Могильник у сосновому лісі. Репортаж з Ізюму, де провели ексгумацію масового поховання загиблих під час російської окупації

Бабуся на могилі свого онука Данила Прокопенка на масовому похованні в Ізюмі, 17 вересня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Бабуся на могилі свого онука Данила Прокопенка на масовому похованні в Ізюмі, 17 вересня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Після свого відступу російські війська залишили в Ізюмі великий стихійний цвинтар. Тіла ексгумували правоохоронці, щоб зрозуміти масштаби злочинів російських військових, які пів року тримали місто в окупації. 23 вересня роботи на цвинтарі закінчилися. З могил дістали 447 тіл.

Кореспондентка «Ґрат» кілька днів провела на місці ексгумації у сосновому лісі під Ізюмом і розповідає, як вона відбувалася та яким чином виникло це масове поховання.

 

Коли 25 бригада ЗСУ з боєм зайшла в Ізюм, на околиці міста в сосновому лісі виявили масове поховання — сотні хрестів, збитих із дощок. Праворуч від них — залишені російськими військами позиції: бліндажі та ями, де стояла військова техніка.

Хрести пронумеровані до 445, на деяких вказані прізвища з датами народження і смерті. Тут поховані мешканці Ізюма, які загинули під час окупації: цілі сім’ї, іноді по кілька людей в одній могилі. Окремо — братська могила з українськими військовими.

Братська могила українських військових поблизу Ізюму, 16 вересня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

«Ми сподівалися, що такого не буде», — говорили правоохоронці, які ще під час окупації мали інформацію про злочини росіян в Ізюмі. Їхні побоювання підтвердилися.

З 16 вересня слідство почало ексгумувати тіла загиблих, щоб встановити точну причину смерті кожного. Доказів воєнних злочинів, кажуть у поліції, більш ніж достатньо для міжнародного суду.

Одночасно над розкопками працювали до десяти мобільних слідчих груп, що складаються з працівника прокуратури, слідчого, криміналіста, судмедексперта,  та які оснащені криміналістичною лабораторією. Не лише харківські правоохоронці — залучили фахівців з інших регіонів України. Щодня діставали та оглядали кілька десятків тіл. У роботі використали досвід розслідувань у Бучі та інших міст Київської області, де вже ексгумували братські могили після визволення регіону у квітні.

Територія поховання обгороджена поліцейськими стрічками. Просять ходити обережно — досі є ризик ступити на міну або зачепити розтяжку. З лісу долинають звуки вибухів — працівники Держслужби з надзвичайних ситуацій проводять розмінування.

Рятувальники також розкопують могили. У блакитних захисних халатах поверх бронежилетів, у касках, рукавичках і респіраторах вони риють вологий пісок лопатами та витягують на поверхню напіврозкладені тіла. Більшість людей поховані не в трунах, а в покривалі чи просто в одязі. Над похованням стоїть сильний трупний запах, періодично хтось відкашлюється. Викопують позмінно — відпочивають неподалік, не знімаючи захисної амуніції.

Працівники ДСНС на місці ексгумації масового поховання в Ізюмі, 17 вересня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

«Нам тут вистачить роботи тижнів на три», — припускає Євген Соколов, начальник відділу обласної прокуратури. На ньому та його колегах жилети з написом англійською: «Прокурор з воєнних злочинів».

Тіла на місці оглядають криміналісти, вони також відбирають зразки ґрунту, оскільки багато хто перепохований.

За інформацією слідства, більшість похованих — мешканці Ізюму, що загинули внаслідок обстрілів у перші місяці повномасштабного вторгнення, коли російські війська обстрілювали місто з артилерії та бомбардували авіацією. Через гниття в польових умовах складно встановити, які поранення отримали загиблі: вогнепальні чи осколкові. Це досліджуватимуть судмедексперти у Харкові.

Вже впродовж перших днів ексгумації знаходять тіла з очевидними слідами тортур. 16 вересня дістають 17 тіл українських військових, закопаних у братській могилі. В одного з них — зв’язані руки. 17 вересня з могили під номером 91 дістають тіло чоловіка — кастрованого, зі зв’язаними руками. Сліди тортур виявлені вже на 30 тілах. Але їх може бути більше після експертиз.

У масовому похованні під Ізюмом виявили тіло чоловіка зі слідами тортур — у нього зв’язані руки та відрізана мошонка (обережно, ці фото — докази злочину)

Ексгумацію завершують швидше, ніж планували тиждень тому. Усього дістали 447 тіл. Більшість загиблих — цивільні, зокрема п’ятеро дітей. 22 тіла — українських військовослужбовців.

Імена загиблих продовжують встановлювати. Тіло військовослужбовця 93-ї бригади «Холодний Яр» Сергія Сови впізнала його дружина Оксана, після того, як у ЗМІ потрапило фото останків його руки із синьо-жовтим браслетом.

В Ізюмському районі це не єдине масове поховання. За інформацією Харківської обласної адміністрації, виявили ще три такі могильники.

 

Гробарі

Машина ритуальної служби в Ізюмі, 20 вересня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Весь період російської окупації в Ізюмі працювало одне похоронне бюро. Його власники — родина Стеценків — евакуювалися з міста, коли до нього наблизилася лінія фронту і почалися сильні обстріли. За головного залишився один зі старших працівників.

Його звати Віталій. З обережності чоловік не називає прізвища — як і багато хто на територіях, звільнених лише тиждень тому. Люди поки що не мають впевненості, що окупація не повториться. Віталію 55 років, він мешканець Ізюму. Разом з ним увесь цей час працювала команда з восьми людей — такі ж місцеві мужики, лише молодші.

Бюро ритуальних послуг тепер — невелике приміщення у кам’яному гаражі поряд із моргом. На воротах висить оголошення, що поховання безплатне, але без труни. У перші тижні труни розтягли мародери: місцеві мешканці та російські військові.

На початку березня українські війська підірвали мости через Сіверський Донець, щоб зупинити наступ російських військ, що зайняли північ Ізюму. Лінія фронту проходила річкою. 1 квітня армія РФ вже контролювала все місто.

«Ми почали з того боку річки, — каже Віталій, показуючи на південну частину Ізюму. — Багато було після обстрілів розірваних, подіти не було куди. Ми викопували й ховали. Коли зробили переправу — на пішохідний міст поклали дошки — тоді померлих через міст переносили, ми забирали та возили хоронити їх на цвинтарі».

Віталій — працівник ритуальної служби в Ізюмі, 20 вересня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Російські військові приїхали до Віталія і сказали: «Давайте так, ви — ритуалка, єдина, що залишилася в Ізюмі, ви повинні працювати, повинні не допустити епідемії».

Так він зі своїми людьми почав збирати тіла, поховані на подвір’ях, діставати з-під завалів і навіть з річки, щоб перепоховати їх в одному місці — у лісосмузі біля цвинтаря на вулиці Шекспіра.

Там же російські військові облаштували свої позиції.

«Тільки на початок цвинтаря пускали, щоб вони нас постійно бачили, — продовжує бесіду Віталій. — Вони поряд були, постійно підходили, дивилися, що ми привезли, як привезли. Тому що постійно працювали ЗСУ, наші спокою їм не давали. Нас постійно перевіряли».

У північній частині міста тіла збирала «Бригада 200» — місцеві, яких, за словами Віталія, залучили росіяни, пообіцявши за роботу продуктові пайки. Коли відновили пішохідний міст через річку, вони переносили тіла, знайдені під завалами та закопані родичами у дворах, а Віталій зі своїми людьми ховали їх на тому самому цвинтарі у лісі.

Він вів журнал, куди записував номери могил та дати поховання. Навпроти деяких номерів вписував прізвища і дати народження, коли вдавалося встановити особу загиблих: якщо знаходили документи або повідомляли родичі та сусіди. Таким чином  підписували й хрести.

Віталій каже, що вони хоронили лише цивільних. Українськими військовими займалися росіяни — це вони поховали їх у братській могилі.

«Ми хрест поставили», — уточнює чоловік.

Деяких цивільних звозили до моргу і залишали там у мішках, попри те, що холодильники не працювали через відсутність електрики.

«Тіла з тортурами — ми їх просто знаходили у морзі. Ми іноді приїжджали до моргу, а він уже повний», — каже Віталій.

Першого місяця в морзі не було працівників, пізніше, коли вони повернулись, також почали вести облік померлих.

Морг в Ізюмі, 20 вересня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Після звільнення обидва журнали забрали правоохоронці. Віталій та інші копачі дали свідчення та допомагають з упізнанням трупів. Похованими у лісі лежать і їхні знайомі та друзі.

У Віталія досі багато роботи, тому він поспішає попрощатися.

«Із завтрашнього дня починаємо працювати по селах. У селах у льохах, у дворах закопані люди, завалені в будинках», — каже він. Сідає у білий мікроавтобус, у якому стоять дві труни, і їде на цвинтар.

 

Першотравнева, 2

Будинок на вулиці Першотравневій в Ізюмі, зруйнований внаслідок авіанальоту, 16 вересня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Слідство встановило, що більшість поховань в ізюмському лісі зроблені впродовж березня-травня. Люди гинули, в основному, внаслідок щільних артилерійських обстрілів та авіабомбардувань. Місто для військ РФ було стратегічно важливою точкою для наступу на Донецьку область, і вони взяли його ціною знищення цивільної інфраструктури та багатьох життів мирних мешканців.

9 березня одночасно загинуло 54 мешканці багатоповерхівки на вулиці Першотравнева, 2. Будинок обвалився внаслідок обстрілу авіацією та артилерією.

«Пішла тріщина — було близько шести пострілів у будинку. А потім контрольний біля фундаменту, після якого будівля склалася. Я був усередині», — розповідає Сергій Штанько, якому пощастило вижити.

Він був у момент обвалення на першому поверсі. Разом із Сергієм врятувалася його мати, він допоміг витягнути сусіда. Ті, хто ховався у підвалі, загинули.

Тіла з-під завалів почали діставати не одразу. Сергій та інші, хто вижив, допомагали з упізнанням. Загиблих поховали на цвинтарі у лісі.

«Всередині порожньо. Усі сльози вийшли, всі нерви пішли», — каже Сергій про свої почуття тепер, коли вперше прийшов на могили своїх сусідів і друзів уже після визволення міста.

Серед загиблих — вся родина Столпакових: 31-річна Олена та її 33-річний чоловік Дмитро, з маленькими доньками — п’ятирічною Олесею та восьмирічною Сашою. Поховані й батьки Олени разом із молодшою ​​сестрою. Їхні хрести стоять поруч та підписані.

Могили родини Столпакових, які загинули під завалами будинку на Першотравневій вулиці в Ізюмі, 16 вересня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Коли обвалився будинок, було ще холодно, і Сергій із матір’ю переїхав жити на дачу до сусіда. Після потепління повернулися до будинку — оселилися в чужій квартирі, що вціліла.

Весь Ізюм — у руїнах. Інфраструктура майже повністю зруйнована. Місцева влада готує евакуацію мешканців міста на зиму.

 

Ті, що вижили

Літня жінка у чорній хустці схилилася над могилою свого 20-річного онука Данила Прокопенка і гірко плаче.

«Не треба його викопувати! Ну, до кого мені підійти, скажіть? — каже вона у відчаї. — Я підійду. Я встану на коліна — тільки нехай не викопують! Нехай не чіпають моєї дитинки! Його все одно не піднімеш! Він же в мене був золотий!».

Підходять поліцейські та пояснюють, що не ексгумувати не можна, але обіцяють, що з тілом усе буде гаразд.

Бабуся Данила Прокопенка спілкується з поліцейськими поруч із масовим похованням в Ізюмі, 17 вересня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Жінка тиждень шукала могилу свого онука і тепер боїться, що знову втратить його. Російські військові не пускали родичів на цвинтар, повідомивши їм тільки номер хреста. Лише після деокупації міста вони спромоглися знайти могили близьких.

«Вони взяли і забрали! Тут солдати стояли — бачите, скільки накопано всього. Не можна тут було, страшно!» — розповідає жінка. Вона відмовляється представлятися.

Данило потрапив під обстріл і загинув 4 травня, коли пішов до знайомих домовлятися, щоб наступного дня машиною евакуюватися з Ізюму. Його мати та молодший брат поїхали раніше у Фінляндію.

«Я не виїжджала! Як же я кину свого онука!» — каже вбита горем бабуся.

Вона прибирає могилу — горбик з піску, кладе на нього цукерки у пакетику, у баночку ставить квіти. 

Біля сусідньої могили стоїть велика родина.

«Я не зрозумів — ексгумація, це що таке?» — запитує у батька похмурий 14-річний хлопчик. Той мовчки дивиться на могилу загиблої дружини Любові Штанько. Поруч стоїть жінка похилого віку — мати Любові Ніна Дмитрівна. Вона спирається на руку свого сина — Олексія, брата Любові.

Їхня улюблена дочка, дружина і сестра загинула під час того ж обстрілу 4 травня. Жінка була в будинку, коли уламок залетів і влучив їй у голову. Рідні були на вулиці й вижили.

«Тільки ойкнула — і впала одразу», — витираючи сльози, каже Ніна Дмитрівна, мама Любові.

Любов працювала викладачкою фізики та математики у школі в селі Капітолівка під Ізюмом, яку потім пограбували російські військові. Весь час окупації жінка намагалася тримати зв’язок зі своїми учнями, багато з яких виїхали. Сама також планувала з чоловіком евакуюватися з Ізюму, але не встигла.

За десять днів до її смерті загинув її 29-річний племінник. Він служив у Харкові у Нацгвардії. Чоловік вийшов зі штабу, коли його обстріляли росіяни, й уламок потрапив йому в голову. Його поховали разом з іншими українськими військовими на Алеї Слави Харківського міського цвинтаря №18.

Для рідних ці смерті пов’язані.

«Він забрав її напевно», — вважає Ніна Дмитрівна.

«Нашу родину шарахнуло добре», — каже Ірина, мати нацгвардійця.

На похорон сина вона так і не змогла потрапити — з Ізюму було неможливо виїхати. Зрештою, її вивезли за гроші — заплатила п’ять тисяч гривень.

«Покажіть її фотографію — красуня!» — просить Ніна Дмитрівна.

Родичі на могилі Любові Штанько на стихійному цвинтарі в Ізюмі, 17 вересня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Свекри, які також прийшли пом’янути Любов, витягають із пакета портрет загиблої з датою смерті. Його закріплять на хресті вже після ексгумації та нового похорону.

Скільки загинуло людей в Ізюмі за весь період окупації, наразі невідомо.

2 місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання
2

місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду «Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

«Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів