«Ми не змушуємо, але ви думайте: співпрацювати чи ні». Історії активіста і депутата з Нової Каховки, яких викрали російські військові

Проукраїнський мітинг в окупованій Новій Каховці, 7 березня 2022 року. Фото: сторінка Сергія Цигіпи у фейсбуці
Проукраїнський мітинг в окупованій Новій Каховці, 7 березня 2022 року. Фото: сторінка Сергія Цигіпи у фейсбуці

Нова Каховка — невелике місто на півдні Херсонської області — захоплене Росією першого ж дня повномасштабного вторгнення. Росіяни одразу створили тут окупаційну адміністрацію і почали затримувати тих, хто не хоче співпрацювати, чи відкрито проявляє симпатію до України.

«Ґрати» розповідають історію секретаря новокаховської міськради Дмитра Васильєва, який провів у полоні 46 днів, і місцевого ветерана АТО та активіста Сергія Цигіпи, що зник ще в середині березня.

 

Секретар міськради

Уранці 24 лютого секретар міськради Нової Каховки Дмитро Васильєв прокинувся від гучних вибухів. Депутат зрозумів, що розпочалася війна, і російські військові обстрілюють військову частину неподалік. Йому повідомили, що колона загарбників почала наступ із Криму.

Васильєв пішов на роботу — до міськради. За його словами, місцева влада абсолютно не була готова до вторгнення.

«Я зустрівся з керівництвом міськвиконкому, кажу: «Що будемо робити?». Ті відповідають: «Ми в Херсон відправляємо чотири вантажівки по зброю, зараз їх заправлять, поїдуть». Але вони, врешті, нікуди не поїхали, щоб ви розуміли», — згадує депутат.

За його словами, зранку біля військкомату вишикувалися черги охочих обороняти місто і гідроелектростанцію. Міськрада на 13:00 скликала екстрене засідання за участю військкома. Але вже було пізно. Близько 11 години російські війська підійшли до міста і зайняли територію Каховської ГЕС — головного підприємства регіону, розташованого за п’ять кілометрів від Нової Каховки.

Секретар міськради Нової Каховки Дмитро Васильєв та його дружина Людмила. Фото: фейсбук Людмили Васильєвої

«Ми скільки років там жили, думали, ну з Криму так швидко не пройдуть. Думали, все ж таки готові, там же, напевно, все заміновано, заряджено, ще щось там зроблено. А вони звідти, як на параді, проскочили. Рахуй, за чотири-п’ять годин», — обурюється Васильєв.

За його словами, російські військові закріпилися на ГЕС і наступного дня викликали туди мера Нової Каховки Володимира Коваленка. Вони запропонували міському голові створити з місцевих мешканців громадські дружини для підтримки порядку і запевнили, що не заходитимуть у місто.

Але вже за кілька днів війська зайшли до Нової Каховки і встановили блокпости на в’їзді. 6 березня вони захопили будівлю міськвиконкому. Разом з ними туди зайшов місцевий мешканець Володимир Леонтьєв — колишній топ-менеджер компанії «Чумак» Компанія, яка випускає томатну пасту, соуси, холодні соуси та сезонну консервацію. Штаб-квартира знаходиться в Каховці - сусідньому із Новою Каховкою місті . Незабаром він оголосив себе новим головою міста. За словами Васильєва, Леонтьєв був формальним керівником, а фактично окупаційною адміністрацією керував бойовик «ДНР» Валентин Мотузенко на прізвисько «Отаман Іванович».

Після захоплення мерії міськвиконком під керівництвом Володимира Коваленка все одно продовжував працювати, але переїхав в іншу будівлю.

«Далі росіяни почали жорсткий поліцейський режим. Ввели комендантську годину, почали патрулювати вулиці, зупиняти, перевіряти документи. Якісь вони мали списки, фотографії, людей почали затримувати», — згадує Васильєв.

16 березня «Отаман Іванович» запросив Васильєва у свій кабінет.

«Я зайшов, а там розмова була, на мою думку, божевільна. [Мотузенко сказав: «Дай] твій контакт в СБУ, у тебе є, [у тебе] схрони «Правого сектора». Ми зараз у тебе проведемо вдома обшук, знайдемо зброю, гранати. На ось тримай гранату!». Я спробував заперечити, а це його ще більше роздраконило», — каже депутат.

За його словами, «Отаман» запропонував йому два варіанти: працювати на них або вирушити «на три доби» під арешт. Васильєв відмовився, йому одягнули кайданки і відвезли до міського відділення поліції. Перші дві доби він провів у камері тимчасового тримання. У приміщенні площею 15 квадратних метрів було близько 10 людей.

«Там різні люди були. Мародери, наркомани. У когось у телефоні щось побачили, затримали. Порушники комендантської години», — перерахував Васильєв.

Потім його перевели до іншого приміщення — до кабінету начальника паспортного столу.

«Мене туди заводять, а там чотири людини сидить. Там всі разом: жінки, чоловіки, — їм все одно. Наркоманка, якийсь алкоголік. А потім посадили поліцейського одного нашого з Берислава», — розповів депутат.

Щоб було на чому спати, полонені повалили шафи і постелили на них поліцейські куртки, що залишились у кабінеті. Іноді Васильєва викликали на допит слідчі ФСБ, їх було шестеро.

«Нічого конкретного [слідчі не говорили], весь час те саме: ми не змушуємо, але ви думайте, співпрацювати чи ні. Здебільшого все навколо співпраці… Я пояснював, що не хочу, вважаю це неправильним… У мене — син. Я кажу: як я сину в очі буду дивитися, знайомим своїм, як ви собі це уявляєте?» — переказав розмову Васильєв.

За його словами, поліцейського з його камери також вмовляли щодо співпраці, і він також відмовився, пославшись на те, що давав присягу. Згодом усіх сусідів Васильєва по «камері» відпустили, і він залишився один.

Їв переважно те, що передавала дружина. Одного разу їм дозволили ненадовго зідзвонитися. Виводили з приміщення його один раз на день на п’ять хвилин: набрати води та очистити відро, яке в нього було замість туалету. За словами Васильєва, його не били, але він чув, як катують когось у приміщенні над ним.

Так він провів у полоні 46 днів. Його відпустили 4 травня. Васильєв сам не знає умов, на яких його відпустили, і припускає, що його обміняли на російських полонених. Нині він — на території, підконтрольній Україні. Як він там опинився, Васильєв коментувати відмовляється, пославшись на те, що йому заборонили спецслужби.

«Зараз почуваюся так: тиск скаче. Розсіяність уваги. Знаєте, як? Немає фокусу. Зазвичай, я все дуже добре і чітко сприймав у житті. Там сидів і був сконцентрований на всьому. А як вийшов: начебто все чую, але як гальмо», — поділився депутат.

 

Боєць «Інформаційної самооборони»

У перший день війни одним із тих, хто прийшов у військкомат Нової Каховки, був 60-річний Сергій Цигіпа — особистість неординарна. Він — співзасновник відомого Каховського музичного фестивалю «Таврійські ігри», публіцист, автор кількох книг, музикант і поет. Крім того, Цигіпа — учасник Євромайдану, ветеран АТО і майор запасу Сил спеціальних операцій.

«Я прийшов до військкомату. Вони сказали, що всі наші телефонні номери є, що машину відправили до Херсона за зброєю. Коли я прийшов у військкомат об 11-й, він був уже закритий. Вони евакуювалися, як і поліція, СБУ і прокуратура», — розповідав Цигіпа телеканалу «Апостроф» 25 лютого.

Він не зміг потрапити в армію і вирішив боротися із загарбниками доступними йому засобами. Цигіпа заявив про створення проекту «Інформаційна самооборона Нової Каховки». Він публікував десятки постів на день у фейсбуці та телеграмі про ситуацію в місті, повідомляв про переміщення російських військ і закликав новокахівчан до опору.

Сергій Цигіпа та його дружина Ольга Новицька. Фото: фейсбук Сергія Цигіпи

6 березня він був одним із учасників масового проукраїнського мітингу. Кілька тисяч мешканців Нової Каховки зібралися у центрі з українською символікою. Російські військові розігнали їх світлошумовими гранатами та автоматними чергами у повітря.

«Нас можна раптово захопити. Але поставити на коліна Нову Каховку і зламати дух рашистам не вдалося. Ми будемо відловлювати цих озброєних сук і знищувати без жодного сумніву!» — писав Цигіпа у пості про мітинг.

Паралельно він допоміг створити своїй дружині — завучці місцевого ліцею Ользі Новицькій — волонтерський проект «Україночки». Місцеві мешканки закуповували продукти на пожертвування з інших українських регіонів та з-за кордону і розносили тим, хто потребував допомоги.

Як розповіла «Ґратам» Новицька, 12 березня Сергій пішки вирушив у сусіднє місто Таврійськ — віднести її мамі продукти і ліки. Разом з ним був собака — боксер на прізвисько Айс. Додому чоловік не повернувся, а до тещі не дійшов.

«Спочатку я про це не розголошувала. Тому що вже були випадки, що чоловіків забирали, і через добу-дві вони поверталися. Мовчазні, нічого не розповідали. І тому я вирішила почекати трохи», — пояснює Ольга.

Наступного дня Новицька побачила у фейсбуці згадку про чоловіка. Мешканка сусіднього міста Каховка Ольга Батуріна повідомила, що зник її чоловік — журналіст Олег Батурін. За її словами, напередодні йому зателефонував Сергій Цигіпа і запропонував побачитися. Батурін пішов на зустріч і не повернувся.

«Я зрозуміла, що вони обоє потрапили в біду і вже тоді, звичайно, я почала розміщувати оголошення [про зникнення] на його сторінці, на своїй», — згадує дружина Цигіпи.

За її словами, на оголошення відгукнулися троє місцевих мешканців, які бачили, що Сергія з собакою зупинили і довго перевіряли на блокпосту. Ще один чоловік написав доньці Цигіпи, яка мешкає в Італії. Він повідомив, що пес Айс сидить на прив’язі у задньому дворі військкомату. Ольга вирушила туди і забрала собаку.

Потім вона вирушила до відділення поліції, де росіяни утримували секретаря міськради Васильєва та інших полонених. Військовий на вході сказав Ользі, що її чоловіка там нема.

20 березня каховський журналіст Олег Батурін вийшов на волю після восьми днів полону. Він розповів, що його схопили російські військові і відвезли до новокаховського відділу поліції. Там його били прикладами автомата і ногами, погрожували вбити, майже не давали їжі, води і цілий день не випускали в туалет. Потім перевезли в будівлю обладміністрації Херсона, а звідти до СІЗО, де, за його словами, росіяни утримують десятки людей переважно ветеранів АТО. Батурин підтвердив, що одним із полонених там був Сергій Цигіпа.

«Я його чув 14 березня, коли нас привезли до будівлі Херсонської ОДА. Я чув, що він один із затриманих полонених. Там спочатку була перекличка, він назвався, я почув його голос. Тоді я зрозумів, що він за таких самих умовах, що і я», — розповів Батурін «Ґратам».

Коли журналіста відпустили, дружина Цигіпи сподівалася, що незабаром відпустять і його, проте цього не сталося. Тоді вона вирушила на прийом до голови окупаційної адміністрації Нової Каховки Володимира Леонтьєва.

«Він сказав, щоб я не турбувалася, що він у Херсоні, що його не катують, що коректно поводяться. Але я розуміла, що він каже мені неправду. Тому що Олег Батурин уже звідти повернувся, і у нього були зламані ребра, струс мозку і, звичайно, психологічні і моральні розлади», — розповідає Ольга.

 

Несподівана поява

Час минав. Про Сергія нічого не було чути. І раптом 22 квітня в телеграм-каналі прокремлівського блогера із Севастополя Бориса Рожина з’явилося відео за участю Цигіпи.

У цьому ролику він сидить у сорочці з довгим рукавом біля комп’ютера з картою України на екрані. Цигіпа є колишнім українським офіцером відділу інформаційно-психологічних операцій Його дружина підтвердила «Ґратам», що він справді займав таку посаду . На відео він каже, що два тижні перебуває у Росії, але не уточнює, як там опинився.

Протягом 20 хвилин Цигіпа критикує своїх колишніх колег у відділі інформаційно-психологічних операцій. Він заявляє, що вони спеціально організовують вбивства мирних мешканців, щоб звинуватити у цьому російську сторону.

Наприклад, він розповідає, що українські сили 8 квітня самі обстріляли вокзал у Краматорську під час евакуації мирних мешканців, аби дискредитувати Росію і «ДНР». Цигіпа також каже, що масові вбивства мешканців у Бучі — це «кривава постановка», яку також влаштували його колишні колеги.

«Спочатку, коли українські війська увійшли до Бучі, вони використовували тіла загиблих, які були в морзі… Це все напрацювання центру інформаційно-психологічних операцій України, який веде гібридну війну на інформаційному фронті з Російською Федерацією», — каже Цигіпа на відео.

На завершення ролика він закликає «до офіцерської совісті та честі» колишніх колег і просить «не вчиняти злочини, які не мають терміну давності».

Сергій Цигіпа. Фото: фейсбук Сергія Цигіпи

Його дружина переконана, що Сергій сказав це під диктовку після тортур і морального тиску.

«Він був у полоні і нічого не міг знати ні про Бучу, ні про Краматорськ. Тому він казав те, що йому наказали чи надиктували, чи дали, щоб він це вивчив напам’ять», — упевнена Ольга.

Вона звертає увагу, що чоловік на відео важко дихає і, коли піднімає праву руку, підтримує її лівою. Новицька припускає, що в нього зламані ребра і рука.

«Схуд дуже сильно. Видно, що його били дуже-дуже давно, бо вся голова вже в загоєних плямах, схожих на синці… Сорочка велика і під саму шию. Можливо також приховує сліди побиття. Таку сорочку він ніколи не одягав, він любив зручний одяг, якісь толстовки». — каже Новицька.

Вона припускає, що росіяни викрали чоловіка, оскільки він активно виступав проти окупації, а ідея записати відео з’явилася, коли він уже був у полоні.

«Напевно, коли дізналися, що він був у такому підрозділі, його використали, щоб словам про Бучу та Краматорськ [про причетність України до воєнних злочинів] надати більше ваги», — вважає Ольга.

Вона, як і раніше, не знає, де її чоловік, але сподівається, що Росія обміняє його на своїх полонених.

2 місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання
2

місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду «Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

«Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів