Харківський транзит. Суд дав двом громадянам Азербайджану десять років в’язниці за переправлення бойовиків «Ісламської держави»

Бойовики ІДІЛ. Ілюстративне зображення. Фото: M.Dairieh, ZUMA Press
Бойовики ІДІЛ. Ілюстративне зображення. Фото: M.Dairieh, ZUMA Press

Суд над організаторами пункту переправлення бойовиків-ісламістів у Харківській області тривав п’ять років. Процес відбувався без розголосу, а про вирок стало відомо тільки з пресрелізу СБУ. «Ґрати» вивчили матеріали справи, щоб розібратися, як українські спецслужби викрили терористичний осередок, що за люди до нього входили і скільком бойовикам вони встигли допомогти. 

 

Текст вироку Комінтернівського районного суду Харкова з’явився в судовому реєстрі ще 1 червня. Засуджені — Давуд Алієв і Анар Ерол, громадяни Азербайджану. Їх визнали винними у створенні терористичної організації (частина 1 статті 258-3 КК), фінансуванні тероризму (частина 2 статті 258-5 КК), незаконному поводженні зі зброєю, боєприпасами й вибухівкою (частина 1 статті 263 КК). Суд призначив покарання у вигляді десяти років позбавлення волі.

Слідство встановило, що з жовтня 2013 по травень 2015 року ці фірми створили в Харківській області пункт переправлення бойовиків «Ісламської держави» з Кавказу й Центральної Азії в зону бойових дій у Сирії та Іраку. Бійців ІДІЛ забезпечували житлом, грошима та підробленими документами. Діяльність харківського осередку координували та фінансували керівники «Ісламської держави» в Туреччині й Сирії.

 

«Вирішив, що він терорист»

Давуд Алієв і Анар Ерол. Фото: СБУ

Інформації як про процес, так і про фігурантів справи в ЗМІ майже немає. Адвокати засуджених спочатку також неохоче йшли на контакт: «Підзахисні зізналися, що тут ще говорити». Але пізніше адвокат Віктор Летючий, який представляв у суді інтереси Давуда Алієва, зустрівся та поспілкувався з кореспонденткою «Ґрат».

Захисник розповів, що слідство вийшло на Алієва й Ерола після того, як на них вказав громадянин Казахстану Дмитро Ніколаєв — бойовик «Ісламської держави», який планував теракти в Казахстані й Киргизстані. Як стверджують правоохоронці, в 2013 році Алієв і Ерол зустріли Ніколаєва в Харкові й поселили в області — в селищі Нова Водолага, дали йому гроші, забезпечили підробленими документи та допомогли дістатися Казахстану. Там у 2014 році його затримали працівники Комітету нацбезпеки країни, а в 2015 році суд у Караганді засудив його до 11 років позбавлення волі за пропаганду тероризму й участь у терористичній діяльності.

«Ніколаєв — людина слов’янської національності, громадянин Казахстану. Він прийняв іслам і вирішив, що він терорист. Поїхав спочатку вивчати мову в Єгипет, потім — у Сирію, де його навчили стріляти зі стрілецької зброї й дали якесь уявлення про виготовлення саморобних бомб», — розповів адвокат. Він ознайомився з вироком Ніколаєва й допитував його по відеоконференції під час слідства у справі Алієва й Ерола.

На думку Летючого, спецслужби «зробили» з Ніколаєва терориста, який у підсумку зіграв ключову роль в українській справі.

 Дмитро Ніколаєв. Фото: газета «Новий Вісник»

У казахстанській газеті «Новий Вісник» є кілька матеріалів про суд над Ніколаєвим і його спільником — Аділетом Теміркановим.

Слідство стверджувало, що Ніколаєв і Темірканов планували підірвати відділ поліції у своєму рідному місті Теміртау й напасти на військовий склад на трасі «Алмати-Астана».

Ніколаєв пройшов підготовку в Єгипті, де його навчили арабській мові, стрільбі та мінно-вибуховій справі, стверджує слідство. Наприкінці січня 2013 року казахстанець нелегально перейшов турецько-сирійський кордон і прибув до табору бойовиків, які воювали проти урядових військ Сирії. Там він вступив до угрупування «Жамагата Абу Ханіфа», де служив розвідником.

Спільника Темірканова, громадянина Киргизстану, який також пройшов відповідну підготовку, Ніколаєв знайшов після повернення з Сирії в Теміртау. Разом вони поширювали в інтернеті відео страти «невірних» і шукали нових спільників: для організації вибуху на військовому складі їм потрібно було щонайменше 50 досвідчених бойовиків.

«У разі відсутності можливості ведення «джихаду» в Казахстані, він планував здійснювати розбійні напади на багатих людей, і з награбованого одну третину залишати собі для підготовки умов ведення «джихаду», — цитує матеріали справи зі свідченнями Ніколаєва газета «Новий Вісник».

Журналісти видання поговорили з матір’ю засудженого бойовика — Надією Ніколаєвою. Вона розповіла, що раніше її син працював машиністом тепловоза на металургійному комбінаті, якийсь час багато пив, потім влаштувався в магазин експедитором. Тоді ж, на думку матері, Ніколаєв «піддався впливу» і прийняв іслам. Пізніше він відкрив свою майстерню з виготовлення меблів, але розорився, через що «закрився в собі». У 2012 році Дмитро поїхав до Єгипту «по путівці», після чого зібрався в Туреччину, але не сказав, навіщо. У Казахстан Дмитро повертався через Україну. Він дзвонив матері з Харкова, говорив, що в нього тут робота і друзі. Після повернення додому в 2014 році Дмитро сказав, що скоро знову поїде. Потім Надія дізналася, що сина затримали на киргизько-казахстанському кордоні.

«Він такий добродушний у мене, він не міг би воювати, він по природі не дуже сміливий, — говорила Надія Ніколаєва журналістам «Нового Вісника». — Як він сидітиме цілих 11 років? У нього кістки болять, нирки можуть відмовити в таких умовах. Він плакав, коли я прийшла до нього на побачення в тюрму, це було вже після суду. Він сказав: «Мамо, прости мене, мене з пантелику збили, заблукав, не знав, що все так погано буде».

Темірканову дали менший термін — вісім років позбавлення волі.

 

«Подарували пістолет»

Анар Ерол. Скріншот із відео телеканалу АТН

Під час судового процесу в Караганді Дмитро Ніколаєв дав свідчення проти громадян Азербайджану Давуда Алієва й Анара Ерола і розповів, як вони допомогли йому в Харкові. Спецслужба Казахстану повідомила про це своїм колегам в Україні, і слідчий СБУ вилетів допитати Ніколаєва.

Як пояснив «Ґратам» адвокат Олексій Скорбач, який спеціалізується на міграційному праві, співпраця спецслужб країн СНД, незважаючи на те, що Україна вийшла з неї, передбачена Мінською угодою, або Конвенцією про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах. Така практика поширена, хоча, на думку адвоката, може бути шкідливою з позиції прав людини, оскільки спецслужби не зовсім демократичних країн можуть катувати обвинувачених, щоб отримати свідчення.

Так, навесні 2015 року працівники СБУ затримали в Харкові Алієва та Ерола, а також їхнього сусіда Фаріза Мамедова. Під час обшуків у їхньому будинку й машинах правоохоронці знайшли символіку «Ісламської держави», зброю, боєприпаси та вибухівку, обладнання для виготовлення підроблених печаток і штампів, паспорти і водійські права.

Правоохоронці відкрили провадження за фактом створення терористичної організації (частина 1 статті 258-3 Кримінального кодексу України), фінансування тероризму (частина 2 статті 258-5), незаконного поводження зі зброєю, боєприпасами та вибухівкою (частина 1 статті 263), а також за фактом підробки посвідчення або іншого офіційного документу й використання свідомо підробленого документа (частини 1 і 4 статті 358). Провадження про підробку документів закрили через два роки, оскільки закінчився термін давності. Ерола підозрювали по всім чотирьом статтям, Алієва — за статтями про тероризм і зберігання зброї, а Мамедова — тільки за статтею про зберігання зброї. Адвокат Летючий стверджує, що Мамедов потрапив у цю справу випадково.

Фаріз Мамедов. Фото: СБУ

«Всі троє жили в одному будинку, дружили, і хлопці подарували Мамедову пістолет, — розповів Летючий. — Під час обшуку в Мамедова також знайшли копії документів молодих людей азербайджанської зовнішності і прийняли їх за потенційних бойовиків. Але виявилося, що Мамедов просто займався зі студентами».

Після затримання Алієва, Ерола й Мамедова помістили в слідчий ізолятор СБУ в Києві. У грудні 2015 року, коли справу передали до Комінтернівського районного суду Харкова, Алієва й Ерола перевели до Харківського СІЗО і кожні два місяці продовжували їм запобіжний захід. Мамедова відпустили під особисте зобов’язання.

Адвокат Віктор Летючий не розповів біографію свого підзахисного та інших обвинувачених, пославшись на те, що всі троє «досить закриті». Але сказав, що в Алієва було українське громадянство. Його батько, який давно жив у Харкові й торгував тут запчастинами, через суд домігся громадянства для себе та сина ще в 2005 році. Після арешту сина він переїхав до Сирії і створив там своє бойове угруповання. Через це СБУ звернулася до суду й домоглася скасування громадянства для Алієвих.

 

«Під тиском терміну»

У суді Алієв і Ерол не визнавали своєї провини, не говорили, скільком бойовикам вони допомогли, і не називали їхніх імен. У суді також не вивчалася ці обставини, як і інші докази: наприкінці минулого року обвинувачені все ж вирішили визнати провину. Суд врахував це як пом’якшувальну обставину.

Суддя Марина Онупко засудила Алієва та Ерола до 10 років і трьох місяців позбавлення волі з конфіскацією майна і позбавленням права займатися комерційною діяльністю, пов’язаною з оформленням документів для в’їзду-виїзду та тимчасового перебування іноземців в Україні, на два роки. Суд також вирішив, що вони повинні компенсувати близько 149 тисяч гривень, витрачених на судові експертизи.

Оскільки Алієв і Ерол п’ять років перебували в СІЗО, цей час їм зарахують до строку відбування покарання. На момент арешту ще діяв «закон Савченко», тому один день тримання під вартою прирівнюється до двох днів позбавлення волі. Відповідно, Алієв і Ерол незабаром вийдуть на свободу.

Саме «закон Савченко» вплинув на те, що обвинувачені через п’ять років визнали свою провину, — пояснював Віктор Летючий.

«Мені прикро, що вони зізналися, — каже адвокат. — Тому що змогла б СБУ довести все те, що ставила їм? Я дуже сумніваюся. Але коли за п’ять років у суді ми не просунулися і на 10%… І виник такий компроміс: якщо вони визнають провину, то прокурор проситиме не дуже суворе покарання. Тому вони вирішили в усьому зізнатися, аби їх випустили. А коли вина визнається, докази не досліджуються».

Епізод із Мамедовим виділили в окреме провадження про незаконне поводження зі зброєю, боєприпасами та вибухівкою (частина 1 статті 263), яке досі розглядає Комінтернівський районний суд Харкова. Мамедов не заперечує, що зберігав пістолет, але провину не визнає, пояснюючи це тим, що пістолет був небойовий. Засідання в його справі, призначене на 13 липня, не відбулося — сторони не з’явилися до суду.