«Ми залишилися там, у 2014 році». Потерпілі у справі про розстріли на Майдані вимагали довічне ув’язнення для ексберкутівців

«Убивці Небесної сотні будуть покарані» — мітинг на Майдані Незалежності, 2019 рік. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
«Убивці Небесної сотні будуть покарані» — мітинг на Майдані Незалежності, 2019 рік. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

20 лютого 2014 року була кульмінація атаки силовиків на учасників протестів на Майдані. На вулиці Інститутській того дня вбили і поранили понад сотню беззбройних людей.

Досі вбивці не покарані, хоча з усіх «справ Майдану» процес щодо подій 20 лютого називають найефективнішим.

Прокуратура обвинувачує у розстрілах «чорну роту» київського полку «Беркут». На Майдані бійці спецроти були у чорній формі з жовтими пов’язками на руках. Після початку розслідування — у ще 2014 році — 21 «беркутівець» разом із командиром Дмитром Садовником втекли з країни. До цього вони спробували знищити докази — зброю, з якої стріляли у протестувальників. Після масової втечі бійців у Росію на лаві підсудних у Києві — лише п’ятеро осіб: замкомандира полку підполковник міліції Олег Янішевський, міліціонер-альпініст третього штурмового взводу сержант Павло Аброськін, міліціонер-водій третього штурмового взводу сержант Сергій Тамтура та старшина Олександр Маринченко.

Ексберкутівців обвинувачують у вбивстві 48 учасників протестів та пораненні ще 80 частина 4 статті 41, пункти 1, 5, 12 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу , перевищенні службових повноважень частина 4 статті 41, частина 3 статті 365 Кримінального кодексу в редакції від 7 квітня 2011 року , перешкоджанні проведенню мітингів частина 4 статті 41, статті 340 КК та теракті частина 4 статті 41, частина 3 статті 258 КК у редакції від 21 вересня 2006 року . Трьох — Маринченка, Аброськіна і Зінченка — додатково обвинувачують у заволодінні вогнепальною зброєю за попередньою змовою шляхом зловживання своїм службовим становищем частина 2 статті 262 КК . А Янішевського — у слово .

 

Убивство табельною зброєю. Як у суді доводили вину ексберкутівців у розстрілах протестувальників на Майдані

Обвинувачені заперечують свою вину за всіма статтями. Проти колег не свідчили й інші правоохоронці, які брали участь у силовому стримуванні Майдану. У 2019 році Апеляційний суд Києва ухвалив політичне рішення: відпустив обвинувачених з-під варти для участі в обміні полоненими. Це мало не розвалило справу. Але судовий процес продовжився, коли Тамтура і Маринченко все-таки повернулися в Київ. Їхніх трьох товаришів по службі тепер судять заочно.

Потерпілі та їхні адвокати вважають вину обвинувачених доведеною і погоджуються з прокуратурою, яка попросила для ексберкутівців довічне ув’язнення.

Учасники протестів, які отримали поранення, і родичі загиблих майже дев’ять років чекають на правосуддя. У судових дебатах вони говорили не лише про свої страждання, а й про історичне значення вироку, який винесуть у головній справі Майдану наступного року.

 

«Ми всі вчимося жити без наших рідних»

Упродовж червня та вересня у суді у справі про розстріл протестувальників на Майдані 20 лютого 2014 року виступило 25 потерпілих, загалом їх — 181 людина. Позицію інших озвучили їхні представники з Адвокатської дорадчої групи.

Потерпілі розповіли, перш за все, про те, як на них вплинули втрати, затягнений судовий процес і невизнання обвинуваченими вини.

Потерпілі у справі про розстріли на Майдані 20 лютого 2014 року на засіданні у Святошинському райсуді Києва. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

19 липня у суді виступив Сергій Трапезун. Він був тяжко поранений у ноги разом із Романом Тітиком біля метро Хрещатик на вулиці Інститутській, коли вони намагалися відтягнути до готелю «Україна» смертельно пораненого активіста Олега Ушневича. Слідство встановило, що по них стріляли з боку Кабміну та будинку 2 по Інститутській — з місця базування беркутівців. Куля пройшла через обидва стегна наскрізь і застрягла в тілі Тітика. Балістична експертиза підтвердила, що її випустили з автомата Калашникова, закріпленого за Сергієм Шпілєвим. Його немає серед обвинувачених — утік у Росію у 2014 році і отримав там громадянство.

Після поранення на Майдані Трапезун отримав інвалідність другої групи, втратив працездатність і тепер йому важко забезпечувати сім’ю.

«Важко взагалі, я поніс моральні страждання. Багато раз снилися ті моменти, згадувалися. Настільки тоді було якось не так страшно, але постійно воно приходить, приходить через час, і все це згадується. Згадується та кров і крики. Важко», — говорив він, звертаючись до присяжних.

Окрім довічного ув’язнення для колишніх «беркутівців» він та інші потерпілі просили компенсувати моральну шкоду. Загалом до суду подали 40 цивільних позовів від 30 тисяч до 30 мільйонів гривень. Але більшість оцінили свої моральні страждання в 1 мільйон. Загальна сума компенсації становить понад 173 мільйони гривень. Крім того, прокурори подали 66 позовів про відшкодування витрат у розмірі 218 тисяч гривень на лікування потерпілих у лікарнях Києва, Львова, Івано-Франківська, Рівного, Хмельницького і Тернополя.

«Ми все вчимося жити без наших рідних, але, повірте, це не вдається робити. Тому що важкі хвороби спіткають практично кожного рідного, який втратив частину себе», — виступала у суді Оксана Саліванчук, донька героя Небесної Сотні Миколи Дзявульського.

Він загинув біля Жовтневого палацу, отримавши поранення з автомата Калашникова. Ідентифікували дві кулі, витягнуті з його тіла. Одну випустили з автомата командира спецроти Дмитра Садовника, іншу — з автомата спецназівця Володимира Тригубця. Обидва також втекли від слідства у Росію.

Микола Дзявульський — меморіал Героїв Небесної сотні. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Після загибелі Миколи Дзявульського його дружина і мати Оксани Саліванчук перенесла інсульт і досі не вилікувалася до кінця.Потерпілі подали позови не лише проти п’ятьох обвинувачених. А й стосовно роботодавців колишніх «беркутівців»: Головного управління МВС у Києві, що досі перебуває у процесі розформування, та його правонаступника — Нацполіція.

Про повну недовіру до правоохоронної системи, як наслідок подій 20 лютого, говорив у суді потерпілий Віталій Гуков. Він зробив на цьому акцент у короткій промові під час дебатів на підтримку свого цивільного позову.

20 лютого Гуков отримав чотири поранення. Слідство встановило, що одну з куль випустили з автомата Володимира Косенка, бійця спецпідрозділу Внутрішніх військ МВС «Омега», який діяв на Майдані разом із «беркутівцями». Зі зброї Косенка був убитий і Олег Ушневич. Справу спецназівця розглядають окремо. Проте Гуков, як і Ушневич, — потерпілі у справі про розстріли, де судять п’ятьох колишніх бійців «Беркуту», оскільки прокуратура доводить, що правоохоронці діяли як один бойовий підрозділ, об’єднаний єдиним злочинним наміром.

Сторона захисту просила суд відхилити позови потерпілих, а позови, подані прокуратурою, залишити без розгляду. На думку адвокатів ексберкутівців, потерпілі не довели, що їм завдали матеріальних збитків.

«Він бачив того, хто в нього стріляв». У суді виступив син загиблого від поранення на Майдані Василя Аксенина

 

«Ніякого співчуття або людського ставлення»

У суді потерпілі говорили, що їхні страждання були ще важчими через відсутність каяття в обвинувачених та «амнезію», на яку вони посилалися, коли говорили про події на Майдані 20 лютого.

«Вони не розкаялись, вони навіть нам не поспівчували як людям, і за це вони мають понести покарання», — заявила Марина Ткачук, чий чоловік загинув на Майдані 20 лютого.

Ігоря Ткачука вбили пострілом у голову, коли він разом з іншими протестувальниками переходив вулицю Інститутську від Жовтневого палацу до станції метро Хрещатик, прикриваючись щитом. На ньому була каска, яка не могла захистити від куль.

Іван Раповий підбігає зі щитом до пораненого Володимира Гончаровського. Поруч присів Іван Пантелєєв, якого смертельно поранили через кілька секунд. Внизу біля дерева лежать убиті Ігор Ткачук, Володимир Жеребний, Роман Точин і Роман Варениця. У білому шоломі за клумбою сидить Роман Гурик, який загинув через три хвилини. Фото: Руслан Ганущак, <a href=”https://digitalmaidan.org/photo/20-lutogo/geroji-instytutskoji”>«Цифровий Архів Майдану 2013-14»</a>

«Він не мав жодного шансу… — сумно сказала Марина. — …І я рахую, що якщо люди взяли на себе таку відповідальність, вони прийняли рішення, що мають право визначати, кому жити, а кому не жити, то за це вони мають нести відповідальність».

Вона овдовіла, а троє дітей залишилися без батька. Молодшому був рік, коли загинув батько, він його ніколи не впізнає.

«Їм накази дали розстріляти, але це не означало, що вони мали вбивати і не залишати ніякого шансу на життя», — говорила Ткачук. 

Оксана Ніконова, сестра загиблого Богдана Ільківа, під час короткого виступу в суді восени, сказала, що вважає, що обвинувачені мали вибір — виконувати злочинний наказ чи ні. І «беркутівці», казала Ніконова, перетворили Інститутську на тир, у якому розстрілювали цивільних. В Ільківа, як встановило слідство, стріляли з автомата «беркутівця» Сергія Дев’ятого. Його немає на лаві підсудних, але він оголошений у розшук.

Втративши старшого брата, Оксана та її тяжко хвора мати втратили підтримку.

«Вони не бачили в нас людей, особистостей, вихователів своїх дітей», — говорив у суді потерпілий Володимир Бученко, додаючи, що «беркутівці» стріляли по беззбройних людях як на сафарі.

Тому він закликав суд не брати до уваги слова захисту про те, що в обвинувачених є діти та сім’ї, і це має розглядатися як пом’якшувальні обставини.

Бученка поранили в шию з автомата біля Жовтневого палацу. Рана могла стати смертельною, якби куля пройшла на сантиметр убік і потрапила в сонну артерію.

«Була перебита тільки гортань, це чисто пощастило», — звертався до суду Бученко.

Він бачив, як велася стрілянина з боку урядового кварталу, через міліцейські барикади, і став свідком смертельного поранення двох активістів. Одного з них, Дзявульського, він витягував разом з іншими протестувальниками до Жовтневого палацу, щоб там йому надали допомогу.

Меморіал Героїв Небесної сотні. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Одним з останніх у суді виступав потерпілий Юрій Аксенін — син убитого на Майдані Василя Аксеніна. Він назвав події 20 лютого — спецоперацією «Беркуту» й апогеєм діяльності спецпідрозділу: «хтось із них заманював, хтось калічив, хтось убивав, хтось переслідував, погрожував, залякував».

«По цей час підсудні та їх адвокати поводяться зухвало по відношенню до суду, по хамськи та зухвало до наших представників, прокурорів і до нас самих, адже відчувають повну безкарність і вже неодноразово заявляли, що у них все класно і буде ще ліпше, що вони «доб’ють цю хунту», — сказав Аксенін.

Впродовж усіх років, що тривало слідство і суд, обвинувачені так і не стали співпрацювати і вперше дали свідчення лише у травні 2022 року.

«Не стріляли». Справа про вбивство 48 протестувальників на Майдані поновилася з допиту обвинувачених екс-беркутівців

 

Адвокатка Вікторія Дейнека, яка представляє інтереси потерпілих, сімей героїв Небесної сотні Леоніда Полянського, Ігоря Костенка і Владислава Зубенка, вважає, що відсутність каяття та зухвала поведінка обвинувачених під час процес має виключити будь-які пом’якшувальні обставини при ухваленні рішення у справі. На її думку, це ще один аргумент на користь найсуворішого покарання для ексберкутівців.

«Потерпілі втратили близьких людей, вони продовжують страждати і для них це важка втрата, однак ніякого співчуття або людського ставлення я не бачила», —  висловилася адвокатка.

З колегою погодилася адвокатка Олена Сторожук, яка представляє інтереси потерпілих сімей героїв Небесної сотні Івана Тарасюка та Ігоря Ткачука. Вона зазначила, що ексберкутівці впродовж судового процесу так і не усвідомили, яку роль насправді має відігравати правоохоронна система у державі.

«Головний висновок з цього [процесу] мали зробити саме правоохоронці, колишні і теперішні, — вважає Сторожук. — Які повинні зрозуміти, що правоохоронна система це не система виконання наказів як у наших сусідів в Російській Федерації, а саме для того, щоб життя громадян було безпечним».

 

«Ми по-новому проживаємо тортури»

Майже через дев’ять років трагічних подій, суд все ще не виніс вирок. Потерпілі у своїх виступах говорили, що таке довго очікування правосуддя для них болісне.

У суді батько загиблого Володимира Жеребного — Микола — навів для порівняння розслідування злочинів російських солдатів у Бучі, Ірпені й інших деокупованих районах, де вже встановлені винні, а в деяких випадках — винесені вироки. Він дорікнув суду, що за дев’ять років сім’ї мирних громадян України, які скористалися своїм конституційним правом на протест і зіткнулися з насильством, досі не дочекалися справедливого вироку.

«Кожен раз, коли ми приходимо на судове засідання, ми — родини, напевно по-новому проживаємо катування, бо інакше то неможливо назвати, зі сторони підсудних, які цинічно, нагло, дивлячись нам в очі, хоча б якась краплинка в них була совісті і співчуття. Вони просто насміхаються над нами», — казав Микола Жеребний.

Активісти намагаються перекрити проїзд до Лук’янівського СІЗО, звідки мають вивезти колишніх беркутівців для участі в обміні полоненими, 2019 рік. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Потрясінням для нього стало звільнення обвинувачених під особисте зобов’язання для участі в обміні 29 грудня 2019 року. Інші потерпілі також казали, що не можуть пробачити владі, що ті відпустили ймовірних убивць їхніх близьких, дали їм втекти від суду і мало не розвалили справу.

«Треба було зрозуміти, що твориться в нашій свідомості, і який удар то був по всіх нас!» — описував у суді Жеребний-старший емоції потерпілих щодо обміну «беркутівців».

Одразу після обміну президент Володимир Зеленський заявив, що звільнення п’ятьох колишніх бійців «Беркуту» було необхідною умовою обміну, без якого він би зірвався. Тоді вдалося повернути з непідконтрольних територій 76 українських громадян, серед них військові, захоплені в полон ще 2015 року.

Ціна обміну. Як влада вирішила пожертвувати справою Майдану заради порятунку полонених

 

У лютому 2020 року, через два місяці після обміну, Олександр Маринченко і Сергій Тамтура повернулися в Київ, а Олег Янішевський, Павло Аброськін та Сергій Зінченко залишилися на непідконтрольних територіях. Прийшовши у суд, Маринченко, Тамтура та їхні адвокати заявили, що обмін був спецоперацією з виконання міжнародних домовленостей і їм довелося брати у ньому участь. При цьому прокуратура стверджувала, що “беркутівці” добровільно підписали згоду на обмін. Янішевського, Аброськіна і Зінченка продовжують судити заочно. Де вони — не відомо.

У вересні в суді виступала Наталія Дігдалович — дружина загиблого на Майдані Андрія Дігдаловича. Вона згадувала судове засідання в Апеляційному суді, який відпустив ексберкутівців під особисте зобов’язання.

Колишні працівники «Беркута» Павло Аброськін (ліворуч), Олександр Маринченко (по центру) та Олег Янішевський (праворуч) під час засідання Святошинського районного суду про розстріли на вулиці Інститутській у Києві 20 лютого 2014 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Трьох беркутівців — Зінченка, Аброськіна та Янішевського — не було у залі суду, вони брали участь по відеозв’язку із СІЗО.

«Я пам’ятаю, як Аброськін під час перерви на камеру, побачивши мене на екрані, в мікрофон сказав: «Нехай щастить». Це було настільки цинічно, це було усвідомлено, що за ними правда. Але не було правди — ми знаємо. Вони зрозуміли, що вони залишаються безкарними, їх прикриють», — сказала дружина Героя Небесної сотні.

Через відчуття безкарності, впевнена Наталя, обвинувачені відмовлялися співпрацювати зі слідством і судом і не дали свідчень проти своїх товаришів по службі та командування, проти тих, хто «привів до цього великого кривавого дійства»: цинічного розстрілу беззбройних протестувальників перед десятками камер.

«Нам дуже важко жити, тому що ми залишилися там, у 2014 році. Сьогодні йдучи на це засідання, я ще раз пережила ці події», — говорила Наталя Дігдалович, закликаючи суд присяжних не дати їй та іншим потерпілим втратити віру у справедливість і покарати вбивць її чоловіка та інших активістів Майдану.

Батько Івана Тарасюка Михайло відмовився виступати в дебатах, пояснивши, що втратив віру у справедливість суду після обміну «беркутівців». Про це повідомила адвокатка Євгенія Закревська, виступивши замість нього.

Михайло Тарасюк служив у міліції ще за радянських часів і був серед небагатьох правоохоронців, хто не почав виконувати наказ про розгін мітингів кримських татар 1989 року в Криму, куди міліцію з інших областей відправляли на посилення місцевого ОМОНу.

«Страшне, як настроювали проти них, проти татар, от дійсно що розпалювали ненависть. А я кажу: «А чого я маю бути проти них? Люди ж свою землю захищають, стоять. Це їхнє право. Вони мені не вороги. І що я їм маю за це робити? Я не буду». То нас, «бандерівців», там вісім осіб таких було, розподілили по різних підрозділах, щоб разом не були, бо казали, ще разом з ними станете… А потім забрали взагалі, кажуть толку з вас немає там. І добре! Бо там тоді ОМОН страшне, що творив. А тут з автоматів по своїм, беззбройним стріляли: це як так можна? Кажуть, самозахист, але ж покажіть, хоча в одного вбитого, щоб була зброя? То ж по кому ви стріляли?!» — цитувала у суді слова Тарасюка-старшого адвокатка.

Закревська закликала суд не дати таким батькам, які втратили дітей — найдорожче для них, — втратити і віру у справедливе рішення і правосуддя загалом.

Адвокати Євгенія Закревська (ліворуч), Віталій Титич (у центрі), Павло Дикань (праворуч) біля Святошинського райсуду Києва, 14 січня 2020 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Адвокат Віталій Титич, який представляє в суді сім’ї вбитих на Майдані Віктора Чміленка, Анатолія Корнєєва та Устима Голоднюка, у своїй промові нагадав, як колишнє керівництво МВС заважало розслідуванню: дозволило знищити документи, що стосуються подій на Майдані, не виконувало доручення прокуратури. А самі «беркутівці» отримали гарантії від керівництва, що претензій до них не буде. На додаток колишніх спецназівців відправили служити в АТО до того, як встановили причетних до розстрілів та тих, хто займався прихованням слідів злочину. Схожа ситуація була у розслідуваннях й інших справ Майдану.

Титич також звернув увагу суду, що деякі провадження щодо Майдану, передані до суду ще у 2015 році, все ще на стадії підготовчого засідання. Адвокат назвав це злочином і тортурами потерпілих.

 

«Я звинувачую їх у тому, що зараз твориться в Україні»

Багато потерпілих та їхніх представників у суді говорили, що Майдан став початком війни Росії проти України.

«Путін хотів захватити Україну ще у 2014 році, — виступала Світлана Гриневич, мати загиблого Едуарда Гриневича. — Але вискочили наші патріоти, наша Небесна сотня і не дали загарбати Україну так легко як Крим».

«Росія почала війну тут» — мітинг на Майдані Незалежності, 2019 рік. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

«Дух наших синів і хлопців показав, що Україна найсильніша, і вона виграє», — додала Гриневич уже щодо повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого.

Адвокат Титич, який сам тепер бере участь у бойових діях і прибув до суду з розташування свого підрозділу, нагадав суду, як у Росії відео і фото з Майдану використовували для пропаганди, стверджуючи, що в Україні триває громадянська війна. Російські ЗМІ залякували мешканців Криму та сходу України радикалами і націоналістами, які нібито вигнали президента Віктора Януковича. Повалення влади експрезидента Росія використала як привід для окупації Криму і розв’язання війни на Донбасі.

Обвинувачені та їхні дії, на думку Анатолія Панчука, який отримав на Майдані тяжке поранення, стали першою ланкою в ланцюзі подій, що призвели до великої війни. Замість того, щоб перейти на бік народу, правоохоронці захищали президента Віктора Януковича.

«Я їх звинувачую в тому, що зараз робиться в Україні… Ці десятки тисяч вбитих за цих довгих вісім років теж на їхній совісті», — заявив Панчук у суді.

Потерпілий Святослав Колесніков, який отримав поранення в плече на Майдані, тепер служить в армії. Експертизи встановили, що його поранили з автомата обвинуваченого Сергія Аброськіна.

Події 20 лютого Колесніков назвав найбільшим випадком масового вбивства цивільних людей у Європі. І довічний вирок, вважає він, відповідатиме масштабу злочину.

«Вбивства на Майдані були початком непроголошеної війни проти незалежності України, свободи громадян та їх вибору. Війна, яку веде Росія, точиться на всіх фронтах, в тому числі і в цьому суді», — сказав він у своєму виступі у суді.

Тому Колесніков закликав суд присяжних враховувати «історичну перспективу» вироку, про який писатимуть «у підручниках та Вікіпедії».

Із цим погодився адвокат Павло Дикань у своєму виступі. Він назвав рішення щодо справи доленосним як для сімей потерпілих, учасників процесу, так і для всієї України, для її свободи та незалежності.

«Рішення у цій справі приверне увагу всього світу і буде процитовано майже в кожному куточку планети», — запевнив суд Дикань.

Наприкінці листопада 2022 року суд присяжних вийшов до нарадчої кімнати. Вирок очікується не раніше осені.