«Лукашенко чекав Майдану». Монолог білоруського міліціонера, котрий відмовився бити протестуючих і втік в Україну

Іван Колос у Києві Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Іван Колос у Києві Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Дільничний поліцейський з Гомеля – старший лейтенант білоруської міліції Іван Колос записав відеозвернення до силовиків, в якому нагадав їм про присягу народу Білорусі, закликав колег «не наставляти зброю на мирних громадян» і не виконувати злочинні накази. Колос заявив, що Олександр Лукашенко насильно захопив владу, а Світлана Тихановська – законно обрана президентка.

Колос виклав в мережу своє відео 12 серпня – на той момент в Білорусі вже чотири дні силовики намагались жорстоко придушити мирні громадянські протести, які почались через масові фальсифікації на виборах президента. Міліція разом з ОМОНом затримувала учасників мітингів і випадкових перехожих; людей били, знущались і незаконно судили. Близько семи тисяч людей попали в ізолятори, відомо про смерть чотирьох протестуючих.

У відповідь на хвилю насильства в білоруських телеграм-каналах стали зявлятись звернення силовиків, в першу чергу, колишніх: вони викидали свою форму в смітник, постили фото посвідчень і наказів про звільнення з органів. Іван Колос, котрий працював у міліції з 2015 року, заявив у своєму відео, що звільнятися не збирається. Проте через 20 хвилин після його публікації, до міліціонера додому приїхало керівництво: у нього вимагали здати форму, посвідчення і значок. Тієї ж ночі, побоюючись затримання, Колос разом з дружиною Анастасією втік з Білорусі в Росію, а через деякий час переїхав в Україну.

В Києві міліціонер розповів «Гратам» про недавні події, режим Лукашенка і про те, як силовики готувались до протестів на прикладі Майдану.

 

Очікування протестів

ОМОН в Мінську під час розгону протестів. Фото: Василь Максимов, Ґрати

Влада розуміла, що на цих виборах буде не так, як у 2010 та 2015 роках. Тому щотижня протягом півтора місяця нас збирали і тренували. В Гомелі на території військової частини на плацу робили макет центральної площі. Ми вибудовували ланцюги, виконували різноманітні команди на випадок, якщо в нас будуть якісь палки кидати; щити вчилися правильно ставити. Нам казали, що є інформація про деяких прозахідних осіб, казали навіть, що це може йти з Росії, і що ці неприйнятні елементи суспільства будуть дестабілізувати обстановку.

Я проходив перепідготовку в навчальному центрі міліції в 2015 році, і вже тоді було багато інформації про Майдан: як діяв «Беркут», як діяли протестуючі. Все навчання базувалось з посиланням на досвід України. У нас був досвід 2010 року, але тоді не так багато людей вийшло (протестувати). Нас вчили, що потрібно насамперед жорстко, і казали, що «Беркут» діяв дуже пасивно, і через це охопив протест. У нас же одразу ще до виборів всю техніку пригнали в Мінськ з обласних центрів. Армію підняли, спецназ. Він (Лукашенко) вирішив при корені зрубати це все, вирішив повторити сценарій 2010 року – швидко розігнати за 3 дні і все.

Проте, коли 80% народу не згідні з діючою владою, таке придушити не можна. І репресіями, навпаки, його розізлили. В перший день не так багато людей вийшло. Тобто, коли люди побачили весь цей жах, який відбувався на вулицях наших міст, багато просто не змогли залишитись в осторонь.

Лукашенко чекав Майдану. Він хотів цим показати: ви краще не рипайтесь, сидіть в себе там тихо, бо в мене, бач, які водомети їздять по місту , зараз усіх вас…

День голосування

Мені не казали за кого голосувати. Натякали, але конкретно не говорили. Проте, наприклад, у нас заборонено проводити збір підписів в адміністративних будівлях. А у нас в райвідділі замполіт каже: «Завтра всі приходимо з паспортами – будемо ставити підписи». Співробітники приходили – там дві дівчини сиділи за партою, їм давали паспорт і вони казали: « Так, все, тут підпишіться, підпис за президента». Потім ЦВК оголосила, що Лукашенко два мільйони підписів назбирав. Ну таким чином – звичайно! Я принципово не ставив свій підпис: першого разу сказав, що забув паспорт, другого в мене був вихідний – я не прийшов.

В нас дуже багато співробітників, котрі крім доручень наших командирів і БТ (головний державний телеканал «Білорусь-1) нічого не бачать і не дивляться, і їм в принципі більше нічого не потрібно. А я сам проїжджав біля пікетів по збору підписів, бачив скільки людей вишиковується. Цього ж вечора дивлюся новини, а президент каже, що там було сто людей, максимум, і вони один за одним машини ганяють – перевозять з одного кварталу в інший. Я ж розумію, що це явна нісенітниця.

В день голосування я бачив дуже багато людей з білими стрічками. В нас це був символ змін, скажімо так, символ того, що людина хоче проголосувати за Тихановську (Світлана Тихановська – лідер об’єднаного виборчого штабу опозиції, за неофіційними підрахунками – виграла президентські вибори в Білорусі).Я справді бачив багато таких людей. Вони йшли, голосували ів кінці виборного дня там, де я чергував, Тихановська 100% перемогла. Голова на дільниці №22, де я чергував, ми з ним достатньо близько спілкувались, сказав: «Якби були б чесні вибори, перемогла б Тихановська, в неї 90%». Але записали все з точністю до навпаки. Я не знаю, які результати вивісили на дільниці. Вони, напевно, взагалі, не вивішували. Але я в це не втручався.

Ми втручались в тому випадку, якщо людина порушувала громадський порядок. Наприклад, голова каже: «Ось він заважає нам працювати». Ми, відповідно, спочатку виясняли: якщо людина просто стоїть на виборчій дільниці, а він може там хоч день стояти, це його право. І нас інструктували: якщо він просто стоїть і нічого не робить, тоді пояснювати голові, що порушень нема і ми не можемо людину вигнати. Але якщо людина починала щось робити, псувати бюлетні….

Фотографувати – такий момент: у нас наче як би фотографувати можна, з дозволу голови виборчої комісії. Але якщо голова забороняє, а людина не слухається – це вже порушення громадського порядку і його потрібно випроваджувати.. Але у мене таких ексцесів не було. Був один спостерігач від опозиції, але його не допустили. Він стояв за межами дільниці і вів для себе підрахунок, скільки людей було з білими стрічками (символ опозиції). Він нічого не порушував, просто стояв і дивився.

 

Розгони і затримання

Затримання протестуючих в Мінську. Фото: Василь Максимов,  Ґрати

Після голосування нам взагалі ніякого інструктажу не робили. Закінчились вибори, ми всі приїхали в райвідділок. І все, Єрмошина (Лідія Єрмошина, голова ЦВК Білорусі) оголошує, що в Лукашенка – 80%, і відрублюють інтернет.

Людина знає, що усі її родичі, практично все її оточення голосувало за Тихановську, а офіційна інформація  – зовсім інша. При цьому все вирублено, крім офіційного державного телеканалу. І люди з цими думками залишились сам-на-сам і вийшли, відповідно, висловити свою думку, хотіли добитися правди, тому що для усіх було очевидно, що це фальсифікація, при чому в таких масштабах, якої не робили ніколи раніше в історії. Я допускаю, що в Лукашенка було 20%. Не 3%, звичайно, як опозиція каже, в нього і прізвисько було цікаве, але 20% у нього було. Ось через це люди і вийшли: сказати, що ми не згідні, ми хочемо перевиборів. Це законна вимога, законне право.

І ось ми приїжджаємо в управління, вже десята вечора, а нам кажуть: «Так, потрібно 30 людей в парк на площу для охорони громадського порядку». Ми в білих сорочках, 30 людей відібрали, мене, в тому числі – нас загружають у військовий МАЗ, везуть на площу  без нічого – просто кашкет, біла сорочка, штани. Приїжджаємо туди, а нам кажуть, що на іншій площі, за два кілометри від того місця, де нас висадили, зібрався натовп протестуючих. І ми пішки пішли туди, в білих сорочках.

Нам усі сигналили. Ти ідеш  і всі навколо такі: «Фу!». Відчував себе не дуже, якщо чесно. Я розумів, що така думка в суспільстві до правоохоронців об’єктивна. Міліціонери переходили межу навіть під час передвиборної кампанії, коли ОМОН заставляв людей, котрі стоять, плескають, затримувати, складати липові протоколи – начебто, що вони брали участь в масових заходах. При чому, протоколи без будь-якої доказової бази, просто на основі рапорту співробітника ОМОНу, що людина чинила спротив. І все – людині 10-15 діб давали ні за що.

Отже, ми прийшли (на площу) всі такі в білих сорочках. Стоять громадяни і, що найцікавіше, ніхто агресії до нас не висловлював. Протестуючі кричали: «Міліція з народом». Тобто не «фу, йдіть!» Нам тільки сигналили, коли ми туди йшли, рівненько вишикувавшись. Нам дають команду: шикуємось, розділяєм їх, затримуємо; а в мене в голові переключається: «А чому? Чому я їх буду затримувати? Що вони роблять?». Ніяких погромів нема, це просто багато людей на площі. Вони вийшли на мирний мітинг висловити свою думку. Чому я повинен їх затримувати – я не знав, і в той момент все, що я міг зробити  – все-таки при погонах і сказали затримувати – коли працівники ОМОНу передавали мені людину, щоб вона сіла в автозак, я відводив її трохи в сторону, відпускав і казав: «Біжи». На той момент це був максимум,що я міг зробити.

Я відпустив п’ять людей і тільки одного завів в автозак тому, що вів його з колегою вдвох. З мого боку жодних зловживань не було, я нікого не заламував, просто вів людину поряд, тримав за руку, проводив до машини. Затримали в той день багато  – тридцять з чимось людей. Всіх доставили в райвідділок. Там хлопці складали протоколи на них, як за несанкціонований мітинг. Наступного дня я намагався з кимось спілкуватись, шукав однодумців. Загалом мало хто відгукнувся. Більше відповідали: «Та їх треба вбивати, та вони там невідомо хто, безробітні». Хоча в кожної людини, котру ми затримали, була робота. Ще побутувала думка, що їм всім платять по 150-200 євро за виходи.

 

Арешти

Затримання протестуючих в Мінську. Фото: Василь Максимов,  Ґрати

Прямо на нарадах нам начальники говорили, що їм (протестуючим) платять і вони все це за гроші роблять. Так, я не сперечаюсь, можливо, щоб підтримати протест, є якісь координатори. Все ж якось це все повинно координуватись. Просто так це не робиться. Але в нас більшість, саме переважна більшість, встала просто тому, що не згідна, хоче змін, хоче повернути свій голос, щоб він у неї був. Є, звичайно, і координатори, і ті, хто гроші платить, хто отримує, але їх зовсім мало. Переважна більшість виходить тому, що вони не згідні, без будь-якої фінансової вигоди.

Всіх затриманих відправляли в ізолятор тимчасового утримання. Знаєте, як проходив суд?

«Так, ти згоден?» – «Так» – «10 діб». «Не згоден?» – «15!».

Тобто ніякої доказової бази. До прикладу, є рапорт співробітника, де вказано, що затриманий чинив спротив, хоча людина зазвичай, коли ти її береш, іде і не чинить ніякого спротиву.  Просто за спротив одразу адміністративний арешт. Ось (показують суду) рапорт співробітника правоохоронних органів і протокол допиту затриманого, котрий каже: «Та ні, я просто йшов з дівчиною, я не згоден!». І все, ніяких відеозаписів, свідків, нічого взагалі не бралося до уваги (в суді). Просто: «Згоден? – 10! Не згоден? – 15».

Першого разу суди відбувались онлайн, скайпом. Тому що всі сиділи в ізоляторі, він вже був увесь битком набитий. А на другий день, коли до нас взагалі 70 людей привели- 30 ще якось розіпхали в ізолятор тимчасового утримання, а 32 людини судили в актовому залі нашого райвідділку. Всіх протестуючих, кого затримали, поставили на коліна, обличчям до підлоги, деяких били. І в цей момент у мене зі співробітниками виникла суперечка. Я їм казав: «Ви ведете себе, як фашисти. Вони беззбройні лежать – нащо до них ще будь-яке насильство застосовувати?. Але у відповідь знову : «Та це все вбивці, наркомани, алкоголіки, їх вбивати треба, вони дестабілізовують країну».

Я зараз поясню як це було в нашому райвідділку. Привели людей, нікого з омонівців нема, складається матеріал, протокол і начальник каже: «Пишіть рапорт-зразок для ОМОНу, щоб потім вже не писати». Я надрукував рапорт і поставив не своє прізвище, а як у зразку «Иванов И.И.». До мене начальник підходить:

А це хто такий?

Це зразок.

Пиши, своє прізвище став!

Я не буду, мене там не було! – кажу. – Я людину не затримував, і вона мені спротиву не чинила.

Став своє прізвище, бо інакше в суді будуть питання.

Я не буду – мене там не було!

Ну ти, звичайно сцикло! – сказав він на мене і пішов.

Тобто, я так зрозумів, ніхто рапорти ці не переписував, і на підставі цих сфальсифікованих рапортів приймалось рішення в суді.

Пройшло 10 число, 11-го нас знову почали скликати, бо вже ввели посилений варіант служби. Я приїхав додому, поспав і знову на роботу. Третього дня я прямо сказав, що не буду нікого затримувати, не буду в цьому брати участь. А мене все одно насильно поставили в групу затримання. Я просто зібрався і поїхав. Готовий вже був до того, що мене звільнять, хотів відео записати із закликом до співробітників. Але, не знаю, як так сталося, мене взагалі не помітили. Наступного дня, 12 числа, мене знову викликали до райвідділку, знову призначили в групу затримання. І ось тоді вже я випустив це відео.

 

Відео

Я дивився інформацію з усіх телеграм-каналів і бачив, що відбувається в Мінську, в Бресті, в Жодіно – місцях, де було найбільше насильства. З Окрєстіно (СІЗО в Мінську, звідки масово поступали скарги про тортури і побиття затриманих) на той момент ще не було жодних відео. А потім, коли я вже записав відео і поїхав в Росію, появився аудіозапис, де затриманих били – вони кричали, стогнали.

І я записав відео зі зверненням. Протест наростає, ескалація конфлікту наростає. І потрібно якось це зупиняти, бо правоохоронці справді чинять свавілля, не розуміють на що ідуть. Я хотів своїм прикладом показати, що не потрібно боятися казати «ні». Я хотів своїм прикладом показати, що я діючий співробітник. Що це не так, що я зняв кітель, ксіву поклав, пішов і вдома вже записую. Ні, я -діючий співробітник, я записав відео, а мені начальник телефонує: «Ну що ти? Де? Коли приїдеш?».

І тут раз – моє відео виходить. Через 20 хвилин вже приїхали до мене.

Вся міліції сидить в цій «нехті» (телеграм-канал NEXTA_live, що висвітлює акції протесту в Білорусі – Ґ) практично, читають, дивляться, що відбувається. Коли «Нехта» опублікувала моє відео, мені хлопці розповідали, що два рази його переглянули, тому що з першого разу не усвідомили, що це я. Через 20 хвилин до мене приїхали два начальники і два співробітники з ними. Під приводом «ми просто поговорити» вони намагалися зайти в квартиру. Але я ж теж правоохоронець і розумію, до чого може призвести це «просто поговорити». Я не відкрив двері. Тоді вони придумали привід «нам треба твоє посвідчення і жетон забрати». Я сказав, що скину з балкона. Взяв посвідчення, жетон і скинув. Причини закінчилися. Начальство поїхало до батьків додому, а співробітники залишилися вартувати. Потім мені мати зателефонувала, сказала, що начальники забрали всю мою форму під опис і поїхали. А співробітники залишилися чекати.

Спецзасіб, що залишився у Колоса після втечі з Білорусі. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Звичайно, їх це відео злякало! Вони протягом трьох днів говорили на нарадах, який я поганий, який я зрадник, і взагалі поганий співробітник. Не просто так вони форму забрали у мене. Форму, коли працівник звільняється, ніколи не забирають, вона залишається при ньому. А у мене забрали майже все. Тільки кітель, кашкет і палка залишилися в машині в багажнику лежати. Палку я завжди в машині з собою возив – на нарадах перевіряли її наявність. Я зберігав її в машині поруч з сидінням. Але ніколи її не застосовував, взагалі за всю службу жодного разу не діставав.

 

Втеча

Іван Колос у Києві Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Я зрозумів, що зволікати не можна, тому що придумати, за що порушити справу, вони можуть швидко. Тому я цієї ж ночі таємними шляхами вийшов з під’їзду, сів у машину, і ми разом з дружиною поїхали. Планувалося так, що дружина приїде назад – вона просто проведе мене. Але наступного дня мені мої ж колеги, хто зі мною нормально спілкується, скинули скріншот чату, де були фрази, що треба мене відловити, дружину відловити. І ми прийняли рішення, що вона залишиться зі мною. Вже перебуваючи в Росії нам сказали, що краще їхати до Києва. Я і сам розумів, що Росія видасть нас в будь-який момент. Як сталося зі слідчим, якого затримали в Пскові і передали білоруським властям. Я відмоніторив, що не в розшуку – і ми швидко перетнули кордон. Зараз ми тут.

Повертатися в Білорусь зараз … Там розлючені. Періодично біля мого будинку, біля будинку дружини чатують співробітники, маючи надію, що ми приїдемо.

Співробітники обговорювали це між собою. Але справа в тому, що нас, хто шукав якусь альтернативну інформацію, – трохи, буквально 20% з усього райвідділку, де 270 співробітників. Було кілька людей, які сумнівалися: а може «так», а може «ні». А всіх інших товаришів можна назвати затятими «пролукашенківцями». Для них найголовніше – стабільність, «у нас все стабільно». Коли ти їм говориш, у нас же все стабільно погано – стабільна рецесія в економіці, в політичному житті, в культурному, всюди, у нас всюди погано. Ми з найперспективнішого регіону СНД перетворилися в найзанепаліший. І коли ти це пояснюєш, тобі відповідають: «Зате у нас війни немає». Я кажу: «Друзі, ми в XXI столітті живемо, яка війна, зараз вже особливо ніхто ніде не воює, крім того, як Росія Крим по бісу віджала і на Донбасі війну розв’язала, ну Сирія – але це Близький Схід. А ми в центрі Європи, яка війна? ». Але взагалі ніяк не пробитися: там [в правоохоронних органах] практично весь народ за Лукашенка. Нам кажуть на нарадах: всі, хто виходять – це якась маргінальна меншість, це просто втрачені люди, наркомани, люди з кримінальним минулим.

З ОМОНом ми нормально, адекватно спілкувалися. Ну ми ж всі наче співробітники. Але ось вони – справжні ідейні або просто не хочуть думати. Є ж такий стереотип, що у ОМОНівців три звивини. Чесно, слухаючи, як вони говорять, як вони діють – починаєш думати, що це так. У них, як і в нас, проходить ідеологічна підготовка. Постійно впарюється ідеологія держави. Що наш президент найправильніший, що він такий господарник – приїде всіх корів подивиться. Ось ви йдіть за президентом, і у вас все буде добре.

Мені соромно носити форму в Білорусі, тому що є така організація, як ОМОН. Її повинні перейменувати або взагалі реорганізувати в щось інше, тому що слово ОМОН зараз звучить, як фашист. Як їх відбирають – я не знаю. Просто фізично міцних хлопців набрали, без будь-якої освіти. Досить просто прийти і сказати: «Я хочу бути в ОМОНі, здати нормативи і бути здоровим». І все.

Перед виборами Міністр внутрішніх справ (Юрій Караєв – Ґ) записав звернення до правоохоронціів, де він так завуальовано сказав: «Ми вам все пробачимо – робіть, що хочете!». Мені здається, це теж підштовхнуло багатьох правоохоронців, вони відчули себе безкарними. Раз міністр сказав, що держава за нас, значить можна все робити. Як кажуть, на війні переможців не судять. Хто залишиться при владі, той і буде правий. Зараз вже більше 450 заяв про побиття, а Слідчий комітет жодної справи не порушив. Я ж спілкуюся і з співробітниками Слідчого комітету – від начальника пряме розпорядження затримувати матеріали, тобто максимально продовжувати перевірки, при чому розглядати не за нормами Кримінально-процесуального законодавства, а за нормами закону «Про звернення громадян», а це ніяких правових наслідків за собою не несе.

Зрозуміло, чому керівництво так говорить – їм добрі гроші платять, а при новій владі їм місця немає. У нас дуже високий рівень корупції. Але, скажімо так, корупція у нас дозволена за згодою президента, а якщо людина йому неугодна – одразу ж відправиться у в’язницю. Якщо ти друг президента, то ти цар і Бог – можеш вирішити будь-яке питання. А якщо ні, якщо дорогу президенту перейшов – все, відразу ж … Закон ніяк не діє.

ОМОН в Мінську під час розгону протестів. Фото: Василь Максимов, Ґрати

З нашого райвідділку сім людей вже звільнилося і ще людей десять сказали, що не будуть виконувати злочинні накази, якщо такі поступлять. Просто скажуть ні і підуть. Я їм пояснив, що в разі, якщо таке станеться, їм допоможуть: контракти, навчання – це все оплатять, дадуть грошей на перший час на пошук роботи. Нас безкоштовно перекваліфіковують – це правда, на професію тільки в IT сфері. Фонд з програмою «By soul, by help, by change». By change – допомога з роботою, by soul – це для правоохоронців, які втратили роботу через своїх політичні погляди, by help – для постраждалих від репресій з боку міліції. Уже близько двох мільйонів доларів зібрали. З цього фонду виділяються гроші на оплату штрафів людям, для правоохоронців – якщо у нього є борги по навчанню. Тому що потрібні космічні суми, щоб людина закінчила Академію МВС – близько 20-30 тисяч доларів, які треба виплатити, якщо ти йдеш з органів раніше закінчення контракту. І всі витрати беруть з цього фонду.

По суті, ми всі на економічному гачку. У нас безкоштовна освіта, але потім потрібно відпрацювати. У мене теж так було після університету, але я пішов в міліцію – два роки відслужив, відпрацював.

Я думаю, якщо знайти підхід, то можна якось впливати на правоохоронців. Вони, по суті, скоювали злочини, і я вважаю, треба до них донести, що це злочин, причому тяжкий. З одного боку їм кажуть: «Ви можете чинити все, що завгодно – ми пробачимо, вас прикриємо», а з іншого боку їм кажуть: «Ви робите злочин – ми вас покараємо». Їм вигідніше залишатися з тим, хто прикриє.

Потрібно розмовляти з ними або амністувати. Ну зрозуміло, якщо людина зробила щось жахливе, палиці, як кажуть, засовував у жінок, ґвалтував, то зрозуміло – їх треба судити. Але гарантувати їм об’єктивний суд, а не суд Лінча, де їх підвісять на піку. А об’єктивний суд, – гарантувати захист їх близьким, тому що на родичів теж зараз нападки будуть. Тільки так. Ті правоохоронці, які перегинали не сильно – їх можна пробачити, бо вони теж діяли зі своєї точки зору: що вони військові, їм дали наказ – вони його виконують. Ми підкоряємося, у нас є дисциплінарний статут, накази, і ми повинні їх виконувати.

А ті, хто просто звільняються, їм Марія Колєсникова (представник об’єднаного штабу Світлани Тіхановської і член президії Координаційної ради білоруської опозиції – Ґ) гарантувала поновлення на службі.

Тут знову ж таки все залежить від того, що зробила людина. Когось просто звільнити, когось залишити – є ж люди, які просто складали протоколи. Вони не брали участь в розгонах, насильстві – чому б їх не залишити? Це ті, хто застосовували фізичну силу і насильство просто з якогось свого задоволення, їх, як мінімум, звільнити, як максимум – посадити.

Я не знаю, як у всіх. Я розповім, як у нас в родині. Я не говорив, коли приходив додому: «Я склав три протоколи, люба». Я казав: «Там відбуваються жахи. Я проти цього всього ». І у мене теж є боргові зобов’язання, але в той момент я сказав, що повинен піти тому, що я не можу на це дивитися. Я не хочу в цьому брати участь з боку карателів. Тобто я не поділяв позицію нашої влади з самого початку – навіть на момент передвиборної кампанії, коли йшли збори підписів та агітація. Я навіть ходив на мітинг Тіхановської, коли вона в місто приїжджала. Без маски пішов. Камер поналіплювали на стовпи, а я просто так пішов.

З 9 числа (9 серпня 2020 року – день виборів президента Білорусі -Ґ) мені соромно за те, що я міліціонер. Якщо раніше я міг спокійно в магазин в формі піти, то тепер переодягався, бо мені було соромно носити форму. У мене не було ідей. Я розумію, коли війна, нападає інша держава і ти розумієш, що ти захищаєш свою державу, ти йдеш на війну, виконуєш накази, когось навіть вбиваєш, але це війна. У тебе є ідея – за що ти воюєш. А тут у мене ідеї не було. Тобто мирні люди, які хочуть відстояти своє право обирати, хочуть відстояти свій голос, і я повинен їх бити – за що? У мене просто не було ідеї, за яку я повинен це робити.

Сусіди нічого не говорили, але було видно їхнє ставлення. Хоча багато хто знав мою позицію – не провладну. Вони знали, але все одно те, що я ношу цю форму … Можливо, боялися. Ну вони мовчки так, крізь зуби: «Мєнт пішов …».

Я йшов в міліцію як в орган правопорядку, для якого законність на першому місці. Чесно, на той момент мені було 22 роки, я не думав, що там про законність не йдеться. Там законність може бути на якихось наймінімальніших рівнях, а далі: є гроші – законності немає. Працюючи в міліції, я розумів, що зі своєю якоюсь навіть правою позицією, я ніколи не зможу побороти систему. У мене було дуже багато моментів, коли я хотів навіть на систему в суд подавати, за неправомірні дії стосовно мене: відгули не давали або робота понаднормово не оплачується. Про законність мови не йшло. І це все почалося буквально з перших місяців служби. Я зрозумів, що ця система неправильна, в принципі. Хотілося все з початку побороти: я постійно вставав, висловлював свою думку, невдоволення – в результаті, мене постійно карали за мою думку.

Коли в Україні був Майдан, я ще не зовсім політично дозрів. Я дивився, в основному, тільки з боку беркутів, що їм балончиком скло забрала замазували, щоб співробітник потім відкривав шолом і йому наносили травми. Я тоді не зовсім розумів, за що йде боротьба. Я чув, що Янукович відмовився від євроінтеграції і через це все почалося. І тільки потім, коли я пішов на службу в міліцію, я почав цікавитися всім цим. Зрозумів, чого хотів український народ, через що взагалі революція. Прийшов «Беркут» і побив мирних студентів, які прийшли теж висловити свою думку – і потім вже вся країна встала, всі приїхали до Києва.

У нас в Білорусі дуже сильна російська пропаганда. Події в Криму, на Донбасі – все це нам підноситься в такому ключі, що це Україна неправильна, що там прийшли до влади фашисти, бандерівці. У нас в країні «бандерівець» – це те саме, що і фашист.

Щодо країни: я не хочу, щоб при владі залишалася ця людина, яка у нас просто як цар в Європі, останній диктатор. У нас автократія – псевдодемократія: влада робить вигляд, що ми щось вибираємо, але по факту, коли в парламент вже нікого з опозиції не вибирають, як в минулому році, – все зрозуміло. За країну страшно, що економіка взагалі … Я не знаю, який зараз морок буде в економіці. Може, Європа допоможе, вони обіцяють.

Я зараз перевчаюсь на нову професію і ще хочу політичний притулок отримати, щоб мене не видали. Буду думати. А якщо зміниться ситуація в країні, то повернуся, звичайно. Але поки назад дороги мені немає. Як тільки перетну кордон, на мене наручники одягнуть відразу.

Чесно, я не шкодую про свій вчинок взагалі. Зате я дітям скажу, що не був фашистом, прийняв правильну, вірну для мене точку зору – і не побоявся це зробити.

Я чистий перед своєю совістю, що я в цьому участі не бра

57880 випадків перевищення швидкості зафіксовано в Києві за першу добу роботи камер автофіксації
57880

випадків перевищення швидкості зафіксовано в Києві за першу добу роботи камер автофіксації

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги «Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

«Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів