Іменем президента. Як працює механізм персональних санкцій і хто оскаржує їх у суді

Президент Володимир Зеленський. Фото: пресслужба Офісу президента
Президент Володимир Зеленський. Фото: пресслужба Офісу президента

У реєстрі персональних санкцій, який веде апарат Ради національної безпеки й оборони, зараз майже чотири тисячі людей і дві тисячі компаній. Половина з них опинилася в реєстрі цього року. Щоправда, на декого з них санкції наклали повторно. З лютого президент, як очільник РНБО, майже щоп’ятниці називав списки тих, на кого рада наклала обмеження.

Санкції застосовували й раніше, але на відміну від попередніх випадків санкційна політика Володимира Зеленського все частіше застосовується до громадян України. Президент запровадив обмеження проти телеканалів та інтернет-ресурсів, народних депутатів, бізнесменів, військових, контрабандистів та злодіїв у законі. Фігуранти санкційних списків оскаржують укази президента. У суді вони домагаються скасування санкцій та намагаються з’ясувати, на якій підставі їх застосували. Але отримати відповідь від президента та правоохоронців поки не може навіть суд.

«Ґрати» ознайомилися з десятками справ, які слухаються у Верховному суді та розповідають, як працює механізм санкцій в Україні.

 

Список

«Ви не можете нічого купити чи продати, зняти гроші з картки або переказати їх на рахунок, про заощадження можна забути, адже санкції зазвичай вводяться безстроково. Це дуже серйозне покарання, адже людину по суті позбавляють коштів для існування», — розповідає адвокат Олександр Літинський.

Він вимагає скасування санкцій одразу для чотирьох клієнтів. Усі вони вказані в списку обмежень проти «злодіїв у законі» та кримінальних авторитетів. Список із 668 осіб РНБО затвердив 14 травня, ще за тиждень його підписав президент.

Один із клієнтів Літинського, уродженець Чечні та громадянин Росії Заліхман Саїтов. За рішенням РНБО до нього безстроково застосували 11 видів санкцій, включно з блокуванням активів, забороною торгових операцій та видворенням із країни. Загалом закон «про санкції» передбачає 26 видів обмежень.

Саїтов мешкає в Україні з 2008 року. Тут він заочно навчався в Академії МВС, одружився, четверо його дітей народилися вже в Києві. За словами його дядька, голови чеченської діаспори Данила Гончарова, Саїтов опинився в списку санкцій «на рівному місці», нібито йому інкримінують вживання та розповсюдження наркотиків.

Насправді, на якій підставі Саїтов опинився в санкційному списку під номером 658 не відомо. У червні, за місяць після застосування санкцій, він оскаржив указ президента у Верховному суді.

Засідання РНБО. Фото: Пресслужба РНБО

На слуханнях суд з’ясував, що РНБО включила Саїтова до списку санкцій за пропозицією Кабінету міністрів. Відповідне розпорядження уряд затвердив та направив до РНБО того ж дня — 14 травня, коли рада затвердила повний список підсанкційних осіб. Кабмін уточнив, що перелік підготувало Міністерство внутрішніх справ.

«Обґрунтування необхідності прийняття рішення Міністерством внутрішніх справ — в умовах складного безпекового становища, створеного навколо України, та криміногенної ситуації всередині країни організована злочинність становить пряму загрозу для національної безпеки», — йдеться у відповіді Кабінету міністрів у рішенні Верховного суду.

Оскільки суду не вдалося використати пояснювальну записку МВС та інші документи, які пояснили на підставі чого міністерство вважало Саїтова кримінальним авторитетом.

«У цьому й полягає різниця між беззаконням та правовими методами, що мусять мати прямі докази, отримані законним чином. Лише тоді людину можна якось карати», — говорить адвокат Літинський.

Відповідь на питання, як МВС склало список злодіїв і кримінальних авторитетів, у червні від міністра внутрішніх справ Арсена Авакова намагався дізнатися голова комітету Верховної ради з питань правоохоронної діяльності Денис Монастирський.

Міністр відповів, що підставою для застосування санкцій стало те, що фігуранти списку підозрюються в тяжких злочинах, зокрема убивствах, розбоях, шахрайстві. Нібито вони намагалися впливати на злочинний світ, а деякі з них пов’язані з російськими спецслужбами. Аваков запевнил нардепа, що ця інформація достовірна й отримана на законних підставах. За місяць після цього Аваков пішов у відставку, а Монастирський замінив його на посаді міністра.

 

Помилка

Восени РНБО несподівано визнало — зі списком злодіїв та авторитетів не все добре. 5 жовтня рада безпеки відкоригувала імена та прізвища 108 фігурантів списку. Ще чотирьох людей із нього виключили, не вказавши причини.

Олексій Данілов, не вдаючись до подробиць, повідомив, що в списку виявили помилки, а винні були покарані. Посади втратили керівник кримінальної поліції Євген Коваль та керівник департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції Руслан Марчук. Новий глава МВС Денис Монастирський підтвердив, що саме вони формували список злодіїв та кримінальних авторитетів, а звільнили їх зокрема за допущені в ньому помилки.

Олександр Данілов. Фото: president.gov.ua

Мехак Алексанян один із чотирьох вилучених зі списку злодіїв та авторитетів теж судився з президентом. Але 15 жовтня, після вилучення його з санкційного списку, Верховний суд закрив справу. До цього суд з’ясував, що список злодіїв та кримінальних авторитетів справді готував департамент спеціальних розслідувань Нацполіції, голову якого звільнив Монастирський.

Як і в справі Саїтова, дізнатися про підстави, на яких Алексаняна долучили до списку, не вдалося. Його адвокат Микола Ореховський не знає навіть на підставі чого Рада безпеки прибрала його з переліку. Проте Ореховський упевнений — суд вирішив би суперечку на користь його клієнта. У списку санкцій Алексанян зазначений, як громадянин Вірменії. У суді він надав документи про те, що в Україні живе з 1988 року, а в 1991 році отримав український паспорт.

«На першому засіданні суду суддя взяв ID і запитав у представника президента, як він пояснюватиме, що до громадянина України застосували санкцію видворення до Вірменії?» — згадує в розмові з «Ґратами» Ореховський.

Поки суду не вдалося отримати від МВС та Нацполіції обґрунтування включення до списків та у двох інших справах, які веде Ореховський — Салмана Сайнароєва та Мусліма Ідрісова. Першого звинувачують у пограбуванні ювелірного магазину, другого — у незаконному обігу зброї.

«У них є кримінальні справи, але нехай судять їх за законами України. Їх не можна видворяти з країни. Вони комбатанти — воювали на Донбасі в складі добровольчого чеченського батальйону імені Шейха Мансура», — каже Ореховський.

У липні РНБО розпорядилася провести додаткову перевірку підстав, на яких до них застосували обмеження, але поки Сайнароєв та Ідрісов залишаються під санкціями.

 

«Свої»

Пропонувати РНБО списки осіб, щодо яких потрібно запровадити санкції, може не лише уряд. Такі ж повноваження мають Верховна Рада, Національний банк і Служба безпеки України. СБУ користується цим правом найчастіше. Причому, якщо переважна більшість фігурантів списку МВС є іноземцями, то СБУ цього року пропонувала включати до санкційних списків переважно українських громадян та їхні компанії.

Спецслужба подавала пропозиції щодо санкцій щодо народних депутатів від «Опозиційної платформи — За життя!» Тараса Козака та Віктора Медведчука, їхніх позафракційних колег Андрія Деркача та Олександра Дубінського, телеканалів та інтернет-видань, 19 компаній, які отримали ліцензії на користування надрами, десяти генералів збройних сил, компаній та громадян — контрабандистів.

Майже всі вони оскаржують обмеження, посилаючись на закон «про санкції». У документі не зазначено, що обмеження можна застосовувати до громадян України. Там йдеться, що поряд з іноземними компаніями, громадянами інших держав та особами без громадянства обмеження застосовуються також до осіб, які чинять терористичну діяльність.

Фігуранти санкційних списків вимагають від президента через суд пояснити, на якій підставі СБУ вважає, що вони займаються тероризмом.

Іван Баканов. Фото: Служба безпеки України

Секретар РНБО Олексій Данілов вважає, що санкції можна застосовувати не лише до терористів. Він апелює до того, що в законі про санкції зазначено — обмеження можуть застосовуватися, зокрема, до осіб, які створюють потенційні загрози національним інтересам, безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України.

«Ми не підмінюємо суди, але хотілося б, щоби вони і правоохоронна система рухалися швидше», — сказав Данілов у липні цього року в інтерв’ю виданню Forbes Україна.

Обстоювати свою правоту в суді Данілов не намагається. На клопотання позивачів про залучення Радбезу як відповідача в справах про оскарження санкцій у РНБО відповідають, що цього зробити не можна. Наприклад, у справі за позовом ще одного фігуранта списку контрабандистів — торгової компанії «Система», Рада, пославшись на Кодекс України про адміністративні правопорушення, відповіла, що не може брати участь у адміністративних справах, бо не має такої правосуб’єктності.

Як і у випадку зі МВС, у справах щодо оскарження санкцій, які готувала СБУ, Верховний суд не може домогтися, щоби спецслужба надала документи, які стали для цього підставою. Найчастіше спецслужба посилається на те, що ця інформація з обмеженим доступом, а у випадку з Медведчуком та Козаком — державна таємниця.

«Навіть якщо суд отримає ці документи, ніхто з учасників процесу не зможе розголошувати їхній зміст», — пояснює адвокат Літинський.

Іноді спецслужба наводить оригінальніші пояснення. Так, у справі за позовом «Південної тютюнової компанії», яку долучили до списку контрабандистів, СБУ повідомила суду, що список склали на підставі листа, який підготувало Головне управління СБУ щодо боротьби з корупцією та організованою злочинністю (Управління «К» — Ґ).

Управління правового забезпечення СБУ повідомило суду, що в листі шість сторінок тексту та ще 93 сторінки доповнень, але сам документ суду не передало. Спецслужба повідомила суду, що лист був у єдиному екземплярі та його надіслали до РНБО, тому не можуть надати суду його копію. Після цього суд вимагав від Ради безпеки копію листа, але там звернення проігнорували.

Нерідко те саме управління правового забезпечення СБУ повідомляє суду, що не надає документи, оскільки не може отримати їх від підрозділів спецслужби, які їх готували.

Таку історію на засіданні за позовом про скасування санкцій щодо компанії «Дорлідер» розповідав представник президента у Верховному суді Олександр Мовіле. Він повідомив, що вимагав у РНБО документи, які були підставою для рішення щодо запровадження санкцій. Але Рада безпеки відмовила йому «з міркувань особливого доступу». Суд розповідь Мовіле не задовольнила. Суддя ще раз вимагав від президента та СБУ надати документи щодо санкцій. Поки вони цього не зробили.

У грудні голова Верховного суду Всеволод Князєв констатував — розгляд оскарження санкцій заморожено. За його словами, щоби розглянути справу із секретними документами, потрібне спеціальне обладнання, яке здатне одразу ж шифрувати аудіозапис. Адже кожне судове засідання фіксується на відео та аудіо.

Всеволод Князєв. Фото: Верховний Суд України

Князєв уточнив, що необхідне обладнання в Україні не виробляється. Тому для «розморозки» слухання позовів про санкції необхідно або знизити вимоги до обладнання, яке фіксує судовий процес, або ж ухвалити закон, який спростив би фіксацію судового засідання в справах про санкції.

 

Відповідь

Відповідь на питання, що є підставою для долучення до санкційних списків нещодавно озвучив Арсен Аваков. Він кинувся захищати звільнених генералів Євгена Коваля та Руслана Марчука та заодно критикувати Данілова та Монастирського. Наполягаючи на тому, що список злодіїв і «авторитетів» сформували обґрунтовано, він засумнівався в правомірності інших обмежень.

Арсен Аваков. Фото: МВС України

4 листопада в ефірі ток-шоу «Народ проти» колишній міністр заявив, що людину чи компанію нерідко вносили до списку на підставі так званих оперативних довідок.

«Я казав: «У мене таких довідок повний стіл завалений — там половина неправда, а половина — їх треба допрацьовувати», — сказав Аваков.

Він додав, що іноді пропозиції, кого включити до санкційного списку члени РНБО вносили «з голосу», а Данілов не заперечував проти цього. Пізніше Аваков додав, що оперативні довідки, які він згадував, готувала СБУ.

Секретар РНБО Данілов у відповідь наполягає — рада ухвалює рішення щодо санкцій обґрунтовано, але на підставі яких документів не уточнює, посилаючись на їхню секретність.

«Справді, низка питань, які розглядають таємно, постають безпосередньо перед засіданням РНБО під підпис. Після засідання документи з грифом «таємно» здаються кожним членом Ради безпеки. Ми не можемо видавати заздалегідь, тільки перед засіданням», — сказав Данілов після чергового засідання РНБО.

Питань про те, як працює механізм санкцій, стало ще більше після того, як журналісти-розслідувачі Bihus.info виявили, що РНБО скоригувала списки злодіїв та кримінальних авторитетів. Журналісти звернули увагу, що президент не поспішав підписувати рішення Ради безпеки. Як мінімум частина фігурантів санкційних списків скористалися цією затримкою. Вони вийшли зі складу засновників підприємств і у такий спосіб убезпечили їх від обмежень.

 

Механізм

До 2014 року в українському законодавстві не було такого поняття, як санкції. Після Революції гідності, анексії Криму та початку війни на Донбасі спочатку США та ЄС, а потім ще кілька десятків країн запровадили обмеження проти російських компаній, оточення Володимира Путіна, учасників анексії Криму, сепаратистів Донбасу, а також президента України Віктора Януковича та його оточення. США вважали, що блокуючи на своїй території майно та рахунки, що належать росіянам та їхнім компаніям, вони намагалися змусити Росію припинити агресію проти України.

Україна не поспішала наслідувати приклад США та ЄС. Верховна рада лише в серпні 2014 року ухвалила профільний закон, а ще через рік його заплутану процедуру вперше застосували на практиці. Списки людей та компаній, яким пропонувалося застосувати обмеження окремо, готували уряд та Служба безпеки України. Вони надіслали пропозиції Раді національної безпеки та оборони. Апарат Ради звів ці пропозиції в один перелік із майже 400 осіб та понад 100 компаній, потім РНБО підтримав застосування санкцій, а президент Петро Порошенко указом увів їх у дію.

Петро Порошенко. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати

Обмеження застосували спочатку на один рік, але потім продовжували. Під санкції потрапили міжнародні спостерігачі на незаконних виборах у Донецьку, іноземні журналісти, російські культурні діячі, чиновники, керівники військових підприємств, учасники анексії Криму та сепаратисти Донбасу. Обмеження до них застосували на рік. Щоправда, які саме це обмеження, в указі сказано не було.

Закон про санкції спочатку передбачав 25 видів таких обмежень. Ключові з них: блокування активів, обмеження торгових операцій, відкликання різноманітних ліцензій та дозволів, заборона брати участь у державних тендерах та приватизації, а також заборона в’їзду в Україну. У 2020 році до переліку обмежень додали заборону на купівлю землі.

За виконання найбільш відчутних обмежень — фінансових відповідає Національний банк. У 2015 році регулятор зобов’язав банки впродовж п’яти днів після застосування санкцій надавати йому інформацію про залишки на рахунках підсанкційних осіб. За вказівкою НБУ банки блокують рахунки й раз на місяць звітують перед регулятором про їхній стан, а також інформують про спроби будь-яких фінансових операцій із ними.

У свою чергу уряд досі не затвердив, хто і як має виконувати рішення про санкції в системі органів виконавчої влади. Із забороною в’їзду на територію України ситуація зовсім заплутана. Законодавство не передбачає, що людині можуть заборонити в’їзд на підставі указу президента. У положенні «Про орган охорони державного кордону Державної міграційної служби» зазначено, що таке рішення приймає її керівник, але підстав для цього не наведено.

 

Обґрунтування

Поки Верховний суд не ухвалив рішення щодо жодного з понад 200 позовів про оскарження санкцій, які ввів у дію президент Володимир Зеленський.

Санкції проти громадян України застосовувалися й раніше. Але з важливою різницею — досі їх застосовували лише до учасників анексії Криму та сепаратистів Донбасу. РНБО обґрунтовувала застосування до них обмежень причетністю до тероризму.

Фігуранти списків часів Петра Порошенка також оскаржували їх. Деякі із позовів Верховний суд вже розглянув. Так, 24 травня цього року Верховний суд підтвердив законність санкцій щодо громадянина України, бізнесмена Сергія Курченка. Обмеження проти нього терміном на три роки президент Петро Порошенко запровадив 18 травня 2018 року. Санкції передбачали блокування активів, заборону продавати цінні папери, брати участь у приватизації та виводити гроші з України. За рік, у серпні 2019 року, Курченко оскаржив їх. Він стверджував, що обмеження щодо нього застосували незаконно, тому що тероризму він не фінансував.

Суд з’ясував, що Курченко потрапив до списку санкцій під номером 1745 за пропозицією СБУ та уряду. Спецслужба повідомила суду, що ввела проти Курченка санкції за прикладом США та Європейського союзу. США застосували обмеження до Курченка в березні 2014 року, вважаючи, що він незаконно привласнював активи, підривав демократичні процеси в Україні, а його дії загрожували миру та безпеці країни.

Сергій Курченко. Фото: sergeykurchenko.comПід час президентства Віктора Януковича Курченко перетворився з маловідомого бізнесмена на власника Східно-Європейської паливно-енергетичної компанії, яка, зокрема, купила Одеський нафтопереробний завод, Український медіахолдинг та футбольний клуб «Металіст». Після Революції гідності Курченко перебрався до Москви. В Україні проти нього відкрили десяток кримінальних проваджень за підозрою в створенні злочинної організації ч.1 ст.255 КК , розкраданні ч.4 ст.28, ч.5 ст.191 КК , відмиванні доходів ч.4 ст.28, ч.3 ст.209 КК , ухиленні від сплати податків та інших злочинів. Кримінальні справи в Україні дали підставу Раді Європи в березні 2015 року також запровадити санкції проти бізнесмена.

У свою чергу уряд обґрунтував запровадження санкцій щодо Курченка тим, що йому належить компанія «Газ-Альянс». Посилаючись на інформацію міністерства закордонних справ, Кабмін повідомив суду, що ця компанія зареєстрована в Москві і продає в Росії вугілля з підконтрольних «ДНР» та «ЛНР» районів Донецької та Луганської областей.

Верховний суд вирішив, що обґрунтувань для запровадження санкцій проти Курченка було достатньо. У результаті колегія суддів на чолі з Оленою Калашниковою відхилила позов бізнесмена. Через місяць після рішення Верховного суду — 24 червня цього року — президент Володимир Зеленський продовжив обмеження проти Курченка ще на три роки.

Скасування указу президента про запровадження санкцій від 14 травня 2018 року добивався й голова Ради міністрів анексованого Криму Сергій Аксьонов. Щоправда, робив це як громадянин Росії. Він фігурував у додатку до указу під номером 348. Як і Курченку йому на три роки заблокували активи та заборонили виводити капітал з України, крім того РНБО заблокувала майже три десятки інтернет-ресурсів, пов’язаних із владою півострова.

Під час розгляду у Верховному суді адвокат Антон Журавель, який представляв інтереси Аксьонова, також намагався з’ясувати, хто й на якій підставі долучив його клієнта до списку санкцій. У результаті суд з’ясував, що санкції до Аксьонова вперше застосували у 2016 році, а у 2018-му РНБО продовжила їх, попередньо проконсультувавшись зі СБУ.

Уряд, до якого суд також звертався за поясненнями, повідомив, що спочатку Аксьонова долучили до списку за посадою: як прем’єр-міністр Криму він очолює окупаційну адміністрацію півострова. 20 березня минулого року Верховний суд відхилив позов Аксьонова. За рік раніше президент продовжив обмеження проти нього до березня 2023 року.

 

Прецедент

Єдиний випадок скасування санкцій Верховним судом також стосується обмежень часів Петра Порошенка. Швейцарська компанія Tolexis Enterprises AG оскаржувала один з останніх його указів про запровадження санкцій від 19 березня 2019 року. Зареєстровану у Швейцарії компанію внесли до санкційного переліку під номером 66.

Суд з’ясував, що застосувати обмеження щодо Tolexis запропонував Кабмін з ініціативи міністерства в справах тимчасово окупованих територій. Уряд надав суду, зокрема, документи під грифом «для службового користування». Застосування санкцій швейцарської компанії воно обґрунтувало так: Tolexis продавала в Європі продукцію заводу «Кримський титан» з анексованого Армянська. Завод входить до групи компаній Group DF українського мільярдера Дмитра Фірташа.

Кримський титан. Фото: Олександра Сурган, Крим.Реалії

За версією Кабміну, після анексії Криму завод перереєстрували на московську компанію «Титанові інвестиції», яка продавала його продукцію в Росії через компанію «Центр оптимальних технологій». Її кінцевим власником була кіпрська компанія Ohna Holdings Limited. Причому її директор та секретар паралельно обіймали такі самі посади в компанії Tolexis International Limited — офіційному власнику швейцарської Tolexis Enterprises. На офіційному сайті цієї компанії (припинив роботу у вересні 2018 року — Ґ) українські чиновники виявили список марок діоксиду титану. Проаналізувавши їхні технічні умови та специфікації, вони дійшли висновку, що ці марки діоксиду виробили на «Кримському Титані».

«Вказаний у специфікаціях термін придатності діоксиду титану — 12 місяців із дня виробництва. Міністерство дійшло висновку, що це свідчить: його провели після початку тимчасової окупації АР Крим та міста Севастополя», — цитується відповідь Кабміну в рішенні Верховного суду.

Уряд вирішив, що постачання продукції «Кримського Титану» до Європи через російські компанії створює загрозу національній безпеці.

Адвокат Олексій Горєлов, який представляв у суді компанію Tolexis, наполягав на тому, що вона не порушувала ні українське, ні міжнародне законодавство. Він зазначив, що діоксид титану, яким торгувала компанія, виробила українська компанія ПрАТ «Кримський Титан». Пізніше вона змінила назву на «Юкрейніан кемікал продактс». У накладних, які адвокат надав суду, йшлося, що продукція «Кримського Титану» пройшла митне оформлення після 20 лютого 2014 року, а компанія Tolexis отримала право розпоряджатися діоксидом титану відповідно до закону про вільну економічну зону «Крим».

У суді Горєлов стверджував, що Tolexis продавала лише цей діоксид титану, оскільки з 2015 року «Кримський титан» припинив випускати цю продукцію. Те, що інформація про види діоксиду титану залишилася на сайті Tolexis, не означає, що у 2015–2018 роках компанія її продавала, стверджував адвокат. Верховний суд погодився з аргументами захисту.

Колегія суддів на чолі з Іриною Желтобрюх також вирішила: те, що директор та секретар кіпрської компанії, якій належить Tolexis, займають аналогічні посади в компанії — власниці російського «Центру оптимальних технологій» — не доводить, що вони пов’язані.

Суд встановив, що вони є працівниками в кіпрській Dema Servises Limited. Компанія надає корпоративні та адміністративні послуги необмеженому колу осіб.

«Те, що зазначені особи перебувають на посадах у різних компаніях, зареєстрованих на Кіпрі, пояснюється їхньою професійною діяльністю з управління підприємствами», — йдеться в рішенні суду.

У результаті Верховний суд ухвалив зняти санкції з компанії Tolexis. Олексій Горєлов не захотів обговорювати подробиці процесу з «Ґратами», пославшись на те, що вони й так наведені в рішенні суду.

Наразі Горєлов домагається скасування санкцій щодо власника «Кримського Титану» Дмитра Фірташа. Їм 24 червня надав чинності президент Володимир Зеленський. СБУ поки не поспішає надавати суду підстави, на яких запропонувала запровадити обмеження проти Фірташа. 30 вересня спецслужба повідомила суду, що необхідні документи мають гриф обмеженого доступу, тому керівництво СБУ вирішило їх не надавати.

«Окрім відкритих пояснень, інші докази в цій справі не надаватимуться суду», — повідомила спецслужба.

 

Наслідки

Практика застосування санкцій в Україні відрізняється від світової, вважають правозахисники. У жовтні Медіаініціатива «За права людини» опублікувала аналітичну доповідь «Українські санкції: ефективний інструмент чи політична декларація?». Авторка доповіді, правозахисниця Юлія Каздобіна, дійшла висновку, що санкції в Україні застосовуються безсистемно.

«Сьогодні Україна радше працює на поразку конкретних бізнесів, пов’язаних із Росією. Натомість санкції потрібно застосовувати до тих бізнесів, обмеження яких впливатиме на дії керівництва Росії», — вважає Каздобіна.

Вона звертає увагу, що використання обмежень проти громадян України та спроби вирішити завдяки цьому внутрішні проблеми не відповідає цілям, у яких їх використовують у міжнародній практиці. Адже санкції це інструмент зовнішньої політики. Його використовують, щоби тиснути на іншу державу або стримувати діяльність недержавних організацій, наприклад, терористів та наркоторговців.

«Для попередження чи розслідування подібної діяльності у своїй юрисдикції та держави є інші інструменти, в основі яких розслідування, висунення звинувачення та розгляд справи в суді», — зазначає Каздобіна.

Європейський суд з прав людини. Фото: European Court of Human Rights

Голова правління Української Гельсінської групи Євген Захаров вважає, що застосовувати обмеження до українців, не відкоригувавши закону про санкції, не можна. Оскільки це можна розцінити як зловживання правом. Він наполягає — санкції потрібно застосовувати лише щодо іноземних громадян та їхніх компаній. Адже держава не має іншої можливості вплинути на їхню позицію.

«І це буде погано розцінено Європейським судом з прав людини в майбутньому позові, який я впевнений буде», — вважає Захаров.

2 місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання
2

місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду «Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

«Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів