«Ходитимеш стільки разів, поки не проголосуєш» — розповідь Османа Аріфмеметова про те, як у Сімферопольському СІЗО відбувався референдум щодо поправок до Конституції РФ

Сімферопольське СІЗО. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати
Сімферопольське СІЗО. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати

Російська влада провела референдум щодо поправок до Конституції. Голосування, в тому числі в Криму, тривало тиждень і закінчилося 1 липня. «Ґрати» вже повідомляли про примушування до участі в референдумі ув’язнених кримських татар у Сімферопольському СІЗО і психіатричній клініці, де деякі з них проходять примусову експертизу.

У СІЗО для голосування 2019 року створили окрему виборчу дільницю №319. Офіційний ліміт наповнення ізолятора — 743 людини, але зараз у ньому перебуває 1308 ув’язнених. За словами заступника начальника Федеральної служби виконання покарань (ФСВП) у Криму Олексія Пікіна, в списку на голосування 1 липня було 970 людей. Ще 32 людини, голоси яких зарахували на цій ділянці, — засуджені на виправні роботи. Всього, за даними виборчої комісії Криму, на ділянці №319 проголосувало 1002 людини, з них двадцятеро зіпсували бюлетені. Інформації про тих, хто відмовився голосувати, комісія не наводить.

«Відмовлятися сенсу немає. Якщо хтось проти Конституції, то для цього є галочка в бюлетені — можна поставити «ні» й тим самим висловити свою волю», — прокоментував голосування Олексій Пікін. Він стверджує, що особисто опитував ув’язнених: «Вас змушували голосувати? Ні, ми з радістю йдемо голосувати».

Спостерігав за виборами на дільниці голова Громадської спостережної комісії, яка створена для контролю за дотриманням прав людини в місцях позбавлення волі, Андрій Козар. Порушень він не виявив.

«Із трохи більш ніж 600 осіб, які перебувають у Слідчому ізоляторі Сімферополя й мають права участі у виборах, проголосували майже всі, залишилися одиниці. Відмов від голосування не було», — цитує повідомлення кримського управління ФСВП «РИА Новости Крым».

Ми публікуємо розповідь ув’язненого СІЗО Османа Аріфмеметова про те, як відбувалося голосування у слідчому ізоляторі. Аріфмеметов також повідомляє про примус до голосування, незважаючи на відмову через релігійні переконання й через українське громадянство.

Адвокат Олексій Ладін сказав «Ґратам», що збирається подати скаргу в наглядові органи на примус Аріфмеметова до участі в референдумі.

Підсумки голосування на референдумі на виборчій дільниці №319. Скріншот із сайту виборчої комісії Криму

27 червня в камеру принесли документ про згоду в участі в голосуванні, — я спав. Співкамерники вже за тиждень були в курсі моєї позиції, тому мене навіть не стали будити. Наступного дня до камери ввійшов оперативник Максим. Перебираючи наші картки, перерахував прізвища й завершив словами: «Це ті, хто йдуть на голосування».

Я підійшов до опера і, щоб не бентежити, запропонував поговорити наодинці, в коридорі. Однак той відмовився, пославшись на брак часу. Мабуть, ще багато камер треба було пройти. Спокійно я повідомив йому про те, що хотів би утриматися від голосування.

«Це покаже твоє ставлення до мене», — відреагував співробітник.

«Я не хочу конфлікту», — відповідаю.

«Чому ти не хочеш іти?».

«З релігійних мотивів…» — почав я пояснювати, але він перебив мене: «Якщо буде вибір між Кораном і Біблією, що вибереш?».

Я вже понад рік сиджу й розумію, що оперу не цікаво слухати, а тим більш зрозуміти арештанта. Зараз він працював на публіку, на інших мешканців камери номер 119.

«Звичайно Коран. Я ж мусульманин».

«Ось бачиш. А в Конституції прописано, що немає різниці в релігії, ми — багатонаціональна країна. Ти читав буклет щодо поправок?».

«Так. Звісно. Нам роздали. Однак до чого тут поділ. У Кримському ханстві багато народів жили в благополуччі…».

«У поправках більше говориться про чиновників, їхнє становище погіршується», — знову перебив мене опер. Про чиновників він сказав, намагаючись задовольнити почуття ненависті простого народу.

«Справа не в цьому. Справа в тому, що це продукт розуму людського — не втрачаючи надії, розтлумачую йому. — Через це стільки несправедливості в країні. Коли ми поставимо Божі закони вище людських, тоді буде справедливість».

«Я тебе чесно не розумію. Свої переконання будеш роз’яснювати оперативнику з Дагестану», — таким чином Максим натякнув на переведення, якщо не вийду голосувати.

«Я нікому нав’язувати не хочу. Це мій внутрішній світ».

«Ти можеш залишитися. Ти можеш залишитися, — коли опер двічі повторює і не договорює, значить є «але», про яке він замовчує і це «але» не на мою користь. — До тебе не звертаюся. Звертаюся до решти».

«Будь ласка, ми можемо поговорити в коридорі».

«У мене часу немає, — зморщивши обличчя, сказав опер. — Йдемо голосувати», — продовжив він, кидаючи погляд через моє плече. «Вибираємо конституцію, а не людину», — підсумував він. Ця остання фраза була заздалегідь підготовлена ​​для арештантів, ніби дійсно це було особисте переконання. Оперативник пішов, я сів на нару підвести підсумок розмови.

Осман Аріфмеметов із дружиною й сином. Фото: Тарас Ібрагімов

Після прогулянки, приблизно до 11 дня, відчинилися двері. Назвали прізвища. Я не вийшов. Не вийшов ще один сусід із камери. Максим не полінувався й увійшов до камери. Мені нічого не сказав. Підійшов до лежачого співкамерника. «Мені погано», — сказав він оперу. Двері зачинилися, я залишився. Через хвилину заходить сусід і пропонує просто спуститися вниз, якщо навіть голосувати не буду. На моє запитання, чи відправив його опер, відповів ствердно і додав: «Інакше влаштують шмони». Тобто через мене можуть постраждати інші співкамерники. Цього, звичайно, ніхто не хотів. Я вийшов. У коридорі стояв опер і ще один співробітник із паперами.

«Я нічого підписувати не буду», — кажу співробітнику, який простягає папір.

«Ти просто спустися і все», — відповів оперативник.

Спустилися на другий поверх. При вході — столик із масками й рукавичками. Одягнув маску й рукавички, пройшов праворуч коридором. Наприкінці, уздовж стіни стоять кабінки, туди заходили арештанти з бюлетенями й виходили. На підлозі жовта розмітка з дистанцією в 1 метр. Бюлетень видавали в кімнаті навпроти кабінок. Перед входом до цієї кімнати утворилася черга. Коли черга дійшла до мене, сказав, що заходити не буду і голосувати відмовляюся.

«Я туди не піду. Оперу повідомив уже. Я громадянин України!» — розмову зі старшиною зауважив підполковник Станіслав Суховєєв — заступник начальника СІЗО, який стояв перед кабінками і контролював процес.

Суховєєв підійшов: «У чому справа? Проходимо».

«Я відмовляюся».

«Назвіться».

«Аріфмеметов Осман Фератович». Як мені до вас звертатися?».

«Станіслав Сергійович».

«Станіславе Сергійовичу, справа в тому, що нас утримують незаконно. Ми політв’язні».

Суховєєв перебив мене: «Яка камера? Який поверх? Мій? Четвертий?».

«Так. Четвертий».

«У нас немає політв’язнів», — заявляє підполковник.

Голосування в СІЗО. Скріншот із відеосюжету телеканалу «Крым 24»Намагаюся пояснити, в чому мене звинувачують і абсурдність ситуації. Підполковник, не дослухавши, наблизився й каже: «Ти що тут на камеру влаштовуєш?», і відходить на пів кроку назад. «Проходимо», — махнув він опущеною рукою.

«Я не піду». Весь цей час поруч стояв Енвер Аметов. Замначальника подивився на нього. «Я теж», — ствердно сказав Енвер аг’а.

«Усе. Проводьте їх і запишіть їхні прізвища», — зневірившись, віддав наказ старшині Суховєєв. Старшина записав наші прізвища, потім із виряченими очима видавив, долаючи гнів: «Ви не тим боком повернулись». Цю фразу він повторив кілька разів. «Постійте там, — показує в бік столу з масками. — І добре подумайте». За столом, далі по коридору — клітка, де стояли співкамерники і чекали на мене. Звичайно, вони бачили, що Суховєєв спілкувався зі мною. На четвертий поверх піднялися іншими дубльованими сходами, світлими й доглянутими. На відміну від тих — похмурими, якими арештантів виводять на поверх і якими сьогодні спустилися. Одним словом, похмурі сходи для постійного використання, а дубльовані, кажуть, для перевірки. Піднявся на поверх, де все ще стояв опер.

«Ну що, Османе?» — звернувся він до мене.

«Спустився. Там Станіслав Сергійович. Сказав, що не голосуватиму. Записав моє прізвище».

«Ну я головне вас вивів», — задоволено сказав Кисельов. Для мене стало зрозуміло: від нього вимагали явку. Як завгодно, але свою роботу він повинен був виконати.

Зайшов у камеру, ліг спати. Прокинувся через скрегіт дверей, що відкриваються.

«Аріфмеметов», — почувся голос з-за дверей.

Одягнув футболку й вийшов, подумав ведуть на бесіду в старшинку.

«Що трапилося?».

«Голосувати».

«Я там уже був. Я відмовляюся», — хотів було застрибнути в камеру, але двері зачинилися.

«Ходитимеш стільки разів, поки не проголосуєш», — ці слова супроводжувалися лайкою.

Вивели Енвер аг’а. Перед сходами зустрів Абдурахманова Меджит аг’а. Він також не проголосував. На другому поверсі, біля входу в кімнату — видачі бюлетенів уздовж стінки. Майори, капітани, старшини — більш ніж десять працівників зібрались у цьому місці. Замполіт Віктор Валерійович (заступник начальника СІЗО Віктор Язеп — Ґ), підполковник за званням, підійшов із питанням: «Ви відмовляєтесь?».

«Так. Вислухайте, будь ласка».

«Я слухаю», — не піднімаючи очей сказав підполковник. У руках у нього — листок зі списками прізвищ. Навпроти мого написано — «відмова». Серед прізвищ були знайомі мені. Це був список тих, хто відмовився голосувати.

«Ми громадяни України. Чому ви нас змушуєте голосувати за Конституцію?».

Втрутився капітан: «Паспорти ж у вас є?».

«Вимушено отримали», — відповів Меджит аг’а.

Не звертаючи уваги на випад капітана, я продовжив роз’яснювати підполковнику, який по-черзі підходив до «відмовників»: Енвер аг’а, Меджит аг’а і ще один незнайомий мені мусульманин.

«Мене звинувачують за статтею 278 (Насильницьке захоплення влади або насильницьке утримання влади — Ґ). Я — простий учитель математики — нібито хотів поміняти конституційний лад. Чому я сиджу за те, що не скоював, а людина змінює Конституцію, ходить на свободі і мене змушує його підтримати? Чому ви нас змушуєте?».

«Це Хізб ут-Тахрір? Так? Ви в ньому перебуваєте?» — знову втрутився капітан.

«У справі — 51 стаття (51 стаття Конституції РФ, яка дозволяє не свідчити проти себе — Ґ)».

«Це що?».

«У справі нічого не кажу».

«Чому у вас борода? Ви знаєте, що за режимом не дозволено?» — пустив у хід хитрість капітан. Але я знаю, що дозволено. Про бороду були розмови в Ростовському Централі, ну й ми не засуджені. Однак я не став розвивати цю тему. Віктор Валерійович уже пішов із паперами.

«Навіщо ви це говорите? Для чого? За режимом у вас тут теж багато порушень. Ви ж знаєте, що наша справа політична? Ви розумієте, що міжнародне співтовариство дивиться за нами? Якщо прийде перевірка, прокурор із нагляду, я мовчати не буду», — кажу капітану.

«Це ключове, що ти хотів сказати, так?» — посміхаючись, підкреслив майор в окулярах з-поміж співробітників, що нас оточили.

«Ну, а як ви хотіли? Давайте — ви нас не чіпайте і ми вас не чіпаємо. Дайте спокійно сидіти. У суді довести невинуватість».

«Ти розумієш? Тут комісія. Вони кажуть, що ми вас не вивели», — знову втрутився капітан.

«Добре. Давайте, щоб у вас проблеми не було, ми напишемо відмовну», — на мою пропозицію вони не відреагували. Лише старшина сказав: «Ви не хочете голосувати?».

«Ні».

«Ну ось зайдіть і напишіть «ні».

«Не треба з мене дурну людину робити. У мене 5 років вищої освіти. Я розумію, чого ви добиваєтеся. На які хитрощі не йдуть, аби взяли участь». Підійшли арештанти з іншої камери, нас відвели в бік. Розмови пішли про Ростовський Централ, штани та інше. Я відповідав неохоче. Під час розмови кілька разів нав’язливо питав капітан: «Ну ви ж з Хізб ут-Тахрір?». На таке нахабне і незграбне витягування я відповідав: «Мене затримали за мою журналістську діяльність, займався висвітленням свавілля фейсів».

Голосування в СІЗО. Скріншот із відеосюжету телеканалу «Крым 24»

Через деякий час майор в окулярах повів нас на четвертий поверх. Там прапорщик, прямо в коридорі, на нагрудний відеореєстратор записав нашу відмову. Перед записом на відео прапорщик уточнив у нас, як процедурно правильно називається сьогоднішній захід.

«Голосування за поправки до Конституції РФ», — підказав я.

Увімкнули камеру: «Назвіться».

«Політв’язень Аріфмеметов Осман Фератович».

«Ви відмовляєтеся брати участь у голосуванні за поправки до Конституції РФ?» — невпевнено сказав прапорщик про голосування.

«Відмовляюся. Хочу скористатися своїм правом».

Таку ж процедуру провели з Енвер аг’а, Меджит аг’а та ще одним мусульманином — відмовником із четвертого поверху.

77 нападів на журналістів в Україні зафіксовано в 2020 році
77

нападів на журналістів в Україні зафіксовано в 2020 році

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги «Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

«Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів