«У нас це не викликає страх. Це викликає ярість». Репортаж «Ґрат» із найбільшої в Україні дитячої лікарні Охматдит, яка потрапила під російський ракетний обстріл

Вранці 8 липня Росія обстріляла крилатими ракетами Київ, Кривий Ріг, Дніпро та Покровськ. У столиці під обстріл потрапив Охматдит Скорочено від «Охорона дитинства та материнства» — найбільша у країні дитяча лікарня. Ракета влучила у відділення токсикології, де лікувалися діти з тяжкими захворюваннями нирок. Від ударної хвилі пошкодження також отримали відділення хірургії, онкології та операційний блок. Загинули двоє дорослих, одна з яких 30-річна лікарка. За даними Держслужби з надзвичайних ситуацій, 32 особи отримали поранення, вісім із них — діти. Аварійно-рятувальні роботи завершили лише наступного дня.

Журналіст «Ґрат» Олексій Арунян побував на місці трагедії та розповідає, як медики та пацієнти пережили атаку, і як сотні киян згуртувалися, щоб допомогти лікарні.

«Росіяни, напевно, від цього задоволення отримують»

8 липня у 62-річної буфетниці відділення мікрохірургії дитячої лікарні Охматдит Євдокії Солодової був звичайний ранок. Вона видала дітям сніданок, помила посуд, і раптом за вікном заревів сигнал повітряної тривоги. Частина пацієнтів та персоналу спустилася в укриття. Інші, включаючи Євдокію Борисівну, просто вийшли з палат та кабінетів у коридор.

«Цього ранку столяр замінив замок на дверях у буфеті. Дверна ручка була вся чорна, і я вирішила її помити. Незабаром обід, а дітки будуть заходити і руками чіпати. І тільки я заходжу в буфет, намочила ганчірку, і мені ударною хвилею як дасть! Скло посипалося. Усередині стіл стояв, я під ним сховалася, це мене й врятувало», — розповідає жінка.

У той момент у різні райони Києва прилетіло кілька ракет. Одна впала поряд зі станцією метро «Лук’янівська» за 500 метрів від Охматдита. За кілька секунд другий снаряд впав на території дитячої лікарні та влучив в один з корпусів, що стоїть навпроти хірургічного відділення, де працює Євдокія Борисівна.

Ми спілкуємося з буфетницею за кілька годин після обстрілу в коридорі лікарні. На обличчі жінки сліди порізів, на вусі — марлева пов’язка.

«Я не знаю, навіщо вони б’ють сюди. Вони, мабуть, від цього задоволення отримують, — сердиться буфетниця на росіян. — Я не розумію, як це можна. Він (Путін — Ґ) командує всім світом, а наші нічого не можуть вдіяти. Але я сподіваюсь на перемогу. Треба вірити у це. Бо якщо не вірити, то нічого не буде».

Поранена буфетниця Охматдиту Євдокия Солодова, 8 липня 2024 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

У всьому відділенні мікрохірургії вибиті вікна. У палатах усе перевернуто догори дриґом, медики прибирають сміття і стирають пил зі столів та лікарняних ліжок.

Голова відділення Валерій Бовкун розповідає мені, що у його підрозділі надають допомогу дітям з ушкодженнями артерій, нервів, сухожиль, а також із вродженими вадами розвитку. Сьогодні у них за розкладом був день виписки та госпіталізації: батьки привезли дітей на планові операції, тож усередині було людно.

За словами Бовкуна, внаслідок обстрілу у відділку було поранено одну дитину та п’ятьох співробітників лікарні.

«Двоє поранених співробітників — хірурги. Їх поранило під час операції. Вони своїми тілами закрили дитину. Дитина не постраждала, але лікарі отримали легкі поранення від битого скла. Операцію було терміново зупинено і дитину перевезли до іншої лікарні. Сподіваюся, все гаразд, але зворотнього зв’язку ще не було», — розповідає лікар.

За даними Міністерства охорони здоров’я, загалом у лікарні було поранено семеро дітей віком від 2,5 до 17 років. Загинули двоє дорослих: родич одного із пацієнтів та докторка Світлана Лук’янчук. Мер Львова Андрій Садовий розповів, що Лук’янчук була львів’янкою, росла сиротою — її виховувала тітка. Закінчила київський Національний медуніверситет ім. Богомольця. В Охматдиті працювала нефрологинею — докторкою, яка лікує захворювання нирок. Садовий пообіцяв, що Світлану поховають поряд із батьками на Голосківському цвинтарі.

Голова МОЗ Віктор Ляшко повідомив, що під час удару медики виконували три операції на серці. Одній дитині на операційному столі уламок улетів у грудну клітину. Її перевезли на операцію до іншої лікарні.

Відділення мікрохірургії Валерія Бовкуна тимчасово призупинило роботу. Пацієнтів виписали чи перевели до інших лікарень.

«Спочатку був глухий вибух, а потім просто сумашедший»

Надворі сотні людей розбирають завали у відділенні токсикології, куди впав снаряд. Над будинком клубочиться дим. Ракета влучила в кут будинку та знесла його частину. У роботі беруть участь сотні людей: військові, поліцейські, рятувальники та звичайні кияни, які прийшли на допомогу. Люди вишикувалися шеренгою, ланцюжком передають будівельне сміття і звалюють у купу неподалік.

Наслідки влучання російської ракети в токсикологічне відділення Охматдиту, 8 липня 2024 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

Близько першої години дня розбір завалів доводиться перервати — знову реве сигнал повітряної тривоги. Десь недалеко лунає вибух, і всі біжать в укриття в підвал відділення кардіології.

У сховищі багато мам із дітьми. Серед них — мешканка Дніпропетровської області Наталія Задорожня та її 15-річна донька Саша, пацієнтка токсикологічного відділення, куди влетіла ракета. Під час вибуху вони перебували у будівлі, але встигли спуститися до підвалу.

«Лікарі сказали спуститися, а ми завжди спускаємось. А потім був вибух. Спочатку такий глухий, а потім просто сумашедший. Дим піднявся, все валиться. Я впала на доньку та лежала. А далі дим повалив такий чорний, і запах виник, наче проводка горить. Ми почали задихатися і вийшли по цим завалам», — розповідає Наталя.

У токсикологічному відділенні лікували дітей із хронічними захворюваннями нирок або гострою інтоксикацією. За словами Наталії, під час тривоги в укриття спустилися майже всі пацієнти, їхні батьки та медики. Але шестеро дітей залишалися в палатах і проходили процедуру діалізу — штучного очищення крові. Їх було неможливо швидко відключити від апаратів.

«Я не знаю, навіщо Росія це робить. Але знаю одне — Європа мала нам допомогти, а вона не допомагає! Вона чекає, доки нас усіх уб’ють? — гнівається Наталя. — Коли ми підписували договори про відмову від ядерної зброї, вони сказали, що у разі нападу вони нам все дадуть. А що вони нам дають? Нас просто потихеньку вбивають».

«Ти не права, — раптом не погоджується з Наталею її донька-підліток Саша. — Ми не маємо звинувачувати Європу у тому, що робить Росія».

Мати не погоджується, і вони продовжують сперечатися.

Масована атака на Київ: десятки загиблих, руйнування дитячої лікарні Охматдит, пологового та житлових будинків

Сама Росія заперечує причетність до обстрілу Охматдита. Міністерство оборони РФ заявило, що на лікарню впала не їхня ракета, а український снаряд протиповітряної оборони. У відомстві стверджують, що збройні сили РФ атакували об’єкти промисловості України та авіабази ЗСУ «у відповідь на спроби завдання київським режимом збитків об’єктам російської енергетики та економіки».

Служба безпеки України це спростовує та заявляє, що в корпус Охматдита влетіла російська крилата ракета X-101. СБУ опублікувала фотографії фрагментів снаряда, знайденого на території лікарні. Українські правоохоронці розслідують атаку на установу як воєнний злочин. Генпрокурор України Андрій Костін заявив, що його офіс передасть усі матеріали розслідування російської атаки 8 липня до Міжнародного кримінального суду.

Момент влучання ракети в лікарню потрапив на відео — його поширили анонімні телеграм-канали. Судячи з нього, в Охматдит влетів не уламок, а ціла ракета. Президент Володимир Зеленський заявив: це відео підтверджує, що влучання в лікарню було не випадковістю, а прорахованим ударом росіян.

«Безперечно, все, що знищили ці терористи, ми відновимо. Безперечно, ми відповімо цим нелюдям із Росії», — заявив Зеленський і додав, що Україна скликала засідання Ради безпеки ООН у зв’язку з атакою по лікарню.

Засідання призначене у Нью-Йорку на 9 липня.

«Росія не може не знати, куди летять її ракети». Десятки загиблих та понад сто поранених цивільних внаслідок російського ракетного обстрілу Києва, Кривого Рогу, Дніпра та Покровська

«Вони б’ють по тому, що найбільше болить»

Після відбою розбір завалів продовжується. На території лікарні усе більше киян, які бажають допомогти. Коридори відділення хірургії заповнені людьми. Одні підмітають підлогу, інші виносять будівельне сміття та вціліле обладнання.

Наслідки влучання російської ракети на територію лікарні Охматдит, 8 липня 2024 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

У натовпі волонтерів зустрічаю Масі Найєма — відомого адвоката та ветерана Збройних сил. У 2022 році він отримав тяжке поранення і втратив око.

«У мене життя таке: бачу халепу, і йду туди, де вона сталася, — відповідає він на моє запитання, що він тут робить. — Слухайте, ну інакше не можна. Особливо болить, що це діти. Вони самі себе не захистять. Але бачу, що тут багато людей. Сьогодні вперше після початку повномасштабки захотілося знову іти воювати».

В одній із палат, яку волонтери прибирають від сміття, знайомлюсь із Євгеном Ленським — 18-річним студентом з Ірпеня. Прочитавши новини, він одразу вирушив до Києва, щоб допомогти. На моє запитання, чому він вирішив це зробити, Євген дивується і не одразу знаходить, що відповісти.

«Я прочитав новину про те, що ракета влучила в дитячу лікарню, чому б мені не приїхати? Звичайно, хтось може відсиджуватися вдома, просто дивитися новини та говорити: «Боже, який жах». Але краще ж допомогти», — відповідає він.

Він зізнається, що тепер розмірковує над тим, щоб піти воювати.

«Кажуть, що це пряме влучення, хтось каже, що це уламок. Але яка на хрін різниця?! Почалася війна, хто на когось напав? На мою думку, це очевидно всім, хто хоча б якось розуміє те, що відбувається у світі», — відповідає він.

Студент Євген Ленський в хірургічному відділенні Охматдиту, 8 липня 2024 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

До обіду потік охочих допомогти не припиняється і стає усе більше. Волонтерські організації роздають їжу, люди приносять ліки та воду. На газонах лежать гори пляшок, яких явно більше, ніж треба.

Очищати дороги від битого скла допомагає вчителька англійської Катерина Мар’яш.

«Я педагог, а це дитяча лікарня. Я не могла просто сидіти вдома. Коли перебуваєш тут, є надія, що ще не все втрачено. Тому що тут люди, які думають, так само як і ти, також хочуть допомогти», — каже мені вона.

Перед тим як попрощається з Катериною, питаю її, навіщо, на її думку, Росія атакувала лікарню.

«Вони хочуть нас зламати, б’ють по тому, що найбільше болить — по дітях. Але якщо вони думають, що це зламає нас — вони помиляються. Тому що у нас це не викликає страх. У нас це викликає ярість».