«Поранення — це ампутації… Щодня помирає один-два бійці». Монолог дружини військового, що бореться на «Азовсталі»

Юлія та Арсеній Федосюки. Фото надане Юлією Федосюк
Юлія та Арсеній Федосюки. Фото надане Юлією Федосюк

У Маріуполі, повністю оточеному російською армією, залишаються українські військові. Вони займають територію металургійного комбінату «Азовсталь», де вже майже немає води, їжі та медикаментів і який постійно обстрілюють. Разом із військовими в бункерах заводу перебувають і мешканці міста. Вони прийшли туди, аби сховатися від обстрілів житлових кварталів.

Сьогодні мер Маріуполя Вадим Бойченко повідомив про прорив російських військ на територію заводу і найважчі бої.

Про ситуацію на «Азовсталі» до нинішнього штурму — у монолозі дружини одного з військових Арсенія Федосюка Юлії.

 

Мій чоловік — Арсеній Федосюк, йому 29 років. Останні вісім років він воює на Донбасі.

Він навчався у Києво-Могилянській академії на історика. Брав активну участь у Майдані і одразу з університету пішов на війну. Спочатку він служив у батальоні «Свята Марія», потім перейшов до полку «Азов». 

Саме в Маріуполі він перебуває від самого початку облоги, тобто вже більше, ніж два місяці. До того вони були в Урзуфі, це під Маріуполем. 

Перші два тижні у мене не було зв’язку з чоловіком. Потім в Маріуполь доставили Starlink, і в них з’явився інтернет. 

«Азовсталь» — на лівому березі Маріуполя, а їхня група з 400 бійців була на правому. Але, коли їх оточили і могли знищити, вони прорвали кільце, самотужки перепливли річку і об’єднались з іншими бійцями на «Азовсталі». Тобто зараз там знаходяться всі українські військові. 

Я не можу сказати, скільки їх там, бо це може нашкодити. Але можу озвучити кількість поранених  — їх 600 Монолог був записаний декілька днів тому . І це лише важкопоранені. Мій чоловік, наприклад, теж поранений — уламок снаряду влучив у ногу, і його не змогли витягнути, бо немає для цього умов. Тому він просто приймав антибіотики, щоб цей уламок прижився і не було сепсису, тож рана зажила з уламком всередині. Таких випадків дуже багато, але азовці не вважають це пораненням.

Поранення — це ампутації, це дуже серйозні пошкодження. Щодня помирає один-два бійці. Їхні тіла гниють, у них починається сепсис. А медичної допомоги просто немає — ситуація катастрофічна. Так, у них є парамедики, але багато з них уже загинули. До того ж, немає чим оперувати. Окрім цього, холодильники, в яких зберігаються тіла загиблих, перестали давати холод. І тіла гниють.

Близько двох тижнів тому їм гелікоптерами доставляли продукти, медикаменти і боєприпаси. Зараз це вже не працює, адже гелікоптер потім збили. Він був з пораненими, і вони загинули.

Арсеній Федосюк в укритті на території «Азовсталі». Фото надане Юлією Федосюк

У них є брудна вода — технічна, яка використовується на заводі. Це все, що лишилось. Із їжі — тільки каші і макарони. Нічого поживного вже немає.

Але вони розуміють, що командування робить усе можливе. Ситуація така, що військова деблокада неможлива, принаймні найближчим часом. Тобто вона потенційно можлива, але я не знаю, чи є у військових цей час.

Ми розраховуємо на політичне і дипломатичне рішення. Щоб їх вивели під гарантії третьої сторони. Усіх. Але це рішення залежить від Російської Федерації. Звісно, азовці не готові здатись у полон, бо є специфіка ставлення російських солдат до азовців. Це будуть тортури і смерть. У них навіть гірша ситуація, ніж у морпіхів. 

Після того, як Путін сказав, що штурм закінчився, цього не сталось. Щодня на «Азовсталь» падають бомби, їх обстрілюють «Градами». Недавно вночі на «Азовсталь» впало близько 50 бомб, одна з них потрапила в госпіталь, поранені загинули і досі знаходяться під уламками. Коли їх бомблять, вони ще довго не можуть зрозуміти, скільки поранених і вбитих, тому що хтось під завалами, десь обвалилися будівлі… Тобто військовий напад продовжується щодня.

Разом із військовими перебуває близько тисячі цивільних. Вони самі прийшли на «Азовсталь» і попросили їх пустити. Є діти, є навіть немовля. Вони лишаються в бункері і не хочуть йти з «Азовсталі», бо це безпечніше, ніж сидіти в підвалах будинків.

Цивільні також гинуть. Не тільки від обстрілів, а й через погіршення стану здоров’я. Переважно — літні люди. Вони дуже погано харчуються, там жахлива вода — усе це впливає на імунітет. Ви уявіть, військові, які фізично витривалі, схудли на 10-15 кілограмів, вони виснажені. То що можна казати про літніх людей або дітей?

Родичі захисників і мешканців Маріуполя на Майдані Незалежності, 30 квітня 2022 року. Фото: Тетяна Козак, Ґрати

Усе це дуже важко, але ми намагаємося не розклеюватися. Ми тримаємося заради їхньої боротьби.

Наша мета — звернутись до європейців та просити їх про допомогу, про декларування готовності стати третьою стороною, яка гарантує безпеку під час виходу наших військових і цивільних. Росія постійно обстрілює коридори. Тому має бути злагоджена позиція європейських країн, які будуть тиснути на Росію і вимагати від неї виконання базових правил ведення війни. 

2 місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання
2

місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду «Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

«Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів