«Будемо дядька Андрія відкопувати». Як в Ірпені збирають докази злочинів російської армії

Прокурор в Ірпені, Київська область, 19 квітня 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґрати
Прокурор в Ірпені, Київська область, 19 квітня 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

Із початку квітня у звільнених від російських військ районах Київської області українські правоохоронці збирають докази воєнних злочинів окупантів. За словами генеральної прокурорки Ірини Венедіктової, вони мають допомогти у майбутньому притягти до відповідальності не лише солдатів, а й найвище керівництво Росії.

Докази збирають для слухання справ у національних судах і передачі в офіс міжнародного кримінального прокурора Каріма Хана. На початку березня його офіс розпочав своє розслідування в Україні, а у квітні приєднався до спільної слідчої групи, створеної Україною, Литвою та Польщею за участю Євроюсту. З початку повномасштабного вторгнення Хан двічі приїжджав до України, зокрема до Бучі, на місце масового поховання мирних громадян.

Щоб розповісти, як українські правоохоронці фіксують воєнні злочини, кореспондент «Ґрат» вирушив до Ірпеня з працівниками Офісу генпрокурора.

 

Адреси

О 8:30 ранку понеділка, 18 квітня, на головну площу Ірпеня під’їжджає синій Пежо. Прокурори Офісу генпрокурора Максим Бака та Адріан Лупу паркуються на площі навпроти будівлі міської ради і виходять на перекур. До Ірпеня з Києва вони дісталися за годину — відносно швидко — у Стоянці якраз відкрили тимчасовий міст, тому не довелося робити «гак» і об’їжджати пошкоджену ділянку траси Київ-Житомир по грунтовій дорозі.

Прокурор Офісу генерального прокурора Максим Бака. Ірпінь, Київська область, 18 квітня 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

На прокурорах — однакові чорні штани і куртки, зверху — сині жилети з написом War Crimes prosecutor. Навколо — пусто, на будинках поблизу і будівлі міськради не помітно серйозних ушкоджень.

— Це тільки тут так, а на околицях — усе пошкоджено. Ми коли вперше в Ірпінь зайшли, 4 квітня, я їду і бачу — військова міна стирчить біля бордюру, а прибиральник бере і об’їжджає її так акуратно, — згадує Лупу. — У мене автомобіль зловив уламок. Він же гострий, зараза.

— Розстріляні житлові дев’ятиповерхівки, розстріляний дитячий садок, деякі будинки зруйновані вщент, — приєднується до розмови Бака.

Він цитує мера Олександра Макрушина про те, що у місті зруйновано половину всіх будівель і додає, що правоохоронці побачили в Ірпені не лише розстріляні будинки, а й цивільні люди. За три тижні роботи в Ірпені правоохоронці виявили 271 вбитого мешканця. Але вони продовжують працювати, і ця кількість зростає.

Прокурор Офісу генерального прокурора Адріан Лупу. Ірпінь, Київська область, 18 квітня 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

На площу поступово з’їжджаються поліцейські авто та мікроавтобуси криміналістів. О 9-й ранку біля одного з бусів розпочинається нарада. Високий чоловік у чорній куртці з написом «Поліція. Головне слідче управління» розкладає на капоті карту міста, розділену на сектори, і зачитує десятку слідчих адреси, де виявлені поховання.

«Університетська, там де Податкова академія, — швидко читає чоловік, диктує номер телефону людини, яка повідомила про поховання в поліцію та інструктує. — Туди під’їхати, розпитати місцевих. Якщо природна смерть — не відкопуємо. Там стрьомні поховання, може бути міна».

Бака і Лупу на нараді — єдині прокурори. Адріан каже, що робота в Ірпені вже майже закінчена, і більшість слідчих та прокурорів зараз об’їжджають навколишні села. Тим часом координатор у чорній куртці зачитує адресу, де виявили кілька трупів — на вулиці Садовій. Прокурори кажуть, що вирушать туди. Перекинувшись парою фраз, поліцейські та прокурори сідають у машини і роз’їжджаються.

 

Дядя Андрій

«По феншую мало бути так: ми даємо вказівки слідчим, вони працюють, а ми лише контролюємо, — каже за кермом Адріан. — Але ж так слідчі зашиються просто».

Максим розповідає, що документувати злочини російських військових у звільнених районах вирушили працівники всіх правоохоронних органів, які займаються розслідуванням злочинів — Національної поліції, Держбюро розслідувань, СБУ і НАБУ. Злочини російських військових проти цивільного населення кваліфікують як порушення законів та звичаїв війни стаття 438 Кримінального кодексу . Щоб керувати слідством у цих провадженнях в Офісі генпрокурора створили групу прокурорів. До неї увійшли не лише працівники профільного департаменту По нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, скоєних в умовах збройного конфлікту , а й прокурори з інших підрозділів.

«Брали за принципом, хто хоче і хто вміє», — згадує Бака і додає, що Кримінально процесуальний кодекс стаття 36  надає право прокурорам із цієї групи проводити слідчі дії.

— Коли ми фіксуємо руйнування, бомбові, ракетні, достатньо двох. Ми опитуємо цивільних: Ви знаєте, що тут сталося? Чи були військові?». Вони відповідають: «Так, були рашисти», — розповідає Максим.

— Один із нас робить нотатки, другий знімає на відео, потім складаємо протокол, беремо контакти свідка та йдемо далі — підхоплює розмову Андріан.

— Працюємо по КПК, збираємо докази, призначаємо експертизи, допитуємо свідків, — додає Максим. — Зараз їдемо на труп. Тут обов’язково потрібні експерти, хтось із рідних для впізнання, копачі.

За адресою, на яку виїхали прокурори, — житлова дев’ятиповерхівка радянських часів. Три верхні поверхи повністю вигоріли, але нижні — неушкоджені, вціліли навіть шибки. Побачивши написи на жилетах прокурорів, до них підходить чоловік середнього віку.

«Моя квартира — на шостому поверсі. Якраз у мій балкон прилетіло. Двері заклинило, домовився з хлопцями, зараз ломом будемо відкривати, — каже чоловік, показуючи на обвуглений балкон, потім питає. — Ви не знаєте про комісію, яка вирішуватиме, чи придатний будинок до життя чи ні?».

Лупу відповідає, що комісія поки що не створена і радить для початку документувати ушкодження.

«Треба взяти представника ЖЕКу, представника міськради, або від міськвиконкому когось, або депутата, кілька людей з дому, — інструктує чоловіка Лупу. — пройтися, подивитися несучі конструкції, описати, скласти акт, оформити».

Він радить чоловікові зняти всі ушкодження на відео, а карту пам’яті зі зйомкою потім прикріпити до акту.

«Потрібно проявляти ініціативу, а не чекати, поки до вас прийдуть», — консультує його прокурор.

Із-за рогу будинку виходить чоловік у куртці ірпенського водоканалу.

«Мужики, вам поховання потрібне?», — запитує він. Прокурори кивають.

«У нас їх чотири, — розповідає комунальник і веде прокурорів у двір. — Там — за гаражем Андрія поховано. Вибіг за водою і його застрелили. Його помилка була, що біг. Там дідусь помер від серцевого нападу, 40 хвилин відкачували, але що зробиш. А там ось Вова — його перед Андрієм убили. Він десь ходив районом і зник. Ми побачили його через п’ять днів, мертвого».

Чоловік набирає когось по телефону: «Саня, тут приїхали за Андрюхою». Потім знову повертається до прокурорів: «Брат його зараз приїде». Під’їжджають слідчі і поліцейські-криміналісти. В останніх на шевронах — логотипи управління Національної поліції в Закарпатській та Івано-Франківській областях. Поліцейські із західних і центральних областей відряджені допомагати київським колегам.

Слідчі та криміналісти Нацполіції на місці поховання. Ірпінь, Київська область, 18 квітня 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

«Воно так і відбувається. Приходиш на огляд, підходять місцеві і кажуть: «Йдемо ще там покажу, ще там покажу», — розповідає Адріан Лупу.

Працівник водоканалу веде всіх за гаражі. Там під вишнею уздовж стежки до приватного будинку лежить дерев’яний піддон. «Тут Андрій лежить», — киває у бік піддону комунальник. Слідчий уточнює прізвище загиблого. Поліцейські обходять місце поховання, хтось із криміналістів ставить на піддон жовту табличку із цифрою «1».

Група повертається у двір, щоб зачекати на брата загиблого. За правоохоронцями здалеку спостерігають троє місцевих мешканців. Вони зібралися біля мангалу під під‘їздом і готують сніданок у закопченому казанку. Поруч на флагштоку висить великий прапор України.

«Будемо дядька Андрія відкопувати», — пояснює комунальник. Копачі, які мають це зробити, вже тут — двоє чоловіків паркують посічений уламками жовтий мікроавтобус.

У Максима дзвонить телефон, він відходить поговорити, повертається і пояснює слідчим, що їм з Адріаном потрібно допомогти на іншому похованні.

«Там випадок складніший», — пояснює прокурор.

 

Хрест

Дорогою він розповідає, що колись із дружиною жив у Ірпені.

«Поки шукали житло, об’їздили всю Київську область, Гостомель, Бориспіль, Вишгород, але так нам це місто сподобалося. Таке тихе, затишне, зелене», — згадує Адріан.

Багато будинків уздовж дороги знищені повністю, інші вигоріли зсередини.

Зруйновані житлові будинки. Ірпінь, Київська область, 18 квітня 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

Адріан змінює тему розмови. Згадує гучні кримінальні справи щодо колишніх топ-чиновників часів Віктора Януковича, у розслідуванні яких брав участь. Зокрема, справу про організацію схеми обірваного транзиту нафтопродуктів бізнесменом Сергієм Курченком. За версією слідства, схема завдала держбюджету 2,6 млрд гривень збитків.

Максим має інший профіль — він наглядає за оперативно-розшуковою діяльністю Нацполіції.

«Зараз застосовую навички, які отримав, працюючи слідчим у прокуратурі району», — коротко пояснює він.

Прокурори приїжджають у котеджне містечко на південній околиці Ірпеня і паркуються неподалік триповерхового будинку з двома довгими двоповерховими «крилами», поділеними на секції дворівневих квартир. Біля високого металевого паркану припарковано дві поліцейські машини, бус криміналістів і жовтий бус копачів. Слідчі та криміналісти зібралися біля відкритих воріт. За ними у дворі видніється дерев’яний хрест. На ньому табличка з написом: «Кряж Сергій 14.11.1995 — 23.03.2022 ???».

Прокурор на місці поховання. Ірпінь, Київська область, 18 квітня 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

Привітавшись із прокурорами, слідча з головного слідчого управління Нацполіції киває у бік великого бородатого чоловіка середніх років у синій шапці та чорній куртці: «Це Михайло, сусід, він повідомив про труп». Той вітається, відчиняє хвіртку і заводить правоохоронців на територію котеджного комплексу.

Він розповідає, що Сергій працював будівельником і допомагав мешканцям з ремонтом квартир. Разом зі своєю дівчиною він жив тут же, в Ірпені, але після приходу росіян перебрався до котеджного комплексу, до однієї з квартир, де до цього допомагав робити ремонт. Михайло вказує на вікно та балкон другого поверху. Там видно отвори від куль.

Після приходу російських військ Михайлу та іншим мешканцям будинку вдалося виїхати з Ірпеня.

«Всі йому (Сергію) казали: «евакуюйся». Якось він пішов евакуюватися до Романівського мосту, а там якраз почався обстріл. Це якраз той момент, коли вбили американського журналіста. Після цього він повернувся і все. Не хотів їхати», — згадує Михайло.

«Нова реальність». Як українські журналісти висвітлюють війну

Господар квартири Олександр після початку вторгнення виїхав із Ірпеня, але вже повернувся. Він відчиняє правоохоронцям двері та запрошує всередину. У кімнаті на першому поверсі видно сліди від вибуху, у дверях шафи навпроти десятка кульових та осколкових отворів. Господар пропонує піднятися на другий поверх. Там на підлозі біля вікна — велика пляма засохлої крові та гільза від патрона для мисливської рушниці. Стіни, двері і вікна посічені кулями та уламками.

«Як його вбили, ніхто не знає. Він начебто поранив одного з них, бо гільза простріляна лежить», — каже Михайло.

Сліди куль у квартирі. Ірпінь, Київська область, 18 квітня 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

Хоронив 26-річного парубка місцевий мешканець Олександр. Він чекає на правоохоронців на вулиці разом із копачами. Розповідає, що поховати тіло змогли лише за кілька днів. До хреста прибив табличку із зазначенням орієнтовної дати загибелі — 23 березня.

«Відкрито кримінальне провадження за статтею про порушення законів та звичаїв війни. Вбито цивільного, пошкоджено житло громадян. Свідків опитали, оглянули місце, де, за свідченнями людей, його вбили, зараз розпочнемо ексгумацію тіла. Його викопають, оглянуть і відправлять на судмедекспертизу», — пояснює Бака.

«Злочинів росіян на трибунал вистачить, їх — багато». Монолог детектива, що збирав свідчення людей про воєнні злочини російських військових

На подвір’ї неподалік могили ридає літня жінка у світло-фіолетовій дутій куртці. Це — мати загиблого, вона приїхала на впізнання сина із Чернігівської області. Жінка майже нічого не каже. Слідчі переживають, щоб під час ексгумації вона не знепритомніла, і запитують у криміналістів, чи є у них нашатирний спирт.

«Я просила, благала, кажу: «Синочка, не лізь, ховайся, бережи себе, а він: «Мамо, тут у нас два танки російських недалеко, і росіяни там ходять», — розповідає тремтячим голосом Людмила.

Слідчі ведуть її до поховання, хтось із правоохоронців приносить білий пластиковий стілець, Людмилу всаджують у нього, вона не припиняє плакати.

 

Саша і Роберто

Ближче до полудня слідча оголошує про початок слідчих дій. Під протокол вона просить представитися двох колег-слідчих у званні полковників, чотирьох криміналістів, прокурорів, свідка — сусіда Михайла та двох понятих — місцевих мешканців, які повернулися до будинку через дорогу. Трохи далі — біля жовтого буса з табличкою «200» на лобовому склі чекають двоє копачів.

«Я — Саша, — представляється невисокий худорлявий чоловік у кепці і киває смуглому чоловікові в куртці, забрудненій фарбою. — А це Роберто, він митець, ми — волонтери».

Саша родом із Новоселівки на Херсонщині, Роберто — з Мексики, але має громадянство США. Волонтери познайомились місяць тому на київському вокзалі.

«Я зібрав хлопців, ми приймали людей і відправляли в еміграцію. Я його як зустрів, за півтори години одразу навчив говорити: паляниця, бандери рулять, Путін — хуйло», — усміхається Саша.

— Бандери рулять? — запитує він у Роберто.

— Yes, — відповідає той.

— Не yes, а «так», — поправляє Саша.

«Ми тут людей годуємо, бабусь, дехто не їв кілька днів, а він картину малює, через пару днів її меру вручить. Ще під мостом великий прапор України малюватиме «30 на 10 метрів», — розповідає Сашко, потім киває убік лопат. — Хочемо максимально допомогти людям, працюємо з хлопцем, який займається цвинтарем. Він нам дав бус, але ми його заправляємо за свої гроші, що ж це за волонтери, які гроші беруть».

Роберто розповідає, що багато років живе у США і має подвійне громадянство. Після початку вторгнення він вирушив до Польщі допомагати українським біженцям, паралельно малює. Він дістає смартфон і показує фотографії в інстаграмі.

Мексиканський художник і волонтер Роберто Гонзалес. Ірпінь, Київська область, 18 квітня 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

«На прикордонному пункті переходу Медика у Польщі я намалював картину. Мені часто кажуть, що вона нагадує Картина присвячена бомбардуванні міста Герніка в 1937 році під час громадянської війни в Іспанії », — каже Роберто.

Він розповідає, що після Ірпеня хоче поїхати до Бучі, а потім до Харкова.

«Поки ти цього не побачиш, ти цього не зрозумієш. Мені складно описати, що відчуваю, щоб висловити це, я малюю. Люди повинні знати, що тут були звірства», — каже Роберто.

Чоловіки беруть до рук лопати і вирушають викопувати тіло.

 

Партизан

Правоохоронці діляться на дві групи, Максим Бака, слідча і два криміналісти залишаються біля поховання для ексгумації тіла. Адріан, два слідчі та ще два криміналісти оглядають двір і квартиру, де вбили Сергія. Особливо ретельно оглядають вхідні отвори від куль у вікні та балконі, щоб зрозуміти, звідки саме стріляли. Один із криміналістів за допомогою предмета, що нагадує лазерну указку, просвічує кульові отвори.

«Це лазерний далекомір, з його допомогою ми проводимо візуалізацію — визначаємо, з якої відстані стріляли і напрямок пострілу», — пояснює він і показує у бік старого бетонного паркану за сотню метрів від котеджу. Закінчивши роботу у дворі та квартирі, група вирушає на вулицю.

«Від різної зброї вилучили частини, ймовірно, від автомата Калашникова, підствольного гранатомета, ручної гранати, — розповідає Адріан і додає. — Прямо штурм був, а він із рушниці відстрілювався — знайшли гільзу».

Біля будівельного паркану, навпроти розстріляного балкона, — невеликий насип землі. За ним — звалище будівельного сміття. Слідчий оглядає землю за насипом.

«Тут гільзи, і ще два патрони», — каже слідчий.

«Ймовірно, СВД», — додає криміналіст.

Один із криміналістів включає портативну камеру. Слідчий присідає навпочіпки і рахує гільзи.

«Двадцять чотири», — повідомляє він колегам і по одній кладе їх у зіп-пакет.

«Вирушай на балкон і звідти набереш мене», — каже колезі криміналіст.

Разом вони вимірюють відстань до балкона — 127 метрів. Склавши протокол, правоохоронці повертаються у двір котеджу.

Тіло вже ексгумували. Чорний пластиковий пакет лежить біля розритої могили. Над ним на колінах схилилася мати. Вона цілує пакет, гладить його, стогне і ридає. Поруч лежить сіра ковдра, в якій поховали її сина.

Мати біля тіла Сергія Кряжа. Ірпінь, Київська область, 18 квітня 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

«Ми зафіксували положення тіла, в чому одягнений, тілесні ушкодження і суттєві гнильні зміни», — розповідає слідча.

Після ексгумації правоохоронці виписали ухвалу про проведення судово-медичної експертизи, тепер копачі повезуть тіло в морг.

«Ми отримаємо висновок експерта про причину і ймовірну дату смерті», — пояснює слідча.

До правоохоронців підходить чоловік у дутій куртці тілесного кольору. Він представляється і пояснює, що живе по сусідству і знав Сергія.

Чоловік розповідає, що 5 березня його батьки пішли гуляти із собакою та помітили кинутий російський танк.

«Місцеві висмикували з танка все, що могли. Раптом почали вертатися російські солдати. Вони обстріляли моїх батьків та їхніх друзів, почали стріляти з мінометів у нас. Ось у цей двір був приліт», — показує чоловік на сусідні котеджі, ушкоджені уламками.

Він згадує, що поки його батьки намагалися сховатись, до них вийшов Сергій і відвів їх у підвал. Після цього випадку сусіди об’єдналися у групу. Сергій був у групі як розвідник — ходив у магазини, щось намагався зібрати корисне, шоколад, каву. Повідомляв ЗСУ та місцеву тероборону про пересування містом колони російських танків.

«Коли ми зібралися виїжджати, ми пропонували Сергію та його дівчині поїхати з нами, але він сказав, що залишиться і партизанитиме. Вже після його смерті у телеграм-групу «Стоянка. Ірпінь. Романівка» під постом про його смерть додали відео, де він кидав коктейлі Молотова у російську військову техніку», — розповідає сусід. Потім дістає смартфон і показує відео. Наразі воно доступне на ютюбі.

На ньому Сергій, молодий коротко стрижений хлопець у зеленій куртці з капюшоном, бере три пляшки з коктейлем Молотова і зі словами: Підорасам привіт передаємо. За квартиру в Ірпені та за машину в Гостомелі» вирушає з ними до триповерхової недобудови, біля якого можна побачити якусь військову техніку. Підбігши ближче, Сергій присідає, підпалює «коктейлі» та по черзі жбурляє їх. Перший не долітає, другий влучає, вибухає та спалахує, за ним ще один. Сергій швидко тікає.

— Відео його дівчина зняла. Вона жива, тут, в області зараз, — пояснює сусід.

Чоловік готовий показати місце, де було знято відео.

— Він відчайдушний і вона відчайдушна, — виривається в Адріана.

Слідчі і криміналісти Нацполіції. Ірпінь, Київська область, 18 квітня 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

Згоріла техніка — за кілька кварталів від котеджу. Оглянувши її, знявши відео та зібравши речові докази, правоохоронці повертаються до котеджу. Слідчі дії на сьогодні закінчено. Копачі вантажать тіло в бус, з ними вирушає Людмила. Криміналісти складають обладнання, слідчі і прокурори прощаються та роз’їжджаються.

— Слухай, а наш партизан може й не підпадає під 438-ю Стаття Кримінального кодексу про порушення законів і звичаїв війни , — розмірковує по дорозі до Києва Максим. — Він же техніку спалив, а потім відстрілювався.

— Не факт. Ну навіщо його закидати підствольником, гранатою, СВД, автоматом. Закони війни теж мають свої межі, — відповідає Адріан і продовжує, — у будь-якому випадку наше завдання фіксувати виявлені обставини, яким буде дана оцінка з точки зору національного законодавства та міжнародного права. А журналісти розкажуть про його героїчність.

Картина мексиканського художника і волонтера Роберто Гонзалеса на підірваному мосту. Ірпінь, Київська область, 18 квітня 2022 року. Скріншот відео з інстаграму Гонзалеса

22 квітня Роберто виставив свою нову картину на підірваному мосту у Стоянці.

«Річка Ірпінь. Сьогодні я дізнався, що тут, біля зруйнованого мосту, буде меморіал, тому витвір мистецтва знаходиться в потрібному місці», — написав він в інстаграмі.

2 місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання
2

місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду «Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

«Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів