрозуміли, що їхній літак розпадається на частини, і їм не врятуватися. Боляче усвідомлювати, що майже 300 осіб, які були на борту авіалайнера, залишили після себе стільки ж людей у скорботі, як і моя донька.

Мені боляче, коли президент великої країни, яка надала зброю, поводиться невимушено, наче нічого й не сталося, так ніби це все неправда. Я думаю, як би він почувався, якби на борту була його власна донька.

«Малайзійські авіалінії», хоча й стали безневинною жертвою в цій ситуації, але все ж узяли відповідальність за своїх пасажирів.

Це, звісно, у жодному разі не має полегшити становище обвинувачених. Бо я не погоджувався на звільнення від відповідальності тих, хто збив МН17.

Мені важко зрозуміти, що через них така дружня й мирна людина, як моя донька Джойс, яка була дуже важливою для багатьох людей, тепер більше не з нами.

Я сумую за тими речами, які ми робили разом: подорожували, гуляли, веселилися, ходили на концерти і слухали комедійні стендапи, були на фестивалях. Я сумую за недільними розмовами. Ми говорили мінімум по пів години або більше: про роботу, життя та інші речі.

Не важливо, жили під одним дахом чи ні, був це батько, брат чи сестра — ми всі відчуваємо однакову порожнечу, біль і горе. І тому нас треба сприймати однаково, коли ми просимо суд покарати і притягнути до відповідальності всіх обвинувачених та інших причетних. Нехай правосуддя візьме гору!

Неможливо попрощатися. Три тижні нідерландський суд слухав родичів загиблих у катастрофі МН17

2 місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання
2

місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду «Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

«Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів