«Для кого у Криму будують нові в’язниці». Останнє слово медсестри Ірини Данілович, яку ФСБ хотіла обвинуватити у держзраді, але судили за вибухівку

Ірина Данілович. Фото надене сім
Ірина Данілович. Фото надене сім'єю

Ірина Данілович — медсестра і громадська активістка з Феодосії. Вона співпрацювала з виданням «INжир media» та правозахисним проєктом «Кримський процес», захищала інтереси медпрацівників на півострові — увійшла до незалежної профспілки, багато писала про порушення їхніх прав, наприклад, про недоплату за роботу з ковідними пацієнтами.

29 квітня її викрали працівники ФСБ, коли вона поверталася додому із роботи. Тиждень її тримали у підвалі управління спецслужби, допитуючи та змушуючи зізнатися у держзраді і співпраці з СБУ. Весь цей час рідні та друзі, які нічого не знали про долю Данілович, безуспішно намагалися її знайти, у тому числі у ФСБ — їм відповідали, що такої людини немає. 12 травня Данілович знайшли у СІЗО Сімферополя. Пізніше у суді вона розповіла, що після того, як оперативникам не вдалося змусити її дати потрібні свідчення, їй підкинули у футляр для окулярів 200 грамів вибухівки.

Слідство стверджує, що вибухівку знайшли одразу після затримання, а в управлінні Данілович залишалася з власної волі, бо в Сімферополі вона не мала житла. Слідство щодо держзради досі триває.

Данілович судять за незаконне зберігання вибухівки частина 1 статті 222.1 Кримінального кодексу РФ . Прокурор просив для Данілович сім років ув’язнення та штраф у 60 тисяч рублів.

Данілович виступила в суді з останнім словом, де говорила не так про свою справу, як про десятки зниклих з початку окупації кримчан — деяких знайшли потім убитими, але доля багатьох — досі невідома. Наприкінці своєї промови вона плакала. Ми публікуємо її виступ повністю.

 

Я — не перша, стосовно кого працівники ФСБ застосували брудні методи, щоб змусити замовкнути і посадити за ґрати.

Але такою є реальність — ми живемо в епоху репресій, тотального цинізму, лицемірства і підміни понять.

Люди без облич та імен, впевнені у своїй безмежній владі і безкарності, викрадають людей, незаконно позбавляють волі, піддають тортурам, займаються пограбуванням їхніх будинків. А потім, щоб приховати чи виправдати свої звірства, заводять на цих людей кримінальні справи, підкидають у їхні особисті речі чи будинки вибухові речовини, наркотики чи на що там фантазії вистачить. Так зване слідство при цьому діє виключно на користь обвинувачення. Проводити об’єктивне всебічне розслідування відмовляється.

Перш ніж суд виноситиме мені обвинувальний вирок, я хочу нагадати ось ці імена — ми вже згадували про них на минулому засіданні, але я повторю: Різван Абдураманов, Марсель Аляутдінов, Ескендер Апселямов, Арсен Суюнов, Шевкет Аріпов, Іван Бондарець, Валерій Ващюк, Максим Каплієнко, Федір Костенко, Катерина Клапова, Василь Черниш, Арсен Алієв, Мухтар Арісланов, Руслан Генієв, Іслам Джеппаров, Сейран Зінедінов, Ервін Ібрагімов, Джевдет Іслямов, Арлен Терехов, Тимур Шеймарданов, Решат Аметов.

Всі ці люди були викрадені протягом останніх восьми років так само, як і я. Тільки їх досі не знайшли, ось у чому різниця.

Решата Аметова викрали в березні 2014 року, родичі шукали його два тижні. Родичі шукали, не правоохоронні органи. Тіло Решата знайшли у Білогірському районі. Голова його була обв’язана скотчем, а очі виколоті. Все тіло було порізане, а на руках і ногах були чорні кайданки.

Сейран Зінедінов був викрадений у травні 2014 року. Він не дійшов до будинку п’ятсот метрів, одразу після зустрічі з дружиною Тимура Шаймарданова, тому що він займався його пошуками. Тимура викрали за чотири дні до цього. Викрадення Сейрана було зафіксовано [вуличною] камерою АЗС, правоохоронці його теж не шукали.

Ервін Ібрагімов був викрадений у травні 2016 року, його викрадення зафіксовано камерою відеоспостереження. Батьки тривалий час вимагали розслідування викрадення, але у вересні 2017 року розслідування зупинене.

Іслам Джеппаров та Джевдет Іслямов були викрадені у вересні 2014 року. Викрадачі були на тій же машині, на якій викрали Ервіна Ібрагімова. Свідка, який повідомив про викрадення до Слідчого комітету, катували, після чого на нього відкрили кримінальну справу. Так само, як і в моєму випадку, зараз він десь у в’язниці.

Коли я знаходилася в підвалі ФСБ, я була впевнена, що поповню цей список, у мене не було щодо цього сумнівів, якщо чесно.

Що ж насправді знайшли у мене працівники ФСБ, які викрали мене, — правду і власну думку. Саме правда виявляється найпотужнішою, найнебезпечнішою зброєю проти державної машини і проти брехні.

Так символічно вийшло, що ось цю футболку я одягла того дня вперше, і в той же час вони мене викрадають. На цій футболці написано те, що зараз відбувається у Криму. Те, що відбувається з нашим законодавством, яке схоже на якусь подвійну бухгалтерію — є «чорна» і «біла». Ви тільки визначіться, в яку вірити. На моїй футболці написано: «Свобода — це рабство. Незнання — це сила». Це те, на що перетворили зараз Крим, це те, що я бачу зараз у суді.

Тоталітарному режиму не потрібні люди, які відкрито кажуть правду. Ми вже не раз у цьому переконувалися. Як і мислячі не потрібні. Такими людьми зараз наповнені в’язниці. У них режим бачить силу, якій йому не вдасться протистояти, тому в Криму так часто стали практикуватися обшуки, викрадення, тортури, кримінальні справи. Не залякавши одних спецслужби зривають зло на інших, це зрозуміло.

«Ми вивеземо тебе в ліс і там прикінчимо». Монолог медсестри з Криму Ірини Данілович, яку судять за вибухівку у футлярі для окулярів

Репресивна машина влаштувала показове покарання для мене, щоб змусити замовкнути не тільки мене, а й інших людей, зародити в них страх, якщо в комусь ще за ці вісім років не зародився. Я думаю, що ефект від цього судилища буде іншим. Ті, хто останні вісім років жив у страху, вони в ньому і залишаться жити, тут нічого не зміниш. Той, хто не боявся, не налякається ніколи. Зате тепер кожен без винятку, навіть той, хто вважав за краще нікуди не вникати, не лізти і ховатися від реальності за черговими фразами — «брешуть усі, усі брешуть, нас це не стосується, ми все одно не дізнаємося правду і ніколи не доб’ємося цієї правди, краще нікуди не лізти, сидіти вдома і нікуди не висовуватися», — всі люди тепер знають правду про свавілля в Криму. Мене тут багато хто знає, і я не думаю, що хтось, хто знає мене, повірить, що я такою дурнею займаюся. І ці люди дізнаються правду про те, для кого в Криму будуються нові в’язниці, чому у пріоритеті в’язниці, а не лікарні, школи чи дитячі садки.

Усвідомлення дійсності — це перший крок до лікування свідомості тих кримчан, які весь цей час ще вірили тій брехні, якою їх наповнювали довгі вісім років. Я впевнена, що все це беззаконня все одно скоро скінчиться. Я і ще сотні таких самих невинних людей поміняємось місцями зі справжніми злочинцями, і ми їх судитимемо у справжньому, справедливому суді. І Крим знову стане вільним і безпечним для життя місцем.

(плаче)

Слухайте подкаст СИРЕНА Піонертабір для дорослих. Як росіяни викрадали людей у Херсоні

Піонертабір для дорослих. Як росіяни викрадали людей у Херсоні

Слухайте подкаст СИРЕНА

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів