«Довжиною в життя». Боротьба з наркоторгівлею, погоні зі стріляниною і тортури у криворізькій поліції

Куля в легені. Ілюстрація Давида Чичкана, Ґрати
Куля в легені. Ілюстрація Давида Чичкана, Ґрати

23 вересня у Кривому Розі розпочався судовий процес над колишнім дільничним Олександром Давиденком. Держбюро розслідувань звинувачує його в тому, що два роки тому він підстрелив підлітка, у якого знайшов марихуану. Батьки юнака вважають, що протягом двох років місцеві поліцейські покривали обвинуваченого, саботували розслідування і не збирали доказів проти колеги. Розбираючись у цій історії, «Ґрати» вирушили на батьківщину президента — до «міста довжиною в життя», де така ж тривала боротьба з наркозлочинністю дає правоохоронцям небезпечний карт-бланш.

 

Куля в легені

Дрібнокаліберну кулю 19-річний Ігор Мантуленко носить у правій легені вже майже два роки. Діставати її хірурги не ризикують — занадто глибоко застрягла.

«Ін-кап-су-лю-валась. Тобто, ніби як обросла моєю плоттю», — переказує діагноз високий, міцний юнак.

Начебто не заважає, але лікарі заборонили йому займатися спортом і взагалі радять не перенапружуватися.

Перші три дні Ігор терпів. Через два роки він визнає, що це було нерозумно, але від страху тоді не розумів. Повернувшись ввечері додому, збрехав матері, що напоровся на цвях, граючи на будівництві. Марина обробила невелику ранку йодом, посварила сина за закривавлену футболку і наступного дня поїхала з чоловіком на море.

Батьки Ігоря вже давно жили окремо, кожен у новому шлюбі. У неділю він вирішив перебратися до батька, там знову збрехав про будівництво і цвях. Коли піднялася температура — збивав її «німесилом».

«Син кашляв, хрипів, і я засумнівався, що він говорить правду. А коли притиснув — той мені і розповів про стрілянину. Я був шокований», — згадує робітник-металург Владислав Мантуленко.

Лише на четвертий день у заводській поліклініці юнакові зробили рентгенівський знімок і терміново направили до лікарні — права легеня стислася й була заповнена рідиною.

Після операції до палати прийшли поліцейські з Саксаганського райвідділу. Їх викликали самі лікарі, дізнавшись, що поранення вогнепальне. Інспекторам ювенальної превенції Ігор розповів: його підстрелив їхній колега на прізвище Давиденко. Як з’ясується пізніше — дільничний того ж Саксаганського райвідділу поліції.

Майже через два роки в розмові з «Ґратами» Ігор повторює те, що розповів у своїх перших свідченнях із лікарні: 25 серпня 2018 року, близько п’ятої години дня він разом із другом Назаром ішов вулицею Спаською додому — з матір’ю вони жили неподалік у мікрорайоні Ювілейний. Юнаків зупинив чоловік у цивільному одязі, представився поліцейським. Махнувши посвідченням, він обшукав їхні кишені й рюкзаки, але нічого забороненого не знайшов.

«Ми запитали: чи можемо вже йти, але тут підійшов ще один. Його посвідчення я вже розглянув і запам’ятав прізвище: Давиденко. Він задався питанням: чи не могли ми нічого скинути? Відійшов метрів на п’ять і підібрав на землі два пакети з травою. Запитує: це ваше? А на підара відповідаєш?».

Ігор і зараз стверджує, що марихуана була не їхня. Але Давиденко вимагав у всьому зізнатися, погрожував «поставити на облік», а потім і зовсім зламати ребра і відправити в «тисячку» — міську лікарню. 17-річні підлітки перелякалися й вирішили, що краще втекти. Обравши момент, вони рвонули в найближчу арку. Поліцейський погнався слідом.

Двір, оточений панельними багатоповерхівками №1-7, літнім вечором повний людей: доріжками гуляють собачники й батьки з візочками, за саморобним столиком сидить пара п’яниць, компаніями гуляють підлітки, футбольним полем під крики тренера носиться дитяча команда. Можливо, два роки тому тут було не так людно — Ігор каже, що мчав не оглядаючись і не може згадати, чи був хтось свідком цієї погоні.

Пробігши близько чверті кілометра, юнаки вперлися в сітчастий шкільний паркан. Назар перескочив його з ходу і побіг далі, а Ігор упав.

«Я збирався вставати, але тут підбіг Давиденко. Він подивився на мене, мовчки вистрілив два рази, прибрав пістолет у сумку і пішов уздовж паркану».

Не одразу відчувши, що в нього влучили, він спробував наздогнати друга, але через рот пішла кров. Тоді приліг на якусь плиту на шкільному подвір’ї і почав втрачати свідомість. Діти, що проходили повз, покликали сторожа, той виніс води.

Ігор відмовився від пропозиції викликати швидку і не ризикнув розповісти сторожу, що в нього стріляв поліцейський. Передзвонив Назар — почувши постріл, він сховався в гаражах неподалік. Коли нарешті вдалося зупинити кров з рани, обидва пішли до ще одного приятеля — у нього Ігор позичив чисту футболку, в якій повернувся додому.

«Нерозумно, звісно, було не викликати швидку, це я зараз розумію. Але ми були реально налякані, чекали, що ці поліцейські в будь-який момент повернуться за нами, ховалися, параноя. Та й кому ти скажеш, що в тебе поліція стріляла? Подумають — бандит. Назар навіть кулю збирався сам витягувати».

Попри погрози поліцейського, в «тисячку» Ігор так і не потрапив — близько двох тижнів він провів у 8-й дитячій міській лікарні. Вийшовши, поспішив виїхати в Дніпро, в інститут, куди після школи вступив на навчання на інженера газопостачання. До батьків до Кривого Рогу він тепер приїжджає нечасто, а приїхавши, намагається зайвий раз не виходити з дому — на рідних вулицях він знову переживає напади параної.

 

Дільничний без косяків

Дільничний без косяків. Ілюстрація Давида Чичкана, Ґрати

Олександр Давиденко продовжував служити в поліції до 10 червня 2020 року. Через два дні після звільнення Держбюро розслідувань вручило йому офіційну підозру в нанесенні тяжких тілесних ушкоджень (частина 1 статті 121 Кримінального кодексу) і перевищенні поліцейських повноважень із тяжкими наслідками (частина 3 статті 365 КК). 16 червня Жовтневий районний суд Полтави відправив підозрюваного під арешт на два місяці.

Колишній поліцейський не визнає провини.

«З моменту нібито інкримінованого мені злочину минуло 22 місяці. Весь цей час я залишався співробітником поліції, працював і нікуди не тікав», — намагався переконати він колегію Полтавського апеляційного суду 22 липня, включаючись по відеозв’язку із СІЗО. Його адвокат Євген Морозов просив суддів випустити підозрюваного під заставу або домашній арешт, але безрезультатно.

Морозов відмовився коментувати справу свого клієнта і навіть спробував закрити засідання для преси, заявивши, що публікації в ЗМІ «шкодять репутації колишнього поліцейського». Версію підозрюваного переказує «Ґратам» його молодший брат Валерій, теж оперуповноважений міськвідділу поліції.

По-перше, каже він, зустріч підлітків із поліцейськими на вулиці Спаській була не випадковою. Правоохоронці «в’язали» там наркоторговця, що під’їхав на автомобілі з товаром, а Ігор і Назар були його покупцями.

«Їх просто оглядали. Старший знайшов пакетик трави, який вони скинули, а потім пацани розбіглися в різні боки. І все. За ними ніхто не гнався, — розповідає Валерій Давиденко. — Навіщо бігти, якщо кишені в пацанів вже перевірили, наркоту вони скинули. Ну наздогнав би, але пред’явити нічого. А реальні наркоторговці, затримані на місці злочину, тут — на місці».

ДБР не знайшла вдома в поліцейського зброї, з якої могла б бути випущена куля, схожа на ту, що застрягла в легені в Ігоря. Швидше за все, це був пістолет під патрон Флобера — нелетальна травматична зброя, що вільно продається в Україні і не потребує реєстрації. Давиденко-молодший переконує: у його брата ніколи не було іншої зброї, крім табельного пістолета та зареєстрованої мисливської рушниці.

Та й узагалі, люди, які хоч трохи знають Олександра, ніколи не повірять, що той стріляв у людину, переконує Валерій: «Максимум, що він міг — лящів цим пацанам надавати».

Такої ж ж думки криворізький підприємець і громадський діяч Олексій Таймурзін, знайомий із братами з 2013 року. У своєму телеграм-каналі він регулярно сварить місцевих поліцейських за зловживання і корупцію, але, говорячи про Давиденків, розсипається в компліментах: «Вони несуть добро і службу людям. І просто не готові морально заподіяти шкоду. А старший так і мухи не образить».

Олександр Давиденко прослужив у МВС майже все доросле життя: до 2011 року працював у ДАІ, потім кілька років — слідчим. У 2016 році, після переходу в нову поліцію, зайняв посаду старшого дільничного в Саксаганському райвідділі. За всі роки він отримував на службі тільки позитивні характеристики й подяки, — розповідає в суді адвокат Морозов.

Дільничний Андрій Большак із сусіднього міста Жовті Води в бесіді з «Ґратами» говорить, що теж був ошелешений, дізнавшись про арешт Олександра Давиденка. Пропрацювавши з ним чотири місяці, він «не помічав за колегою ніяких косяків» і не знав про звинувачення в стрільбі по підлітках до червня 2020 року.

У Жовті Води Давиденко-старший перевівся в листопаді 2019 року через скаргу Марини Мантуленко, матері Ігоря, визнає Валерій. За першої ж можливості він перетягнув брата до себе в карний розшук міськвідділу. За його словами, звільнитися Олександра змусив начальник криворізької поліції Сергій Лукашов, який нібито захищав репутацію відділу.

Лукашов переїхав із Луганської області, служить у Кривому Розі рік. У телефонній розмові з «Ґратами» він відмовився коментувати «слизький випадок» Давиденка й запевнив, що дізнався про справу тільки після офіційного оголошення підозр ДБР.

20 липня Полтавське теруправління ДБР повідомило, що завершило розслідування і передає справу до суду. Валерій Давиденко впевнений, що проти його брата немає ніяких доказів, крім слів Ігоря і Назара. У той же час, версію Олександра в кримінальній справі підтверджують свідчення ще щонайменше одного поліцейського, який того дня брав участь в операції на Спаській.

 

Слідство, що поспішає, і слідство, що не поспішає

Стрілянина. Ілюстрація Давида Чичкана, Ґрати

Вікторія Савченко, адвокатка Ігоря Мантуленка, яку батьки найняли йому в лютому 2020 року, визнає, що фактично суддям доведеться обирати кому повірити: її підзахисному або 45-річному капітану поліції. На найближчих слуханнях у справі адвокатка збиралася подавати клопотання про перевірку свідчень Ігоря на поліграфі.

Савченко вважає, що Дмитро Пугачов — один із двох криворізьких слідчих Полтавського теруправління ДБР — занадто поспішав закрити справу. Він так і не знайшов пістолет, із якого стріляли в підлітка, пошуки гільзи і другої кулі на шкільному дворі навесні 2020 року теж не дали результатів.

Але в пресслужбі ДБР кажуть: слідчому вдалося зібрати всі необхідні докази, причому всього за два місяці. А до цього розслідування проти свого співробітника фактично саботували в Саксаганському райвідділі поліції.

Владислав Мантуленко згадує, що поліцейські першими вийшли з ним на контакт, через кілька днів після того, як його син дав свідчення в лікарні. Інспектор у справах неповнолітніх Саксаганського райвідділу Іван Стрижак призначив йому зустріч на парковці біля одного з міських супермаркетів. Насторожившись, що бесіда проходить не в райвідділі, чоловік записав розмову на диктофон і через два роки надав запис «Ґратам».

На ньому двоє чоловіків запевняють, що щиро хочуть розібратися в тому, що ж сталося на вулиці Спаській, але попереджають: і про свого сина Владислав може дізнатися «багато нового». На запитання батька про те, чи намагалися вони знайти свідків погоні, стрілянини або хоча б опитати шкільного сторожа, правоохоронці відповідають, що ні.

Владислав Мантуленко стверджує, що Стрижак запрошував їх із сином у райвідділ — нібито для впізнання поліцейського, що стріляв. У призначений час він з’явився один — Ігоря не відпускала мати, і не радили хвилюватися лікарі. З собою батько підлітка взяв фотографію Олександра Давиденка, знайдену в соцмережах. Його завели в райвідділ, не реєструючи в журналі відвідувачів, провели до кабінету, де сидів хлопець, якого представили як Давиденка.

«Я говорю їм: хлопці, це не Давиденко, ось Давиденко. Вони були дуже здивовані, що у мене є фото, і розмова якось далі не пішла. Та й узагалі, спілкування з тих пір заглохло», — згадує Владислав.

Сам Стрижак запевнив «Ґрати», що не розслідував заяву Ігоря Мантуленка восени 2018 року — цим займалися інші інспектори ювенальної превенції.

«Я не знаю, чому вони одразу не знайшли і не опитали свідків. Через рік це було складно: люди або не пам’ятають нічого, або говорити не хочуть», — розповідає поліцейський телефоном.

Шкільного сторожа він допитав тільки в серпні 2019-го, той розповів, що ввечері 25 серпня дійсно виносив воду підлітку, але не бачив на ньому крові.

Восени 2018-го поліцейські Саксаганського райвідділу так і не відкрили кримінальну справу за заявою Ігоря Мантуленка. Його батьки з’ясували це тільки наступного року, коли після скарг до прокуратури все-таки домоглися прийому в поліції.

«Виявилося, що заяву ми зареєстрували неправильно, ніхто в райвідділі про неї не знає, а для справи потрібна СМЕ (судово-медична експертиза — Ґ). Тільки коли Ігор отримав висновок — тяжкі тілесні з загрозою для життя — справу внесли до реєстру», — розповідає Марина Мантуленко.

Розслідування поранення формально розпочалося 1 серпня 2019 року. Його доручили слідчій Саксаганського райвідділу поліції Євгенії Стояновій. Олександр Давиденко на той час ще продовжував працювати старшим дільничним у тому ж райвідділі.

Марина Мантуленко підтверджує, що добивалася його переведення. Після початку розслідування вона почала регулярно зустрічати Давиденка біля свого будинку. За її словами, поліцейський «посміхався і виглядав упевненим у своїй безкарності». Заговорити з Ігорем або його батьками він жодного разу не намагався.

Євгенія Стоянова не знайшла часу відповісти на питання «Ґрат» про те, чи впливав на розслідування той факт, що потенційний підозрюваний працював із нею в одному відділку. Так чи інакше, за сім місяців їй вдалося з’ясувати не так уже й багато. Через рік після інциденту шкільний сторож не зміг згадати плям крові на футболці Ігоря, записи з камер спостереження за маршрутом погоні давно стерли, а колеги-поліцейські стверджували, що дільничний за підлітками не біг.

Але в лютому 2020 року під час офіційної процедури впізнання обидва вказали саме на Олександра Давиденка.

«Я бачив його всього один раз, але тоді впізнав ще в коридорі: високий, темний, злегка сивуватий, із пузом», — згадує Ігор.

Його друг Назар за два місяці так і не знайшов часу для зустрічі з журналістом «Ґрат», але, за словами адвокатки Вікторії Савченко, збирається свідчити проти колишнього дільничного в суді.

 

Згубне місце

Згубне місце. Ілюстрація Давида Чичкана, Ґрати

Якщо поліцейські Саксаганського райвідділу були впевнені в невинуватості колеги, то чому не шукали когось іншого, хто підстрелив Ігоря, — обурюється його батько Владислав Мантуленко. Батьки підлітка і адвокат вважають, що правоохоронці свідомо приховували злочин, захищаючи Давиденка.

У першому ж пресрелізі про цю справу ДБР обіцяло додатково перевірити, чи немає в діях керівництва криворізької поліції «ознак приховування тяжкого злочину колеги» — тобто ще одного злочину, передбаченого статтею 396 Кримінального кодексу. Але, через півтора місяці, спікер Полтавського теруправління Олександр Білка запевнив «Ґрати», що ДБР не збирається нікому пред’являти офіційні підозри за цією статтею. Фразу «поліцейські приховували відомості» в своєму пресрелізі він попросив вважати просто фігурою мови.

Так чи інакше «Ґратам» не вдалося знайти будь-яких публічних згадок про поліцейське розслідування. Сергій Лукашев запевнив, що його попередники не призначали стосовно Давиденка навіть внутрішніх перевірок. Затримання наркоторговців 25 серпня 2018 року на вулиці Спаській не фігурує в судових рішеннях. Про нього не повідомляла поліцейська пресслужба, хоч трьома тижнями раніше і звітувала про схожий випадок у тому ж місці. Про серйозні звинувачення, висунуті проти працівника райвідділу, ані слова і в звіті його начальника Сергія Гридіна перед громадою Саксаганського району.

Зараз Гридін на пенсії. Він не зміг зустрітися з «Ґратами» в Кривому Розі, а відповідати на питання телефоном відмовився. Наприкінці березня 2019 року він пішов із Саксаганського райвідділу після публічних звинувачень у приховуванні злочину.

Тоді муніципальний депутат Микола Колесник опублікував відео, на якому 16 березня двоє відвідувачів нічного клубу б’ють поліцейських, які приїхали на виклик. Колесник стверджував, що Гридін і Роман Ткаченко, який на той момент очолював міськвідділ, не стали розслідувати цей напад і шукати винних, а поставилися до інциденту як до дрібного хуліганства.

Тоді ДБР усе-таки відкрило кримінальне провадження про приховування злочину. Про його результати бюро не звітувало, згадок про розслідування немає і в рішеннях слідчого суду. Тим не менш, через п’ять днів після повідомлення про відкриття провадження керівництво Нацполіції перевело Ткаченка в Харківську область, а Гридіна — в Жовті Води, куди, сім місяців по тому, перевівся й Давиденко.

Після Гридіна поліцією в Саксаганському районі командує підполковник Володимир Сизранцев. Через кілька місяців його підлеглі вчинили ще один жорстокий злочин, стверджує ДБР.

Із повідомлення пресслужби відомства і матеріалів Жовтневого райсуду Полтави слідує: 17 липня 2019 року двоє оперуповноважених кримінальної поліції Іван Білоус та Євген Доюн у службовому кабінеті на четвертому поверсі райвідділу побили 33-річного Сергія Гладиря, якого вважали причетним до крадіжки дитячого велосипеда. Лише коли чоловік втратив свідомість, йому викликали швидку. У лікарні Гладирю видалили відбиті селезінку і ліву нирку.

Дмитру Пугачаєву знадобилося майже пів року, щоб підготувати Білоусу й Доюну підозру в нанесенні тяжких тілесних ушкоджень (частина 1 статті 121 Кримінального кодексу) і перевищенні поліцейських повноважень із тяжкими наслідками (частина 3 статті 365 КК). Незабаром суд відправив їх під арешт, але обидва вийшли під застави в 168 тисяч гривень. На відміну від Олександра Давиденка, оперуповноважені не стали звільнятися за власним бажанням. Лише через суд поліцейських вдалося усунути від роботи, але тільки на два місяці.

Білоус і Доюн продовжують служити в райвідділі, чекаючи початку розгляду справи по суті. Обидва поліцейські, за словами їхнього адвоката Сергія Гриши, не визнають провину. Однак представник потерпілого Расим Шукюров запевнив «Ґрати», що ДБР зібрало достатньо доказів проти поліцейських і «все було видно на камерах». Володимир Сизранцев відмовився говорити з «Ґратами» про злочини, ймовірно скоєні в його райвідділі.

 

Криворізька чортівня

Всього Полтавське теруправління ДБР розслідує понад 50 справ про зловживання криворізьких поліцейських. У 17 з них оголошені підозри, звинувачення проти десяти — вже в суді.

Але Валерій Давиденко вважає, що Бюро влаштувало показові репресії проти поліції після резонансного зґвалтування в Кагарлицькому відділку. Він і Олексій Таймурзін впевнені, що Олександру хтось «влаштував западло» — підмовив підлітків обмовити його. Таким чином, чесному дільничному нібито мстять за роки безкомпромісної боротьби з вуличною наркоторгівлею.

«Не факт, що цього пиздюка не підстрелили його ж бариги десь у гаражі. Чому він звернувся в поліцію тільки на п’ятий день?» — міркує Таймурзін.

Криворізькі поліцейські вже який рік називають наркоторгівлю головною проблемою міста, а боротьбу з нею — своїм пріоритетом. Про результати цієї боротьби можна судити за рішеннями місцевих судів: із січня 2019 року вони винесли 48 вироків у справах про збут наркотиків, усі без винятку — дрібними роздрібними торговцями, які продають із рук ацетиленовий опій-«ширку», марихуану або метамфетамін і взятими на гарячому після контрольної закупки.

Але в Кривому Розі ні для кого не секрет, що наркоторгівля — справа рук організованих злочинних груп, розповідає колишній журналіст «Першого Криворізького каналу», а зараз незалежний блогер Кирило Кризаліс. Місцевий анонімний телеграм-канал із промовистою назвою «Чорти Кривого Рогу», присвячений роботі правоохоронців, цієї весни опублікував анонімну скаргу на начальника криворізької поліції Сергія Лукашова. У ній згадувалося вісім угруповань, які контролюють міський ринок наркотиків, перераховувалися їхні ключові учасники. Всі ці групи борються за переділ районів, влаштовують на вулицях підпали і перестрілки, розповідає Валерій Давиденко.

Чому вони досі на волі? У судовому рішенні у кримінальній справі, яку веде управління стратегічних розслідувань обласної поліції є підказка. Йдеться про злочинне угруповання, що виробляє і продає метамфетамін у Саксаганському, металургійному і Центрально-Міському районах Кривого Рогу.

«У своїй протиправній діяльності [члени групи] почуваються вільно й безкарно, оскільки мають корупційні зв’язки в правоохоронних органах Кривого Рогу, і численні скарги, що надходять від населення міста, не дають результату, а винні особи не притягнуті до кримінальної відповідальності», — йдеться в документі.

У ніч на 14 травня поліцейські з обласного управління, не ставлячи до відома криворізьких колег, провели в місті 12 обшуків і затримали шістьох членів групи. У розкладі Дніпровського апеляційного суду зазначено ім’я одного з підозрюваних — Дмитра Холобка. Щонайменше до 2014 року він працював у Саксаганському райвідділі поліції слідчим. Із повідомлення обласної прокуратури випливає, що саме його слідство вважає лідером угруповання.

Олексій Таймурзін розповідає, що Олександр Давиденко неодноразово затримував торговців із цього угруповання. А Давиденко-молодший нагадує, що у брата з Холобком «був конфлікт по наркодвіжу» ще під час спільної роботи в райвідділі.

«У сім’ї не без виродка, хтось же це все покриває. Досить поглянути на машини і задатися питанням: чому одні поліцейські їздять на іномарках, а я — на «Ланосі»? Мій брат — на «жигулях» сьомої моделі», — міркує він.

«Чорти з Кривого Рогу» регулярно звинувачують високопоставлених поліцейських міста у співпраці з наркомафією. Найбільше дістається Сергію Лукашову. Але Кирило Кризаліс не рекомендує повністю вірити цим публікаціям. Він вважає, що анонімний канал адмініструють люди, близькі до звільненого Романа Ткаченка, а його реальна мета — очорнити нинішнього керівника міської поліції, що «намагається навести порядок».

У листопаді 2019 року депутат Антон Поляков, якого виключили з фракції «Слуга Народу», опублікував аудіозапис, зроблений у криворізькому ресторані за два дні до офіційного призначення Лукашова. На ньому депутати-криворіжці дають новому начальнику поліції чи то напуття, чи то накази і обіцяють підтримку.

«І нехай тобі хтось пред’явить пред’яву в Києві. В прокуратуру, в ДБР. Нехай вони скажуть, що ти щось незаконне… Роби це по моїй команді. А ми подивимося, а ми підтримаємо», — говорить, зокрема, мажоритарник Юрій Корявченков.

Сам він потім пояснював: депутати просили Лукашова повернути довіру криворіжців до поліції і почати боротьбу з наркоторгівлею та іншим незаконним бізнесом.

 

«…Два різних пацани»

Куля в сідниці. Ілюстрація Давида Чичкана,  Ґрати

Гігантоманія — невід’ємна частина не тільки криворізької індустріальної архітектури, а й самого міського менталітету. Гордість за місцеве «най-най» починає виступати з криворіжців, щойно вони зустрічають першого приїжджого. Із завзятістю вони відстоюють титул найдовшого населеного пункту в Європі, а офіційний девіз і зовсім називає Кривий Ріг «містом довжиною в життя».

Якщо ви тут вперше, то, швидше за все, вам покажуть найбільший у країні меткомбінат, покатають найширшим автомобільним проспектом і змусять заглянути в найглибший залізорудний кар’єр.

Криворіжець Володимир Зеленський став не тільки наймолодшим президентом України, але й отримав на виборах більше голосів, ніж будь-хто до нього. З того часу до списку обов’язкових визначних місць включили будинок-мурашник, де виріс майбутній голова держави — його називають найбільшим житловим будинком міста.

Навіть про статус міста з найвищим рівнем наркоманії криворіжці говорять не без гордості.

«Кривий Ріг — опіумна столиця Європи», — стверджує Олексій Таймурзін. Захищаючи Олександра Давиденка, він обіцяє «медійно їбати» тих, хто намагається посадити «простого, чесного мента».

21 липня, в день, коли суд розглядає апеляцію на арешт поліцейського, Таймурзін скликає під міськрадою мітинг «проти легалізації наркотиків», яку, за його інформацією, готує влада в Києві. Про справу Давиденка на ньому не згадують, спочатку взагалі складно зрозуміти, до чого приурочена акція, на яку вранці збирається близько сотні людей: молодь із місцевих спортклубів, представники місцевого осередку «Нацкорпусу». Місцеві журналісти фотографують їх із намальованими від руки плакатами «Трава — це наркотик», «Ні легалізації марихуани».

Жодних ініціатив щодо легалізації, декриміналізації або хоча б медичного дослідження марихуани в парламенті дев’ятого скликання не реєстрували. Але, виступаючи на мітингу, Влада Каплін, громадська діячка з Полтави, дружина депутата попереднього скликання Сергія Капліна, згадує законопроєкт №2784, поданий на початку року групою депутатів із фракції «Слуга Народу». У ньому пропонували повернути примусове лікування наркозалежних за рішенням суду, запровадити кримінальну відповідальність за пропаганду наркотиків в інтернеті (до п’яти років позбавлення волі) і адміністративну — за ухилення від обстеження на сліди наркотиків в організмі. У червні автори відкликали законопроєкт, але Влада Каплін закликає повернути його на розгляд і негайно ухвалити.

Батьки Ігоря не знають, чи курив їхній син марихуану, але обурюються тим, що поліцейські намагалися виставити це як факт, який свідчить на користь їхнього колеги.

«Я, наприклад, пробувала траву в молодості. І що з того? Це привід стріляти в неповнолітнього?» — обурюється Марина Мантуленко.

Валерій Давиденко в бесіді з «Ґратами» безапеляційно називає Ігоря й Назара «наркоманами». Так само про себе говорить і Деня, 34-річний Денис Степанов — зірка криворізького андерграунду, вокаліст панк-групи «Два Два Дев’ять», названої на честь статті Кримінального кодексу УРСР про зберігання наркотиків. У репертуарі групи пісні про непарадну сторону Кривого Рогу: самотні шахти, закладки, ломку і сезонний збір горіхів, а за спиною в Дені — з десяток років залежності від опіатів.

«Взагалі, якщо чесно, мені його шкода», — говорить про музиканта Ігор Мантуленко, перерахувавши перед цим улюблені пісні «Два Два Дев’ять».

Фільм, який про Степанова 2016 року зняв його земляк Микола Пастико, починається з розповіді Дені про те, як напередодні зйомок, він із «ширкою» в кишені нарвався на поліцейських. Викинувши наркотики, музикант намагався втекти, але правоохоронці наздогнали його і підстрелили з травматичного пістолета в сідницю. Денис не хоче звертатися з раною в лікарню, щоб не привертати увагу поліції, тому просить друга Мішу витягти її. Купивши попередньо ще «знеболювального» і вколовшись, хлопці розпочинають операцію в домашніх умовах.

Протягом останніх трьох років Денис на замісній терапії — приймає метадон під контролем лікарів і неохоче розповідає про криворізьку наркоторгівлю. Він не називає ім’я поліцейського, який підстрелив його 2016 року, говорить, що той, в принципі, «нормальний мужик» і навіть кілька разів виручав музиканта грошима.

«Чому він у мене стріляв? — не розуміє питання Деня. — Ну я ж тікав, і я наркоман. А він поліцейський і ствол дістав. Дістав значить бий, знаєш правило таке є?».

57880 випадків перевищення швидкості зафіксовано в Києві за першу добу роботи камер автофіксації
57880

випадків перевищення швидкості зафіксовано в Києві за першу добу роботи камер автофіксації

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги «Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

«Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів