«Коли почалася війна, всі стали один з одним переписуватися». Кого та як судять за передачу інформації про переміщення українських військових

Малюнок: Катерина Мініх, Ґрати
Малюнок: Катерина Мініх, Ґрати

Після повномасштабного російського вторгнення в Україну Верховна Рада доповнила кримінальний кодекс кількома новими статтями. Серед них — щодо поширення інформації про розташування і переміщення української армії. У цьому можуть звинуватити громадян України, які пишуть своїм друзям і родичам, де стоять військові та техніка. Іноді — щоб попередити про потенційну небезпеку, оскільки саме по цих об’єктах ведуться найінтенсивніші російські атаки. Але найчастіше — допомагаючи російським військам.

«Ґрати» розповідають історії людей, яких обвинувачують за новою статтею.

 

«Шашлик на дачі у Дена»

На лаві підсудних у Київському райсуді Харкова — 44-річний Денис Мікуляк, невисокий чоловік в окулярах та сорочці. Разом із матір’ю він живе у Лозовій, на півдні Харківської області. Працює інженером-програмістом у місцевому коледжі мистецтв.

Чоловіка затримали наприкінці березня цього року. За версією обвинувачення, озвученою в суді прокурором Антоном Стрільцем, на початку повномасштабної війни Мікуляк написав у спільний із друзями чат, що у сусідньому селі стоять українські військові. Ще одному другу, але вже з російським номером, він розповів, де в Лозовій розташований штаб територіальної оборони. За це Мікуляку інкримінували нову статтю — про поширення інформації про розташування і переміщення армії частина 2 статті 114-2 Кримінального кодексу України, санкція якої передбачає до восьми років ув'язнення .

Під час арешту прокуратура стверджувала, що Мікуляк писав людям із проросійськими поглядами та навіть тим, хто підтримував зв’язки з російськими військовими. А також що в повідомленнях була інформація, яка дискредитує Україну. Втім, під час слухань по суті прокурор Стрілець не зміг це підтвердити.

«Може, друзі, може, знайомі… Але один із телефонів зареєстрований на території Російської Федерації. Російський номер, переписувалися — от і все», — пояснював «Ґратам» підстави для обвинувачення прокурор Стрілець.

У суді Мікуляк повністю визнав вину, тому прокурор просив розглядати справу в спрощеному порядку без дослідження доказів. Але обвинувачений попросив суд вислухати його пояснення.

«Коли почалася війна, всі почали один з одним переписуватися, люди переживали, — казав він. — Один із чатів, у якому ми з друзями переписувалися, називався «Шашлик на дачі у Дена». Він був створений задовго до воєнних подій. Там лише троє людей — я й мої колеги по коледжу».

За словами Мікуляка, він хотів попередити колег, що військові, які розташувалися у сусідньому селі, можуть перевіряти документи. А друг, якому Мікуляк написав адресу штабу територіальної оборони — його однокурсник, який давно переїхав у Росію.

«Його мама досі живе у Лозовій. Наш будинок та будинок його мами знаходиться недалеко від цього штабу тероборони — метрів за 300 приблизно. Коли писав дані про адресу штабу тероборони, я обурювався, що військовий об’єкт помістили в житловому будинку, у дев’ятиповерхівці», — пояснював суду обвинувачений.

Малюнок: Катерина Мініх, Ґрати

«Про закони політичні, які прийняли у березні, я не знав, — виправдовувався він. — Не знав, що ці дані не можна передавати, не знав, що вони секретні, мають якийсь воєнний характер. Був упевнений, що це офіційна інформація, тому що адресу тероборони я дізнався із чату нашого коледжу».

Мікуляк просив суд не відправляти його в колонію, а призначити мінімальний випробувальний термін.

Прокурор намагався знайти зв’язок між однокурсником Мікуляка у Росії та російськими військовими — питав, ким і де той працює. Інженером в аеропорту Анадиря, місті на північному сході Росії, відповідав обвинувачений.

— Тобто, цей чоловік, напевно, має якесь значення для збройних сил Російської Федерації? Проходив службу чи щось таке? — не втрачав надії Стрілець.

— Наскільки мені відомо, ні, — казав Мікуляк.

— Це не військовий об’єкт? — приєднувався до допиту суддя Костянтин Садовський. — Може, це військовий аеропорт? Може, цей чоловік має якесь військове звання?

— Точно ні. Або я про це не знаю, — розгублено відповів обвинувачений.

 

«Ранок починається не з Генштабу» 

У відповідь на запит «Ґрат» Харківська обласна прокуратура повідомила, що СБУ відкрила 12 справ за статтею про поширення інформації про розташування та переміщення української армії. Чотири з них уже направили в суд. Загалом в Україні розслідують щонайменше 77 таких справ, 17 із них — уже у суді.

«За цією статтею на лаві підсудних можу опинитися і я, і ви, і наші родичі, — вважає адвокатка Наталія Булах-Кобець, яка представляла в суді Дениса Мікуляка з безоплатної правової допомоги. — Ми переживаємо одне про одного. Що чули, що бачили — розповідаємо один одному без злого наміру».

У судовому реєстрі — десятки рішень про арешт підозрюваних за цією статтею. Зазвичай підозрювані розголошували, де стоять військові, у соцмережах. Іноді — у месенджерах або по телефону. Поки триває розслідування, підозрюваних найчастіше поміщають у СІЗО. Зрідка відправляють під домашній арешт.

«Законодавець прийняв цю статтю поспіхом, коментаря до неї немає. А треба роз’яснювати, щоб люди розуміли, які дії караються, — вважає Булах-Кобець. — Не обов’язково передавати таку інформацію громадянинові Росії. Головне, щоб її не було у відкритому доступі. А хто з нас заходить вранці на Генштаб і дивиться, яка там інформація? Та ніхто так не робить. Ранок починається зі з’ясування ситуації між родичами та друзями, а не з Генштабу».

Проте адвокатка не вважає нову статтю абсолютно шкідливою — з огляду на воєнний стан.

«У нас війна, вибачте. Під час воєнного стану права та інтереси громадян можуть порушуватись», — каже Булах-Кобець.

За її спостереженнями, за цією статтею обвинувачують і тих, хто мав злий намір. Крім того, є справи, в яких, за словами обвинувачення, поширення інформації про позиції військових призвело до наслідків. У судовому реєстрі є ухвала про арешт такої підозрюваної.

За версією слідства, на початку весни мешканка Харкова збирала інформацію про переміщення містом українських військових, щоб передати її в Росію чи «ЛНР». Потім вона нібито листувалася з людиною, яка могла передати цю інформацію представникам «ЛНР».

Слідчі вважають, що листування пов’язане з обстрілом цих об’єктів росіянами, що відбувся згодом. Під обстріл потрапила саме та територія, про яку писала жінка, зокрема два житлові будинки. Чотири людини загинули, ще десять отримали поранення.

Під час арешту підозрювана заперечувала вину. Але її все ж таки відправили в СІЗО.

Більшість таких справ починають розслідувати як держзраду стаття 111 КК, яка передбачає покарання від 12 до 15 років позбавлення волі , зазначає адвокатка Булах-Кобець.

«Це перестраховка. Спочатку справу відкривають за статтею про держзраду, потім розбираються з доказами і часто перекваліфікують на 114-2 (про поширення інформації про розташування та переміщення української армії — Ґ). Тому що відкрити справу за слабкою статтею і перейти на більш серйозну — складніше», — пояснює адвокатка.

 

«Представник країни-агресора та особа з активною проросійською позицією»

Справа 54-річної харків’янки, працівниці «Укрпошти» Надії Приходько, так і залишилася за фактом держзради. На «м’якшу» — про розповсюдження даних про українську армію — її не перекваліфікували. Справа надійшла до Жовтневого райсуду. Обвинувачення представляє той самий прокурор, що й у справі Дениса Мікуляка — Антон Стрілець.

«Перебуваючи за місцем проживання, 25 лютого за допомогою месенджера телеграм ініціативно написала електронний лист користувачу Страннік. Під час подальшого спілкування було встановлено, що користувач Страннік — це особа на ім’я Олексій, який є військовослужбовцем збройних сил країни-агресора, а саме Російської Федерації», — зачитував він обвинувальний акт.

Малюнок: Катерина Мініх, Ґрати

Крім того, за версією слідства, Приходько листувалася з людиною на ім’я Вадим Медведєв.

«При цьому вона усвідомлювала, що вказаний громадянин займає активну проросійську позицію і тривалий час проживає на тимчасово окупованій території міста Донецьк», — продовжував Стрілець.

За версією обвинувачення, з кінця лютого до початку березня Приходько передавала росіянину і донеччанину інформацію про розташування українських військових, їхню техніку та маршрути переміщень по Харкову.

«Повідомляла напрями розташування населених пунктів у Харківській області та відстань між ними, вказувала місця влучення артилерійських та авіаційних боєприпасів, випущених збройними силами РФ, що давало можливість здійснювати координацію військовослужбовцям країни-агресора свого вогню. Надавала відомості про пункти видачі гуманітарної допомоги мешканцям Харкова. А також усіляко проявляла прихильність і підтримувала злочинні дії армії Російської Федерації», — переконував суд прокурор.

Поки що суд заслухав лише обвинувальний акт. Приходько змінила безкоштовного державного адвоката на нового — Миколу Конопацького, і він попросив час на ознайомлення з матеріалами розслідування.

Суд навіть не спитав обвинуваченої, чи визнає вона вину. Її адвокат просив не турбувати підзахисну — вона приймає заспокійливі. Сам він також не став нічого говорити, пославшись на те, що поки не бачив матеріалів справи.

 

«Передайте, куди треба, будь ласка»  

Справа Дениса Мікуляка також була відкрита за статтею про держзраду. Але ще під час розслідування її перекваліфікували на статтю про поширення інформації про розташування та переміщення української армії.

Перед дебатами суддя Костянтин Садовський прокоментував слова обвинуваченого про те, що він не знав про нову статтю і не збирався робити нічого злочинного.

«Незнання не звільняє від відповідальності, — нагадав суддя. — Але я вам роз’яснюю: якщо офіційно оприлюднюється той чи інший нормативний акт в офіційних джерелах, то вважають, що всі громадяни з ним ознайомлені. Те, що той чи інший громадянин щось не прочитав, не означає, що його не повідомили».

Прокурор Антон Стрілець попросив для Мікуляка найменше покарання, передбачене цією статтею, — один рік ув’язнення. Адвокатка Наталія Булах-Кобець теж просила один рік, але умовно. Вона зазначила, що Мікуляк раніше не судимий, про нього позитивно відгукуються на роботі і вдома, він щиро розкаявся і сприяв розслідуванню. Крім того, у нього є інвалідність та мати-пенсіонерка на утриманні.

«Мені це не подобається, звичайно, — відповів Мікуляк на запитання судді щодо ставлення до злочину. — Якби все повернути назад, я цього не писав би. І війна мені не подобається, я її не підтримую».

Того ж дня суддя Костянтин Садовський ухвалив вирок. Він визнав Мікуляка винним, засудив його до п’яти років позбавлення волі, але умовно — з випробувальним терміном у два роки. Мікуляк вийшов із СІЗО.

Це не перший вирок за новою статтею. У судовому реєстрі наразі є сім таких рішень. І в усіх — умовне покарання.

Малюнок: Катерина Мініх, Ґрати

Один із вироків ухвалив той же Київський райсуд Харкова. Мешканця Золочева так само засудили до п’яти років позбавлення волі умовно з випробувальним терміном у три роки. Обвинувачений Олександр Ткаченко і прокурор Василь Панов уклали угоду про визнання вини.

За версією обвинувачення, у травні Ткаченко дізнався, де у Золочеві стоять українські системи залпового вогню «Ураган», і написав про це проросійському блогеру.

«Добрий вечір. Юра, є така інформація. З боку, куди вказує стрілка, часто б’ють урагани, — разом із повідомленням обвинувачений відправив скріншот карти Золочева. — Точного розташування не знаю. Передайте, куди треба, будь ласка».

У суді Ткаченко повністю визнав вину — беззастережно, зазначено у рішенні суду.

2 місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання
2

місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду «Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

«Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів