«Подумав: їду в один бік, назад не повернуся». Монолог кримського татарина про допит працівниками ФСБ

Куртумер Чалгозов. Скріншот із відео «Кримської солідарності»
Куртумер Чалгозов. Скріншот із відео «Кримської солідарності»

14 грудня о п’ятій ранку працівники ФСБ провели обшук у будинку сім’ї Чалгозових у селищі Приморському на сході Криму. Після цього 23-річного Куртумера Чалгозова відвезли в наручниках та із зав’язаними очима. Біля сьомої вечора хлопець повернувся додому. З огляду на час у дорозі, він припускає, що його возили до Сімферополя. Завели в підвальне приміщення та допитували в справі про підрив газогону в селі Перевальне. У вибуху підозрюють кількох кримських татар — заступника голови Меджлісу кримських татар Нарімана Джеляла, братів Асана та Азіза Ахтемових та ще низку «невстановлених осіб».

Чалгозова на допиті питали про Джеляла та диверсію на газогоні. Він сказав, що про це нічого не знає. Після допиту Куртумер підписав якісь документи. Він не прочитав їх уважно, а адвоката, який міг би проконтролювати це, йому не надали. Мобільний телефон, вилучений у будинку вранці, йому не повернули.

Тоді Чалгозов не схотів детально розповідати про допит. Але за кілька тижнів побачив зізнання 33-річного кримського татарина, учасника акцій руху «Кримська солідарність» Нарімана Аметова про тортури, які до нього застосовували працівники ФСБ.

І Чалгозов вирішив розповісти про те, що сталося в день його затримання. Відео з його розповіддю опублікувало об’єднання «Кримська Солідарність».

«Ґрати» публікують частину його розповіді.

 

«Одягли окуляри й поїхали»

14 грудня за мною вранці приїхали працівники ФСБ. Я спав. Почув шум, вийшов зі спальні й бачу таку картину: батька скрутили, і він лежить на підлозі, його тримає правоохоронець. Я підходжу до нього. Перша думка — якось допомогти підвестися батькові. Він (правоохоронець — Ґ) каже: «Відійди назад, встань до стіни обличчям». Я встав. Він каже, якщо буде опір, буде тільки гірше.

Один із правоохоронців зачитав протокол. Там йшлося, що можуть бути документи Нарімана Джеляла та братів Ахтемових, і в мене запитують, чи я їх знаю. Я кажу: «Не знаю». «Чув про вибух у Перевальному?» — запитує. Я відповідаю, що не чув…

Будинок Чалгозових у селищі Приморському. Фото: «Ґрати»

Потім мені сказали: «Треба поїхати з нами». Я сказав: «Ну, добре, проїдемо. Тільки я одягнуся, вмиюся». Пішов одягнувся, вмився. Поруч був правоохоронець. Він запитав, де мій телефон, я кажу: «У спальні». «Ну пішли». Віддав телефон, сказав пароль. Телефону я більше не бачив. Потім мені сказали, що треба їхати.

Ми вийшли надвір, переді мною — «ГАЗель», до мене стояла боком. Я сів до неї, наручники одягли. Під’їжджаємо до траси — до асфальтованої дороги, одягли окуляри, крізь них не видно нічого, вони не скляні, просто закриті, саморобні. Їхали ґрунтовою дорогою. Таке відчуття, що вони намагаються заплутати.

Десь за 20 хвилин зупинилися, хвилини дві простояли, двері відчинилися, зачинилися, не відчувалося, що хтось новий зайшов чи вийшов. Потім через хвилин 40–45 ще раз зупинилися, там якось задом здали, проїхали. Остання зупинка була десь за годину, уже на місці, де мене опитували. Поки їхали, вони питали мене: «Наручники тиснуть/не тиснуть? Нормально все?». Кажу: «Так, нормально».

Коли був вдома, думав, поїдемо, опитають і привезуть додому. Усе буде нормально. А коли туди їхав, то вже якісь думки пішли: їду в один бік, назад не повернуся. Яку молитву знаю, ту прочитав.

Довго був у машині, і коли вийшов, нічого не бачив, не міг зорієнтуватися, куди йти. Мені допомагали, щоби я не спіткнувся — про кожну сходинку вони попереджали: «Зараз сходинки будуть».

Коли зайшли в будинок, було відчуттям, що це підвальне приміщення, але не надто внизу, може, сходинок п’ять вниз і коридором. Десь боком я трохи пройшовся, в одному місці дуже сильно нахилився.

Посадили на стілець і одразу кажуть, якщо туалет, щось треба буде — кажи. Я сказав: «Добре». Я сидів увесь цей час в окулярах… Один із них запитав щодо бороди: «Чому ти вуса збриваєш?» Я кажу, що за ісламом вуса можна збривати, а бороду — ні. Він питає: «А ти Коран читаєш?». Я кажу: «Ні, те, що мені сказали, я тільки це знаю». «А навіщо ти вуса збриваєш?». Я кажу, щоби від інших релігій відрізнятися. Він, наче знає це й запитує в мене. Каже: «Від вогнепоклонників». Я говорю: «Так, напевно». «Зараз проходитимеш поліграф», — каже.

Куртумер Чалгозов та його мама. Скріншот із відео «Кримської солідарності»

 

«Або твоє життя зміниться в гірший бік, або будеш працювати з нами…»

Мені зняли окуляри, наручники. Сказали не крутити головою, дивитися лише поперед себе.

Попередній інструктаж провели, відповідати: так/ні. Не знаю — не можна.

Під’єднали — на пальці вдягли датчики, потім у районі грудей одягли, на голову… Спочатку були тестові запитання. Потім сказали, що вже будуть ставити основні питання.

— Знаєш, де зброя продається?

— Чи ти маєш знайомих, які в Україну їздять?

— Чи їздив ти сам в Україну?

— Чи намагаєшся ти обдурити нас чи поліграф?

— Чи є в тебе що від нас приховувати?

Ось такі запитання ставили. Здебільшого — одне й те саме… Знаєш/не знаєш тих, хто в Україну їздить, або причетний до вибуху. І питали ще про охоронця Джемілєва. Я навіть не знаю, хто це й чи є охоронець у нього взагалі.

Я весь час дивився в стіну. Переді мною під стелею труба була газова, це я запам’ятав. Праворуч від мене, бічним зором помітив, — робочий стіл, там ноутбук, дроти. Хтось за столом сидів у камуфляжній формі, у масці був.

Години дві тести всі ці проходили. Я був сонним, уже засинав. Хвилювався, що на те саме питання відповідатиму по різному, а питання дуже часто повторювалися.

Після того, як я тест пройшов, той, хто мене опитував, сказав: «Ти пройшов, і так швидко, як ти, не проходили ще. Ти не обдурюєш, усе добре». Потім каже, що зараз прийде працівник та буде опитування.

Мені одягли окуляри. Потім мене підняли, сказали сісти грудьми до спинки, я сів. Руки, каже, перед собою. І я відчував, що сидів обличчям до столу. Сказали притулитися до спинки стільця, я притулився й мені обмотали груди скотчем, ноги до ніжок прив’язали… Я кажу: «Навіщо?». Сказали: «Так треба».

Той, що прийшов, спершу розмовляв грубо. Перше запитання, яке він поставив, коли зайшов: «Путіна любиш?».

Ще забув сказати, що на самому початку, коли я сидів, у мене спитали, чи є дівчина. Я сказав, що знайома є, спілкуюсь тільки. Запитали, скільки років. Потім цей прийшов, каже: «Ми подивилися твій телефон. Хто це на фото?». А я сфотографувався з цією дівчиною… Кажу: «Знайома». «А що ти їй подарував?».

— Хотів приємний подарунок зробити — ведмедя подарував, — кажу.

— Просто так ведмедя? — запитав.

— Так, — кажу.

Потім каже: «А ти знаєш, що за російськими законами спілкуватися з неповнолітніми не можна?»

Я кажу: «Знаю, що спілкуватися можна, я ж нічого протизаконного не роблю».

Потім сказав, що в мене в телеграмі є якісь сайти не дуже хороші, і якщо вони захочуть, то за спокушання неповнолітніх можуть посадити мене від 15 до 20 років.

«За яке спокушання? Он поліграф, давайте ще раз перевіримо, що я її не чіпав», — кажу.

Він сказав, що цього не треба. «Якщо треба буде, ми допишемо», — каже.

Я хвилювався, що зашкодять її сім’ї.

Вони сказали, ми її так затягаємо… Розкрутимо це так у всьому Криму, що посадять у в’язницю. Мовляв, ти знаєш, що за малолітніх там стається? Якщо посадять?.. Типу «петух»… Так і сказав. «По гінекологах затягаємо…»

Я кажу: «Це просто спілкування…» Він каже: «Ці тести… Це все робиться. Там тести проходять, може ти психологічно впливав…»

Я боявся, що зашкодять її сім’ї… Він каже: «У тебе 10 хвилин, думай. Або твоє життя зміниться в гірший бік, або працюватимеш із нами й житимеш, як жив, нормально все буде».

Під цим тиском, прив’язаним до стільця, змусили пристати на ці умови. Я підписався, погодився. «Тільки не чіпайте цю родину», — кажу.

Він пішов, я це зрозумів за звуками. Той, хто з ним був, мабуть помічник, — переді мною сидів. Наказав опустити голову. Я опустив. Він почав щось питати, я підняв голову. Він знову каже: «Опусти». Так сиділи та розмовляли. Не знаю, може, думали, що я щось побачу, але в окулярах взагалі нічого не видно.

Коли я тест проходив, один із них ззаду схопив за волосся, потяг назад і рукою так провів (по горлу). Мабуть, хотів налякати, що ніж у нього в руках. Я спочатку не зрозумів, думав, може, якось зв’язати хотів, я перекинув голову. Не видно було, але за відчуттями здалося, що він посміхнувся.

Коли вони пішли, мене розв’язали. Зі мною залишився один працівник невисокого зросту, у камуфляжній формі, у масці, обличчя видно не було.

Я сів у наручниках, в окулярах. Запитую: «Навіщо зв’язували, я ж не чинив опір?» Він каже: «А що, хіба є варіант чинити опір?». Я кажу: «Ні». «Так треба було» — відповів.

Правоохоронець почав пояснювати, каже, раптом якісь проблеми будуть, ти можеш звернутися за допомогою до нас. Наприклад, ну там у тебе дружина народжуватиме й ти захочеш лікаря знайти, у хорошу лікарню покласти, мовляв, ми своїх не кидаємо. І дав документи — чотири скріплені листочки. Зміст я прочитав, але не запам’ятав, що там написано. Хоча пам’ятаю, що тоді там не було нічого такого… Що я не знаю Нарімана Джеляла, братів Ахтемових…

Вчинок і кара. Як із тортур і уривків фраз з’явилася справа Нарімана Джеляла про диверсії в Криму

Я підписав. І від руки написав, що згоден співпрацювати, надавати інформацію генералу (не пам’ятаю прізвище)… Вони мені сказали, що писати.

Він каже: потрібний якийсь псевдонім, щоби ніхто не знав. Почав перераховувати… Я сиджу і зрозуміти не можу, який псевдонім, навіщо… Потім уже зрозумів. У мене були товариші по службі чеченці, і якось у розмові в них постійно звучало: «Борз, Борз». Я сказав, він записав. Правоохоронець сказав, що ми іноді спілкуватимемося. Я запитав, як це буде, я ж працюю. «Ми заздалегідь тебе попереджатимемо, щоби ти міг із роботи без проблем підійти, поспілкуватися», — каже. Я кажу: «Добре, зрозумів». Коли я з ним розмовляв, то мені зняли маску.

Прийшла якась людина в цивільній формі, з відкритим обличчям, середньої статури, досить висока, років десь 45. Каже: ось поїжте, ось їжа, вода. Чебуреки приніс. Правоохоронець, який зі мною сидів, підійшов і одразу почав чебуреки їсти. Я спитав: «з чим?». Каже: «Із сиром». Я із сиром один з’їв і трохи води попив… Якось не хотілося.

Потім каже: Зараз машина приїде, ми тебе відвеземо…

 

«Три дні думав, як розповісти батькам… Було якось соромно…»

Години 2–3 чекали на машину, а потім сказали, що за мною приїхали. Той, що приносив їжу, каже: «Та чого ти так засумував? Що без настрою? Ми вже як друзі, як родичі». Я кажу: «Мені такі родичі не потрібні, нормально все було». «Та це, — каже, — до певного часу, поки проблем не буде. Будеш звертатися з проблемами». Ну, я промовчав.

Я одягнувся, мені знову одягли окуляри, наручники… На вулицю вийшли, йшов дрібний дощ, і я побачив, що перебуваю в місті, у якийсь момент у мене були розплющені очі. Я погано запам’ятав, було темно. Постояв трохи під дощем, а потім поїхали. З мене зняли наручники, окуляри сказали не знімати.

Їхали дуже швидко. Один каже, мовляв, батьки підняли шум, приїдеш, одразу заспокой, щоби нічого не було, не розголошуйте сильно. І кілька разів упродовж дня вони повторювали, коли я підписав опитування, що всі знатимуть тільки те, що я розповім.

Мене відвезли, і на півдорозі з мене зняли окуляри і я побачив, що їду по Тавриді, а зі мною один правоохоронець і водій. Водій наче той самий, який приніс обід. Правоохоронцю хтось зателефонував, ми зупинилися, і він зняв відео, що я не маю до них претензій, що ні фізичного, ні психологічного тиску не було. Нібито не було. Увімкнули в машині світло і зняли на мобільний телефон.

Мене залишили на початку села, потім повернули в приватне подвір’я, перед брамою розвернулися та поїхали. Мене побачив однокласник, запитав, що я там роблю, і сказав, що мене всі шукають. Він і привіз мене додому.

Три дні думав, як розповісти батькам, що підписав, що працюватиму з ними, якось соромно було. За кілька днів дізнався, що зі Старого Криму одну людину так само, як мене, забрали (йдеться про Нарімана Аметова — Ґ) побачив, як він розповідає… Мене це змусило замислитися.

«Краще б вони мене вбили, бо я розповім про все». Монолог кримського татарина про те, як його викрали й катували струмом працівники ФСБ

Якось сидів і почав усе розповідати батькам. Наступного дня приїхали журналісти, я розповів, що сталося. Мовчати я не хотів і «стукати» на своїх земляків не хотів.

Історії різні чуєш, там когось забрали… І ходила такі думки, що, якщо потрапляєш, краще не сперечатися і просто підписати… А після того, як вийдеш, ти маєш вибір: або мовчати і «стукати», або розповісти все народу… Я все розповів як було.

2 місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання
2

місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду «Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

«Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів