«Люди бояться, що Україна піде». Монолог поліцейського з Донецької області про те, як працювати, коли довкола війна

Шериф Черкаської громади Олексій Акопов. Фото: Тетяна Козак, Ґрати
Шериф Черкаської громади Олексій Акопов. Фото: Тетяна Козак, Ґрати

Олексій Акопов — шериф Черкаської громади Донецької області і голова сектору взаємодії з громадами Краматорського райуправління поліції. Служба поліцейських офіцерів громад діє на Донеччині вже два роки. Її створили як наступний крок реформи поліції.

Під час нашої з ним зустрічі у Слов’янську чути звуки артилерії — бої йдуть на підступах до міста. Говоримо з ним у приміщенні, де немає світла після останнього обстрілу. У місті немає газу і перебої з водою. Місто вже вдруге опинилося на лінії фронту. Саме зі Слов’янська розпочалося захоплення та окупація частини Донецької і Луганської областей у 2014 році.

Олексій Акопов розповідає про роботу поліцейських в умовах воєнного стану, збір доказів воєнних злочинів і про те, як загалом змінився регіон із 2014 року.

 

Про евакуацію

Відбувається посилення бойових дій, до нас наближається ворог з боку Лиману — одразу з’являється запит і, відповідно, більше завдань для поліцейських, пов’язаних з евакуацією, забезпеченням громадян.

Поліцейські офіцери громад намагаються максимально швидко прибути туди, де сталися обстріли, реагувати, допомагати. Були випадки, коли шерифи приїжджали першими та надавали домедичну допомогу. Наприклад, у Миколаївці місцевого мешканця поранило на голову, і офіцер громади надав допомогу, викликав швидку і людину направили на лікування.

Велика увага приділяється ситуації із мародерами. Мародерство — одне із проблемних питань на сьогодні. Через те, що більша частина населення виїхала, будинки закриті, не кожен зміг забезпечити певний нагляд за своїм житлом і майном. Тому присутність поліцейських дає гарантії людям, що з їхнім житлом нічого не станеться.

Ми збільшили кількість працівників на вулицях міст та сіл у кілька разів. Вдвічі-втричі ми збільшили кількість поліцейських патрулів. Це за рахунок того, що нам вдалося вивезти особовий склад із Лиманського і Бахмутського району. Завдяки цим людям ми укріплюємо села, де може працювати поліція.

Є села, куди не привозять хліб. Якісь мінімальні продукти, туди привозять гуманітарку, але там немає ліків, немає хліба. Такі питання теж намагаємось допомагати вирішувати місцевій владі. Там, де вони самі справляються, супроводжуємо чи надаємо допомогу. Найчастіше буває так, що ми беремо на себе зобов’язання і доставляємо продукти, доставляємо той самий хліб.

Зараз налагоджуємо доставку по Черкаській громаді. Там є прифронтове село із двома маленькими селами-супутниками, але там практично не залишилося людей. Це Новомиколаївка, Іванівка, Шнурки. У Шнурках взагалі вже нікого не залишилося, а в Іванівці кілька сімей. Ось до Новомиколаївки ми підвозимо продукти, медикаменти, хліб. Там стояло питання про 50 буханок, але у Слов’янську проблема з хлібом, тому треба знайти, звідки його привозити.

Будинки у Слов’янську після обстрілу російськими ракетами «Іскандер», 1 червня 2022 року. Фото: Тетяна Козак, Ґрати

Якщо у відсотковому співвідношенні — ближче до шістдесяти відсотків населення Слов’янська та всього Краматорського району виїхали. Знову ж таки, треба дивитися щодо конкретної місцевості: де спокійно — там люди не поспішають виїжджати, особливо, де є всі комунікації — вода, світло.

Керівництво організувало евакуацію сімей поліцейських із цього регіону. Бо невідомо, що завтра станеться. Той самий Лиман потрапив у таку ситуацію. Все може статися дуже раптово і швидко. Виникне чимало проблем, потрібно буде виконувати наказ про передислокацію або пересування, а в тебе ще за спиною сім’я.

Примусу не було: зобов’язаний і все, і якщо не зробите, то, не знаю, якесь покарання — не було такого. Поступово пояснювали, чому це потрібно було зробити. І зараз, я впевнений, жоден працівник про це не шкодує.

Деякі поліцейські вже вдруге можуть втратити своє майно, бо ми мали багато переселенців з Донецька, Макіївки, Єнакієвого, окупованих з 2014 року територій. Звідти поліцейські переїхали працювати в той же Лиман, і вони другий раз переживають втрату.

Основний склад вивозять у безпечніше місце, щоб не було марних жертв, а наряди виїжджають на територію, поки є військові, поки територія контролюється нами.

У нас практично не залишилося документації — все зменшено до мінімуму. Ми здебільшого перейшли на електронну форму роботи, тож якщо у нас буде дислокація до найближчого району, то все одно до останнього будемо обслуговувати територію.

Справи, які були на окупованих територіях, вивезли, так би мовити, до тих тяжких моментів, які зараз настали. У ворога залишилося приміщення, і те, що не можна було звідти забрати.

Нічого не зупинилося, продовжуємо працювати.

 

Про документування обстрілів

Усі проблеми [документування воєнних злочинів] покладені на поліцію.

Як це відбувається. [Ми працюємо], якщо до населеного пункту є хоча би можливість під’їзду поліцейського, де ще не перекрита дорога. Наприклад, до селища Донецьке на сьогодні закрито дорогу звичайному екіпажу — тобто простому автомобілю, який не має захисту. Туди може заїхати тільки [захищений] транспорт — ми їх називаємо «капсулами» — тобто бронетранспортер, який має хоч якийсь захист від уламків. Цю територію закрито, ми туди вільно заїхати, якусь фіксацію провести не можемо.

Але на основній території, де ми ще працюємо і пересуваємося, фіксуємо обстріли житла, майна, інфраструктури населення міст, постраждалих людей.

У принципі, фіксація відбувається за тією ж процедурою, як і в мирний час. Ми не завжди можемо залучити експертів: на кожен виїзд їх просто не вистачає. Тому функції документування беруть на себе інші поліцейські, які прибули на місце події. А так, слідчо-оперативна група повністю фіксує факт, документує підтвердження прильотів, куди вони були. До слідчо-оперативної групи виїжджають наряди поліції, ті ж самі екіпажі офіцерів громад патрульної поліції.

Зруйнований внаслідок ракетного обстрілу приватний будинок у Слов’янську, 1 червня 2022 року Фото: Тетяна Козак, Ґрати

Інформація [про воєнні злочини] надходить від місцевого населення, влади — у кожній громаді є чати, де пишуть, що сталося, і одразу інформація доходить до поліції. У максимально короткий термін намагаємось на це відреагувати. Але все залежить від ситуації, чи є можливість туди виїхати. Якщо інтенсивні обстріли, то ми не можемо направити туди поліцейських і наразити їх на небезпеку. Чекаємо на можливість безпечного під’їзду, коли обстріл припиниться, тоді вже виїжджає екіпаж, дивиться ступінь пошкодження. Передаємо інформацію до відділів, відділ уже направляє слідчо-оперативну групу. [У реєстр] вноситься все, що сталося, вся інформація, яка заходить до нас, фіксується. Починаються кримінальні провадження.

Ми фіксуємо багато фактів зникнення людей. По можливості, проводимо перевірку причини і де знаходиться людина. Але з окупованими територіями або з тими, де йдуть бойові дії, зв’язок відсутній. Ми не можемо спілкуватися з людьми звідти, і близькі, які перебувають на підконтрольній Україні території, переживаючи за них, роблять заяви про те, що немає зв’язку. А це вже підстава розпочати кримінальне провадження про зникнення людини.

Ми маємо випадки безвісти зниклих співробітників.

Те, що відбувається там із мешканцями, знаємо від інших людей. Буває, пишуть навіть у коментарях у фейсбуці. Це все відстежують працівники й документують будь-яку інформацію в месенджерах. Просто у коментарях під фотографіями, наприклад із Лимана, іноді люди пишуть, що потрібно евакуювати когось чи хтось зник.

Є спеціальні працівники, які моніторять усі соцмережі, інтернет. Сепаратистські групи відстежують, намагаються їх заблокувати.

 

Про ситуацію в регіоні

Ситуація, яка була у 2014 році, і зараз — абсолютно різна. Відбулася переоцінка цінностей людей. Люди для себе багато чого зрозуміли. Вони бачать, як живуть у тому ж «ДНР». І навіть людина, у якої з народження щеплена проросійська позиція, яка відчуває себе росіянином і ніким іншим, бачить, що відбувається на тій території, що відбувається в Україні, і робить відповідні висновки. Це ті, хто може мислити, оцінювати ситуацію. Звичайно є і колаборанти та зрадники. І багато хто з них це робить не через якісь погляди — грає роль ще корисливість. Бо за це платять.

Тому я сказав би, у нас на сьогодні добре сформоване українське суспільство, яке хоче розвиватися в Україні. Тут немає такого, як було раніше, що виходили люди, щоби стримувати нашу армію, не давали навести лад. Цього вже точно не буде, це в минулому.

Влада громад багато робить, щоб усе зберегти. Ми багато спілкуємося [з мешканцями], чуємо, що говорять: люди всі розуміють, що відбувається. Люди бояться, що Україна піде, дуже цього бояться. Бояться, що прийде інша влада, «руського міра» бояться як пекла.

Слов’янськ — це Україна, 1 червня 2022 року. Фото: Тетяна Козак, Ґрати

Я вам так скажу, і це важливо: часто кажуть «відбувається ідентифікація українського народу». Так, люди починають потроху усвідомлювати, ким вони хочуть бути. І, вже сформувавши себе, розуміючи, до чого ти йдеш і якого розвитку хочеш — втратити це все, і опинитися незрозуміло в якій республіці, незрозуміло ким стати, ніхто не хоче. Цей чинник грає роль.

Також треба розуміти, що наш шлях розвитку в Україні довго йшов до одного: демократичного і правового стану. І це у нас дуже добре виходило, особливо останнім часом.

Все відбувається у межах законодавства, незважаючи навіть на нинішню ситуацію. Держава розуміє, що не треба переходити цю межу, не треба ставати схожою на ворога. Як ці незрозумілі «держави», створені на наших теренах, які приймають рішення, виносять вердикти за середньовічними стандартами.

2 місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання
2

місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду «Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

«Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів