«Ні в минулому, ні сьогодні не станемо вашими рабами». Останнє слово Сервера Мустафаєва в суді

Підсудні під час дебатів сторін. Фото: Ґрати
Підсудні під час дебатів сторін. Фото: Ґрати

У Південному окружному військовому суді російського Ростова-на-Дону підходить до завершення судовий процес у справі вісьмох кримських татар із Бахчисарая, обвинувачених у приналежності до ісламської партії Хізб ут-Тахрір. Організація визнана терористичною в Росії і не заборонена в Україні та більшості європейських країн.

Майже всі з обвинувачених — активісти об’єднання «Кримська солідарність», зокрема його координатор Сервер Мустафаєв.

Сьогодні обвинувачені виступають у суді з останнім словом. «Ґрати» публікують виступ Мустафаєва.

 

Я, Мустафаєв Сервер Рустемович, народився п’ятого травня 1986 року в Узбекистані, в місцях висилки, депортації, минулих агресій проти мого багатостраждального кримськотатарського народу. Я, громадянин України, політв’язень, в’язень совісті — таким мене і інших фігурантів бачить і визнає весь світ у своїх численних резолюціях. Хоч ви й не хочете цього визнавати та долучати до матеріалів справи.

У цих же резолюціях і деклараціях світу Крим визнаний територією України, а Росія названа окупантом. До нас застосовується 4 Женевська конвенція, на яку ми з першого дня арешту звертаємо увагу агресора і його слуг — прокуратури, ФСБ і судів РФ.

Моя релігія — іслам, і сформована нею культура, традиції, спосіб життя — є одним із важливих ідентифікаторів мого кримськотатарського народу.

Підсудні готуються до виступів в дебатах. Фото: Ґрати

Раніше не судимий, якщо не брати до уваги, як згадав раніше, що заочно засуджений і огульно обвинувачений весь мій народ, мої предки й ми огульно названі «зрадниками». Для будь-якої розсудливої ​​людини образ терористів, думаю, приблизно зрозумілий, але в наш час і в нашому випадку, а я, наприклад, магістр КНУБА (Київський національний університет будівництва і архітектури), одружений, маю 4 малолітніх дітей, соціально відповідальний громадянин — такий образ точно не вписується в опис «терориста». Влада будь-якої сучасної країни світу створює багатомільярдні цільові, державні програми підтримки і стимулювання: підвищення освіченості серед населення, збільшення народжуваності, соціальної відповідальності, гуманності і т.д. Так чому ж сьогодні на лаві підсудних, обвинувачених у таких страшних терористичних злочинах, 8 із 8 фігурантів із вищою освітою? Як можуть багатодітні батьки зазіхати на мир і порядок свого дому — Криму? На 8 підсудних — 35 дітей, 3 інженери, 2 викладачі, 2 філологи, 1 юрист за освітою, 1 — інвалід по зору, 1 — офіційний опікун за інвалідом. У суспільному житті кожен із нас є волонтером, меценатом, журналістом, правозахисником або просто тим, хто не живе за принципом «моя хата скраю, я нічого не знаю», а ми живемо за правилом — «немає чужого болю, немає чужої несправедливості і страждання». Як можна звинувачувати таких людей у тому, що ви вішаєте на нас? Який розум із нами зможе зв’язати терор і насильство? Що стало зі світом, а в цьому випадку з РФ?

Моя сьогоднішня промова процесуально називається «останнім словом», немов усе — для нас життя завершується, діяння припиняються. Процесуально це виглядає так: ну ось і настав момент істини, злочин покарано, злочинцеві довели його провину і помилку. По суті, так зване «правосуддя» зараз чекає від мене, від нас каяття і прощення за скоєне. Так, мабуть, я так і зроблю, і хоч тепер, сподіваюся, не піддамся упередженому перериванню з боку суду, несправедливому видаленню із зали суду та реалізую гарантоване вашою Конституцією право на слово, думку і погляд. Порушення саме цього, обіцяного вами мого і будь-якого громадянина фундаментального права, стало основою нашої кримінальної справи і всіх репресій, що звалилися на Україну і Крим у 2014 році.

