«Ґрати» знайшли кілька відмінностей між розслідуванням Bellingcat і висновками депутатської комісії про провал операції затримання найманців ПВК «Вагнера». Але так і не дізналися — хто винен

«Ґрати» знайшли кілька відмінностей між розслідуванням Bellingcat і висновками депутатської комісії про провал операції затримання найманців ПВК «Вагнера». Але так і не дізналися — хто винен

Група Bellingcat цієї середи, 17 листопада, нарешті, опублікувала розслідування про невдалу операцію української розвідки, яка намагалася затримати російських найманців приватної військової компанії «Вагнера». Журналіст Христо Грозєв анонсував його вихід ще на початку цього року, але кілька разів переносив дату публікації, і підготовка затяглася на цілий рік.

Ідея провести розслідування з’явилася одразу після того, як стало відомо про затримання в Білорусі 33 найманців ПВК «Вагнера». А за два тижні головний редактор «Цензор.НЕТ» Юрій Бутусов повідомив, що приїзд «вагнерівців» до Мінська був організований розвідкою Міноборони України та контррозвідкою СБУ, які планували надалі затримати найманців. Але спецоперація не вдалася — Бутусов вважає, що з провини глави Офісу президента Андрія Єрмака, який вирішив її відтермінувати, і тим самим зірвав. А також через витік інформації, до якої Бутусов вважає причетним президента Володимира Зеленського та його найближче оточення, зокрема першого заступника секретаря Ради нацбезпеки та оборони Руслана Демченка. В Офісі президента довго заперечували, що така спецоперація взагалі проводилася, але в червні 2021 року все ж визнали це. Зеленський тоді зазначив, що ідея належала «іншим країнам», а Україну «максимально затягували в це питання». Політичний скандал, що розгорнувся навколо ситуації з «вагнерівцями», отримав назву «Вагнергейт».

Промах Валькірій. Парламентська комісія відзвітувала про розслідування невдалої операції затримання бойовиків ПВК «Вагнера»

 

«Саме в такій атмосфері загальної дезінформації на початку осені 2020 року відсторонені від роботи працівники розвідки зв’язалися з Bellingcat і погодилися обговорити деталі операції», — йдеться в статті Христо Грозєва про те, як журналісти підтверджували факти про «Вагнергейт».

Версії колишніх працівників спецслужб команда Bellingcat також перевіряла, зважаючи на можливий конфлікт їхніх інтересів. Журналісти отримали в розпорядження оригінали аудіозаписів, документів та фотографій, надісланих найманцями, які також верифікували та перевірили на справжність. Перебіг подій відновлювали також за інтерв’ю з найманцями та інформацією з відкритих джерел. Зрештою Тимчасова слідча комісія, створена в українському парламенті в травні 2021 року для розслідування ситуації з невдалою спецоперацією, поділилася з журналістами деякими розвідданими. У понеділок, 16 листопада, ТСК опублікувала свої проміжні висновки.

Версії групи Bellingcat та депутатської комісії відрізняються кількістю деталей та деякими висновками. «Ґрати» розповідають про ці відмінності.

 

Операція «Авеню»

І ТСК, і Bellingcat підтвердили, що спецоперація справді була. Але депутатська комісія встановила, що їх було дві. Розвідка з першої половини 2018 року до початку липня 2020 року лише документувала російських найманців за допомоги розвідувального заходу, оголосивши фіктивний набір у ПВК «МАР» для охорони нафтових об’єктів у Сирії та Лівані. Успішно завершивши цей розвідзахід, на початку липня 2020 року ГУР передало зібрану інформацію до СБУ. І на оперативній нараді між відомствами «було запропоноване» та «ухвалене рішення» організувати контрольоване переміщення 33 осіб (з ідентифікованих 396-ти) з території РФ до країни, де їх можна було би затримати.

Комісія при цьому заперечує багаторічну підготовку до спецоперації. Хоч і констатує, що з 2014 року українська розвідка та СБУ документували та збирали докази про участь російських найманців у війні проти України. Але називає це «стандартним обов’язком цих структур», що не потребує окремого політичного рішення.

За версією Bellingcat, операція «йде своїм корінням до початку 2014 року», коли Україна розпочала розвідувальні та антитерористичні операції. До середини 2018 року українські спецслужби мали детальне уявлення про структуру, практики та склад російських ПВК — насамперед ПВК «Вагнера», афілійовану та фінансовану близьким до Кремля бізнесменом Євгеном Пригожиним. Базуючись на цій інформації на початку 2019 року розвідка «загалом» склала схему операції із захоплення найманців, які вчинили злочини на Донбасі: їх хотіли виманити до такого місця, де могли б затримати й екстрадувати до України.

Успішне захоплення на непідконтрольних територіях Володимира Цемаха, командира бойовиків у Сніжному, унаслідок української спецоперації в червні 2019 року, «підняло бойовий дух та амбіції» ГУР та контррозвідки СБУ. Й у вересні 2019 року під час «мозкового штурму» в ГУР Міноборони запропонували «сміливу ідею» — створити фіктивну ПВК для вербування колишніх найманців. Перша фаза спецоперації передбачала збір інформації про злочини бойовиків, а друга — виманювання групи найманців за межі Росії та захоплення їх там.

«Втім, другий етап операції не був остаточно затвердженим: навіть початкова фаза збору розвідданих здавалася дуже привабливою й досить амбітною», — зазначають у Bellingcat.

Операцію назвали «Авеню», у розслідуванні про неї йдеться детально: про створення фіктивної ПВК «Мар» та фіктивного клієнта — «Роснефть» із нафтовими свердловинами на Близькому Сході, і про сам процес вербування, який проводив український спецназівець із бойовим досвідом під псевдонімом «Петрович» — його особистість у розслідуванні не розкривається. До планування операції також долучили «крота» — колишнього офіцера середньої ланки російської зовнішньої розвідки, якого українські спецслужби розкрили та завербували під час роботи в «ДНР» за кілька років до цього. Цієї інформації у звіті ТСК немає.

Реклама ПВК «МАР». Скріншот сторінки групи «Приватні військові компанії (ПВК)» у ВКонтакті

У квітні 2020 року, за інформацією Bellingcat, операцію «Авеню» очолив працівник спецслужб, який служив у Департаменті контррозвідки. Журналісти вважають, що саме його прихід «надав активнішу складову операції, яка раніше була здебільшого розвідувальною».

 

«Смерть» вербувальника

У звіті ТСК йдеться, що перша операція з документування інформації про бойовиків закінчилася легендою про загибель вербувальника в Сирії, що призвело до призупинення набору найманців. Але в липні 2020 року відбулася нарада розвідки та контррозвідки, на якій вирішили відновити операцію та вигадали нову легенду про найм групи на роботу до Венесуели. Для цього до справи долучили нового вербувальника. Жодних імен чи позивних у звіті не називають.

Журналісти Bellingcat дещо інакше описують ситуацію. Вербувальнику «Сергію Петровичу» довелося «загинути» в битві на завданні в Сирії, коли спецоперація перетворилася на логістичну проблему. До кінця травня 2020 року фіктивна ПВК нараховувала вже 180 осіб, розділених на три взводи, і найманці, які очікували виїзду на завдання, почали втрачати терпіння й почали вимагати особистої зустрічі з рекрутером. Зустріч вдалося кілька разів відкласти, а 2 червня 2020 року одному з координаторів найманців у Росії Артему Міляєву з позивним «Шаман» надійшов лист електронною поштою від проєктного менеджера «Роснефти» про загибель «Сергія Петровича». Потім у справу ввели нового куратора — «Артура Павловича», який шукав людей для роботи на об’єктах «Роснефти» у Венесуелі. Це дало змогу українським розвідникам виграти час, щоби оцінити подальші шанси операції.

«До цього моменту в команді виникли розбіжності між тими, хто хотів згорнути проєкт, та іншими (на чолі з колишнім працівником контррозвідки СБУ), які хотіли все ж здійснити активну фазу операції. У результаті прихильники активного сценарію взяли гору», — йдеться в матеріалі Bellingcat.

Вирішили з 180 потенційних цілей вибрати осіб, якими найбільше зацікавилася прокуратура — так з’явилася група в кілька десятків людей. Після дослідження маршрутів та через карантинні обмеження польотів найманців вирішили вивозити через Білорусь.

 

План затримання

Під час планування захоплення літака з російськими бойовиками на борту, встановила ТСК, розглядали чотири сценарії.

По-перше, маршрут Москва-Мінськ-Стамбул із використанням під час прольоту літака над Україною кількох варіантів його екстреної посадки — пасажиру стає погано й потрібна медична допомога, загроза теракту та примусова посадка літака. Інші три сценарії передбачали переміщення бойовиків маршрутами Москва-Стамбул або Москва-Мінськ-Стамбул, де після прибуття Україна мала намір застосувати механізм міжнародної правової співпраці, щоби притягнути бойовиків до відповідальності. Передбачили також сценарій затримання бойовиків у Білорусі — у цьому випадку також передбачалося використати механізм міжнародної правової співпраці.

Операція «Авеню». Ілюстрація Bellingcat

У розслідуванні Bellingcat йдеться про те, що версія примусової посадки літака спершу була ключовим елементом плану. Для його пропрацювання залучили експерта — військового, закріпленого за українським центром контролю за повітряним рухом «УкрАероРух». Група ознайомилася з Чиказькою конвенцією про міжнародну цивільну авіацію і визначила, що є два сценарії, які дають змогу законно посадити літака в Україні: екстрена медична ситуація або вибуховий пристрій на борту. Обрали останній — як більш зручний та менш ризикований, зважаючи на короткий термін перебування літака в українському повітряному просторі та інструкції з екстреної посадки. Думали і про мінімізацію ризику витоку інформації про цю частину операції та найбільш «правдоподібного заперечення» причетності України до нього.

 

Схвалення президента

Група Bellingcat не знайшла підтверджень заявам Володимира Зеленського, що ідея спецоперації не була українською ініціативою.

«Це точно не була наша операція, — сказав Зеленський в інтерв’ю для програми «VIP з Наталією Мосейчук» 24 червня 2021 року. — Україну максимально затягували в це питання — це правда».

Володимир Зеленський, 7 вересня 2019 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Зеленський також відхрестився від плану примусової посадки літака, провівши паралелі з посадкою літака Ryanair та подальшим арештом у Білорусі опозиційного активіста Романа Протасевича, за що Захід наклав санкції на режим Лукашенка.

«Слава богу, ми проявили суб’єктність щодо цього важливого питання», — сказав він у тому самому інтерв’ю.

ХАМАС опроверг заявление правительства Беларуси об угрозе взорвать самолет, на котором летел экс-главред NEXTA Роман Протасевич

У розслідуванні з посиланням на колишніх працівників ГУР йдеться про те, що президент схвалив операцію. На це були кілька причин, пояснюють журналісти. По-перше, Офіс президента треба було залучити для співпраці розвідки Міноборони та СБУ — вони не могли робити це безпосередньо. Крім того, «спецоперація з високими ставками» могла значно загострити й так наявні напружені відносини між Україною та Росією — для неї потрібна була політична підтримка.

Уперше, за інформацією колишніх працівників розвідки, Зеленському повідомили про операцію 15 червня 2020 року під час щотижневого брифінгу з головами спецслужб. Зеленський погодився 26 червня й попросив підготувати план. 1 липня він його схвалив. Зеленського інформували двоє старших офіцерів, відповідальних за проєкт: тодішній директор ГУР Василь Бурба та заступник директора СБУ Руслан Баранецький.

Але верифікувати ці заяви команда Bellingcat все ж не змогла. Офіс президента мовчав до публікації розслідування. А чинний директор ГУР Кирило Буданов, до якого звернулися журналісти за коментарем із цим питанням, лише сказав, що «директору не потрібне офіційне схвалення Офісу президента». Водночас він підтвердив, що директор розвідки регулярно відвідує Офіс президента та повідомляє президента як Верховного головнокомандувача про виконання спецслужбою своїх завдань.

У звіті ТСК лише стверджують, що до операції не були залучені розвідки інших країн, зокрема і США, всупереч твердженням російських ЗМІ, а також сюжету CNN, у якому йшлося про те, що американська розвідка, як мінімум, знала про операцію.

Моменту з схваленням спецоперації президентом парламентська комісія не торкнулася.

 

Роль Єрмака

Уже після виходу розслідування радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк у коментарі «Українській правді» сказав, що Bellingcat «коректно зазначає, що не може незалежно верифікувати частину ключових повідомлень».

Це стосується і відтермінування операції — мабуть, найважливішого епізоду у всій історії, підтвердження якого очікували побачити в розслідуванні Bellingcat.

ТСК, досліджуючи питання про скасування операції, дійшла висновку, що її відтермінували з 25 на 30 липня 2020 року. Але хто саме ухвалив таке рішення й на якому рівні — встановити не змогли. Комісія не знайшла підтверджень заяв журналіста Юрія Бутусова про те, що глава Офісу президента дав особисте розпорядження керівництву ГУР про відтермінування. Комісія встановила, що Андрій Єрмак взагалі не має повноважень давати подібні розпорядження розвідці. Міністр оборони також не може керувати перебігом розвідзаходу, у його повноваженнях лише питання залучення ЗСУ — таким був висновок ТСК.

У розслідуванні Bellingcat ситуація з відтермінуванням описується зі слів колишнього директора ГУР Бурби. Він стверджує, що це сталося через бажання Офісу президента зберегти перемир’я з Росією понад усе.

За день до відправлення найманців Зеленський не зміг зустрітися з відповідальними за операцію «Авеню», і голова Офісу президента Андрій Єрмак запропонував відкласти операцію на тиждень.

Напередодні Зеленський досяг домовленості з Росією та бойовиками на непідконтрольній території про перемир’я на Донбасі, і воно мало набути чинності 27 липня 2020 року.

«За словами Бурби, в Офісі президента вважали, що якщо спецоперація пройде, як заплановано, і завершиться затриманням 25 липня, то перемир’я завершиться, не розпочавшись», — йдеться в розслідуванні.

Бурба тоді попередив, що відкласти операцію на тиждень неможливо, оскільки «це призведе або до втрати довіри з боку найманців, або до підозр із боку білоруських чи російських спецслужб, або того й іншого водночас».

У спробі знайти компроміс представники ОП запропонували скоротити затримку до чотирьох днів — дату вильоту перенести на 29 липня 2020 року.

Перебронювати квитки найманців для вильоту на цю дату вдалося не одразу — знайшли квитки на день пізніше, 30 липня для 33 осіб.

«Бурба повідомив Офіс президента, що план однаково буде здійснений, але із затримкою на п’ять днів», — пише Bellingcat.

Але розслідувачам не вдалося, незалежно підтвердити ці розмови. У коментарі «Українській правді» після виходу розслідування Михайло Подоляк заявив, що Андрій Єрмак «ніколи й за жодних обставин» не міг керувати розвідкою та тим більше її оперативними заходами.

«Так, справді, Андрій Єрмак відповідає за логістику переговорів щодо Донбасу. І це було надактуально саме в липні 2020 року, про що красномовно свідчать, до речі, і самі джерела в розслідуванні. Але ніколи — за розвідку та її діяльність не відповідав Андрій Борисович», — стверджує Подоляк.

 

Затримання «вагнерівців»

ТСК не змогла дійти однозначного висновку щодо того, чи була координація між спецслужбами РФ та Білорусі під час затримання 33 найманців. Але депутати вважають, що це було очікуваним наслідком роботи білоруської спецслужби за умов посиленого контррозвідувального режиму перед президентськими виборами.

Тут висновки комісії збігаються з історіями, які журналісти Bellingcat довідалися від найманців — їхні слова перевірили. Наприклад, один із них розповідав, що автомобіль стеження КДБ вони помітили ще 28 липня — він стояв припаркований біля санаторію «Белорусочка», де оселилися «вагнерівці», очікуючи на літак. Собі вони пояснили це тим, що білоруські спецслужби хочуть переконатися, що найманці покинуть країну без жодних проблем. І затримання, й арешт зі звинуваченнями в підготовці держперевороту та масових заворушень спільно з опозиціонерами Сергієм Тихановським та Миколою Статкевичем для бойовиків стали несподіванкою.

Один із «вагнерівців» — Олександр Шубін (праворуч), Захар Прілєпін (у центрі). Фото: твіттер Аріка Толлера

Коли Україна почала вимагати від Білорусі екстрадувати бойовиків і готувала для цього документи, на думку Bellingcat, ні Путін, ні Лукашенко не підозрювали про справжню причину того, як найманці опинилися в Мінську, та про операцію українських спецслужб.

Але за тиждень російська влада все ж з’ясувала, у чому справа, встановила команда Bellingcat. За допомоги доступу до логів російських інтернет-провайдерів російське ФСБ виявило український слід принаймні в частині операції: ІР оригінального оголошення про роботу на сервісі Avito та українську реєстрацію одного з турагентств, через яке замовили квитки для найманців. Сигналом того, що росіяни розсекретили операцію, став матеріал про неї в газеті «Комсомольська правда» з посиланням на анонімного працівника ФСБ.

Ще в день виборів Лукашенко не довіряв російській версії про роль «третьої країни» в прибутті найманців до країни, пише Bellingcat, але розмова з Володимиром Путіним переконала білоруського президента. Видання передбачає, що на перебіг переговорів із Москвою та остаточний вибір Лукашенка також вплинули й політичні події в його країні — масові протести проти фальсифікації виборів.

Так, зрештою «вагнерівців» передали Росії, а не Україні.

 

То чи був витік інформації?

ТСК не знайшла підтверджень заявам головного редактора «Цензора», що з українського боку стався витік інформації. Депутати дійшли висновку, що як у РФ, так і в Білорусі, могли знати про деякі процеси розвідзаходу. Наприклад, йдеться у звіті комісії, на це вказує інформація про те, що один із 33 найманців наприкінці травня 2020 року спочатку звернувся із заявою до ФСБ, а на початку липня передав інформацію до Головного управління генштабу збройних сил РФ про контакт із вербувальником ПВК «МАР»: розповів про працевлаштування та вербування. У своїх заявах він просив перевірити ці факти щодо наявності в діях вербувальників ПВК «МАР» складу злочину за статтею про найманство.

Цю інформацію ТСК також просила перевірити й журналістів Bellingcat. Розслідувальна команда з’ясувала, що версія, за якою один чи більше найманців звернулися до російських спецслужб, відповідає версії подій, описаних колишніми працівниками української розвідки. Ті розповідали про інцидент, коли «один розчарований кандидат» погрожував поскаржитися до ФСБ. Але за версією розвідки це не призвело до будь-якого активного втручання з боку російських спецслужб. Цьому сприяв і колишній агент Головного розвідуправління РФ, завербований Україною, який мав у потрібний момент додати проєкту легітимності.

У результаті Bellingcat не виявив жодних свідчень активних заходів російських спецслужб щодо зриву операції.

Версії про те, що до спецоперації таємно приєдналися працівники спецслужб Білорусі, також не знайшла підтвердження. Це допомогли встановити білоруські хакери з групи «Кіберпартизани».

2 місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання
2

місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду «Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

«Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів