«Це нас не залякає. Навпаки, люди згуртуються». Репортаж із Києва, який російські війська обстріляли ракетами після багатьох місяців затишшя

Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, який постраждав під час ракетних обстрілів у Києві, 10 жовтня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, який постраждав під час ракетних обстрілів у Києві, 10 жовтня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Вранці 10 жовтня Росія обстріляла ракетами Київ та ще 14 регіонів України. За даними Київської військової адміністрації по столиці влучило 9 снарядів. Три з них впали в центрі міста поряд із Київським національним університетом, художніми музеями та Будинком вчителя. Частина ракет потрапила до теплоелектроцентралей та інших об’єктів інфраструктури. Шестеро людей загинули, понад 50 отримали поранення.

«Ґрати» побували на місці обстрілів та побачили, як кияни, які призвичаїлись до затишшя, пережили нову атаку — востаннє столицю бомбили у червні.

 

«Вони цілилися в історію Київської Русі»

Вранці 63-річний охоронець Олександр Солодуха сидів на посту в інституті філології Київського університету імені Шевченка, відомого серед киян як «Жовтий корпус». Годину тому пролунав сигнал повітряної тривоги, але сторож не хвилювався. Київ не обстрілювали з червня, і Солодуха був впевнений, що й цього разу пронесе.

Охоронець «Жовтого корпусу» Олександр Солодуха, 10 жовтня 2022 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

На годиннику було 8:20. Студенти та викладачі ще не зібралися на пари, усередині перебували лише прибиральниці. Раптом охоронця ошелешили два потужні вибухи. Він інстинктивно пригнувся і побачив, як на підлогу полетіло розбите скло з вікон.

«Я злякався. Серце забилося, коли земля затремтіла. Чую — ззовні ворушіння. Я до дверей. Там чоловік 15 просяться всередину, у наше бомбосховище, а двері перекосило. Ми натовпом налетіли і відірвали їх. Люди забігли та сховалися у підвалі», — згадує чоловік.

Як з’ясувалося пізніше, за кілька метрів від «Жовтого корпусу» просто на дорогу впала російська ракета. За кілька секунд ще одна впала в парку Шевченка, що розташований навпроти. У момент удару поряд проїжджали кілька машин. Їх охопило полум’я. За даними Київської військової адміністрації, загинуло шестеро людей і понад 20 тоді було поранено. Один із загиблих — начальник відділу Кіберполіції Юрій Заскока. Під час обстрілу він їхав на роботу своїм авто.

Розтрощені автівки після атаки, 10 жовтня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Люди, які проривалися до «Жовтого корпусу», були перехожими та водіями, які в жаху покидали машини на вулиці. Охоронець Солодуха, хоч і злякався, в сховище не побіг. Він залишився у холі і сховався за колонами на випадок, якщо удари повторяться. Час від часу він чув вибухи в інших районах міста. Близько опівдня, майже через шість годин, пролунав відбій тривоги, і всі покинули університетське сховище.

«Вони [росіяни — Ґ ] в агонії. Мені здається, вони це роблять, щоб нас залякати, — міркує охоронець. — Хочуть, щоби українці пішли на поступки. Але ж цього не буде. Я в це не вірю. Скільки людей загинуло, стільки дітей».

Зараз Солодуха знову на посту біля входу до інституту. У нього під ногами уламки ракети — їх принесли двірники із внутрішнього подвір’я. На підлозі — гори скла. Ударна хвиля вибила майже всі вікна «Жовтого корпусу», деякі з рамами.

Вирва від російської ракети, 10 жовтня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

На вулиці на місці вибуху велика воронка. Комунальники розчищають дороги від уламків та пилу. За кілька метрів — пам’ятник першому голові Української народної республіки Михайлу Грушевському. Ще півроку тому його обклали мішками та сховали за дерев’яними дошками, що й врятувало монумент від пошкоджень.

Поряд із головним корпусом проректор КНУ Олег Федевич спілкується із трьома поліцейськими. Правоохоронці після ранкового обстрілу порушили кримінальну справу про порушення звичаїв війни стаття 438 Кримінального кодексу та опитують постраждалих. До них підходить завгосп хімічного факультету.

Проректор Київського національного університету Олег Федевич, 10 жовтня 2022 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

«Зараз з вами попрацює слідчо-оперативна група. Хочу, щоб ви показали всі приміщення, які були пошкоджені», — дає проректор вказівки підлеглому, і той веде поліцейських до будівлі.

Федевич каже “Ґратам”, що в цілому пошкодження отримали чотири корпуси університету, але, на щастя, ніхто зі співробітників та студентів не постраждав.

«До кінця не вірилося, що може статися таке варварство, — журиться Федевич. — Це ж наука! Ми ж тут нічого такого не робимо, окрім навчання. Бібліотека постраждала. А там є цінні книжки, невідомо з якого періоду. Це національне надбання! Вони цілилися в історію Київської Русі! Книги не постраждали, але вікна там повилітали».

 

«Сховали від русні російське мистецтво»

Загалом, за даними Київської військової адміністрації, Росія випустила 9 ракет по Києву. Один снаряд влучив у пішохідний міст на Володимирській гірці поряд із пам’ятником Володимиру Великому — найстарішому монументу столиці. Частина ракет впали на теплоелектроцентралі та інфраструктуру в Деснянському та Солом’янському районах.

«Ворог хоче нас налякати, у нього нічого не вийде. Зберігаємо спокій та діємо виважено», — звернувся до містян мер Віталій Кличко.

За даними його адміністрації, через обстріл пошкоджено 45 житлових будинків, три школи та дитсадок. Держслужба з надзвичайних ситуацій повідомила, що поранено понад 50 людей.

Наслідки ракетної атаки у Києві, 10 жовтня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Президент Росії Володимир Путін, коментуючи масований ракетний обстріл Києва та інших регіонів, заявив, що це відповідь на нещодавній підрив «Кримського мосту». 8 жовтня там стався вибух, внаслідок якого у воду впало кілька прольотів автодороги та було пошкоджено залізничне полотно.

«Залишати без відповіді подібні злочини вже просто неможливо. Сьогодні вранці на пропозицію Міноборони та за планами Генштабу Росії завдано масованого удару високоточною зброєю великої дальності повітряного, морського та наземного базування по об’єктах енергетики, військового управління та зв’язку України», — заявив Путін.

Одна з «високоточних» ракет впала за кілька метрів від дитячого майданчика у парку Шевченка. У будинках навпроти вилетіли всі вікна. В одній із будівель розташована Київська картинна галерея, яка до 2017 року мала назву Музей російського мистецтва. До 24 лютого тут експонувалася найбільша у країні колекція картин російських художників.

«Основна колекція запакована та захована», — розповідає «Ґратам» заступниця директора музею Катерина Ладижинська, стоячи біля входу до музею.

Співробітниці Київської картинної галереї Катерина Ладижинська та Галина Алавердова, 10 жовтня 2022 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

«Сховали від русні російське мистецтво», — додає її колега, заввідділом науково-дослідної роботи Галина Алавердова.

Незважаючи на обстріл музейниці приїхали на роботу та спостерігають за тим, як прибиральники виймають із віконних рам залишки скла. За їхніми словами, музейні експонати не постраждали. Але жінки не знають, скільки часу вимагатиме ремонт і коли установа відновить роботу.

«Не можу уявити, як можна бомбардувати музеї, так само як і дитячі майданчики. Я колись займалася поверненням цінностей, які [німці] вивозили 1941-1945 з музею. Навіть вони такого не робили. Так, вони вивезли цінності, але всі залишили цілим», — каже Ладижинська.

Нашу розмова перериває сирена — знову повітряна тривога. Вулиці швидко порожніють — перехожі прямують до найближчої станції метро. Дорогою в укриття зустрічаю п’ятого президента України Петра Порошенка. Він пояснює «Ґратам», що прийшов сюди дати інтерв’ю іноземним журналістам.

П’ятий президент України Петро Порошенко на місці обстрілів, 10 жовтня 2022 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

— [Прийшов] не просто подивитися. Це університет, який я закінчив, — показує Порошенко у бік КНУ. — Київська влада організовує тут роботи і ми намагаємося їм допомогти. Сьогодні це позиція, яка має об’єднати всіх українців.

— А в укриття чомусь не спускаєтеся? — питаю у політика.

— А вам не треба в укриття? — парирує він.

— А ми йдемо, — відповідаю я.

— Ну йдіть у сховище, якщо бажаєте. Тут кожен бере на себе власний ризик.

 

«Ми триматимемося разом»

Співробітники метрополітену пропускають охочих сховатись на станції безкоштовно. Усередині людно. Десятки людей сидять навпочіпки і на карематах уздовж перону. Двоє дівчат та троє хлопців захоплено грають у настільну гру «Uno». Одна з учасниць гри — бухгалтерка Вероніка Лещук — розповідає «Ґратам», що сама з Рівного й винаймає з подругою квартиру неподалік.

Кияни у метро грають у настільну гру під час повітряної тривоги, 10 жовтня 2022 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

«Ми всі друзі. Хлопці до нас у вихідні приїхали в гості. У них сьогодні поїзд, ще не встигли поїхати, і ми так бавимося. Спускаємося в метро, ​​бо були прильоти і краще бути в безпеці», — розповідає Вероніка, перекрикуючи шум поїзда, що під’їжджає.

Компанія спускається в метро вже вдруге. Вперше — тікали, коли поряд сталися вибухи і будинок затрусився.

Після відбою повітряної тривоги вирушаю в інше місце обстрілу неподалік залізничного вокзалу — тут ракети влучили в теплоелектроцентраль і офісний центр — багатоповерхівку зі скляними стінами. У будинках довкола теж вилетіли вікна. Співробітники продуктового мінімаркету очищають від уламків тротуар біля входу.

Наслідки ракетної атаки у Києві, 10 жовтня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Товарознавець Катерина Пузанова розповідає, що коли пролунали вибухи, вона приймала хліб.

«Був хороший сонячний день, нічого не віщувало небезпеки. Я зайшла до кабінету покласти накладну. І стався вибух. У мене в кишені лежало два телефони. Мене підкинуло так, що ці два телефони відлетіли в різні боки», — згадує жінка.

У магазині крім неї були касирки та робітниці зали. Катерина закричала, щоб всі терміново ховалися на кухню — службове приміщення, де немає вікон. Там вони перечекали повітряну тривогу. За словами Пузанової, її колежанки не постраждали, але пережили сильний стрес.

Самій Катерині не звикати до обстрілів — у квітні вона переїхала до столиці з Бахмута — міста на Донеччині, на яке зараз наступають росіяни. Тепер і в Києві Пузанову застав обстріл, але їхати нікуди більше вона не хоче.

«Київ — це наш новий будинок. Кияни — наша сім’я, ми триматимемося разом», — пояснює вона.

У будинку по сусідству двоє мешканців збирають скло над входом у під’їзд. Це теж переселенці — подружня пара Ганна та Богдан Кудрявцеви з Харкова. Коли пролунав перший вибух у парку Шевченка, вони не надали цьому значення і залишилися у квартирі.

Анна та Богдан Кудрявцеви з Харкова, 10 жовтня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

«Ми зрозуміли, що це десь поряд, але не так близько. Ми з Харкова і можемо відрізняти, що прямо поряд відбувається, а що ні. А коли прилетіло по бізнес-центру, то зрозуміли, що це прямо поруч з нами. І тоді я схопила каву та собаку і в туалет — за правилом чотирьох стін», — згадує Ганна.

«А я схопив їжу та цигарку», — сміється Богдан.

У цей район вони переїхали місяць і не очікували, що сюди може впасти ракета. На те, що поряд знаходиться ТЕЦ, вони звернули увагу, коли станцію вже розбомбили. Їхня квартира вціліла — тільки на кухні впала витяжка. Сусідам пощастило менше — у багатьох вилетіли шибки.

«Цей обстріл стався, бо з нами воює країна-терорист. Після «Кримського мосту» їм потрібна була якась відповідь», — розмірковує Богдан.

«Вони нічого не можуть зробити з нашими хлопцями-військовими, і тому вони починають тероризувати мирних жителів і потрапляють прямо по ним, щоб Україна це відчула, — додає Ганна. — Але є одне але. Це нас не злякає, навпаки, люди ще більше згуртуються».

2 місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання
2

місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду «Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

«Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів