Диявол у Вікні. Як громадянин Туреччини взяв у заручниці жінку з села на Прикарпатті

Малюнок: В
Малюнок: В'ячеслав Юрченко, Ґрати

Наталю Романицю місяцями переслідував і бив громадянин Туреччини Ірмак Омер. Поліція втрутилася тільки після того, як він узяв жінку в полон і цілу ніч погрожував їй ножем — щоб його затримати, довелося викликати спецназ. Утім, Ірмак, який усе ж постав перед судом, усю провину перекладає на Наталю.

«Ґрати» розбиралися в історії в прикарпатському селі Вікно і спробували реконструювати події ночі, проведеної Романицею в заручниках.

 

На початку лютого Городенківський райсуд Івано-Франківської області засудив громадянина Туреччини Ірмака Омера до чотирьох років тюремного ув’язнення. 33-річного чоловіка, який нелегально приїхав до України з Німеччини, визнали винним у викраденні, насильстві над українкою з села Вікно на Прикарпатті Наталею Романицею, позбавленні її волі з застосуванням насильства зі зброєю (за частиною 2 статті 146 Кримінального кодексу України).

Омера затримала Нацполіція Івано-Франківської області в результаті спецоперації 13 липня 2018 року, про що правоохоронці відзвітували у пресрелізі.

«Чоловік незаконно проживав на території країни, взяв у заручники свою колишню співмешканку та погрожував убити її. На місці події поліцейські розпочали спецоперацію «Заручник» із залученням спецпідрозділу КОРД, звільнили жінку й затримали зловмисника. В результаті спецоперації ніхто не постраждав», — йдеться в повідомленні поліції.

Наступного дня Городенківський райсуд заарештував підозрюваного — інцидент кваліфікували за статтею «захоплення заручників» (за частиною 1 статті 147 Кримінального кодексу України). По суті справу почали розглядати через півроку — Ірмаку Омеру кілька разів продовжували арешт і термін слідства.

 

«З цього моменту я зрозуміла місце жінки в його житті»

У розмові Наталя Романиця навіть не згадує імені Ірмака — вона називає його не інакше як «Диявол».

«Я не можу назвати його людиною, тому що коли… Моя, напевно, помилка в тому, що я дозволила йому проживати тоді, коли він загубив документи. Це була моя доброта, це була моя велика помилка, що я впустила цю людину до себе в дім», — пояснила жінка телефоном, її голос тремтів.

Романиця познайомилася з Омером навесні 2017 року через фейсбук. Пів року вони листувалися й обмінювалися фото і відео. Згодом він почав наполягати на зустрічі, і восени вони вперше побачилися вживу у привокзальному кафе в Івано-Франківську. За словами Наталі, вони проговорили кілька годин, і Ірмак тоді справив на неї враження вихованої людини — вона подумала, що нарешті «зможе налагодити своє життя».

На той час вона розлучилася зі своїм чоловіком — після повернення з АТО у нього почалися проблеми з алкоголем.

«Ми пробували, але ні… Звичайно, я б хотіла, щоб у дітей був батько, і я йому поставила ультиматум, щоб спочатку йшов кодуватися, а потім на реабілітацію. Я іншого виходу не бачила», — жінка важко зітхала у слухавку.

Наприкінці жовтня 2017 року Ірмак приїхав до Наталі у Вікно, хоча вона не повідомляла йому свою адресу. Він зупинився тоді в Городенці — і там вони кілька разів зустрічалися. Після його від’їзду вони продовжили спілкування.

Ірмак кілька разів без попередження з’являвся в Наталі: в листопаді і 1 грудня, на день народження її сина, коли вдома зібралася вся рідня. Щоразу жінка давала йому зрозуміти, що це неприйнятно, але він її не слухав. Ще одна зустріч відбулася наприкінці грудня. Ірмак приїхав до Наталі у Вікно машиною вже разом зі своїм братом-близнюком. Це було напередодні її дня народження, і вони разом поїхали на курорт у Яремче, «де добре провели час». Але дорогою додому Ірмак раптом ударив Наталію по обличчю, коли вона звернулася до нього з питанням.

«Він сказав, що я не мала права втручатися в розмову чоловіків, говорити можна тільки тоді, коли він дозволить. Із цього моменту я зрозуміла місце жінки в його житті, і їй стало страшно», — пояснювала Наталя в суді.

Удома він вибачився, пообіцяв, що такого більше не повториться, і вони помирилися. Брат Ірмака повернувся до Німеччини, а Ірмак заявив Наталі, що загубив документи і гроші, і попросив залишитися. Вона його пожаліла й пустила пожити.

 

«Він погрожував помститися: вбити дітей на моїх очах, а потім і мене»

Малюнок: В’ячеслав Юрченко, Ґрати

Щопонеділка Наталя ходила на базар. Але після того, як Ірмак оселився в її будинку, жінка тижнями не могла вийти з дому.

«Диявол мене не випускав на вулицю. Він розбив мій телефон, телефон моєї дитини, я не мала права телефонувати рідним і зовсім ні з ким спілкуватися», — Наталя починає плакати, коли згадує про насильство, з яким зіткнулася.

Зникнення помітив дядько Наталі та вирішив зайти до неї в гості. І став очевидцем сварки: Ірмак, у присутності трирічного сина Наталі, душив її і кричав, що вона буде тільки його. Родич одразу повідомив про це в поліцію.

Поліцейські приїхали і, недовго думаючи, забрали обох до дільниці: після перевірки документів з’ясувалося, що Ірмак Омер — нелегал і перевищив максимальний термін перебування в країні. А значить, вирішили поліцейські, Наталя Романиця — переховувала нелегала. Жінці виписали штраф у 600 гривень, який їй довелося заплатити. Її синці й той факт, що її утримували вдома силою, в поліції не стали брати до уваги. 9 лютого 2018 року громадянина Туреччини Ірмака Омера депортували з країни.

Але й після цього він не перестав переслідувати Наталю.

«Він шукав потім мої номери, хоч я і блокувала його. Він погрожував, казав, що через мене його депортували. І за це він приїде і мені помститься: вб’є дітей на моїх очах, а потім і мене. Він неодноразово скидав відео, на якому він показував документ (паспорт брата — Ґ) — він готувався до цього приїзду. Це все було заплановано», — Наталя впевнена в цьому.

 

«Поліція діяла в рамках закону»

У матеріалах справи є заява Наталі Романиці на ім’я начальника Городенківського відділення поліції від 11 липня 2018 року, в якій вона просить вжити заходів, так як «її співмешканець, громадянин Туреччини Ірмак Омер, словесно погрожує фізичною розправою та вбивством по телефону».

Того дня до неї додому прийшла поліція, щоб попередити: брат Ірмака Омера написав заяву в посольство Туреччини про крадіжку документів — це зробив Ірмак, і, ймовірно, він їде в Україну. Наталя одразу ж зателефонувала друзям, вони забрали її з Вікна й поселили в готелі в Городенці.

«Я переночувала й наступного дня зранку старша дочка залишилася в готелі спати, а я з молодшим прийшла до поліції, начальника карного розшуку, який був у курсі всієї справи, який депортував цього Диявола. І звернулася до нього за допомогою», — розповіла Наталя.

Тоді їй із невідомого номера українського оператора почали надходити погрози. З повідомлень було зрозуміло, що пише іноземець, і це був Ірмак. Вона відповіла, щоб він залишив її в спокої, і перестала брати слухавку.

За словами Наталі, в поліції їй запропонували, щоб вона не блокувала дзвінки Ірмака, а навпаки — зустрілася з ним. Начальник сектора кримінальної поліції Городенки Микола Калинчук запевнив її, що поліцейські приїдуть до неї додому, щойно заявиться іноземець. Вона погодилася, але вирішила спершу відвести дітей до сусідки. Наталя попросила її зателефонувати в поліцію, щойно побачить Ірмака в неї вдома — дала їй номер і залишила свій телефон. Ірмак з’явився близько 10 вечора, а поліція — тільки через годину, але одразу не змогла з ним впоратися. Тільки о 7:30 ранку спецпідрозділу КОРД вдалося знешкодити й затримати чоловіка, який, погрожуючи ножем, тримав Наталю в полоні.

Те, як розгорталися події тієї ночі, можна відновити зі свідчень самих поліцейських у суді, де виступили вісім працівників місцевої поліції, включаючи керівництво підрозділу.

Оперуповноважений Городенківського відділу поліції Олег Савчин підтвердив у суді — він знав, що Ірмак Омер в’їхав до України за чужими документами й міг перебувати в регіоні. Поліцейський також знав від свого друга Олександра Матвійчука — родича Романиці — що з цього приводу до Вікна виїжджали працівники поліції за день до інциденту. А ввечері 12 липня йому зателефонував Матвійчук і запропонував під’їхати разом із ним додому до племінниці: сусідка подзвонила і сказала, що Омер уже там. Поліцейський спершу зателефонував до чергової частини й повідомив про конфлікт, і потім уже разом із двома колегами й родичем Романиці поїхав до неї додому.

«На вулиці було темно, двір освітлювався лампочкою над входом до літньої кухні. Ми зайшли у двір і побачили, що Романиця сидить під будинком і плаче, а обвинувачений на неї кричить. Я повідомив Омеру, що я поліцейський, хоча в той час був одягнений у шорти й футболку. Між ними відбувалася спокійна розмова, дітей Романиці в той час вдома не було», — свідчив оперативник Савчин у суді.

Усі разом вони зайшли на кухню, до них приєднався Омер, «який на той момент здавався спокійним». Омер говорив англійською, він хотів, щоб Романиця вийшла за нього заміж.

«Потім обвинувачений Омер сказав, що нап’ється води. Після чого несподівано з підставки, де були ножі, ложки, вилки, взяв ножа, почав кричати, що покінчить із життям. У приміщенні кухні я переконував обвинуваченого цього не робити… Омер почав ходити кухнею туди-сюди, а я вийшов на вулицю».

Омер кілька разів підходив до дверей, потім вийшов з кухні і сказав, що все добре, він згоден їхати в поліцію. Але раптом підбіг до Романиці, схопив її за шию, відкинув на землю, приставив до її горла ніж і почав кричати, що вб’є її, і вимагав, щоб поліцейські пішли.

Малюнок: В’ячеслав Юрченко, Ґрати

«Щоб Омера не нервувати, ми зайшли за будинок»

Омер підняв із землі Романицю, став позаду неї і, продовжуючи погрожувати їй ножем, повів на кухню й закрив двері. Звідти почулися крики. Тим часом під’їхали ще два працівники поліції. Омер, утримуючи Романицю, вийшов із окремої будівлі літньої кухні й потягнув її у будинок. Один із поліцейських спробував піти за ними, але Омер зачинив перед ним двері.

«Що відбувалося в кімнаті, видно не було, штори були закриті, тільки чутно крики», — розповідав поліцейський.

Свідчення про те, що відбувалося тоді в будинку, потерпіла Романиця надала суду в письмовому вигляді:

«Коли перебували в спальні, Ірмак Омер знову кричав німецькою й українською мовами, погрожував, якщо я не вийду за нього заміж, то він уб’є мене й моїх дітей, також говорив, що в Німеччині в нього проблеми з законом, і в тому випадку, якщо я не погоджуся, то вони будуть разом «на тому світі». Після чого тягав мене за волосся й бив. Скільки часу це тривало, я не можу сказати».

Ще один свідок — інспектор сектору реагування патрульної поліції Михайло Михальчук. Тієї ночі він заступив на чергування, і близько другої-третьої години ночі від оперативного чергового йому надійшло повідомлення про конфлікт у селі Вікно. Коли він приїхав на місце події, там уже були поліцейські.

«Почувши крик «караул», я поспішив на крик. Побачив, як із літньої кухні Омер виводив спереду себе Романицю, тримаючи правою рукою біля її шиї ніж із коричневою рукояткою з лезом темного кольору, потягнув потерпілу до житлового будинку. Він їх супроводжував, при цьому бачив обличчя Романиці. Застосувати табельну зброю не міг, так як Омер був прикритий спереду Романицею», — розповідав інспектор.

Після того, як Омер і Романиця зникли за дверима будинку, інспектор зателефонував начальнику поліції й начальнику превентивної діяльності й відрапортував про те, що відбувається на місці. Омер кілька разів виходив із кімнати в коридор і через відчинені двері кричав, щоб принесли йому таблетки, воду і просив викликати швидку — Романиці стало погано. Чоловік також вимагав собі сигарети.

Начальник Городенківського відділення поліції Сергій Смижук приїхав у Вікно, щойно йому зателефонував черговий і повідомив про конфлікт. Він доручив повідомити про ситуацію в обласне управління й попросити допомоги спецпідрозділу — «щоб не наражати на небезпеку потерпілу і працівників поліції».

«Я зайшов у будинок у кімнату ліворуч від входу, де побачив на дивані (чи ліжку) потерпілу, яку обвинувачений лівою рукою обняв за шию, а його права рука була накрита ковдрою», — свідчив у суді Смижук.

Поліцейські почали переговори, щоб дізнатися вимоги Омера, який говорив то турецькою, то німецькою й англійською — перекладала Романиця. Він говорив, що хоче «позбавити життя її, дітей і себе», і вимагав у Романиці телефон, «щоб ознайомитися з її спілкуванням із особами чоловічої статі». Було зрозуміло, що, отримавши телефон, він не відпустить жінку. Переговори тривали близько трьох або трьох із половиною годин.

«Я особисто неодноразово просив Омера відпустити потерпілу, віддати ніж, але той був агресивно налаштований і не піддавався на вмовляння. За час його присутності в кімнаті обвинувачений і потерпіла міняли положення, Омер тримав потерпілу то за руку, то за талію, то за шию, або просто був у неї. Двічі, коли Омер рухався, в його правій руці я бачив кухонний ніж, але ця рука була накрита ковдрою», — пояснював Смижук.

У суді зі свідченнями виступили двоє працівників центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, які в ніч інциденту перебували на чергуванні й отримали виклик у Вікно — їм повідомили, що жінці, яку тримають в заручниках, стало погано з серцем. Коли вони зайшли до кімнати, то побачили, що жінка лежала на дивані, а в її ногах сидів чоловік — у правій руці в нього побачили ніж, який він швидко сховав під покривало. Лівою рукою він тримав жінку за щиколотку.

«Чоловік дозволив мені підійти до жінки, оглянути й надати їй медичну допомогу. Вона була заплакана, мала садна на обличчі, шиї й руці, в неї був стрес, гіпертонічний криз. Я поміряла їй тиск, після чого фельдшер вколола заспокійливі, дала препарати від тиску та заспокійливі краплі», — повідомила суду лікар.

Поліцейський дав зрозуміти медикам, що треба потягнути час.

«Тому, надаючи допомогу, я розмовляла з потерпілою, яка розповідала про своїх двох дітей, які були в сусідів. Коли препарати подіяли, Романиця заспокоїлася, під монотонну розмову в кімнаті вона заснула».

У присутності медиків Омер не погрожував, «але поводився як головний у кімнаті». Всі свої дії жінка погоджувала з ним, аж до того, чи можна їй ходити кімнатою. Під ранок Омеру стало погано, виявляється, він уже дві доби провів без сну. Він дозволив лікарю поміряти собі тиск, але не дозволив зробити укол, а тільки погодився прийняти заспокійливе.

«Під контролем Омера в пляшку з водою, яку приніс хтось із поліцейських, я накапала 40 крапель Барбовалу. Обвинувачений пив цю воду і ставав сонливим. Це було вже під ранок. Поліцейський сказав, що треба закінчувати медогляд. Я спиною стала йти до дверей, спочатку випустила фельдшера й за нею вийшла сама. В той момент до кімнати зайшли працівники поліції, сам процес затримання я не бачила. Час нашого перебування в будинку — приблизно з другої ночі до ранку».

Наталя після інциденту подавала скарги в прокуратуру й поліцію області на Миколу Калінчука, який порадив їй спочатку піти на зустріч із іноземцем. У відповідь їй приходили відписки — «поліцейський діяв у рамках закону».

У жовтні 2018 року, через три місяці після спецоперації, підполковника Сергія Смижука перевели з району з підвищенням — він очолив Івано-Франківське відділення поліції.

 

«Вона обставила все так, щоб поліцейські мене неправильно зрозуміли»

Малюнок: В’ячеслав Юрченко, Ґрати

Ірмак Омер у суді заперечував усі звинувачення. Він заявив, що Наталя «обставила» все так, щоб його неправильно зрозуміли, і розповів свою версію подій.

Він познайомився з Наталею в інтернеті — все почалося з листування, а Ірмак тоді перебував у Німеччині. Наталя йому сподобалася, так як вона «красива жінка». Вперше зустрілися в Івано-Франківську, де провели в місцевому готелі разом три ночі, а після цього перестали спілкуватися й переписуватися.

Через деякий час вона разом зі своєю подругою зателефонувала йому й повідомила, що вагітна. Про вагітність він розповів своєму батькові, й той рекомендував їхати до неї й одружитися. На той момент він жив у Німеччині, був безробітним. Наталя хотіла заміж, але сказала, що весілля треба призначити на травень 2018 року, коли її мама приїде з-за кордону. Про те, що Наталя була ще не розлучена, він спочатку не знав. Потім вона йому сказала, що її діти — від різних чоловіків, а чоловік вживає наркотики.

«Під час спільного проживання вона не піклувалася про мене, не дивилася за своїми дітьми, вживала алкоголь і більшу частину часу проводила в фейсбуці, листуючись із іншими чоловіками», — розповідав Ірмак суду.

За рекомендацією своєї матері він протягом кількох місяців спостерігав, чи були в Наталі «критичні дні» й переконався, що не було. Так він потім уже зрозумів, що вона зробила аборт — але цей факт Наталія категорично відкидала.

Разом із нею вони прожили чотири місяці у неї вдома у Вікні. 8 грудня 2017 року до них приїжджав брат Омера, а сам він виїжджав з України на короткі терміни, про що є відмітки в паспорті.

11 липня він у черговий раз прилетів в Україну в Бориспіль. Там узяв таксі й одразу ж поїхав у Вікно, до Наталі. Але коли пізно ввечері він був біля її будинку, побачив поліцейський автомобіль і вирішив того дня не з’являтися, а поїхав ночувати в готель у Коломию. Він списався з Наталею, і наступного дня вони домовилися про зустріч. Ірмак був біля її будинку о 10 вечора.

За свідченнями Ірмака, спочатку він і Наталя спокійно розмовляли у дворі її будинку. Він хотів з’ясувати, чому вона зробила аборт — адже в них були нормальні стосунки. Розмову продовжили в літній кухні. Ірмак у суді заперечував, що між ними стався конфлікт.

Під час розмови, за словами Ірмака, був присутній поліцейський у цивільному одязі. Мова зайшла про гроші — нібито нелегала відпустять, якщо він дасть якусь суму грошей. Він також сказав, що спокійно, без конфлікту, вони з Наталею перейшли в будинок. Після того, як розмова була закінчена, він не став іти, оскільки поліцейські сказали йому там залишатися.

Ірмак також заперечував, що в нього був ніж. Він припустив, що Наталя, оскільки живе сама, могла тримати ніж у спальні — так він там опинився.

Чоловік також заперечував, що застосовував до Наталі насильство: не бив її і не хапав за шию, як йому інкримінує слідство. А вже тим більше він, за його словами, не брав жінку в заручниці, а просто перебував поруч. Хоча він підтвердив, що вимагав її телефон. Жінка могла спокійно піти, але не йшла, «тому що заснула», — пояснив Ірмак.

Він наполягав, що не погрожував убити дітей Наталі, а вона, навпаки, вбила його дитину тим, що зробила аборт — саме це питання він хотів обговорити з Наталею.

Єдине, про що він шкодує, що в’їхав в Україну нелегально, але на це його підштовхнула Наталя, яка вимагала, щоб він приїхав.

 

«Я все ще боюся»

Малюнок: В’ячеслав Юрченко, Ґрати

Судовий розгляд тривав рік.

Судово-психіатрична експертиза, призначена Омеру, показала, що чоловік «проявляє емоційно-нестійкий розлад особистості, імпульсивний тип, однак він може усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними».

Початкову кваліфікацію злочину «захоплення заручника» суд усе ж розцінив як помилкову й задовольнив клопотання адвоката підсудного Романа Микитюка про зміну кваліфікації на більш м’яку: незаконне позбавлення волі або викрадення людини (частина 2 статті 146 Кримінального кодексу України). Санкція статті передбачає обмеження або позбавлення волі до п’яти років.

Суд виніс вирок — 4 роки тюремного ув’язнення. Омер також буде зобов’язаний відшкодувати Романиці матеріальні збитки — 15,5 тисяч гривень, а також заплатити їй за моральні страждання — 30 тисяч гривень. 5 тисяч засуджений повинен виплатити за допомогу адвоката.

«Зробив усе, що було можливо», — сказав «Ґратам» адвокат Микитюк. Ще невідомо, чи буде його підзахисний оскаржувати вирок в Апеляційному суді. Він також не знає, чи видадуть Ірмака в Туреччину, щоб він там відбував покарання, але каже, якщо таке рішення ухвалять, то процес може затягнутися на кілька років.

Наталя та її захисник Андрій Малєтін вважають вирок несправедливим і готуються до апеляції: суд першої інстанції відхилив всі вимоги захисту.

Малєтін вимагав у суді кваліфікувати подію як теракт. На теракті він наполягав, щоб Романиця могла отримати соціальну реабілітацію й повернутися до нормального життя.

Жінка також домагалася в суді, щоб їй самій призначили судово-психіатричну експертизу — Романиця хотіла, щоб «кваліфікація вчиненого ним злочину відповідала формулюванню кримінального закону». У своєму зверненні до суду Наталя зазначила, що після події в неї був психічний розлад. Проте суд відмовив їй.

«Моєму першому адвокату він (Омер — Ґ) заплатив, щоб він не на мою користь, а на користь Диявола працював», — вважає Романиця, тому що той відмовляв, за її словами, від проведення експертизи, побоюючись, що суд може визнати її неосудною.

Тоді Романиця заявила про відвід судді і групи прокурорів. Наталя вважає, що вони поставилися до неї упереджено: «вирішили за всяку ціну допомагати обвинуваченому, щоб він не поніс реального покарання». Жінка впевнена, що і суддя Галина Ничик була на боці Омера. Прокурори і суддя заперечували звинувачення в їхню сторону, а сторона захисту заявила, що потерпіла хотіла затягнути суд.

Наталя також просила суд збільшити позовні вимоги. У листопаді минулого року вона подала до суду заяву про зміну суми компенсації — на суму в розмірі близько 50 тисяч євро. Однак суд постановив відхилити клопотання — «позовна заява про збільшення позовних вимог на стадії судового розгляду не може бути прийнята судом».

Після вироку Ірмак пробуде у в’язниці два з половиною роки — від терміну відняли час, проведений обвинуваченим під арештом.

Наталя каже, що продовжує жити в страху — і з в’язниці Ірмак знаходить спосіб їй телефонувати й погрожувати через своїх співкамерників.

«Найбільше я боюся ночі. І коли хтось приходить. Наприклад, електрик прийде перевірити лічильник, і він несподівано заходить, і я одразу в крик. Я просто не знаю, як вам це все передати».

Жінка не вірить, що правоохоронці зможуть захистити її, коли Ірмак вийде на свободу.

«Якщо я не візьму себе в руки, мені ніхто не допоможе… Я була зовсім інша», — намагається заспокоїти себе Наталя.