«Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано» — начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги

Олександр Абросімов. Фото: Олексій Арунян, Ґрати
Олександр Абросімов. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

Наприкінці липня в поїзді «Маріуполь — Київ» безквитковий пасажир побив і спробував зґвалтувати сусідку по вагону на очах у її семирічного сина. Випадок набув широкого розголосу й викликав дискусії про те, як зробити залізничний транспорт безпечним. Міністр інфраструктури Владислав Криклій заявив, що в потяги потрібно повернути супровід поліції.

Уже багато років від керівництва «Укразалізниці» того ж вимагає Олександр Абросімов — лідер незалежної профспілки, що об’єднує працівників поїзних бригад із Харкова. У радянські роки він сам служив у міліції, але в 93-му році пішов на залізницю й зараз працює начальником поїзда «Харків — Рахів». Залізничник розповів «Ґратам», чому провідники не можуть впоратися з кишеньковими злодіями й дебоширами, і як це можна змінити.

 

До 2012 року міліція супроводжувала потяги. Вони мали право за необхідності затримати людину і припинити правопорушення. Ми ж не маємо права нікого затримувати, та й не навчені цьому. Добре я, — раніше працював у спецпідрозділі, а провідники то в мене — ні. Та й я коли працював? Уже скільки років минуло.

У свій час міліції виділялися місця в вагоні, потім їх забрали. Вони ходили поїздом, працювали і якщо когось затримували, то тоді вже ми шукали можливість знайти вільне купе, щоб вони могли утримувати там порушника. Там вони складали необхідні документи, матеріали й передавали їх разом із затриманим тому наряду, який приходив до поїзда під час зупинки.

У 2012 році міліцейський супровід прибрали. З того часу діє такий порядок. Якщо відбувається порушення, провідник робить порушнику попередження: «Вибачте, ви порушуєте правила проїзду пасажирів, правила поведінки громадян у громадських місцях. Якщо ви не припините порушення, ми відмовимо вам у продовженні поїздки».

Якщо пасажир не реагує на зауваження, я, як начальник поїзда, вживаю заходів, щоб його висадити. Що в цьому випадку я роблю? Складаю необхідні документи, акт зняття в двох примірниках, роблю позначку на квитку, шукаю пасажирів, які можуть дати пояснення й поставити підписи. Попутно викликаю поліцію в надії на те, що вона прийде. Це все, що я можу зробити.

Олександр Абросімов. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

Ще за необхідності я можу локалізувати пасажира, але з цим складніше. Раніше для таких випадків у мене була бронь не кілька місць, але тепер її забрали. Уявіть, іде в мене повний склад, а в купе мого вагона, припустимо, є дівчина, а до неї пристали троє, вибачте мене, нахабу. І куди мені подіти дівчину? Раніше я міг скористатися бронню, а тепер куди я її подіну? От куди? А якщо двоє їдуть, і двоє хуліганять, куди я їх відселю?

Якщо говорити про нещодавній випадок у поїзді «Маріуполь — Київ», поїзна бригада повинна була діяти так. Спершу надати постраждалій медичну допомогу, якщо вона потрібна. Потім — локалізувати постраждалу, перевести в інший вагон разом із дитиною. Бог із ним: можна навіть у купе провідника. Вжити всіх можливих заходів, щоб порушник теж був локалізований, щоб не залишив вагон до приходу поліції.

Це злочин, це не якесь там дрібне хуліганство або розпивання спиртних напоїв. Порушника потрібно передати поліції якомога швидше. Наряд потрібно викликати в перший же населений пункт, навіть, якщо треба, робити вимушену зупинку, не передбачену розкладом.

Але дуже часто через те, що поліції немає в самих поїздах, порушники залишаються безкарними. Ось у мене під час минулої поїздки був випадок. Викликає мене провідник на вагон. У купе жінка на нижній полиці, двоє чоловіків — на верхній. Вони там лежали, нібито пили вино, вона їм зробила зауваження, а вони їй вилили вино на голову.

Ні мій провідник цього не бачив, ні я. Але ми прийшли, я поговорив з цими хлопцями. Вони кажуть: «Ми нічого не робили»; а вона каже: «Вилили». Як начальник поїзда те, що я міг зробити, я зробив.

Я її перевів до іншого вагону, знайшов і надав місце, локалізував від цієї компанії. Я розвів їх. Вона викликала поліцію. І що ви думаєте? У Львові поліція прийшла, але за 5 хвилин до відправлення! Записали паспортні дані цих хлопців, навіть у цієї жінки заяву не взяли й пішли. Просто зробили такий показовий візит, типу, вибачте на слові, — від’їбіться. Ось ми прийшли, показалися, записали. А заходів ніяких не вжили. Хоч я їм висловлював, і вона була готова дати заяву. І ніхто нічого! Ось вона: поліція, яка працює на відстані.

Як тільки міліцію прибрали, ми — профспілкові лідери — ходили до керівництва, писали, що супровід необхідний. Наводили випадки, скільки пасажирів було побито, скільки правопорушень було, скільки провідників постраждали й були порізані. Так ось поки цей випадок у поїзді «Маріуполь — Київ» не гримнув, на всі інші закривали очі! Була справа, що двох київських провідників порізали. А вони всього лише зробили зауваження, що людина курить у тамбурі. Забули про це? Ну це ж провідників порізали, це ж не телеведучу «Інтера» порізали.

У мене провідниці голову розбили за те, що вона туалет прибирала. Мужик підходить, відштовхує її. Попісяти йому захотілося! Вона каже: зачекайте, я тут домию, і ви сходите. І вигребла! Так це ж провідник вигріб, розумієте? Отримала струс, і ні фіга там не вдалося оформити. Але це ж поїзна бригада вигрібає. А тепер, коли вигріб пасажир, ми про це кричимо.

Без поліції ми і проти кишенькового злодія нічого зробити не можемо. Самі затримувати його фізично ми не маємо права. Та й ризиковано це, легко можна на монету заточену нарватися. А зараз саме кишенькові злодії активізувалися. В інтернеті пишуть, на яких напрямках вони працюють, фотографії їхні є. Але ми не посадити їх не маємо права, якщо вони сідають за квитком.

Або, наприклад, звернувся до нас пасажир, що його, припустимо, обікрали, і ми побачили, що хтось пішов поїздом. Що ми повинні робити? Ми викликаємо поліцію на найближчу станцію, а найближча станція це якісь, вибачте мене, «Пендюки» або «Тополя в розпиленні», де один дільничний на чотири села. І все! Підозрюваний вийшов із поїзда, його немає. Або він просто може вийти на тій же станції, де заходить поліція.

За нашим викликом, поліція приходить десь у 80% випадків. Але буває я телефоную, а мені черговий відповідає: ось у нас один наряд, він зараз у місті на сімейному скандалі, вони зараз приїхати не можуть. Поліція приїжджає пізно, і поїзд вирушає з пів годинним запізненням. І ось тут починається херня.

Херня в тому, що керівний менеджер конкретно вставить мені за ці пів години, за те, що я затримав поїзд. Скаже: «Ти не повинен був його тримати. Роби як хочеш, нехай пасажир виходить, але ти не маєш права тримати поїзд». І отримаю я триндюліну. В таких випадках хто крайній опиняється? Поїзна бригада!

Олександр Абросімов. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

А якби мене не карали, то я б діяв так. Є порушники, є люди в вагоні, які створюють нестерпні умови проїзду для інших пасажирів і заважають роботі поїзної бригади. Все, дорогі мої, я тримаю поїзд нахрін! І стою, поки не прибуде наряд поліції, і не зніме їх.

Але є ще такий нюанс. Якщо таких порушників знімають, то їх відпускають через кілька годин, або ж суд дає їм штраф 200-300 гривень. А ось якби їх штрафували на кілька тисяч за затримку поїзда! Якби люди знали, що з їхньої вини відбувається затримка поїзда, наприклад, на 10 хвилин — 5 тисяч гривень, на 15 хвилин — 7 тисяч гривень.

А то я викликаю поліцію, вони приходять і 20 хвилин не можуть зняти правопорушника. То він поки труси надіне, то він поки шкарпетки одягне, то він поки сумку збере. Починають його вмовляти. Це не та поліція, яка раніше була. Прийшли, — ага, порушник. Виходиш? Ні? Скрутили і викинули. А ці приходять і соплі пускають. А ми, поїзна бригада, потім пишемо пояснювальні, чому поліція одного порушника знімала 40 хвилин. А люди на літак спізнюються, на пересадку.

Я керівництву пропонував кілька шляхів вирішення цих проблем: дати більше повноважень поїзній бригаді, ввести чорний список пасажирів — забороняти порушникам проїзд на певний термін. Але головне — повернути супровід поліції. І обов’язково з виділенням купе для того, щоб вони могли там оформляти документи на порушника або ж локалізувати його до того, як передадуть іншим правоохоронцям.

Є ризик, що супровід повернуть, але «розумні голови» з пасажирської компанії віддадуть поліції службове купе провідників! А поїзні бригади і так обклали обов’язками, а умови праці, відпочинку, облік робочого часу роботодавцем грубо порушується! І профспілки не в силах подолати це безправ’я.

Звісно, супровід поліції з виділенням окремого купе коштуватиме грошей. Але гроші можна знайти, тому що людське життя і здоров’я грошима не вимірюється. Якщо ми веземо пасажирів, ми зобов’язані надавати не тільки комфортабельні умови проїзду, але ще й безпечні умови проїзду. Ми зобов’язані це робити як залізничники. Але не робимо, тому що ми хочемо заробити якомога більше і на всьому. Не ми, звичайно, а вони. Ми залізничники, а вони — керівники залізниці, і між нами прірва. Іноді мені навіть здається, що в нас спеціальності різні.