Бої на Банковій 1 грудня. Чому за шість років слідства за зіткнення відповів один рядовий міліціонер

Зіткнення під Адміністрацією президента між протестувальниками і правоохоронцями, 1 грудня 2013 року. Фото: Олег Терещенко
Зіткнення під Адміністрацією президента між протестувальниками і правоохоронцями, 1 грудня 2013 року. Фото: Олег Терещенко

Розгін протестувальників у ніч із 29 на 30 листопада 2013 року мобілізував українців на наймасовішу акцію протесту з початку Євромайдану. 1 грудня на демонстрацію в центрі Києва вийшли сотні тисяч людей. Натхнені підтримкою лідери протестувальників почали займати адміністративні будівлі, а радикали, які згодом об’єдналися у «Правий сектор», спробували штурмувати адміністрацію Януковича. В результаті перші жертви серед правоохоронців, ще один жорсткий розгін, десятки протестувальників у лікарнях і в’язницях. У рамках спецпроєкту до шостих роковин Євромайдану «Ґрати» розповідають, як розслідувалися ці події після перемоги революції, і чому за них поніс відповідальність тільки один рядовий інспектор міліції.

 

Перша заборона

Стихійний мітинг на Михайлівській площі 30 листопада затягнувся до пізнього вечора. Його учасники вимагали відставки голови МВС Віталія Захарченка, всього уряду Миколи Азарова й навіть президента Віктора Януковича, покладаючи на них відповідальність за жорстокий розгін Євромайдану напередодні.

Розгін Майдану 30 листопада. За шість років єдиний умовний вирок за одним із ключових епізодів в історії країни

Арсеній Яценюк, тоді ще голова парламентської фракції «Батьківщини», закликав протестувальників домагатися дострокових виборів президента й парламенту. Юрій Луценко, революціонер зі стажем, пропонував для цього за допомогою постійних демонстрацій «паралізувати Київ удень, а ввечері відступати на Михайлівську площу». Лідери опозиції анонсували національний страйк і масову ходу наступного дня, в неділю. Вона мала розпочатись опівдні в парку Тараса Шевченка.

«Мирною ходою підемо до серця української столиці — на Майдан. Там, на Майдані, ми проводимо мирну акцію — народне віче», — заявляв Яценюк.

Протестувальники в Києві, 1 грудня 2014 року. Фото: Радіо Свобода

У цей час Київська міська державна адміністрація готувала перший позов про заборону Євромайдану. Він надійшов до Київського окружного адміністративного суду о 19:45.

У документі столична мерія просить заборонити партії Батьківщина, лівому активісту Володимиру Чемерису, адвокатці Євгенії Закревській, правозахисникам Михайлу Лебедю й Михайлу Каменєву, депутатській фракції Політичної партії «УДАР» Віталія Кличка, а також іншим особам проводити мирні зібрання на вулицях Банковій, Грушевського, Богомольця, Європейській площі, Майдані Незалежності та в парку «Хрещатий». Повідомлення про безстрокові акції протесту від них мерія отримала цього ж дня, але стверджувала, що вони призведуть до заворушень, злочинів і загрожують здоров’ю громадян.

Міські чиновники не з’явилися на засідання суду, що почалося того ж вечора, однак їх підтримало столичне управління МВС, чий представник заявив: працівники міліції не зможуть забезпечити належну охорону громадського порядку. Суддя Окружного адміністративного суду Києва Богдан Санін вирішив розглядати справу в письмовому порядку. Представники «Батьківщини» стверджували, що він забарикадувався від відповідачів у канцелярії.

У постанові суду, підписаній за п’ять хвилин до півночі, суддя Санін рішуче стає на бік КМДА. Він бере до відома інформацію про радикальні заклики учасників Майдану до «початку революції та повалення правлячого режиму», вірить чуткам «про закидання димових шашок невідомими особами» і, крім того, вказує відповідачам на невчасне інформування мерії про акції й відсутність підписів на заявах. Їм, а також «іншим суб’єктам, які реалізують право на мирні зібрання», забороняється проводити акції в центрі столиці з 1 до 7 грудня. Втім, пізніше суддя Санін намагався внести в рішення виправлення, продовживши заборону до 7 січня.

Вранці 1 грудня аналогічне рішення про заборону проведення масових акцій у Межигір’ї ухвалив суддя Київського окружного адміністративного суду Андрій Волков.

Опозиційні політики й активісти змогли подати апеляційні скарги на заборони мирних акцій тільки наступного тижня. Їхній розгляд затягнувся на роки. Суддя Богдан Санін досі працює в тому ж суді, хоча 2018 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України визнала, що він не відповідає займаній посаді. Питання про правомірність його рішення про заборону Євромайдану 2016 року безрезультатно намагалися винести на розгляд Вищої ради юстиції.

 

Захоплення мерії і провокатори на бульдозері

Судова заборона вплинула на протестувальників з точністю до навпаки — під пам’ятник Тарасу Шевченку до опівдня стягувався нескінченний потік людей. За різними оцінками, в мирній ході взяли участь від півмільйона до мільйона людей.

Протестувальники біля пам’яника Шевченку в Києві, 1 грудня 2013 року. Фото: Ірина Стельмах, «Радіо Свобода»

У МВС на той момент відбувалася колегія. На ній начальник київської міліції Валерій Коряк, який віддав наказ про попередній розгін, подав заяву про відставку. Міністр Захарченко тимчасово відсторонив його від виконання обов’язків, вибачився за надмірне застосування сили, пообіцяв прискорити розслідування, але пригрозив протестувальникам утриматися від масових заворушень.

Близько 13:00 демонстрація дійшла до Майдану й почала розбирати загородження біля злощасної «йолки». Охороняли її солдати внутрішніх військ, які відступили в напрямку Адміністрації президента, на бігу пояснюючи, що «вони не «Беркут». На захоплену конструкцію разом із європейським прапором і плакатами опозиції хтось вішає опудало спецназівця.

Протестувальники захопили новорічну ялинку на Майдані Незалежності в Києві, 1 грудня 2013 року. Фото: Ірина Стельмах, «Радіо Свобода»

У цей час кілька протестувальників починають бити вікна мерії, намагаючись потрапити всередину. Керувала штурмом журналістка Тетяна Чорновол, про що пізніше заявляла вона сама. У ньому брали участь протестувальники з націоналістичних організацій, які тільки починали називати себе на той момент «Правим сектором». Їм намагалися протистояти правоохоронці, що охороняли будівлю КМДА. На місці нікого не затримали, однак пізніше столична поліція звинуватить у заворушеннях свободівця Ігоря Мірошниченка. Затримання за захоплення мерії відбулися через кілька днів. У рішенні апеляційного суду Києва на арешт львів’янина Андрія Сіньковського йдеться, що він, ще четверо підозрюваних і інші невстановлені особи, перебуваючи біля міської адміністрації, напали на працівників правоохоронних органів і завдавали їм удари битами й палицями.

 Протестувальники захопили будівлю Київської міської держадміністрації, 1 грудня 2013. Фото: Дмитро Ларін

Незабаром учасники протесту все ж проникли до будівлі КМДА. Стверджуючи, що будівля — власність киян, у ній пообіцяли розмістити штаб протесту, зберігши чиновникам можливість для роботи. Близько 15:00 захопили й Будинок профспілок — там також не обійшлося без сутичок із міліцією.

Ще раніше частина демонстрантів вирушила в бік Адміністрації президента — вулицю Банкову перед нею перетинали автобуси й кордон військовослужбовців внутрішніх військ. У натовпі протестувальників виділялася група молодих радикалів у масках. Незабаром вони почали нападати на правоохоронців, захопили грейдер комунальних служб, що стояв неподалік, і спробували прорвати оточення.

Усі ці агресивні дії виявилися для більшості учасників протестів повною несподіванкою і посіяли плутанину. Хода носила підкреслено мирний характер, і людей із палицями або «коктейлями Молотова» протестувальники спочатку самі здавали в міліцію. Заспокоїти «бульдозеристів» на Банковій намагалися співак Олександр Положинський та позафракційний депутат Петро Порошенко. Не досягнувши мети, майбутній президент сам подав заяву в міліцію про злочин «тітушок і провокаторів».

Пізніше МВС звинуватить у зіткненнях праворадикальну партію «Братство» і її лідера Дмитра Корчинського. Корчинського оголосять у розшук через чотири дні, на той час за організацію масових заворушень під АП затримають уже десяток підозрюваних.

Деяким із них закидали також посягання на життя працівників правоохоронних органів: протягом двох годин учасники протесту закидали бійців внутрішніх військ камінням і петардами, били ланцюгом і навіть намагалися тиснути грейдером. У відомчу лікарню МВС того дня доставили близько сотні військовослужбовців.

Зіткнення під Адміністрацією президента між протестувальниками і правоохоронцями, 1 грудня 2013 року. Фото: Олег Терещенко

Міліція тоді також розслідувала і викрадення бульдозера — в справі він зазначений як фронтальний навантажувач «LONGGONG CDM833». Допитаний 5 грудня як свідок машиніст навантажувача з комунальної компанії «Київавтодор» розповідав, як ключі від машини у нього забрали невідомі чоловіки на розі Інститутської й Банкової. На прохання повернути ключі один із них нібито заявив: «Якщо хочеш жити, то йди звідси, а то я нацькую на тебе натовп із Майдану. Тебе тут порвуть».

Через рік учасники тих подій згадували, що заздалегідь конкретного плану штурму в них не було.

«Ми побачили на вулицях безпрецедентно велику кількість людей і зрозуміли — революцію можна здійснити сьогодні, за один день. Збиралися взяти АП, потім Кабмін і Раду. Якщо ми захопимо ці будівлі, які, по суті, є символами влади, чиновники зрозуміють, що підкорятися Януковичу вже не треба, що влада впала», — розповідав Корчинський.

Втім, затримані того дня учасники подій свою провину заперечували і скаржилися на безпідставні арешти. Міліція тієї зими розслідувала цілий комплекс кримінальних проваджень про події 1 грудня — вони об’єднувалися навколо спільної справи про масові заворушення Євромайдану, але були закриті вже після його перемоги.

 

Плата за розгубленість — 6800 гривень

Після перемоги Євромайдану головним предметом розслідування подій того дня стали наступні дії правоохоронців. Близько 16:30 загони «Беркуту» напали на учасників протестів із-за спин військовослужбовців внутрішніх військ. Наступні 45 хвилин розгону перевершили за жорсткістю події ночі 29-30 листопада. Того вечора за медичною допомогою звернулися понад сто постраждалих учасників протесту.

Від дій «Беркуту» постраждали також 22 журналісти. Побиті кореспонденти відзначали, що правоохоронці не реагували на їхні слова про те, що ті лише виконують редакційні завдання.

Про те, як, за версією слідчих Генеральної прокуратури, розгорталися події 1 грудня, можна зрозуміти з вироку, винесеного 18 липня 2017 року Печерським райсудом Києва колишньому інспектору управління громадської безпеки столичної міліції Дмитру Серзі. Поки що це єдиний вирок, що стосується подій того дня.

У судовому рішенні повторюється загальна фабула розслідування про перешкоджання мирним зібранням із боку вищих посадових осіб: експрезидента Віктора Януковича, міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка й начальника столичної міліції Валерія Коряка.

Так, за версією ГПУ, Віктор Янукович виступив організатором перевищення влади й повноважень працівниками правоохоронних органів і дав вказівку Віталію Захарченку на застосування працівниками МВС надмірного насильства. Ексміністр у свою чергу залучив до виконання вказівки Валерія Коряка й інших посадових осіб центрального апарату МВС, а також регіональних управлінь у Київській і Харківській областях, яким наказав провести силовий розгін протестів.

«Реалізуючи злочинний умисел», починаючи з 6 години ранку, на вулицю Банкову в приміщення АП почали стягуватися підрозділи «Беркуту» з Київської, Харківської, Полтавської й Кіровоградської областей, підрозділи внутрішніх військ, спецпідрозділу «БАРС» і «ЯГУАР», а також полк патрульно-постової служби — всього близько 1350 осіб.

У вироку йдеться, що учасники протесту з 21 листопада по 1 грудня не допускали порушень громадського порядку та реалізовували своє право на мирні зібрання. Проте, близько 12:00 на вулицю Банкову прибули 50-60 агресивно налаштованих осіб, які хотіли перешкодити проведенню мирної акції та створити привід для застосування міліцією фізичної сили. Використовуючи камені, палиці, газові балончики, вибух-пакети і фаєри, а також навантажувач, вони демонстративно здійснювали щодо працівників правоохоронних органів протиправні дії.

Прокуратура зазначала, що велика частина учасників протесту не брали участі в нападі й відійшли від АП у бік вулиці Інститутської. Проте, о 16:30 загони «Беркуту» і внутрішніх військ, «виконуючи завідомо незаконний наказ не встановлених слідством посадових осіб органів МВС України» здійснили силовий розгін і затримали дев’ять осіб, яких відвели до внутрішнього двору адміністрації.

На відео, опублікованому в ЗМІ ще 1 грудня, видно, що «Беркут» обходиться з затриманими з особливою жорстокістю. Одного з них, далекобійника Владислава Загоровка, кілька годин змушували лежати на асфальті, ставили на коліна й били кийками. В інтерв’ю він стверджував, що перебував досить далеко від місця зіткнення, але 11 грудня визнав провину в груповому порушенні громадського порядку. Печерський райсуд оштрафував Загоровка на 850 гривень і випустив із-під варти. У справі інспектора міліції Дмитра Серги він проходить як потерпілий, хоча й заявляє, що не має претензій до обвинуваченого.

З тексту судового рішення випливає, що Загоровка били бійці харківського «Беркуту», ім’я щонайменше одного з них було встановлене. Інспектору Дмитру Серзі ж закидали службову недбалість (частина 1 статті 367 Кримінального кодексу в редакції 2011 року) — за те, що він спостерігав за побиттям і не зупинив його.

Прокуратура вважала, що міліціонер мав реальну можливість не допустити свавілля бійців «Беркуту» й навмисне не виконав свої службові обов’язки, проявивши слабкість. Суд окремо зазначає, що протиправні дії працівників міліції в той день широко транслювалися ЗМІ, «отримали широкий резонанс, викликали глибоке обурення громадян України й міжнародної спільноти, що призвело до підриву авторитету і престижу всієї системи правоохоронних органів України в цілому, як в Україні, так і за її межами».

Сам обвинувачений у суді розкаявся й визнав провину. Свою бездіяльність щодо бійців «Беркуту» він пояснив тим, що просто розгубився. Суддя Світлана Шапутько оштрафувала Сергу на 6800 гривень і заборонила йому працювати в правоохоронних органах три роки.

Через п’ять місяців він був звільнений від покарання на підставі закону «Про амністію в 2016 році».

 Беркут на Майдані. Фото: Євген Фельдман, Ґрати

 

Командири в судах

Управління спецрозслідувань ГПУ вело кілька справ про перевищення службових повноважень міліціонерами 1 грудня 2013 року. Через шість років про підозру крім Серги оголосили ще чотирьом правоохоронцям.

Олега Мариненка, екскерівника управління безпеки столичної міліції, як і у випадку з подіями 29-30 листопада, слідство вважає одним із організаторів розгону демонстрації. У 2017 році його звинуватили в виданні свідомо злочинного наказу про застосування «Беркутом» спецзасобів і насильства до протестувальників. Крім цього, Мариненку інкримінують неналежне виконання службових обов’язків, а саме незабезпечення захисту бійців внутрішніх військ і патрульних, у результаті чого постраждали 26 міліціонерів. Справу Мариненка розглядає Шевченківський суд Києва.

У березні 2016 року прокуратура передала в Печерський райсуд Києва обвинувальний акт стосовно колишнього командира харківського «Беркуту» Владислава Лукаша. Його звинуватили в перевищенні влади, службовій недбалості, незаконному перешкоджанні мітингам і журналістській діяльності 1 грудня 2013 року і 18 лютого 2014 року. Справа Лукаша майже два роки гуляла між Печерським, Деснянським та Дарницьким судами — судді неодноразово брали самовідводи, оскільки виконували функцію слідчих суддів під час Євромайдану або проходили свідками в інших справах, пов’язаних із протестами.

Дарницький суд розглядає справу з осені 2016 року. 3 грудня 2019 року суддя Тетяна Щасна заслухала свідчення потерпілого позаштатного фотокореспондента Антона Черниша, який знімав 1 грудня протести на Банковій.

«До мене підбігли троє «беркутівців», один із них почав розпитувати мене, хто я такий, і вимагати документи. Я встиг сказати, що я журналіст, дістав посвідчення, його вихопили в мене з рук, кинули на землю й почали мене бити», — згадував він у суді.

Черниш відзначав, що навряд чи зміг би впізнати правоохоронців, у тому числі й Владислава Лукаша, — вони були без опізнавальних знаків і в балаклавах. «Але я вважаю, що якщо він командир, то командував і відповідав за дії своїх підлеглих», — говорив Черниш.

Ще один регіональний командир «Беркуту» — львів’янин Ростислав Пацеляк — також звинувачується в розгоні на Банковій за подіями 18 лютого 2014 року. Обвинувальний акт щодо Пацеляка був підготовлений ще навесні 2016 року. Вже більше трьох років справу розглядає Святошинський суд Києва.

ГПУ завершила розслідування і щодо Дениса Пустового — в 2013 році він був заступником командира роти київського обласного «Беркуту». За рік до подій на Банковій Пустового визнали найкращим міліціонером Київщини, а в квітні 2016-го звинуватили у службовій недбалості — за те, що не зупинив своїх підлеглих, які били протестувальників. Уже три роки справу Пустового розглядає Подільський суд Києва. Сам він при цьому досі служить у поліції заступником командира роти спецназу.

Пацеляка, Лукаша й Пустового захищає адвокатка Наталія Вознюк — працівниця юрфірми «Татарів, Фаринник і Головко». Один із партнерів фірми — Василь Фаринник — до 2013 року служив заступником міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка.

У зв’язку з подіями 1 грудня в розшук оголошений щонайменше один рядовий боєць «Беркуту» — молодший інспектор автослужби, якого підозрюють у перевищенні службових повноважень. Обвинувальний акт щодо нього заочно був підготовлений у листопаді 2018 року.

Генпрокуратура також розшукує Януковича, Захарченка й Коряка — організатори розгону, ймовірно, переховуються в Росії.

 

Примітка: автор статті 1 грудня 2013 року перебував за межами Києва й відновлював хронологію подій за «Щоденниками Євромайдану» журналу «Вести.Репортер», новинним архівам «Української правди», Liga.net, «Інсайдера» і «24 каналу». Редакція «Ґрат» дякує колегам за виконану роботу.