Розсіяти «туман війни». Про що були слухання у Європейському суді з прав людини у справі України та Нідерландів проти Росії
Зруйнований російськими обстрілами Маріуполь, березень 2022. Фото: телеграм-канал «АЗОВ - Маріуполь»
Україна скаржиться до ЄСПЛ на Росію за серйозні та систематичні порушення Конвенції з прав людини у звʼязку із захопленням частини українських східних областей у 2014 році та повномасштабним вторгненням 2022 року, а Нідерланди — за збиття пасажирського літака рейсу МН17 в небі над Донеччиною, де загинуло 298 людей. 17 липня минуло десять років з тієї авіакатастрофи, яку спричинив російський «Бук».
Свою позицію Україна, Нідерланди та представники 26 країн-членів Ради Європи обгрунтовували під час слухань у Європейському суді з прав людини 12 червня. Засідання тривало чотири з половиною години. Відповідача, Росії, не було. «Ґрати» розповідають деталі.
Без Росії
Росія проігнорувала слухання — її представників у залі суду не було. Російська сторона також не надала свою остаточну позицію у справі. Але це не стало причиною для перенесення чи припинення розгляду. На цьому на початку засідання наголосила президентка суду Шіфра ОʼЛірі, посилаючись на регламент суду .
У червні 2022 року держдума РФ ухвалила закони, які дозволили Росії не виконувати рішення ЄСПЛ, винесені після 15 березня 2022 року — останнього дня перед її виключенням з Ради Європи. Це, а також те, що РФ вийшла з Конвенції з прав людини 16 вересня 2022 року, не звільняє її від зобовʼязань — до дати припинення участі у Конвенції .
Попри припинення членства, у Росії залишалась можливість надати свою відповідь на новий позов України від 23 червня 2022 року у звʼязку із вторгненням РФ. Росія мала доступ до захищеної онлайн-системи, яка використовується для комунікації між державами та судом. Через цей вебсайт до Росії суд також звертався, але відповіді та коментарі так й не надійшли, повідомила на засіданні ОʼЛірі.
Президентка ЄСПЛ нагадала, що Росія не відреагувала й на накази Європейського суду про тимчасові заходи , які вимагала запровадити Україна одразу після російського повномасштабного вторгнення.
1 березня 2022 року ЄСПЛ наказав Російській Федерації припинити напади на мирних мешканців та бомбардування цивільних об’єктів в Україні. Через три дні суд також наказав Росії забезпечити цивільному населенню безпечні шляхи евакуації, медичну допомогу, безперешкодне проходження гуманітарної допомоги тощо. За місяць суд уточнив, що евакуація цивільних має відбуватися у безпечні регіони України. Росія не виконала жоден наказ.
ОʼЛірі пояснила сторонам процесу, що відсутність та відмова Росії від участі у слуханнях не призводить до автоматичного прийняття вимог заявників. Тож суд вивчить докази перед тим, як дійти до висновку про обґрунтованість позову як з правового, так і з фактичного боку.
Три скарги від України та одна від Нідерландів
Суд обʼєднав у справі три міждержавні скарги України проти Росії та скаргу від Нідерландів. Дві скарги Україна подала у 2014 та 2015 році — вони стосувались систематичних порушень Конвенції з прав людини під час бойових дій у Луганській та Донецькій областях: незаконні напади на цивільних осіб і цивільні об’єкти, включно з атакою на рейс МН17 «Малайзійських авіаліній», позасудові страти, тортури, вбивство цивільних та українських військовополонених, а також викрадення трьох груп дітей, яких вивезли зі Сходу України до Росії протягом червня-серпня 2014 року. У червні 2022 року Україна надіслала ще одну скаргу: на масові та грубі порушення прав людини внаслідок повномасштабного вторгнення РФ.
Нідерланди подали свою скаргу у липні 2020 року. Вона стосується збиття літака рейсу MH17, що призвело до загибелі всіх 298 людей, які перебували на борту 17 липня 2014 року. Суд вирішив, що ефективніше буде розглядати усі три українські скарги та нідерландську разом.
У січні 2023 року у рішенні перейти до розгляду справи по суті суд визнав, що Росія здійснювала фактичний контроль над угрупованнями бойовиків на Донеччині та Луганщині. Йдеться про період з 11 травня 2014 року, коли був проведений незаконний «референдум» та проголошені «республіки», до принаймні 26 січня 2022 року.
Суд визнав, що російські військові вже активно діяли в Донецькій області з квітня 2014 року, а не пізніше серпня того ж року в регіоні відбулося широкомасштабне розгортання російських військ. Таким чином, попередньо вирішив суд, Росія несе відповідальність за порушення на територіях під її контролем на основі принципу територіальної юрисдикції.
Під час слухань щодо питання юрисдикції, Росія ще надавала свої зауваження суду. Реагуючи на них, суд висловив сумніви: чи дійсно несе Росія відповідальність за обстріли та бомбардування територій поза її чітким контролем, чи були інциденти, перелічені у скарзі від України, «військовими операціями, що проводилися під час активної фази військових дій» і, отже, виключені з персональної юрисдикції на цій підставі? У цьому контексті згадується міждержавна справа «Грузія проти Росії ІІ», де судді дійшли висновку, що події під час активної фази військових дій, тобто з 8 по 12 серпня 2008 року у Грузії, не підпадають під юрисдикцію Російської Федерації. Тобто не є її відповідальністю.
«Сама реальність збройного протистояння та боїв між ворожими військовими силами, які прагнуть установити контроль над місцевістю в умовах хаосу, означала, що контроль над цим регіоном відсутній», — зазначив ЄСПЛ тоді у своєму рішенні, наголошуючи, що дії сторін конфлікту у такому випадку регулюються міжнародним гуманітарним правом (МГП).
У скарзі України проти РФ суд відклав розвʼязання цього питання, доки не вивчить фактів по суті скарги, та попросив Україну уточнити свої аргументи.
Росія загалом заперечувала проти розгляду справи у ЄСПЛ, наполягаючи, що цей суд не має предметної юрисдикції у випадку збройного конфлікту. Суд це відкинув та у рішенні перейти до розгляду по суті підкреслив, що гарантії Конвенції з прав людини продовжують застосовуватися й в ситуації міжнародного збройного конфлікту. Однак, зазначив ЄСПЛ, гарантії Конвенції мають тлумачитися відповідно до інших норм міжнародного права, включаючи положення міжнародного гуманітарного права. Зокрема, на стадії розгляду справи по суті суд визначить, як слід тлумачити порушення статті 2 — «Право на життя» — з огляду на зміст міжнародного гуманітарного права.
«Атака на демократичну інституцію». Як у суді Страсбурга зійшлися Росія, Україна та Нідерланди
Юрисдикція РФ виходить з самої концепції створення Ради Європи та Конвенції з прав людини
«Україна потерпає не лише від окремих випадків російської агресії та пов’язаних з ними масових порушень прав за Конвенцією, а й від послідовної та постійної довгострокової політики, спрямованої на її підкорення», — заявила на початку виступу українських представників на засіданні 12 червня Ірина Мудра, замголови Офісу президента України.
Вона порівняла дії Росії з тим, що відбувалось у нацистській Німеччині у 1930-х роках та під час Другої світової.
«Росія хоче знищити та асимілювати українців і, своєю чергою, знищити громадський порядок Європи та світовий порядок, заснований на нормах міжнародного права», — сказала Мудра перед тим, як передати слово британському юристу Тіму Отті.
Отті висвітлив позицію України щодо питання юрисдикції суду та відповідальності РФ за систематичні обстріли та атаки на цивільне населення й цивільні обʼєкти за межами території, яку вона контролює.
Він нагадав, що юрисдикція Росії, яка донедавна була членом Ради Європи, закладена вже в самій концепції створення Ради та Конвенції з прав людини: задля запобігання повторення війни та забезпечення відповідальність за грубі порушення прав людини, подібні до тих, що спостерігалися між 1939 і 1945 роками. Тож загарбницька війна Росії проти України поставила під сумнів базову домовленість між країнами про «Ніколи знову».
Російська агресивна війна, розпочата проти члена Ради Європи, — це виняткова обставина, яка, впевнений Отті, дозволяє визначати юрисдикцію за межами територіальних кордонів держави.
Юрист нагадав, що ЄСПЛ послідовно описує Конвенцію як інструмент європейського громадського порядку та колективної безпеки.
«І сам суд неодноразово заявляв, що її не слід тлумачити таким чином, щоб створити правовий вакуум у просторовій юрисдикції Ради, залишаючи незахищеними осіб, які сподіваються на захист за Конвенцією», — зазначив юрист.
Тож, хоч Росія, зокрема, здійснює невибіркові та непропорційні атаки по цивільних мешканцях та обʼєктах на територіях України, які вона не контролює, такі випадки все одно мають підпадати під юрисдикцію РФ. Зокрема, воєнні злочини, зафіксовані міжнародними організаціями та інституціями, надають можливість встановити таку юрисдикцію.
Засідання ЄСПЛ за позовом Україна і Нідерланди проти Росії 26 січня 2022 року. Скрін із трансляції на сайті ЄСПЛ
Рішення у справі «Грузія проти Росії ІІ» щодо збройного протистояння у серпні 2008 року, на переконання української сторони, не може застосовуватися у випадку ситуації в Україні. Цьому є ряд причин. Наприклад, в рішенні не врахували аргумент, який висуває наразі Україна: що Росія розвʼязала військову агресію з метою знищити державний суверенітет, що порушує основоположні цілі Конвенції та Ради Європи.
«А що стосується російського наміру, суд у «Грузії II» просто не мав тих самих однозначних доказів, які зараз перед судом», — вважає Отті.
До того ж у скарзі України не йдеться про контекст хаосу, як це було в рішенні по ситуації в Грузії. Натомість вона стосується «цілеспрямованої поведінки, з явним наміром», а також у справі наведено «величезну кількість деталей і беззаперечних доказів».
Тім Отті згадав пункт 141 рішення у справі «Грузія проти РФ ІІ», в якому суд пояснює, чому він вважає, що не має юрисдикції у частині звинувачень проти РФ.
«Беручи до уваги, зокрема, велику кількість передбачуваних жертв і оскаржуваних інцидентів, обсяг наданих доказів, труднощі у встановленні відповідних обставин і той факт, що такі ситуації переважно регулюються правовими нормами, відмінними від норм права Конвенції (зокрема, міжнародного гуманітарного права чи права збройних конфліктів), суд вважає, що він не в змозі розвивати свою прецедентну практику за межами розуміння поняття «юрисдикція», як встановлено на сьогодні», — йшлось у рішенні ЄСПЛ.
Але Отті наполягає, що складність у встановленні фактів може бути причиною відхилити справу по суті, але аж ніяк не має впливати на визнання юрисдикції. Перешкодою для встановлення юрисдикції не може бути й застосування гуманітарного права разом із правами людини, переконаний юрист.
Отті нагадує про ще одну значну відмінність справ Грузії та України: аргументи України підтримують 26 держав у цьому провадженні.
Зокрема, вони визнають, що важливо уникати правового вакууму та те, що дії держав-учасниць Конвенції, які мають наслідки за межами їх території, означають здійснення ними юрисдикції за статтею 1, якщо існують обґрунтування та виняткові обставини.
«Жодна зі скарг у цій справі, не стосується прямих боїв між збройними силами. Усі вони стосуються цивільних жертв внаслідок поведінки російської держави, воєнних злочинів, пов’язаних із цілеспрямованими діями, адміністративною практикою, пов’язаною з невибірковим і непропорційним застосуванням сили з відомими та передбачуваними наслідками», — наполягав у суді Отті.
Участь у військових діях, спрямованих на знищення суверенітету держави-жертви або позбавлення її власного територіального контролю та здатності дотримуватися Конвенції, є принциповою основою для встановлення юрисдикції. Отті вказував, що це також цілком узгоджується з прецедентною практикою суду та є «парадигмальним прикладом» виняткової обставини, що виправдовує висновок про юрисдикцію. А мета Ради Європи та Конвенція з прав людини забезпечують найбільш переконливу основу для тлумачення статті 1 саме у такий спосіб.
Отті наголошував, що нездатність знайти таку підставу для юрисдикції у справі підірвало б припущення про те, що країни-члени повинні поважати суверенітет одна одної, створило б правовий вакуум і спричинило б відмову суду від свого основного зобов’язання згідно зі статтею 19 Конвенції. Це також підірве об’єкт і мету Ради та Конвенції.
«Це залишить провідний у світі суд з прав людини ізольованим та не в змозі відповісти на найбільшу загрозу миру в Європі з 1939 року», — сказав представник України.
На завершення Тім Отті нагадав рішення Великої палати 2014 року щодо справи Кіпру та Туреччини, в якому був закладений чіткий меседж державам Ради Європи: ті держави-члени, які ведуть війну в інших державах-членах, повинні заплатити за свої незаконні дії, а жертви та їхні родини мають право на повну компенсацію відповідальною воюючою державою.
«Війну та її трагічні наслідки більше не можна терпіти в Європі, і ті держави-члени, які не дотримуються цього принципу, повинні бути притягнуті до судової відповідальності за свої дії — без впливу на додаткові політичні наслідки», — цитував Отті рішення.
Він просив суд підтвердити цей месседж й у безумовно історичній справі України проти Росії.
Систематичні порушення Конвенції з 2014 року
Виступи наступних трьох представників України — юристів Бена Еммерсона, Гільєрмо Вердіраме та Маргарити Сокоренко — були присвячені суті скарг.
Українські представники нагадують, що позасудові страти, насильницькі зникнення, катування та нелюдське поводження, незаконні затримання та непропорційні обмеження свободи слова та свободи інформації — усі ці порушення виникли за роки до повномасштабного вторгнення під час захоплення та окупації східних областей України. Вони згадуються у резолюції Європарламенту від 2016 року як систематичні порушення. Росія у своїх ще попередніх зауваженнях до скарги України до ЄСПЛ відкидала свою причетність до цих порушень, але, як наголосив юрист Бен Еммерсон у своєму виступі, докази вказують на зворотнє.
Британський юрист Бен Еммерсон, представник України у ЄСПЛ у справі проти РФ щодо сходу України, 26 січня 2022 року. Скрін з сайту ЄСПЛ
Україна доводить у ЄСПЛ, що «республіки» на Донеччині та Луганщині були під повним контролем РФ: економічним, політичним та військовим, — тож саме Росія несе відповідальність за злочини, скоєні бойовиками незаконних збройних формувань «ДНР» та «ЛНР». На доказ у скарзі наводяться як інтервʼю лідерів сепаратистів у російських медіа, так і перехоплення їхніх телефонних розмов із російськими кураторами, зокрема, із Владиславом Сурковим, помічником Путіна у 2013-2020 роках, через якого погоджувались політичні призначення у «республіках» найвищого рівня. Наприклад, прем’єр-міністра «ДНР», росіянина Олександра Бородая.
Бен Еммерсон під час виступу згадав також про важливу роль у захопленні українських територій колишнього агента ФСБ, росіянина Ігоря Гіркіна, який з групою бойовиків та військових, у тому числі спецназівців ГРУ, прибув із Криму у квітні 2014 року і захопили Словʼянськ. За місяць його людям за підтримки РФ вдалось захопити частину Донеччини та Луганщини та оголосити там створення «республік». Незгодних з окупацією українських громадян викрадали, катували, їх незаконно позбавляли волі та тримали у підвалах захоплених адміністративних будівлях.
У скарзі також наводяться дані українського Міністерства оборони, звіти міжнародних моніторингових місій — ОБСЄ та ООН, в яких йдеться про військове вторгнення окремих підрозділів російських військ на українські території. Зокрема, в них зафіксований факт перетину кордону колоною російських танків та бойових машин у червні 2014 року, а трохи згодом міжнародні спостерігачі бачили у Донецьку російську військову техніку. У той же період Бородай також згадував у телефонній розмові з іншим лідером бойовиків про пів сотні російських морських піхотинців, які прибувають на підтримку.
У відповідь на ці факти 2 липня Парламентська асамблея ОБСЄ ухвалила Бакинську декларацію, в якій у тому числі засудила «кричуще порушення Росією суверенітету та територіальної цілісності України» та висловила жаль «з приводу збройного втручання, яке здійснюється контрольованими Російською Федерацією силами в Україні, а також порушень прав людини, які вони продовжують породжувати».
24 серпня 2014-го також задокументовано, що 3,5 тисячі російських солдатів перетнули кордон з Україною та просунулись у бік Іловайську, за який тоді точились бої. Встановлено, що у складі російського контингенту було 400 десантників 98-ї повітряної дивізії.
Звіти ООН також підтверджують систематичну практику позасудових страт та вбивств, починаючи принаймні з квітня 2014 року. Вбивали тих, хто підтримував єдність України чи надавав підтримку українським силам. Міжнародні спостерігачі зафіксували принаймні один випадок страти через расову ненависть. Страти відбувались також й в результаті щось схожого на судовий процес — на виконання вироку. Верховний комісар також звертав увагу міжнародної спільноти на сумнозвісні записи наказів про розстріл, авторизовані та підписані особисто Ігорем Гіркіним у його якості головнокомандувача збройними силами «ДНР».
Також Офіс Верховного комісара, починаючи з квітня 2014 року повідомляв про різке зростання кількості випадків викрадень, зокрема журналістів, проукраїнських політиків та членів організацій громадянського суспільства. За даними УВКПЛ, які наводяться у позові України, станом на 5 травня було затримано 17 осіб. До червневого звіту ця цифра досягла 222. А до липня зросла майже вдвічі — 400. Затриманих регулярно катували: про випадки зґвалтувань, застосування електричного струму, побиття та погрози вбивством свідчили ті, що вижили у полоні. Також докази цього фіксували під час розтину тіл загиблих. Схожі випадки документували на всіх окупованих територіях, які фактично контролювала Росія. Тортури застосовували й до українських військовополонених. Це також документував зокрема Офіс верховного комісара ООН.
Усі ці дані Україна надала на підтвердження свого позову проти Росії.
Злочини РФ після 2022 року та «туман війни»
Юрист Гільєрмо Вердіраме представив скаргу України щодо злочинів та порушень Конвенції Росією за час повномасштабного вторгнення. Він запропонував бачення того, як суд може визнати цю скаргу прийнятною і чому у цьому випадку не йдеться про «туман війни», який завадив ЄСПЛ прийняти рішення у справі «Грузія проти Росії ІІ» щодо подій серпня 2008 року.
Юрист зазначив, що докази на підтримку скарг України є винятковими як за обсягом, так і за якістю. Вони, зокрема, включають детальну реконструкцію конкретних атак, інцидентів та ситуацій. У цьому контексті Вердіраме згадав розслідування Associated Press та SITU про російські операції зачистки в Бучі у березні 2022-го, для якого використали сотні годин записів з камер відеоспостереження, перехоплених телефонних дзвінків і 3D-моделі Бучі. Конвенція, нагадав Вердіраме, зобовʼязує Росію розслідувати злочини своїх військових, але його не провели, і це вже є порушенням.
Майданчик із розстріляними машинами в Бучі, 13 квітня 2022 року Фото: Тетяна Козак, Ґрати
«Це також має вирішальне значення для оцінки доказів, — додав юрист, — У поєднанні з відмовою Росії взяти участь у розгляді даного провадження це є додатковим обґрунтуванням для негативних висновків проти Росії».
У скарзі України йдеться також про незаконні методи ведення війни Росією. Це обстріли цивільного населення та житлових будинків, систематичні удари по обʼєктах цивільної інфраструктури, що мають особливе значення для виживання цивільного населення, а також практика невибіркових атак, напади та перешкоджання гуманітарним коридорам.
Вердіраме під час виступу навів кілька прикладів. Зокрема, він згадав атаку на Маріупольский драмтеатр 16 березня 2022 року, де, згідно зі звітом ОБСЄ, встановлено 300 загиблих, а ще сотні вважаються зниклими безвісти. Також авіаудар по пологовому будинку та дитячій лікарні в Маріуполі 9 березня 2022 року. Цей випадок підтвердила Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні в одній зі своїх доповідей по ситуації в Україні. Зокрема, місія ООН встановила, що лікарня була «чітко ідентифікована і працювала на момент удару».
Станом на червень 2022 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини заявило, що російські війська пошкодили або зруйнували всі лікарні в Маріуполі, здатні надавати допомогу цивільному населенню. Масштаби російських атак надзвичайні: за даними ООН станом на 16 червня 2022 року в Маріуполі було пошкоджено до 90% житлової інфраструктури. Крім того, як приклад незаконного методу ведення війни, Вердіраме нагадав про порушення Росією домовленостей щодо евакуації мирних жителів з Маріуполя та Волновахи 5 березня 2022 року, а також обстріл евакуаційної колони, що прямувала через гуманітарний коридор Маріуполь-Запоріжжя 21 березня того ж року.
Подолання «туману війни» у цьому випадку, заявив на засіданні Вердіраме, закладено в рішенні суду, щодо прийнятності скарги Нідерландів проти Росії щодо збиття боїнга «Малайзійських авіаліній».
«Хаос, який може існувати на землі, коли велика кількість сил наступу намагається взяти під контроль територію, прикриваючись шквальним артилерійським вогнем, не є неминучим у контексті застосування ракет класу “земля-повітря”», — процитував Вердіраме висновок суду.
Спираючись на нього, юрист пояснив:
«Принцип, який ми можемо екстраполювати з цього уривка і на який ми покладаємося, полягає в тому, що хаос, який може існувати в особливо динамічних фазах в зоні активних бойових дій, не поширюється автоматично на весь театр воєнних дій».
Україна впевнена, що є можливість відокремити в умовах активної бойової ситуації застосування артилерійського вогню, спрямованого проти легітимних військових цілей, та адміністративну практику навмисних обстрілів та бомбардувань цивільного населення, об’єкти цивільної інфраструктури, практику невибіркових бомбардувань та обстрілів цивільних населених пунктів, цілеспрямованих атак на гуманітарні коридори. Крім того, є друга умова, яка допомагає розсіяти «туман війни» у скарзі України проти Росії стосовно цих практик — надзвичайна обширна, детальна та достовірна інформація.
«Те, що Росія веде цю війну із застосуванням систематично незаконних практик і методів, є ще одним фактором, який посилює основну позицію України за статтею 1 [Конвенції з прав людини]», — зазначив Вердіраме.
Перелічені практики порушують низку статей Конвенції з прав людини, вважає Україна. Зокрема, статті 1 — зобов’язання поважати права людини .
Систематичне застосування незаконних практик та методів Росією є достатнім для того, на думку України, щоб встановити факт ефективного контролю Росії над територією ще до своєї фізичної присутності на місці.
Вердіраме навів, зокрема, приклад оточення Маріуполя.
«Якби бойові дії велися в рамках всеохоплюючої політики дотримання, контроль Росії над Маріуполем був би зовсім іншим за характером і в іншій мірі. Але адміністративна практика російських військ, що включала напади на цивільне населення, атаки на гуманітарні коридори, невибіркові бомбардування, означала, що ці сили могли здійснювати контроль над Маріуполем і цивільним населенням у Маріуполі ще до того, як там з’явилися їхні чоботи на землі», — зазначив юрист.
Якщо це не переконує суд, то, на думку України, суттєві риси адміністративної практики, яка лежить в основі методів ведення війни Росією та в основі порушень, тягнуть за собою достатню «близькість, владу і контроль» для визнання винятку щодо контролю з боку російської держави.
«Цивільні особи, які стали безпосередніми об’єктами нападу в Маріупольському театрі або в гуманітарному коридорі, перебували в такій самій близькості до РФ, як і пасажири рейсу МН17», — нагадав Вердіраме.
Драмтеатр після авіаудару. Скріншот відео
Україна також обвинувачує Росію у порушенні статті 2: йдеться, зокрема, про Бучу у березні 2022 року, про загибель людей під час облоги Маріуполя, затримання, жорстоке поводження і катування у фільтраційних центрах. Росія винна, доводить Україна, й у порушенні статтей 3, 5 та 8 — у випадку з примусовою депортацією цивільних осіб та дітей, а масштабні руйнування по всій країні свідчать про масштаби порушення Росією права власності за статтею 1 Протоколу 1. У скарзі Україна посилається на дані Управління Верховного комісара ООН з прав людини, експертів Московського механізму ОБСЕ, звіти Human Righst Watch та SITU.
«Україна продемонструвала, що незаконна агресивна війна Росії ведеться незаконними методами. Вони є частиною систематичної і добре задокументованої схеми і призвели до приголомшливих порушень усіх прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конвенцією. Це не поодинокі випадки, і вони не відбувалися в умовах хаосу. Навпаки, контекст цих величезних людських жертв і руйнувань трагічно чітко окреслений», — зазначив Вердіраме на завершення своєї промови.
Порушення Росії у 2022 році — наслідок 2014 року
«Складність і масштаб цієї справи є безпрецедентними, і саме тому уряд протягом 10 років працював над тим, щоб надати суду найповніші докази тривалої та жорстокої поведінки Росії», — зазначила Маргарита Сокоренко, починаючи свій виступ у суді.
Уповноважена у справах ЄСПЛ Маргарита Сокоренко. Фото: FB-сторінка Міністерства юстиції України
Порушення прав людини, про які заявляє Україна у зв’язку з повномасштабним російським вторгненням, є прямим розвитком і прискоренням адміністративних практик і постійних порушень, розпочатих у 2014 році.
Сокоренко навела як приклад викрадення та вивезення трьох груп дітей-сиріт з окупованих територій до Росії у 2014 році.
Перше викрадення сталось у червні, коли озброєні бойовики захопили автобус із дітьми-сиротами дорогою зі Сніжного до Дніпропетровської області та вивезли його до Ростовської області. Україна звернулась тоді до ЄСПЛ, і суд застосував проміжні заходи, зобов’язавши Росію повернути дітей на територію України. За кілька днів дітей посадили на літак у Ростові-на-Дону та відправили до Дніпра. Дві інші ситуації вирішувалися внаслідок дипломатичних зусиль України.
З 2022 року до Росії або окуповані нею території депортували вже тисячі українських дітей. А ті, кому вдалось повернутися, одностайно повідомляли про жорстоке поводження та спроби перевиховання і русифікації.
Інший приклад — поводження з військовополоненими. Сокоренко нагадала найбільш кричущі випадки: парад полонених, захоплених під час оточення Іловайську 24 серпня 2014 року в День Незалежності України; масове вбивство українських військовополонених в Оленівській тюрмі 29 липня 2022 року; та спроби провести показові судилища над українськими військовополоненими на День Незалежності у 2022 році.
«Головним покровителем усього 10-річного процесу у цій справі та 10-річної війни Росії проти України є відмова Росії виконувати міжнародні зобов’язання, на які вона погодилася, і натомість послідовне намагання обдурити всю міжнародну спільноту», — зазначила юристка.
Ця практика обману продовжилася і розширилася після повномасштабного вторгнення.
Сокоренко нагадала, що Росія не виконала жодного наказу суду . До того ж з 2014 року українська влада та міжнародні організації послідовно не можуть отримати жодної допомоги від російської влади у розслідуванні злочинів, скоєних Росією в Україні. А з квітня 2022 року РФ повністю призупинила будь-яку співпрацю та комунікацію з судом. Це є порушенням статті 38 Конвенції .
«У справі, пов’язаній з найсерйознішими звинуваченнями за всю 70-річну історію Суду, порушення Росією статті 38 було тривалим і кричущим», — зазначила юристка.
Вона закликала ЄСПЛ відіграти свою роль, щоб запобігти у сучасній Європі повторенню подій, що відбувались тут між 1939 та 1945 роками, та визнати Росію відповідальною за порушення прав людини у фактах, наведених у цій справі.
МН17 — порушення права на життя 298 людей
Україна повністю підтримала скаргу Нідерландів проти Росії щодо збиття боїнга «Малайзийських авіаліній» 17 липня 2014 року. У катастрофі, яку спричинив російський «Бук», загинуло 298 людей — всі пасажири та члени екіпажа.
У листопаді 2022 року Окружний суд Гааги у Нідерландах вже визнав винними трьох бойовиків «ДНР» у збитті рейсу MH17 «Малайзійських авіаліній» та вбивстві 298 осіб на його борту. Ігор Гіркін, Сергій Дубинський та Леонід Харченко отримали довічні терміни — їх засудили заочно й оголосили у міжнародний розшук. Четвертого обвинуваченого — Олега Пулатова — виправдали.
Об’єднана слідча група (JIT), яка розслідувала справу, встановила місце запуску ракети — поле поблизу Первомайського на Донеччині, території під контролем бойовиків «ДНР», якими командував на той момент Гіркін, Дубинський був його заступником, а Харченко — підлеглим Дубинського.
Слідство також встановило, що пасажирський літак збили з зенитно-ракетного комплексу «Бук», що належав 53-ї зенітно-ракетної бригади Збройних сил РФ. Його завезли з Росії на вимогу Гіркіна, а після збиття боїнга повернули до РФ. Після вироків бойовикам Об’єднана слідча група продовжувала пошуки тих, хто наказав відправити російську систему ППО бойовикам, та з’ясовувати, який це був наказ, імена членів екіпажа «Бука» і конкретно того, хто запустив ракету, але 8 лютого 2023 року слідство зупинили до зміни обставин. Слідча група визнала, що на даному етапі просування у розслідуванні можливе лише у разі співпраці Росії зі слідством. Російська сторона досі заперечує свою участь у війні на сході України у 2014 році.
Щоб притягнути до відповідальності Росію, держава Нідерланди, потерпілі — рідні загиблих в авіатрощі — подали скарги до ЄСПЛ. Європейський суд у рішенні про допустимість скарг вже встановив, що збиття літака рейсу MH17 відбулося на території, захопленій сепаратистами, яких контролювала Росія.
Нідерланди доводять у суді, зокрема, що такий контроль РФ вже дає підстави вважати Росію винною у порушенні права на життя 298 людей, що перебували на борту літака.
«Відповідальність Росії за цей жахливий злочин ще більш очевидна», — заявила під час слухання представниця держави Нідерланди Бабетте Коопман.
Представниця Нідерландів у ЄСПЛ у справі проти РФ Бабетте Коопман, слухання 26 січня 2022 року. Скрін з трансляції на сайті ЄСПЛ
Саме військовослужбовці збройних сил Росії керували ЗРК «Бук» — бойовики без кількарічної підготовки не могли б цього зробити, з якого було здійснено запуск ракети. Це логічно виходить з обставин справи, навіть якщо у слідства наразі немає імен тих, хто був в екіпажі ЗРК.
Росія, доводять Нідерланди в суді, порушила також обовʼязок захищати життя цивільних пасажирів літака, коли не вжила жодних запобіжних заходів, щоб попередити трагедію. Зокрема, вона могла закрити російський повітряний простір поблизу кордону з Україною, повідомити Україну або цивільну авіацію про присутність ЗРК «Бук» на сході України. Нідерланди наполягають, що Росія була свідома ризиків використання системи «Бук» і нехтувала ними.
Зенітна зброя, така як ЗРК «Бук», може вражати цілі на висоті до 24 км, але має обмежені можливості для ідентифікації літаків. Пускова установка при самостійному застосуванні, тобто без підтримки зовнішніх радарів та інформації з командного пункту, не здатна відрізнити цивільні об’єкти від військових цілей. Вона може позначати як «свій» лише один військовий літак: всі інші літаки обов’язково будуть ідентифіковані як ворожі.
«Рейс MH17 з цивільними особами на борту, 80 з яких були дітьми, був ідентифікований як ворожий. Ми всі знаємо, що сталося далі», — сказала представниця Нідерландів на суді.
Бабетте Коопман зазначила, що Україна на початку липня 2014 року закрила повітряний простір на рівні 10 км, бо знала, що бойовики використовують переносні ЗРК для ураження українських військових літаків. Водночас комерційні рейси продовжували курсувати вище цього рівня. Ситуація кардинально змінилася саме з постачанням Росією сепаратистам зенітно-ракетного комплексу «Бук».
Нідерланди у своїй позиції зазначають, що у статті 2 дійсно є винятки, коли позбавлення життя не розглядається як порушення. І вони чітко прописані. По-перше, це стосується випадку самооборони чи захисту іншого від незаконного насильства. По-друге, для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою. По-третє, при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.
«Жодна з цих цілей не стосувалася збиття рейсу MH17. Те, чи було збиття навмисним чи ні, не має значення», — заявила Коопман.
Представниця Нідерландів також пояснила позицію своєї держави щодо питання можливого конфлікту між статтею 2 Конвенції та міжнародним гуманітарним правом, яке регулює правила ведення війни. Нідерланди вважають, що норми МГП «вказують у тому ж напрямку», що і Конвенція: обидва забороняють позбавлення життя цивільних осіб та вжиття запобіжних або превентивних заходів для захисту життя цивільного населення. Тобто міжнародне гуманітарне право підкріплює висновок про те, що Росія порушила основні зобов’язання за статтею 2 Конвенції.
«Навіть якщо МГП передбачає більш ліберальні правила застосування сили, ніж міжнародне право з прав людини, запуск ракети по цивільному літаку є явним порушенням правил щодо розрізнення. Росія надала і розгорнула автономну установку «Бук». Росія знала, що в такий спосіб вона не зможе відрізнити цивільний об’єкт від військової цілі», — зазначила Коопман.
Росія, доводять Нідерланди, порушила два з трьох принципів МГП: розрізнення та обережності при проведенні військових операцій.
«Правило пропорційності тут не застосовується. Загибель всіх людей на борту рейсу MH17 не була випадковою і не пов’язана з атакою на військовий об’єкт. Швидше за все, рейс MH17 сам був об’єктом атаки», — заключила Коопман.
«Позиція офіційної байдужості»
Стаття 2 вимагає від Росії також провести адекватне та вчасне розслідування трагедії, але не зробила цього. Щобільше, російські органи влади неодноразово надавали лише уривчасту та суперечливу інформацію. Росія, крім того, мала співпрацювати з міжнародним слідством, але теж не стала цього робити. На численні запити про правову допомогу з боку Нідерландів Росія або не надавала інформацію без законних на те підстав, або надавала неповну інформацію.
Коопман навела один приклад. Це пресконференція 21 липня 2014 року, через чотири дні після збиття рейсу MH17. Росія на ній представила супутникові знімки, на яких було видно український ЗРК «Бук», як доказ того, що він був поблизу місця падіння рейсу МН17. Водночас Росія відмовилася поділитися цими зображеннями з Обʼєднаною слідчою групою — відмовилася надати ці зображення у форматі, який дозволив би перевірити їх автентичність.
Порівняння цих знімків з іншими джерелами чітко показало, що російська пресконференція була використана для надання дезінформації. Небо було затягнуте хмарами в день збиття рейсу MH17, що підтвердили Європейське космічне агентство та Королівський нідерландський метеорологічний інститут, але на російських знімках небо було чистим. Подальші супутникові знімки Google Earth від 16 липня 2014 року, за день до збиття, показали зоране поле. Це суперечить російським знімкам: на цих знімках, зроблених нібито 17 липня, поле несподівано виявилося незораним.
Нідерланди також заявляють у своїй скарзі, що Росія порушила заборону катувань та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, закріпленого у статті 3 Конвенції. Це стосується родичів та близьких загиблих в авіатрощі, й суд попросив Нідерланди обгрунтувати, чи дійсно їх страждання можуть становити порушення статті 3.
Оцінюючи, чи було піддано особу жорстокому поводженню, яке досягло так званого мінімального рівня жорстокості, суд бере до уваги низку факторів, залежно від обставин справи.
Нідерланди вважають, що біль і страждання найближчих родичів жертв збиття літака рейсу МН17 кваліфікуються як сильні душевні страждання. Експерти визначили низку обставин, які відіграли важливу роль у посиленні їхніх страждань. Окрім скорботи через втрату близьких, вони включають наступне: смерть майже 300 жертв була абсолютно несподіваною і непередбачуваною, вона була спричинена актом насильства над невинними людьми на території, яка не мала жодного відношення до жертв або їхніх найближчих родичів, і до цього дня є недоступною для їхніх найближчих родичів.
Крім того, ця трагедія широко висвітлювалася засобами масової інформації: фотографії, відео з місця катастрофи, уламки, включаючи особисті речі, і навіть зображення людських останків були поширені по всьому світу. Ще одним джерелом страждань став збір останків: часто частинами і протягом тривалого періоду часу, останки більшості жертв так і не були повністю знайдені, а останки двох жертв взагалі не були знайдені або репатрійовані.
Остання обставина, що посилила страждання найближчих родичів, також є одним із спеціальних факторів для встановлення порушення статті 3. Це постійне заперечення Росією своєї відповідальності за збиття рейсу MH17 і навіть перешкоджання встановленню істини. Спираючись на термінологію суду, таке сліпе заперечення є «позицією офіційної байдужості».
10 років без права на правду
Позицію родин та близьких у суді коротко представив Піт Плуг, голова Фонду допомоги жертвам авіакатастрофи MH17. В авіатрощі він втратив свого брата, невістку та племінника. Фонд виступає третьою стороною у скарзі, ЄСПЛ отримав також понад 500 індивідуальних скарг від потерпілих.
Піт Плуг, очільник Фонду допомоги жертвам авіакатастрофи МН17 на засіданні ЄСПЛ, 26 січня 2022 року. Скрін з трансляції на сайті ЄСПЛ
«Незнання того, чому загинули наші рідні, хто запустив ракету, і відсутність відповідальності за це не тільки фруструє тих, хто втратив рідних, але й перешкоджає належному процесу скорботи. Це питання, які завжди не дають нам спокою», — заявив Пит Плуг у суді.
Вже 10 років минуло з дня збиття рейсу МН17. Своїми запереченнями, маніпуляціями та відмовою взяти відповідальність Росія завдає додаткових страждань родичам загиблих. Коли Росія вторглася в Україну 24 лютого 2022 року, він та інші потерпілі знову зіткнулися з «дуже, дуже болючою» поведінкою Росії. Деякі з родичів потребували психологічної допомоги внаслідок російського вторгнення.
«Неспроможність Росії взяти на себе відповідальність за цей жахливий акт заважає мені зцілитися від посттравматичного стресового розладу, на який я страждаю. MH17 продовжує переслідувати мене», — цитував Плуг слова іншого потерпілого.
Неможливо попрощатися. Три тижні нідерландський суд слухав родичів загиблих у катастрофі МН17
Він також відмітив реакцію Росії на вирок Окружного суду Гааги, яким троє осіб було засуджено до довічного ув’язнення. Небажання або навіть відмова Росії змусити засуджених відбувати покарання також мало значний емоційний вплив на найближчих родичів. Адже це означає, що Росія захищає і тим самим винагороджує конфлікт.
«Відверто ганебна реакція Росії на вирок у кримінальному процесі вписується в схему її послідовної байдужості до нашого права на правду і повного заперечення величезних страждань, завданих найближчим родичам. І ця величезна і тривала відсутність визнання продовжує відкривати рани, які важко загоїти», — заявив Плуг.
Ударом для родичів стало рішення прокуратури Нідерландів про зупинку розслідування щодо інших підозрюваних, оскільки інформація, необхідна для подальшого розслідування, повинна була надійти з Росії, але її так й не отримали.
По словах Плуга, багато найближчих родичів хотіли б відвідати місце в Україні, де загинули їхні близькі. Але місце катастрофи MH17 окуповане Росією.
«Ми, як найближчі родичі, пережили численні травми: ми страждаємо не лише від втрати наших рідних, але й від організованої брехні та дезінформації, від зневаги до правди, від відсутності співпраці для встановлення істини, принизливої та повної байдужості до втрати 298 життів та її впливу на нас, як на найближчих родичів. Тому для нас надзвичайно важливо, щоб Європейський суд виніс рішення про відповідальність Росії за збиття MH17, і що ставлення і поведінка Росії з 17 липня 2014 року додали багато страждань сім’ям загиблих. Сподіваємося, що з часом горе і траур зменшаться, але несправедливість, безумовно, не зникне. Ні зараз, ні в майбутньому», — сказав він на завершення.
Суд, заслухавши усі позиції, видалився для прийняття рішення. Дату оголошення повідомлять пізніше.
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