Сервер Мустафаєв у суді. Фото: Ґрати

Так ось, по-перше, це моє чергове, а не останнє слово на моєму шляху ненасильницького спротиву та боротьби з несправедливістю і агресією, що звалилася на нашу землю, народ, культуру і релігію.

По-друге, я шкодую лише, що, зробивши багато в галузі журналістики, правозахисних та гуманітарних напрямках із 2014 року, ми не встигли зупинити ненаситного, кровожерливого ворога й агресора. Я шкодую, що десь не встиг або не зміг своєчасно і достатньо донести до суспільства і світу справжню картину кримських реалій про «повернення в рідну гавань» і «життя в ілюзійно-російському Криму». Важко бачити, як примусово нав’язані російські паспорти стали підставою для репресій проти інакомислення. Але, мабуть, удвічі більш боляче чути й бачити, як світ і навіть дехто в Україні погоджуються з незаконними діями проти громадян України з боку Росії, яка мотивує і виправдовує свою агресію суто внутрішньою політикою над «своїми» громадянами.

Мені шкода, що є серед нашого народу ті, хто обманувся мирськими благами, злочинною перспективою в кар’єрі і кріслах агресора. Шкода, що дороги, школи, дитячі садки або навіть мечеті і формальні, лише на папері, права і фальшива реабілітація кримськотатарського народу — стали предметом торгу проти сотень осиротілих при живих батьках дітей, сотень сімей, що залишилися без годувальників і десятків, сотень убитих, викрадених, зниклих безвісти громадян в українському Криму — всі вони гідні сини свого народу і золоті імена сучасної історії нескорених і незломлених, хоч і зазнали відчуження, наклепу й токсифікації під клеймом «терористів», «екстремістів», «диверсантів» та іншого абсурду.

Я радий, що кількість тих, хто зрадив народ і себе, хто спокусився на ілюзію безтурботного блага мізерно мала і зменшується з кожною новою агресією, яка щомісяця, ось уже понад 6 років приходить у будинки й сім’ї тих, хто був проти і навіть тих, хто підлещувався перед РФ. Неодмінно, це все уроки всім нам і виявлення лицемірів, помилок на шляху розвитку суспільства, в яких загруз Крим, Україна і, напевно, навіть світ у період спокою та боротьби за особисте благополуччя. І, можна сказати, і мир, так як сьогодні на прикладі ситуації з Україною, українським народом і мусульманами Криму, ми відкрито бачимо, як перетворилися в пил і розвіялися міфи навколо міжнародних законів, норм і договорів, як довкола цінностей недоторканності й цілісності територіальних кордонів не залишилося живого місця; як навколо декларованих світом прав і свобод слова, погляду, релігії та політичних поглядів — панують заупокійні молитви. Все вищесказане очевидно показує нам, що міжнародні закони й норми, договори і меморандуми показали свою непридатність для людства, тим більше проти нахабного варварства XXI століття і беззаконня.

Події 2014 року перевернули світ і життєвий уклад України і Криму. Звичайно, це торкнулося мене, інших фігурантів нашої справи і політв’язнів Кремля в сучасній історії України та Криму.

Пікет в залі суду з вимогою припинити переслідування кримських мусульман. Фото: «Кримська солідарність»

Кримські татари в Криму — це серце цієї благородної землі. Сьогодні, застосовуючи політику видавлювання, асимілювання й моторошної інтеграції цього народу, Росія немовби вбиває цей організм, де Крим без кримських татар, немислимий так само, як Крим сьогодні вмирає без води, важливої для життєдіяльності людини.

Я боюся не того, що мій голос нічого не змінить, я впевнений — зміни вже відбуваються, але багато хто вважає, що їхній голос нічого не дасть і цим себе заспокоює. Багато хто вважає, що якщо хотіти чогось більшого для країни, для народу свого або себе особисто як громадянина, то стане ще гірше, що якщо піти проти системи, то ця система тебе зламає. Але ми всі в цьому житті робимо свій вибір.

Я і інші політв’язні Кремля обрали не мовчати про те, що відбувається, не чекати, поки інші десь борються за краще життя, за свої права, а на прикладі гідних наслідування праведних попередників і героїв свого часу і своїх народів — стиснути свої кулачки з рішучістю і стійкістю перед тираном. Хоч і страшно, але стояти за своє право, хотіти змін, справедливості і краще життя в своєму будинку, відповідно до культури і традицій, переданих разом із молоком матері.

Друга Бахчисарайська група Хізб ут-Тахрір. Фото: Ґрати

Я хочу закликати тих, хто зараз у цьому залі, хто бачить, читає і чує нас за межами цього конвеєра «терористів», звернутися до здорового глузду, бути чесними перед самими собою. Неможливо жити просто і мовчки, як ні в чому не бувало. Не лізти в політику, залишатися глухим і сліпим при очевидній несправедливості, формально одягненим у форму закону, яка є беззаконням. Думати, що це мене не стосується, що це проблеми окремих людей, держав, а ви мовляв зможете просто себе захистити, якщо це торкнеться вас, вашої родини, країни — це утопія у ваших головах. Безглуздо думати і розраховувати на світле майбутнє після беззаконня, що сталося з боку Росії в 2014 році. Знайдіть у собі сили подивитися правді в очі, за вас цього ніхто не зробить.

Ми всі чиїсь діти, у нас є теж діти, онуки. Я батько чотирьох дітей. Я не хочу, щоб мої діти, мій народ жили в країні погроз і залякувань, приниження і тортур, викрадень і незаконних арештів, агресії і утисків. Я знаю, що кожен проти всього цього, проти того, що відбувається у Криму. Навіть та мала частина допущених до суду свідків, ті сотні й тисячі небайдужих і тих, хто підтримує нас, солідарних із нами людей на волі в Криму, Україні та світі — кращий цьому приклад. Яскравим прикладом останніх днів втоми суспільства від подібних, набридлих народу тиранії і свавілля, я бачу події в Білорусі та Хабаровському краї. Я знаю, що всюди, і в Криму теж, багато хто боїться. Бояться сказати правду, висловити свою щиру думку і ставлення до влади й того, що відбувається. Бояться втратити свій комфорт, тепле місце, гроші і соціальний статус.

Але я вірю, що для більшості з нас є речі набагато важливіші, ніж гроші, особистий спокій і банальні мирські блага.

Прокурор, ФСБ і так зване «правосуддя» РФ протягом всієї своєї історії з царських часів, проявляє очевидну ворожість і навіть ненависть до мого кримськотатарському народу, нашої культури, релігії та нашого небажання бути рабами можновладців людей. Інакше не зрозуміти однозначні, емоційно-нервові репліки прокурора Євгена Колпикова на адресу кримських татар, релігії іслам, зі звинуваченням нас нібито в нашій нещирій вірі, як протягом судових засідань, так і в дебатах. Слова прокурора, які докоряють нас у тому, що ми захищаємо і говоримо про репресії кримських татар, у той час як у багатонаціональній Росії протягом століть гнобили й репресували безліч різних народів, узагалі виглядають із його боку як виправдання цих антилюдських і антигуманних дій Росії! Фактично, що й треба було довести. Яка б солодка брехня про любов до багатонаціонального населення і повагу до всіх релігій не лилася з вуст РФ і її чиновників — правда неодмінно проривається з їхніх вуст.

Як би не подобалося Росії наше прагнення захищати себе, не мовчати перед несправедливістю, як би не подобалася наша нелояльність агресору в особі РФ — ми ніколи, ні в минулому, ні сьогодні не станемо вашими рабами й підкореними.

Наша релігія і сформована нею культура, традиції і політична воля стали сьогодні підставою для репресій проти нас і нашого арешту. Ви ніяк не можете або сліпо не хочете цього визнати і прийняти. Для мене, для нас такі речі як людське життя, справедливість, бажання дивитися в очі своїй дитині без сорому, бажання дивитися в дзеркало без відрази, гордість за свою чисту і мирну релігію, свій народ і свій власний вибір — це цінність! Боротьба зі злом, тиранією і несправедливістю — це дії, які не залежать від нагород чи покарань, які не залежать від кількості ворогів або друзів — це цінність! Цінність, що живе в нашому народі, в кожному з сьогоднішніх в’язнів. Тими, хто ми є, нас роблять не гроші, становище або соціальний статус. Тими, хто ми є, нас роблять наші вчинки і готовність втратити комфорт заради благого, правильного, справедливого — навіть ціною власної свободи і життя.

Саме тому, починаючи з 2014 року, після того як нова загроза прийшла до Криму, усвідомивши, що каток цих репресій буде тривалим і торкнеться всіх без винятку, лише поставивши в чергу спочатку активних, далі всіх інших, а в кінці і тих, хто помилився і схилився до зради, — ми вирішили не мовчати.

Для мене особисто і до всіх в’язнів совісті було і є важливим, щоб Україна і весь світ докладали зусилля для розуміння того, що відбувається в Криму. Системно і послідовно боролися з несправедливістю. Наш спротив — це наше життя, бо життя, яке нам нав’язує Росія, стирає нашу ідентичність, знищує нас як народ. Тому в нас немає іншого шляху для збереження своєї історії, культури, мови та ісламської ідентичності, як основи народотворення. Прийняти інший шлях розвитку народу, який нам примусово нав’язує окупант, — це утопія. Проблеми людей і народів не повинні бути статистикою, зведенням новин, декларативною промовою на трибуні або полум’яним виступом на ТБ — це робота, праця, занепокоєння і прагнення змінити ситуацію. До цього я закликаю свій народ, своїх одновірців і вчергове звертаю увагу світової, дипломатичної спільноти та України.

Підсудні та адвокати під час перерви. Фото: Ґрати

Ісламофобія РФ — це одна з основних мотивацій переслідування в Криму, та й у самій Росії. Заборона загальновизнаних в ісламському світі релігійних книг, хадисів, тафсирів і перекладів Корану, переслідування імамів, нападки на хімара, широкомасштабна антиісламська пропаганда — це все щоденні, мабуть основні зведення новин російського ТБ;

— Це левова частина кримінальних справ і роботи судів РФ, на прикладі Південного окружного військового суду в Ростові-на-Дону і не тільки;

— Застосування рішення Верховного суду РФ 2003 року (що забороняє Хізб ут-Тахрір і визнає організацію терористичною — Ґ), як преюдиціального акту в кримінальних справах — це не боротьба зі злом, це прояв ісламофобії, яка стала підлим бізнесом спецслужб із заробляння грошей, кар’єрного зростання і показників «ефективної» роботи в напрямку громадської безпеки. Та тільки ні світ, ні сама Росія не стали безпечнішими і справедливішими. Вже мовчу про те, що цей бізнес без ризику для життя і здоров’я «борців» за безпеку, побудований на освоєнні бюджетних коштів, спрямованих на боротьбу з тероризмом, коштів платників податків;

— Ця ісламофобія Росії нахабно прикрилася антитерористичним і антиекстремістським законодавством, що стало інструментом боротьби як проти ісламу, так і проти всього інакомислення. Яскравим прикладом цих дій стали масштабні переслідування в Криму, на що звернуло увагу і світове співтовариство. Наш судовий процес і кримінальна справа, приводом до якої стало мирне зібрання в мечеті, — кращий тому доказ. Я, як координатор громадського об’єднання «Кримська солідарність», і інші фігуранти цього процесу, як активні активісти цього мирного об’єднання громадян, стали тими, хто має відмінний від нав’язуваного РФ погляду на події 2014 року і всю незаконну агресію РФ після.

Усе вищесказане — реальна дійсність. Це не припущення, а значить треба вирішувати цю проблему, яка стала вірусом, що знищує народи не менше ніж COVID-19!

Ті фрагменти інформації з волі про кримські реалії, безліч людей, солідарних із сім’ями і дітьми в’язнів, сотні людей, що підтримують біля конвеєрних обшуків і судів, тисячі людей на похоронах рідних і близьких політв’язнів, безперервні пікети, колективні молитви та інші мирні форми обурення з твореним свавіллям — нас надихають. Я пишаюся і захоплююся вами. На жаль, настає час, коли я і решта фігурантів вирушаємо, хоч і проти нашої волі, несправедливо на лаву уболівальників за вас і мій мужній, незламний джамаат, а також усіх, хто продовжує боротися з нами і за нас. Ні, моя боротьба і робота на цьому благородному шляху не припиняються, ми не зупиняємося і не списуємо себе в архів історії. Упевнений, і ви не дасте нас забути і світу, і народу. Просто ми бачимо, як нехтуючи законом, позбавляючи нас фундаментальних прав на захист, намагаються завершити це формальне судочинство і винести вже готовий вирок, а далі заховати десь далеко в глибинках своєї просторої країни, що стала суцільною в’язницею як у минулому, так і сьогодні, для всього інакомислення та неугодних.

Багато хто вважає, що їхня думка не важлива, їхні дії і боротьба залишаються без результату. Насправді, сьогодні, як і завжди, важлива кожна думка, слово і благі вчинки. Тому що людська гідність, згадані цінності — вище всіх статусів, уявних комфортів і регалій.

Палець легко зламати, кулак неможливо. Коли ми єдині, ми непереможні.

Родичі, адвокати і журналісти в коридорі суду очікують початку дебатів. Фото: Ґрати

Характер нескореного, незламного кримськотатарського народу і мусульман в цілому не може дозволити нам і вам залишатися в спокої і стороні в ці тернисті часи. Наша ненасильницька боротьба як у минулому, так і сьогодні повинна бути системною і послідовною.

Ми з вами, ви з нами. Ми частина з вас, ви частина з нас. У нас у всіх і у світу немає права забувати і ігнорувати крики материнських сердець, загублені погляди батьків викрадених, сотень дітей, які осиротіли при живих батьках, тугу і печаль дружин, які стали вмить багатодітними матерями-одиначками, незважаючи на підтримку народу. Сьогодні, як, утім, і завжди, не може бути половинчастих позицій. Ми багато пройшли, давно пройшли точку неповернення. Багатьом непросто висловити свою позицію, свою незгоду з тим, що відбувається. Присутній страх. Але страх цей — ілюзія.

Таким є моє, дай Боже не останнє, а чергове слово гіркої правди для агресора і солодкої істини для нас — тих, хто в здоровому глузді і на правильному шляху.

Кримські татари — не зрадники й не терористи. Свободу всім політв’язням Кремля. Як би ви не ухитрялися в своїй пропаганді обдурити народ і світ, перемога і правда неминучі. Так було в минулому, так буде і зараз. Це питання лише часу. Хочете ви цього чи ні, вірите ви чи не вірите. Така обіцянка Господа світів.

А тим часом усі ці роки нас і наші сім’ї ні на хвилину не залишили сотні і тисячі тих, хто не байдужий, солідарний із нашою мирною боротьбою за правду і справедливість, хто направив об’єктиви своїх камер і налаштував своє перо — показувати й говорити правду, відображаючи весь той біль, жертви й беззаконня, з яким зіткнувся наш народ. Як у Криму, так і далеко за його межами, нас пам’ятають сотні й тисячі часом незнайомих людей. Ваші листи зі словами підтримки стають для нас ковтком чистого повітря, показником присутності в світі живих і гідних сердець, а також певним стимулом і натхненням боротися далі й більше.

Сагъолунъ джемаат, эллеринизни упемиз.

Сервер Мустафаєв (в центрі) та інші підсудні. Фото: Ґрати

Дякую активістам Канади, Латвії, Чехії, Франції, України та Росії. Мої дорогі колеги — журналісти і правозахисники України, ви в найтепліших моїх спогадах. Дякую вам за вашу системну і послідовну роботу та підтримку. Разом нас багато, нас не подолати. Рухаймося впевнено далi й ні кроку назад.

Команді російських активістів і правозахисників: Вірі Лаврешиній, «Стратегії 18», Олександрі Криленковій, Льву Понамарьову, Віталію Понамарьову, Сергію Давідісу, правозахисному центру «Меморіал» і всім іншим, із ким радий був особистому знайомству і спільній роботі. Вас хочу окремо виділити і подякувати за системну, посильну і важливу для нас солідарність із нами. Ви гідні громадяни своєї країни. Ви ціною власних жертв обрали тернистий у Росії шлях справедливості і правди. Тисну всім вам руку. Не здавайтеся і не зупиняйтеся.

До скорої зустрічі на волі.