«Росія вважає журналістів ворогами». Правозахисники зафіксували понад сотню викрадень медійників на окупованих територіях

Від початку вторгнення Росії в Україну у 2014 році щонайменше 112 медійників побували у російському полоні попри те, що міжнародне гуманітарне право визначає журналістів як захищену категорію і не дозволяє сторонам збройних конфліктів їх атакувати чи свавільно ув’язнювати. Такі дані озвучує українська правозахисна організація Інститут масової інформації (ІМІ), що зокрема моніторить злочини проти журналістів. За її підрахунками, нині Росія незаконно утримує 30 медійників. 

У середині жовтня цього року батько зниклої влітку 2023-го та утримуваної у Росії української журналістки Вікторії Рощиної отримав листа від російського міністерства оборони про її загибель в ув’язненні та намір репатріювати в рамках обмінів з Україною. З того часу минув понад місяць, але Росія так і не надала йому жодних підтверджень зазначеного у листі та, попри запевнення, не повернула тіло родині для належного поховання. 

Українські правозахисники тим часом вказують на системність російських практик викрадень журналістів в окупації, утримання їх без зв’язку із зовнішнім світом, жорстокого поводження з ними та на брак міжнародного тиску для припинення таких дій. 

«Ви, мабуть, до тієї дівчини, яку забрали»

До повномасштабного вторгнення Росії в Україну журналістка із Запорізької області Анастасія Глуховська працювала у виданні «РІА Мелітополь», спеціалізуючись на соціальних темах і висвітлюючи різні події у місті, розповідає її сестра Діана. Сама вона вже кілька років живе у Києві і російське повномасштабне вторгнення зустріла теж в українській столиці.

«У найперші дні вторгнення Мелітополь повністю був захоплений. І відповідно ми всі зрозуміли, що Насті треба закінчувати займатись журналістикою, бо журналісти перебувають у зоні ризику. І це не те що вони ризикують кар’єрою чи чимось таким, а саме ризикують життям. Тому з моменту вторгнення Настя не займалась журналістською діяльністю, просто вела господарство. Вона була майже весь час удома, залишилась у Мелітополі, ми регулярно спілкувались. Все було відносно добре, але Настя постійно боялася, що щось подібне відбудеться, попри те, що вона перервала всі зв’язки з професією», — говорить жінка.

20 серпня 2023 року Анастасія Глуховська перестала виходити на зв’язок. Як з’ясувала Діана, російські військові викрали її сестру прямо з дому десь о п’ятій ранку і обшукали її квартиру. 

«Вона в той день мала зустрітись із нашою мамою. Мама живе у селі неподалік, і вона мала приїхати у Мелітополь, і вони з Настею мали погуляти. І я з нею спілкувалась, із Настею, напередодні ввечері. Я пам’ятаю, ми з нею поговорили, що завтра приїде мама. І мама приїхала у Мелітополь десь о восьмій ранку приблизно, дзвонить в домофон — Настя живе у багатоквартирному будинку — і їй ніхто не відповідає. А поруч сиділи сусіди, які повідомили. Кажуть: ви, мабуть, до тієї дівчини, яку забрали», — пригадує Діана.

Викрадена в Мелітополі журналістка Анастасія Глуховська. Фото надане родиною

За словами сестри Глуховської, Анастасія з того часу жодного разу не виходила на зв’язок. Їхня мама їздила до окупаційної комендатури в Мелітополі і намагалась з’ясувати, де її утримують, і попросити передати їй хоча б якісь особисті речі, але всюди відповідали, що у них такої немає. 

«Ми робили запити. ФСБ відповіло, що вони нічого не знають. Ну, звісно. Але у прокуратурі РФ нам підтвердили, що так, Настя була взята під варту. Але жоден орган там, жодна приватна військова контора, не знаю, ніхто не бере відповідальності за її викрадення. У нас є відео, яке виклали у телеграм-канал десь приблизно рік тому. Восени, через кілька місяців після її викрадення, виклали відеозапис у російському телеграм-каналі, і там було відео затримання Насті і ще кількох людей. І ми родиною ідентифікували, що це Настя, хоча там обличчя було заретушоване. Тобто у нас є докази затримання, але її затримували люди без розрізнювальних знаків», — каже Діана. 

На світанку у той самий день, що й Анастасію Глуховську, росіяни захопили також адміністраторів мелітопольських новинних телеграм-каналів Георгія Левченка, Яну Суворову та Владислава Гершона. За інформацією міжнародної організації «Репортери без кордонів» станом на кінець вересня цього року, трьох останніх можуть тримати в окупованому Росією Маріуполі на Донеччині. Натомість Глуховську, за цими даними, спочатку тримали у магазині господарчих товарів у Мелітополі, який росіяни перетворили на неофіційну в’язницю, потім перевезли в СІЗО за 30 кілометрів в окупованому селі Приазовське, а тоді — у Ростовську область Росії. 

Більше року сім’я не має майже ніяких новин про Анастасію Глуховську, збирає будь-які згадки про неї у медіа та інформацію від українських військовополонених, яких Росія часто тримає разом зі свавільно ув’язненими цивільними. 

«Ми знаємо, що вона у серпні минулого року була в Мелітополі, коли її тільки взяли. І нещодавно ми дізналися, що вона була в Таганрозі [Ростовської області РФ]», — каже Діана.

«Родина перебуває у стані такої невизначеності, що її можна прирівняти до тортур»

У Таганрозі, за даними правозахисної організації Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ), певний час утримували й українську журналістку-фрилансерку Вікторію Рощину, яка співпрацювала із низкою українських та міжнародних видань і зникла під час відрядження на окуповану Росією частину Запорізької області у серпні 2023 року, де вона збирала матеріал для публікацій про проведення окупантами виборів, наслідки руйнування Каховської ГЕС та ситуації на Запорізькій АЕС. Більше року Росія тримала її інкомунікадо, офіційно визнавши її затримання тільки у травні 2024 року, однак так і не прояснивши її процесуального статусу і не допустивши до ув’язненої адвоката. 

Журналісти тримають фотографію Вікторії Рощиної на акції, яку організували, коли її батько отримав листа від російського Міноборони. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Українська адвокатка, що представляє родину Вікторії Рощиної, юристка правозахисної організції ULAG Євгенія Капалкіна переконана: такі дії щодо рідних журналістки можна окремо розцінювати як злочин. 

«Була крайня обмеженість інформації, відсутність відповідей на офіційні запити, що робилися родиною. Тривалий час родина перебуває у стані такої невизначеності, що її можна прирівняти до тортур, оскільки невідомість про долю свого члена сім’ї також впливає на психоемоційний стан», — каже Капалкіна. 

За її словами, міністерство оборони в Росії наразі умовно виконує функцію національного інформаційного бюро, передбаченого Женевськими конвенціями, і частково передає інформацію про утримуваних у Росії їхнім рідним через Міжнародний комітет Червоного Хреста, але не у всіх випадках і часто цієї інформації обмаль, щоб зрозуміти ситуацію.

«Наприкінці серпня був дзвінок, ініційований переговорною групою між російською та українською стороною, і дозволили батькам [Вікторії Рощиної] поспілкуватися з дочкою. Ця розмова відбулася, і батьки свідчать, що вона говорила дзвінко, бадьоро. Вона підтвердила також інформацію, що її пообіцяли звільнити у вересні, і сім’я сказала: тримайся, має бути обмін. Однак у тих обмінах, які відбулися у вересні, її не було, і що сталося з кінця серпня і до сьогоднішнього моменту, нам чітко не відомо», — зазначає Євгенія Капалкіна. 

10 жовтня 2024 року батько журналістки Володимир Рощин отримав листа від російського міністерства оборони із повідомленням про її смерть в ув’язненні начебто у середині вересня, однак якихось підтверджень Росія донині не надала і родині Вікторію не повернула. 

«Її утримували у мінімум двох місцях: виправній колонії №77 у Бердянську та СІЗО №2 міста Таганрог Ростовської області. Обидва місця з перших місяців повномасштабного вторгнення росіяни використовують для утримання як українських військових, так і цивільних, зокрема, жінок. Таганрог (Бердянськ  насправді також — там катували електричним струмом) відомий як одне з найбільш для українців жорстоких місць утримання на території РФ. Його називають пеклом на землі», — написала у фейсбуці після появи цієї новини виконавча директорка МІПЛ Тетяна Катриченко, посилаючись на свідчення звільнених з російського полону. 

Загалом, за даними МІПЛ, Росія нині утримує щонайменше 1932 цивільних, викрадених з окупованих територій України. Їх переміщують між місцями несвободи на окупованих територіях України та в Росії, яких МІПЛ загалом встановила близько 150. 

Дані Медійної ініціативи за права людини станом на листопад 2024 щодо українських цивільних, свавільно позбавлених свободи на територіях, які є або були окуповані Росією

Тетяна Катриченко вказує на те, що Росія намагається прицільно відстежувати людей, які намагаються розповідати, що відбувається в окупації, ще з 2014 року. 

«Навіть не стільки про переміщення військових сил і засобів, а й про банальні навіть речі, такі комендантська година, про те, що насправді відбулося влучання в якийсь район. В окупованому Донецьку, ми знаємо, у колоніях зараз, і в СІЗО раніше, утримують групу людей, які готували публікації у твіттері про події у місті. І за це вони були затримані, окупаційна влада називала їх у публікаціях «твіттеристи». Тобто це точно, прицільно Росія намагається закривати канали, які передають назагал інформацію», — розповіла вона у коментарі «Ґратам». 

«Механізм, передбачений Женевськими конвенціями, не працює»

Дехто з українських журналістів незаконно утримуються в Росії майже весь період російського повномасштабного вторгнення. Наприклад, це сталося із кореспондентом інформаційного агентства УНІАН Дмитром Хилюком. 

Дмитра та його батька Василя Хилюка російські військові викрали 3 березня 2022-го під час окупації Київщини прямо з дому у селі Козаровичі. Згодом через вісім днів батька відпустили, а Дмитра росіяни спочатку тримали у складських приміщеннях у Козаровичах та сусідньому селищі Димері, а відступаючи, забрали з собою. Тривалий час про Хилюка не було жодної інформації, а потім зі слів звільнених українських військовополонених його близьким та українським правозахисникам вдалось з’ясувати, що журналіста спочатку тримали у в’язниці у Новозибкові Брянської області на південному заході Росії, а тоді перевезли до селища Пакіно Володимирської області, розташованої на схід від Москви.

Адвокатка родини журналіста Оксана Михалевич розповіла «Ґратам», що цієї весни батькам Дмитра Хилюка надійшло повідомлення від міноборони РФ із офіційним підтвердженням утримання їхнього сина в Росії, але з того часу вже понад пів року про нього немає звідти ніяких звісток. Як зазначила Михалевич, у згаданому листі росіяни посилаються на конвенцію про поводження з військовополоненими і вказують, начебто інформація про нього і картка полоненого передана до Міжнародного комітету Червоного Хреста.

«Відповідно, вони цим самим стверджують, що він — військовополонений, хоча він ним не є і не був комбатантом на момент затримання. Тобто Дмитро, взагалі, є цивільною особою, затриманою просто вдома фактично», — наголошує вона. 

За словами Оксани Михалевич, батьки Дмитра Хилюка намагалися передавати листи через Червоний Хрест кілька разів.

«Але коли звільняються якісь полонені, що з Дмитром контактували, то кажуть, що Дмитро жодного листа не отримував від батьків. Тобто цей механізм, передбачений Женевськими конвенціями, і на які, зокрема, посилалось міністерство оборони Росії у тому листі, не працює. Вони писали, можете звертатися через МКЧХ, відправляти кореспонденцію, посилки — і вони будуть, мовляв, передані. Але нічого такого не відбувається. Єдиний лист, який батьки отримали від Дмитра, надійшов їм у серпні 2022 року, а датований він квітнем», — каже вона. 

Журналіст Дмитро Хилюк. Фото з фейсбук-сторінки Хилюка, опубліковане 24 лютого 2022 року

27 липня цього року міжнародна організація «Репортери без кордонів» оприлюднила свідчення українського військового, якого звільнили з полону і який розповів, що майже рік провів із Дмитром Хилюком в одній камері в колонії в Пакіно. За словами цього чоловіка, Дмитро Хилюк на момент їхнього спілкування «важив не більше 45 кілограмів» і був мало схожий на себе на фото, які йому показували для ідентифікації. Колишній полонений розповів, що цивільних росіяни тримали в ув’язненні разом із військовополоненими.

