«Акції бунтівного характеру». Харків’янин, засуджений до довічного ув’язнення за вбивство міліціонера ще у 2010 році, просить застосувати до нього «амністію Майдану»

Малюнки: Анна Щербина
Малюнки: Анна Щербина

Харків’янина Артема Дериглазова засудили до довічного ув’язнення за вбивство міліціонера Сергія Євлахова й замах на двох його колег ще у 2010 році. Спочатку він частково визнав провину, пояснюючи стрілянину страхом перед незнайомими озброєними людьми, хоча вони й були в міліцейській формі.

Після перемоги Майдану Дериглазов почав називати себе політичним в’язнем. За нього заступилися кілька праворадикальних організацій. Проте у 2018 році касація залишила вирок Дериглазова чинним. А цього року він звернувся до суду з проханням звільнити його згідно з «амністією Майдану».

«Ґрати» розповідають, як Дериглазов, який вбив міліціонера за три роки до Майдану, аргументував своє прохання й що вирішив суд.

 

«Ходив до лісу медитувати»

«… Поєднання суперечливих рис особистості: апатичної бездіяльності та цілеспрямованості, замкнутості та вразливості, стриманості в прояві почуттів та дратівливості, — так 21-річного Артема Дериглазова характеризують у висновку судово-психологічної експертизи, яка визнала його здоровим, — реакція на стрес може виявлятися як зануренням до внутрішнього світу переживань, так і несподіваними, агресивними діями, які трактуються піддослідним як захисні, вимушені у відповідь на ворожість та недоброзичливість навколишніх».

З юності Дериглазов захоплювався зброєю — багато читав про неї, брав участь у змаганнях зі стрільби. За інструкціями в інтернеті переробив у бойову зброю макет автомата «АКС-74У» й сигнальний пістолет Zoraki. Дозвіл на неї він не отримував.

За версією слідства, саме з переробленим автоматом, захованим у наплічник, 7 липня того ж року Дериглазов пішов гуляти Олексіївкою — спальним районом Харкова. Був пізній вечір — хлопець сказав мамі, що хоче побути на самоті.

Прогулюючись, він зустрів двох міліціонерів у формі, які патрулювали район. Правоохоронці вимагали в Дериглазова показати документи. На їхню думку, хлопець виглядав підозріло — незважаючи на спеку, був одягнений у куртку та рукавички. У відповідь Дериглазов бризнув у їхній бік із газового балончика і, скориставшись розгубленістю міліціонерів, побіг. Слідство вважає, що він вчинив так через страх перед відповідальністю за незаконне поводження зі зброєю.

Міліціонери намагалися наздогнати Дериглазова, до гонитви долучили ще одного колегу. Хтось із них кричав «Стій, стріляти буду!», Але Дериглазов не реагував.

У дворі одного з панельних будинків його наздогнав міліціонер Сергій Євлахов. Дериглазов, за версією слідства, дістав із рюкзака автомат і вистрілив у нього. Потрапив у груднину й ліву гомілку — від сильної крововтрати міліціонер помер на місці.

Малюнки: Анна Щербина

Дериглазов втік додому. Матері він сказав, що ходив до лісу медитувати, відмовився від вечері й був неговіркий. Автомат заховав до сейфа батька — той зберігав там свою мисливську зброю.

Вранці міліція прийшла до Дериглазова додому, вони жили в приватному будинку в іншому районі — на Сортировці. Слідство стверджує, що хлопець заховався на горищі, «намагаючись уникнути затримання й ухилитися від відповідальності». Із собою він узяв карабін «Сайга-12К», що належав батькові.

У сейфі зі зброєю міліціонери знайшли перероблений автомат «АКС-74У». Почувши це, Дериглазов зрозумів, що його викрили. Коли двоє міліціонерів увійшли до кімнати, над якою на горищі ховався Дериглазов, він раптово відчинив двері, скинув сходи і швидко спустився донизу. З карабіна він вистрілив у міліціонерів — обидва отримали поранення. За словами одного з потерпілих, стріляючи, Дериглазов кричав: «Менти, завалю!».

Хтось із міліціонерів теж стріляв і поцілив у Дериглазова. Після бійки хлопця затримали й зайнялися його пораненням. Під час обшуку в його кімнаті знайшли зброю та боєприпаси, а також книги та диски про нацизм і язичництво.

 

«Опритомнів лише вдома»

Артема Дериглазова звинуватили за цілою низкою статей: у спротиві працівникам правоохоронного органу під час виконання ними службових обов’язків (частина 2 статті 342 Кримінального кодексу України), вбивстві працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків і в посяганні на життя працівників правоохоронного органу (стаття 348 КК), придбанні, перевезенні та зберіганні бойових припасів без передбаченого законом дозволу (частина 1 статті 263 КК). Після затримання його батько Ігор Дериглазов скаржився на погрози з боку правоохоронців.

У 2011 році справу почав слухати Червонозаводський райсуд Харкова. У суді Дериглазов запевняв, ніби не розумів, що стріляв у міліціонерів. Під час перших засідань він плакав. Його захист звертав увагу на психічне здоров’я хлопця, хоча експертиза показала, що він здоровий, і просив долучити до справи довідки, що підтверджують шизофренію в його тітки та дідуся.

У 2012 році суд визнав Дериглазова винним за всіма трьома статтями й засудив його до довічного ув’язнення. Він подав апеляцію. У 2013 році Апеляційний суд Харківської області скасував вирок через процесуальні порушення й повернув справу на новий розгляд.

Червонозаводський райсуд знову почав слухати справу Дериглазова, й у 2015 році виніс новий вирок — знову визнав хлопця винним, але цього разу засудив його до 15 років позбавлення волі. Судді врахували позитивні характеристики Дериглазова, а також те, що він не був підсудний раніше.

Як випливає з вироку, у суді Дериглазов визнав себе винним у зберіганні зброї та спротиві міліціонерам, але не визнав провину у вбивстві міліціонера та замаху на двох його колег. Він пояснив, що дійсно стріляв у загиблого, але не знав, що він міліціонер. Вдома, під час затримання, він також стріляв у міліціонерів і також не знав, хто вони. Вбивати нікого не хотів і тому обидва рази цілився в руки, щоби вибити з них пістолети.

Куди Дериглазов йшов пізно ввечері з автоматом у наплічнику — він не згадав, хоча ще у 2011 році говорив, що стріляв у лісосмузі. Коли міліціонери зупинили його й запитали, що в наплічнику, злякався, тому бризнув із балончика й кинувся бігти. Дорогою дістав із наплічника автомат, щоби викинути його. Але почув постріли і, злякавшись, теж відкрив вогонь у відповідь. Дериглазов стріляв у бік міліціонера, але в землю. Що було далі — не пам’ятає, отямився лише вдома.

Там він узяв ключ від сейфа батька й заховав там свій автомат. Звідти дістав карабін, з ним піднявся на горище й заснув. Вранці прокинувся від шуму, спустився з горища й побачив у кімнаті двох озброєних чоловіків. Коли один із них направив пістолет у його бік, Дериглазов вистрілив. Почалася перестрілка й бійка.

Малюнки: Анна Щербина

У суді Дериглазов кілька разів змінював свідчення і скаржився на провали в пам’яті. Крім того, він заявляв про тортури під час слідства й у СІЗО. Правоохоронці розслідували справу про перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу (частина 2 статті 365 КК) за його заявою, але закрили через відсутність складу злочину.

Потерпілі, прокуратура та обвинувачений подали апеляцію на вирок. Потерпілі та обвинувачення просили для Дериглазова довічне ув’язнення. Сам обвинувачений — перекваліфікувати вбивство й замах на правоохоронців (стаття 348 КК) на умисне вбивство (частина 1 статті 115 КК) і навмисні середньої тяжкості тілесні ушкодження (частина 1 статті 122 КК). Захист просив для Дериглазова до 12 років позбавлення волі — так він вийшов би на волю через «закон Савченко», який передбачав зараховувати день під арештом за два.

 

«Вбити мусора — це патріот України»

Після перемоги Майдану Артема Дериглазова почали підтримувати праворадикальні організації — «С14», «Правий сектор», «Азов» і «Фрайкор». Його прізвище було в законопроєкті про амністію для політичних в’язнів, зареєстрованому за ініціативою «Радикальної партії Олега Ляшка», але навіть не розглянутому Радою.

«Під час Майдану молодий український націоналіст намагався організувати тюремний бунт на підтримку протестувальників. Після того перевиховав сепаратиста, який унаслідок цього відмовився від обміну й тепер щодня співає гімн України під час прогулянки!» — писав про Дериглазова «Правий сектор».

На засідання в апеляційному суді, який розглядав скаргу на вирок, Дериглазов одягав футболку з емблемою роти поліції і громадської організації «Східний корпус». Підтримати його приходили представники праворадикальних організацій — іноді збиралося до півсотні людей — з плакатами «Свободу патріотам».

«Я був заарештований за часів президента Януковича, коли називатися патріотом, говорити про якусь свою причетність до націоналістичних кіл було просто небезпечно. Я думав, що, можливо, якщо не позиціонувати себе так, то довічного вироку не буде», — так Дериглазов пояснював зміну лінії захисту під час одного з засідань.

Брат загиблого міліціонера — Олександр Євлахов обурився гаслам про патріотизм, які вигукували представники «С14» у суді.

«Вбити мусора — це патріот України в цій ситуації!» — відповів йому один із праворадикалів.

Через це, а також образи й погрози на адресу судді, потерпілі попросили суд убезпечити їх і надалі проводити засідання в закритому режимі. Суд погодився.

Тим часом Дериглазов завів блог про життя в СІЗО на сайті видання «Лівий берег».

«LB.ua відкриває блог Артема Дериглазова про життя в СІЗО і взаємовідносини людини й держави в пенітенціарній системі. Автор — харківський націоналіст, уже 6 років в очікуванні вироку сидить у СІЗО за перестрілку з міліцією», — так видання анонсувало блог.

Але кампанія на підтримку Дериглазова не допомогла, й у 2017 році апеляційний суд посилив вирок — призначив довічне покарання.

«Не враховані зухвалість підсудного, його виключно висока суспільна небезпека», — зазначив суддя Володимир Плетньов. Повний текст рішення так і не був опублікований у судовому реєстрі.

Дериглазов подав касацію — просив пом’якшити покарання. Він знову наполягав: я не знав, що переді мною міліціонери, і хотів лише обеззброїти їх — «інстинктивно, щоб запобігти загрозі своєму життю». До того ж, стріляв у темряві. Він також нагадав про тортури, які, за його словами, застосовували до нього під час слідства й у СІЗО.

Перед першим засіданням щодо касації представники «С14» провели марш на підтримку Дериглазова. А у 2018 році Верховний Суд залишив чинним довічне ув’язнення для Дериглазова.

 

«Переконував інших ув’язнених приєднатися до політичних дій»

Влітку цього року Артем Дериглазов написав заяву з проханням звільнити його від покарання згідно із законом про амністію учасників Майдану (за частиною 3 статті 6 Закону України «Про недопущення переслідування й покарання осіб щодо подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, і визнання такими, що втратили чинність деяких законів України» від 21 лютого 2014 року). За його словами, з грудня 2013 року до лютого 2014 року він, перебуваючи в СІЗО, «брав участь у протестних діях, спрямованих проти влади президента-втікача Януковича, а саме переконував інших ув’язнених приєднатися до політичних дій і надавав інформаційну допомогу протестувальникам у Києві на Майдані, яким за допомоги телефонного зв’язку повідомляв про методи й засоби максимально ефективного опору організованому злочинному угрупованні «міліції Януковича».

У лютому 2014 року адміністрація СІЗО поставила Дериглазова на облік як схильного до втечі й нападу. «Як розправа за політичну діяльність», — пояснював це Дериглазов.

«У зв’язку з тим, що працівники СІЗО були прихильниками Януковича, намірами здійснити втечу й нападом на адміністрацію вони обізвали заклики до інших ув’язнених щодо протесту проти злочинної влади», — вважає Дериглазов.

Крім того, його помістили до однієї камери з колишніми членами «Партії регіонів». Адміністрація нібито просила співкамерників застосувати до Дериглазова насильство, але ті відмовилися.

Свою кримінальну справу він вважає сфальсифікованою за наказом тодішнього міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова, якого він називає «активним учасником банди Януковича», а суддю Володимира Плетньова, що засудив його до довічного ув’язнення — прихильником Януковича.

«Надалі зазначений колишній суддя був кандидатом у депутати від партії «Опозиційна платформа — За життя!» і є депутатом Харківської міської ради від «Політичної партії Шарія». Обидві партії мають очевидний антидержавний характер і натепер лідер однієї з них звинувачується в зраді, а щодо іншого поданий позов про її заборону», — повідомляє Дериглазов.

Свою заяву він направив одразу у два суди, які засудили його до довічного ув’язнення — Червонозаводського районного й Харківського апеляційного, який потім переслав документ у районний суд. Так у Червонозаводському райсуді опинилися дві аналогічні заяви, і суду довелося розглянути обидві.

У липні суддя Анна Проценко відмовила Дериглазову, не побачивши підстав для застосування щодо нього «амністії Майдану».

«Судом встановлено, що Дериглазов був засуджений за злочин, скоєний ще 7 липня 2010 року. Водночас вище згаданим законом передбачено механізм звільнення особи від відбування покарання за злочини, пов’язані з участю в масових акціях протесту, які почалися 21 листопада 2013 року», — пояснила суддя.

На це рішення захист уже подав апеляцію.

 

«Ідеологічна зумовленість поведінки»

1 вересня другу заяву Дериглазова розглядала вже інша суддя Червонозаводського райсуду — Ірина Блага. Засуджений брав участь за допомоги відеозв’язку із СІЗО. Підтримати його в суд прийшли лише батьки.

«Вважаю, що справа щодо мене є політично мотивованою, що підтверджувалося тим, що двічі до Верховної Ради подавалися законопроєкти про звільнення політичних в’язнів, і в цих законопроєктах було моє прізвище», — заявив Дериглазов суду.

Його інтереси представляла адвокатка Галина Тарасенко, разом із чоловіком Анатолієм Тарасенко вони захищають Дериглазова. Чинність його адвокатської ліцензії призупинена з кінця червня через скарги на його неявку до суду в Полтаві, який розглядав одне з клопотань Дериглазова.

Галина Тарасенко підтримала прохання Дериглазова про «амністію Майдану».

«Всі вироки, які виносилися щодо Дериглазова, ґрунтуються на позиції обвинувачення щодо ідеологічної зумовленості поведінки Дериглазова — його протестної, напевно, діяльності, яка має яскраво виражені ознаки акцій бунтівного характеру», — зачитала адвокатка.

Прокурор Аміл Біленський просив суд відмовити Дериглазову.

«Події, які інкримінуються обвинуваченому, були набагато раніше, ніж цей закон», — сказав він і нагадав, що Червонозаводський райсуд уже розглядав аналогічну заяву.

«Це рішення було винесене з грубим порушенням основних прав людини — з порушенням мого права на захист, — відповів на це Дериглазов. — Замість мого адвоката мене захищав адвокат за призначенням (23 липня Анатолія Тарасенка не пустили до залу судових засідань через те, що дія його адвокатської ліцензії призупинена до кінця цього року.), Який взагалі не ознайомився зі справою, не розумів, про що йдеться, і з моєю заявою знайомився в залі суді — про неї йому розповідав прокурор».

Дериглазов просив суддю «орієнтуватися на вимоги закону», а не на те, що суд уже відмовив йому в аналогічній заяві.

«Вимоги цього закону, насправді, мають бути застосовані не за моїм клопотанням, а за клопотанням прокуратури ще багато років тому», — зазначив Дериглазов.

«Повідомити Офісу Генерального прокурора про невиконання підлеглими генпрокурора положень закону і притягнути до відповідальності за таку бездіяльність», — додала адвокатка свої вимоги.

Суддю Ірину Благу Дериглазов не переконав.

«Для того, щоби засуджений підпадав під дію цього закону, він мав бути учасником масових акцій протесту, які почалися 21 листопада 2013 року, і його дії, за які він засуджений і які можуть містити ознаки кримінальних правопорушень, мають бути пов’язані з участю в масових акціях протесту», — пояснила суддя.

Вона додала, що інші аргументи засудженого і його адвокатки не мають значення в цій заяві. Захист подав апеляцію й на це рішення.

 

«Непроцесуальні джерела інформації»

З 2019 року Артем Дериглазов вимагає перегляду свого вироку ще й через нововиявлені обставини. У заяві поміж іншого він зазначає, що під час розгляду справи суд керувався «непроцесуальними джерелами інформації».

«Суддя не може отримати докази самостійно. А в цій справі є обставини, що не досліджувалися в суді, але вплинули на вирок, — пояснив «Ґратам» адвокат Анатолій Тарасенко. — Наприклад, те, що Артема допитували представники ФСБ Російської Федерації, і в нас є докази цього. Про ці обставини ми не знали, коли ухвалювався вирок».

За словами адвоката, у заяві йдеться і про інші нововиявлені обставини, які він не планує розголошувати до суду.

Адвокат кілька разів звертався з цією заявою до Харківського апеляційного суду, але суд її повертав — вона не відповідала вимогам закону. Тоді захисник намагався оскаржити ці рішення в касації. Верховний Суд спочатку повернув його заяву, а потім усе ж відкрив по ній провадження. Засідання за скаргою призначене на 21 вересня.

Уже 11 років Дериглазов перебуває в харківському СІЗО. Засудженого досі не перевели до колонії, тому що Дзержинський райсуд Харкова розглядає ще одну справу щодо нього — про розбій (частина 3 і 4 статті 187 КК). Йдеться про збройні напади на чотири банківські відділення та пограбування трьох із них з 2008 до 2010 років.

Усі чотири епізоди були включені до першого обвинувального акту в справі про вбивство міліціонера й замаху на двох його колег. Під час слідства Дериглазов визнав провину в грабежах, але в суді заявив, що дав ці свідчення під тортурами.

Потім епізоди про розбій виокремили в інше провадження. У 2013 році обвинувальний акт почав розглядати Дзержинський райсуд. Через чотири роки суд перейшов до слухань по суті і відтоді, за словами адвоката Тарасенка, встиг допитати лише одну потерпілу — прицівницю банку, яка не підтвердила провину Дериглазова. Сам він також повністю заперечує участь у пограбуваннях банків.

«Дериглазову ніколи б не дали так безапеляційно довічне, якби не було можливості кивати на цю справу — це ж той самий, який пограбував чотири банки», — вважає Тарасенко.

Щомісяця засуджений їздить на засідання в суди — то в Харкові, то в Києві. А у вільний час веде телеграм-канал «Щоденники Артема Дериглазова», публікує там свої роздуми і вірші. Повідомлення про судові засідання в його справі він пише від третьої особи.

80 відсотків українців вважають, що в суді виграє багатший або більш впливовий
80

відсотків українців вважають, що в суді виграє багатший або більш впливовий

Монолог голови Ради суддів Богдана Моніча «В Україні сформувалася традиція — в усіх проблемах звинувачують суди»

«В Україні сформувалася традиція — в усіх проблемах звинувачують суди»

Монолог голови Ради суддів Богдана Моніча

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів