«Сказав, що взяв її в полон». Як в Україні судять за сексуальне насильство на війні та якої підтримки потребують постраждалі
Ірпінь після деокупації. Вулиця Соборна, 7 квітня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Від початку російського широкомасштабного вторгнення українські правоохоронці зафіксували майже 400 випадків сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК), з них понад 20 стосувалися неповнолітніх. Це дані Офісу генерального прокурора станом на кінець 2025 року.
Йдеться про зґвалтування чи замахи на нього, ушкодження статевих органів, примусове оголення, погрози чи примус дивитися на насильство щодо близької людини. Серед постраждалих — і жінки, і чоловіки.
У 131 провадженні правоохоронці оголосили підозри 95 військовослужбовцям російських збройних сил.
П’ятдесят дві справи наразі — в суді, а 23 особи засуджено до позбавлення волі. Більшість зі згаданих судових справ розглядаються заочно.
За однією з таких, у селищі Макарів Бучанського району Київщини, «Ґрати» спостерігали понад півтора року. Деталі — у матеріалі.
«Що ж ти робиш, у тебе мати така, як я»
Селище Макарів на Київщині звільнили з російської окупації у квітні 2022-го. До цього близько місяця за нього тривали бої. Невдовзі після звільнення селищний голова Вадим Токар говорив на телемарафоні, що за цей час там зруйнували до 40% будівель, і що місцева влада виявила понад сотню тіл цивільних, убитих окупантами. Розслідування та судові процеси щодо воєнних злочинів у Макарові тривають донині.
У листопаді 2025-го Макарівський районний суд, на фасаді якого досі видно сліди від обстрілів, оголосив вирок у справі 34-річного Магомедмирзи Сулейманова, командира бойової машини 9 мотострілецької роти у 37 окремій гвардійській мотострілецькій Донській Будапештській Червоного прапора ордена Червоної зірки бригаді, 36 загальновійськової армії Східного військового округу збройних сил РФ, що дислокувалась у місті Кяхта російської Республіки Бурятія поблизу кордону з Монголією.
Його визнали винним у порушенні законів та звичаїв війни — жорстокому поводженні з цивільним населенням , а саме: незаконному позбавлені волі та зґвалтуванні місцевої жительки.
Макарівський районний суд Київщини, 6 листопада 2025 року. Фото: Анастасія Москвичова, Ґрати
Справа розглядалась заочно із лютого 2023-го. Сулейманова засудили до 12 років ув’язнення. Термін буде рахуватися з того моменту, коли його затримають.
Засідання, на якому потерпіла давала свідчення, було закритим, але обставини, про які вона повідомила, відображені у вироку.
Як встановило слідство, 7 березня 2022 року російські військові силоміць зайняли приватний будинок, по сусідству з яким жила потерпіла з родиною. Того ж дня пообіді росіяни почали обхід вулиці.
Обвинувачений разом з іншими військовими вдерся до цієї жінки додому, зачинив чоловіка в кімнаті, а їй, погрожуючи автоматом, наказав іти за ним, «сказав, що взяв її в полон». Чоловік постраждалої зміг вибратись із будинку, намагався піти за ними — але по ньому випустили автоматну чергу. Пізніше жінка дізналась, що він помер.
«[Нападник] завів у будинок по сусідству, сказав роздягатися, при цьому дістав ніж, який поклав на стіл, — переповідаються у вироку її свідчення. — Перебувала в шоці, робила те, що він говорив. Супротив чинити не могла, оскільки він навів автомат. Навів автомат та вимагав, щоб роздягалася, що вона і зробила. Не бив. Говорила йому: “Що ж ти робиш, у тебе мати така, як я”».
Після цього він її зґвалтував. Насильство перервали інші військові, які несподівано увійшли до приміщення, сказали постраждалій одягнутись і йти геть.
Пізніше під час слідства жінка однозначно впізнала Магомедмирзу Сулейманова на фотографії: невисокий на зріст, худорлявий, темноволосий, вік — орієнтовно 30 років. Як зазначається у тексті вироку, на суді потерпіла також підтвердила, що бачила саме його.
Була також очевидиця, її сусідка, яка бачила, як російський військовий з автоматом веде потерпілу за сарай.
Магомедмирза Сулейманов. Колаж з сайту ДБР
Під час судових дебатів адвокат обвинуваченого Юрій Сікан вказав на те, що під час слідства не проводили експертиз, оскільки під час російської окупації це було неможливо, а також що допитана в суді свідка не бачила самого злочину.
«У мене немає абсолютно ніяких симпатій до військовослужбовців збройних сил Росії, бо я особисто брав участь у заходах з оборони нашої держави у 2022 році, тому я зараз говорю чисто як захисник, за Кримінальним процесуальним кодексом. […] Не виключена помилка. Особа Сулейманова встановлена виключно за показами потерпілої. Є вірогідність суб’єктивного впливу», — зазначив він на засіданні.
Суддя Любава Білоцька, однак, ухвалюючи рішення, звернула увагу на те, що відсутність біологічних зразків не є перешкодою для доведення злочину проти статевої недоторканності, а також що показання потерпілої та решта доказів та свідчень, які дослідили під час розгляду, були послідовними, логічними та не суперечили одне одному.
«Сторона обвинувачення, на яку покладено тягар доведення висунутого обвинувачення, подала до суду істотні докази та достатні пояснення стосовно обставин порушення законів та звичаїв війни обвинуваченим, що не суперечать між собою. Зокрема, з матеріалів досудового розслідування очевидно вбачається перебування обвинуваченого на території смт Макарів під час подій, описаних в обвинувальному акті. Потерпіла достатньо чітко описала зовнішність обвинуваченого та впізнала його за фотокартками. Свідок також описала риси обвинуваченого та вказала на посттравматичну поведінку потерпілої після події», — йдеться у вироку.
Вирок Магомедмирзі Сулейманову набув чинності 8 грудня 2025 року. Цивільних позовів потерпіла не заявляла.
Крім описаної судової справи, ця жінка також є однією серед шести потерпілих із різних населених пунктів Київщини в іншій, розгляд якої у Макарові ще триває. Двом російським військовим Володимиру Дубініну та Андрію Каркіну із 37 окремої гвардійської мотострілецької бригади — тієї самої, де служив і Сулейманов — інкримінують, зокрема, що вони силоміць зайняли будинок постраждалої, вигнавши жінку до сусідів, забирали її на допит, під час якого погрожували та стріляли біля обличчя, імітуючи страту.
«Ще одне знаряддя терору»
Справа російського військового Магомедмирзи Сулейманова — одне із 60 проваджень щодо СНПК на Київщині, за даними Офісу генерального прокурора станом на 31 грудня 2025 року. Цей регіон — другий за кількістю задокументованих випадків такого насильства. Перший — Херсонщина (122 випадки), а третій — Донецька область (89 випадків).
Інфографіка щодо сексуального насильства під час широкомасштабної російської агресії. Джерело: Офіс генерального прокурора України
За інформацією прокуратури, сексуальне насильство широко застосовується росіянами в місцях утримання українських військовополонених та цивільних осіб.
«На прикладі Херсонщини можна стверджувати, що російські військові свідомо розшукують і піддають насильству дружин, сестер, матерів наших захисників. Це певний патерн поведінки, який повторювався знов і знов, що вказує на геноцидний характер таких дій. Сексуальне насильство є ще одним знаряддям терору і знищення українців як нації», — йдеться в інформаційних матеріалах на сайті ОГП за 2024 рік.
Такі випадки також описували експертки «Московського механізму» ОБСЄ за результатами свого дослідження у 2024 році.
Водночас реальна кількість таких злочинів може бути значно більшою, враховуючи, що Росія досі утримує в окупації українські території, тож інформація звідти не надходить, а також через те, що постраждалі з тих чи інших причин не подають заяв. Про це говорять як правоохоронці, так і правозахисні організації.
Інфографіка щодо сексуального насильства під час широкомасштабної російської агресії. Джерело: Офіс генерального прокурора України
У 2024 та 2025 роках в Україні діяв пілотний проєкт виплати невідкладних проміжних репарацій постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного із конфліктом. Їх здійснював Глобальний фонд тих, хто пережили насильство (Global Survivors Fund), фінансований урядами різних країн. Сума підтримки складала 3 тисячі євро на кожного постраждалого.
Як зазначила під час презентації результатів цієї роботи урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко, спочатку ініціатори проєкту очікували, що заяв може бути щонайбільше 500. Однак за цей час по репарації звернулись 1208 осіб (383 жінки і 825 чоловіків), і після верифікації інформації та аналізу цих звернень 1080 людей визнали такими, постраждали від СНПК і мають право на виплату проміжних репарацій.
«Це свідчить про те, що злочин є латентним, і дуже важливим є формувати правильні підходи і до спілкування з тими, хто постраждав, і до їхньої ідентифікації. І це є підтвердженням необхідності продовження системної роботи із виявлення людей, які постраждали, для того, щоб надавати їм допомогу», — зауважила Левченко.
«Список ганьби» ООН
У грудні 2024 року представники і представниці українських організацій, які об’єднують постраждалих від сексуального насильства, тортур та свавільного позбавлення волі в російській окупації, SEMA Ukraine, «Нумо, сестри», «29 грудня» та «Випускники» ініціювали звернення до Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша, аби включити Росію до «Переліку сторін, які обґрунтовано підозрюються у вчиненні зґвалтувань або інших форм сексуального насильства, або є відповідальними за них, в ситуаціях збройного конфлікту, що перебувають на порядку денному Ради Безпеки» — так званого списку ганьби.
Включення Росії до цього переліку свідчило б про міжнародне визнання тих злочинів, які вона вчиняє проти українських цивільних та військовополонених на тимчасово окупованих територіях, і мало б політичні та репутаційні наслідки для неї, пояснює очільниця організації «Нумо, сестри» Людмила Гусейнова.
«Це — гарантія того, що російські солдати, російські спецпризначенці, російські війська не зможуть брати участь у миротворчих місіях ніде у світі. І для постраждалих, зокрема — для мене особисто, це буде маленьким кроком до того, що злочинці будуть визнані і покарані. Це дасть нам більше можливостей вимагати покарання на міжнародному рівні також», — каже вона.
Мітинг проти російської окупації та за звільнення українських полонених, серпень 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Проте у щорічній доповіді Генсека ООН про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктами, опублікованій у серпні 2025-го, Росія у згаданому списку не з’явилась, хоча її включили до переліку «Сторін, яким повідомлено про можливе включення до наступного звіту». У доповіді таких держав було дві, інша — Ізраїль.
Як зазначається у доповіді, через недопуск незалежних спостерігачів до підконтрольних згаданим державам місць несвободи ООН не може оцінити «патерни, тренди і систематичність сексуального насильства у цих контекстах».
«Я глибоко стурбований достовірною інформацією про порушення, скоєні російськими збройними силами та силами безпеки, а також пов’язаними з ними збройними угрупованнями, переважно проти українських військовополонених, у 50 офіційних та 22 неофіційних місцях утримання під вартою в Україні та Російській Федерації. Ці випадки включають значну кількість задокументованих інцидентів сексуального насильства, включно з ураженням електричним струмом, побиттям та опіками геніталій, а також примусовим роздяганням та тривалим перебуванням у стані оголеності, що використовуються для приниження та отримання зізнань або інформації. Російська влада не співпрацює з моїм Спеціальним представником щодо впровадження заходів для запобігання сексуальному насильству», — йдеться у документі.
На переконання Людмили Гусейнової, для міжнародного визнання того, що Росія повинна нести відповідальність за сексуальне насильство, яке вчиняє її армія та силовики під час війни проти України, дуже важливо, аби постраждалі знаходили в собі сили звернутись та офіційно повідомити про ці злочини.
«Наша організація робить багато для того, щоб довести необхідність таких звернень, і якщо людина з якихось причин боїться звертатись до правоохоронних органів, то доносити, що в Україні діє місія ООН, і один з підрозділів цієї місії займається документуванням таких злочинів. Це дуже обережне, емпатичне ставлення до потерпілих, дуже високий рівень конфіденційності. Просимо потерпілих не боятися і звертатися, щоб документувати ці злочини», — каже вона.
Окрім того, за словами правозахисниці, потерпілі часто не розуміють: те, що з ними відбувалося в полоні, — не просто тортури і знущання, а також і сексуальне насильство.
«Повертаючись із полону, особливо — довготривалого полону, або після тривалого часу в окупації, люди можуть не визнавати себе потерпілими, не розуміти, що таке СНПК. Вони не усвідомлюють, що не звернувшись по допомогу і не проговоривши цей досвід хоча б із психологом, можна просто загнати цю травму в себе глибше. І це шкодить не тільки самій людині, а й, можливо, її дітям, її сім’ї, нащадкам, бо непропрацьована травма може стати травмою поколінь», — зауважує Гусейнова.
Правозахисниця Людмила Гусейнова на акції “Порожні стільці” на підтримку політв’язнів у Києві, 15 листопада 2024 року. Фото: Сергій Нужненко, Радіо Свобода
На переконання правозахисниці, важливо налагоджувати цю роботу у всіх регіонах України, адже туди можуть повертатися постраждалі, яким необхідна підтримка, і правоохоронці та соціальні служби мають бути готові їх зустріти та цю підтримку надати.
Підтримка постраждалих в Україні
У листопаді 2024 року Верховна Рада ухвалила закон про захист осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України, та надання їм невідкладних проміжних репарацій.
Відповідно до нього, постраждалою може бути визнана особа, щодо якої вчиняли СНПК, або дитина, народжена внаслідок такого насильства. Рішення щодо цього має ухвалити спеціальна комісія, розглянувши її заяву.
Невідкладні проміжні репарації — комплекс заходів, спрямованих на задоволення нагальних потреб осіб, постраждалих від СНПК, що запроваджуються з метою відновлення порушених прав таких осіб.
Постраждалі мають право на безоплатну реабілітацію, що може включати медичні, психосоціальні чи інші заходи, а також на отримання невідкладної грошової виплати (розмір допомоги не вказується) із донорських коштів чи інших джерел, не заборонених українським законодавством. Органи місцевого самоврядування також можуть паралельно з цим створювати свої локальні ініціативи для підтримки постраждалих.
Закон набув чинності у червні 2025 року, однак, як констатує Людмила Гусейнова, він досі не запрацював, бо ще немає всіх необхідних для цього підзаконних актів та не визначені установи, які мають реалізовувати цей закон.
«Дуже сподіваємось, що протягом найближчих кількох місяців закон запрацює. Принаймні, ми будемо відстежувати це, будемо наполягати і спонукати відповідальних осіб, щоб цей закон запрацював. А найголовніше — ми будемо доносити інформацію про можливості та гарантовані зобов’язання держави допомагати людям, які пережили СНПК», — каже вона.
Інструкції та перелік контактів, за якими постраждалі від СНПК можуть отримати допомогу, можна знайти, зокрема, на сайтах правозахисних організацій (наприклад, ось тут — тематична брошура організації «Нумо, сестри», інструкція на сайті Центру прав людини ZMINA, та чат-бот, який «Ла-Страда Україна» розробила спільно з Офісом генерального прокурора України) або онлайн-ресурсі Платформа допомоги врятованим, створеному Національною соціальною сервісною службою та її партнерами.
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