«Позбавлений їжі, піддаючись побиттям, пропагандистським бесідам і приниженням, Ігор (це ім’я інтерв’юйованого — Ґ) розповідає моторошну історію полону, в якому у цій камері перебувають близько п’ятнадцяти українців, як цивільних, так і військових. Він згадує, як посеред зими, при мінус десяти градусах, його та його товаришів змушували ходити по тюремному подвір’ю повністю голими. Досить часто під час перевірок тюремні наглядачі або співробітники служби безпеки (ФСБ) розважаються, спускаючи собак на ув’язнених. Останніх регулярно змушують співати російський гімн або позбавляють їжі», — йдеться у заяві «Репортерів без кордонів». 

Росія утримує 30 викрадених в окупації журналістів 

Українська правозахисна організація «Інститут масової інформації» говорить про 30 журналістів, яких Росія незаконно утримує на окупованій нею території, включаючи Крим. За словами голови організації Оксани Романюк, загалом за час війни через це пройшли 112 співробітників медіа, громадянських журналістів та блогерів. Дехто з них утримувався без будь-яких звинувачень чи процесуального статусу, а щодо декого російські силовики фабрикують кримінальні справи. Як приклад вона наводить справу проти українського письменника і журналіста Станіслава Асєєва, якого свавільно затримали в окупованому Росією Донецьку у 2017 і який понад два роки провів в ув’язненні угруповання «ДНР» за звинуваченнями у нібито «шпигунстві». 

«Є також патерн, що Росія намагається представити українських цивільних як начебто військовополонених. Прикладом є Дмитро Хилюк. Час від часу ми бачимо, нібито його у різних російських телеграм-каналах згадують і підписують, що він якийсь військовий. Але він абсолютно точно не мав стосунку до війська. Це росіяни так намагаються аргументувати, чому вони цивільну людину незаконно утримують», — каже Романюк. 

Дані Інституту масової інформації щодо викрадених журналістів станом на листопад цього року

Як встановили аналітики організації, майже всі, хто так чи інакше був звільнений із такого свавільного ув’язнення, розповідають про тортури або жорстоке поводження з ними, а також про відмову надавати медичну допомогу у місцях несвободи, де їх утримують. 

«Росія вважає журналістів ворогами. Ми це бачимо не тільки на прикладах того, як вони беруть журналістів у заручники, по суті. Ми це бачимо і коли російські снайпери стріляють прицільно по людях, промаркованих як преса. Нагадаю, як був убитий Богдан Бітік (український продюсер італійської газети La Repubblica, що загинув внаслідок російської атаки у Херсоні 26 квітня 2023 року): у нього вистрілив снайпер, хоча в нього була ця жилетка «Преса», у нього була камера в руках. Ми фіксували не раз, коли з дронів намагалися скидати вибухівку на знімальні групи», — каже Романюк. 

За даними ІМІ, за час повномасштабного вторгнення Росія вбила в Україні 92 журналістів, з них 12 — під час виконання професійних обов’язків. 

Загалом за період повномасштабного російського вторгнення станом на початок листопада ІМІ зафіксувала 634 злочини проти медіа. Йдеться і про фізичну агресію, включно з убивствами, і кібератаки, і обстріли телевеж.

Росіяни обстріляли телевежу в Харкові вдруге за два місяці. Навіщо їм це, і що тепер з телемовленням у регіоні

Як повідомив керівник Департаменту кримінально-правової політики і захисту інвестицій Офісу генпрокурора України Олексій Бонюк, станом на 4 листопада 2024 року розслідується 107 кримінальних проваджень за фактами воєнних злочинів, скоєних проти журналістів: 57 журналістів загинуло, 45 дістали поранення, 20 були незаконно затримані, один перебуває в полоні, один зник безвісти. За його словами, нині в українських судах вже є 4 обвинувальні акти стосовно 9 осіб, із них три особи вже визнані винними та засуджено до 9 і 12 років (двоє осіб) ув’язнення. 

Матеріал підготований в рамках проєкту The Balkan Investigative Reporting Network Bosnia and Herzegovina (BIRN BiH)