Росія обстріляла Київ ракетами: загинуло четверо людей, 40 поранено. Репортаж «Ґрат» із місця трагедії

Рано вранці 7 лютого Росія випустила по Києву близько двадцяти крилатих ракет. Більшість із них збили сили Протиповітряної оборони. Уламки впали на багатоповерхівку у житловому масиві «Теремки». Спалахнула пожежа, загинуло четверо людей та ще 40 травмовано. В інших районах пошкоджені тепло- та електромережі, тисячі людей залишилися без опалення.

«Ґрати» побували на місці прильоту у Голосіївському районі та розповідають, як кияни справляються з наслідками атаки.

«Я відчула сильну хвилю і оглухла»

Розгублена літня жінка з пошарпаним радянським дипломатом у руці стоїть посеред двору величезної панельної багатоповерхівки. Останні вісім поверхів будинку — чорні від кіптяви, з вікон валить дим. Жінка з дипломатом представляється Катериною Василівною, вона викладає інформатику у Київському національному університеті будівництва та архітектури та мешкає на останньому поверсі будинку.

Коли вранці 7 лютого залунав сигнал повітряної тривоги, Катерина не пішла в укриття, залишилася вдома та переписувалася з подругами у вайбері.

«Привітами та картинками обмінялися, а потім раптом пролунав вибух. Часто під час обстрілу я чую, як над головою ракети летять. А зараз такого не було, одразу прийшов удар. Я відчула сильну хвилю та оглухла. Я і зараз погано себе чую», — скаржиться жінка.

Як повідомила Київська міська військова адміністрація (КМВА), російські бомбардувальники випустили по Києву крилаті ракети систем Х-101/Х-555/Х-55. Сили протиповітряної оборони збили близько двадцяти ракет. Один з уламків упав на межі Дніпровського та Деснянського районів та пошкодив високовольтні лінії та тепломережі. Майже 30 тисяч сімей залишилося без світла та 355 будинків без тепла.

Інший уламок влучив у будинок, де квартира викладачки Катерини Василівни. Ця будівля відома серед любителів пізньорадянської архітектури і є другою за довжиною в Україні. У будинку живе 12,6 тисячі людей — рекордна для країни кількість мешканців.

Наслідки влучання уламків російської ракети в багатоповерхівку в Голосіївському районі Києва, 7 лютого 2024 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

Після вибуху Катерина Василівна відчула, як квартиру наповнює дим. Вона схопила дипломат, у якому зберігала документи та гроші, та вибігла до коридору. Там уже стовпилися сусіди, і хтось покликав її до кутової квартири, яка не була задимлена.

«Там довго чекали, доки рятувальники прийдуть. Дихали через мокрі рушники, як годиться. Страшно не було, мені вже років скільки», — розповідає Катерина Василівна.

На скроні у неї поріз. Рятувальники вивели її разом із сусідами на вулицю та відвели у карету швидкої. Ті виявили у неї уламок скла в шкірі і вийняли його.

За даними КМВА, поранення різного ступеня тяжкості отримали 40 людей. Четверо мешканців будинку загинули: три жінки 31, 66 та 73 років та 33-літній чоловік.

Влада поки не каже, чи вдасться відновити пошкоджену частину будинку. Ударна хвиля не тільки вибила у квартирі Катерини Василівни всі вікна, а й рознесла меблі.

«Сусідка зараз до своєї бабусі веде, побуду поки що там. Я в тапочках вискочила, то мені одразу хтось черевики приніс. Люди допоможуть», — заспокоює себе жінка.

Росія знову обстріляла Київ: загинуло четверо мешканців

«Трішки стали бомжами, а так все добре»

За кілька годин після ракетної атаки, двір постраждалого будинку заповнений людьми. Волонтери роздають усім охочим чай та їжу. Пастор місцевої баптистської церкви влаштував безкоштовну видачу плівки, щоб мешканці могли тимчасово залатати вікна.

Порив вітру знову розпалює пожежу у квартирах. Рятувальники намагаються добити струменем води до квартир, що палають, але надто високо й не вистачає тиску. За їхньою роботою з тривогою на обличчі спостерігає пенсіонер Олександр Негода — власник квартири на передостанньому поверсі, до якої наразі не дійшов вогонь.

Олександр Негода дивиться, як горить його будинок у Голосіївському районі Києва, 7 лютого 2024 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

Під час атаки його не було вдома, останні кілька років Олександр мешкає за містом.

«Навіщо вони (росіяни — Ґ) нас обстрілюють, я пояснити не можу, вони хворі. Хіба можна пояснити думки дурня? — злиться він у розмові з «Ґратами». — Щодня мрію, щоб там щось сталося. Або здохло це чучело, або люди збунтувалися. Малоймовірно, звісно, але надіємось».

Вітер продовжує вирувати й раптом зриває металевий дах із магазину у дворі. Він з гуркотом падає на землю, дивом не покалічивши поліцейських, що стоять поряд.

У сусідній школі працює оперативний штаб із ліквідації надзвичайної ситуації. Постраждалі можуть тут відпочити, зігрітися та поїсти. У спортзалі школи правоохоронці опитують власників пошкоджених квартир — російську ракетну атаку кваліфікували як воєнний злочин.

Мешканці будинку, яким більше немає куди йти, ночуватимуть тут. На нічліг у школі записалося 18 людей.

Жителі мікрорайону, які бажають допомогти, несуть для погорільців одяг, взуття та засоби гігієни. Пакети з речами зайняли вже половину спортзалу — їх явно більше, ніж потрібно.

Підшукати одяг на перший час прийшла Валентина Безолюк — усміхнена брюнетка, яка живе на 17 поверсі. Її обличчя порізане подряпинами — це сліди від уламків.

Валентина Безолюк, мешканка будинку у Голосіївському районі Києва, який постраждав від російської ракетної атаки, 7 лютого 2024 року Фото: Олексій Арунян, Ґрати

Коли стався вибух, вона закрила собою від скла восьмирічного сина, який лежав на ліжку. Потім вона схопила дитину і в одній нічниці вискочила надвір.

«Малий якраз захворів, чи грипом, чи ковідом. Вибухи були страшні, але йому було так погано, що він не чув. Поки несла через дим, він кілька разів свідомість втратив. А ще двоє котів лишилися. Напевно, загинули. Я не могла їх взяти, у мене дитина, а коти великі, мені треба було сина рятувати. Коти були безпородні, «подобриши», але найкращі коти у світі», — зітхає Валентина.

Вона ще не підіймалася додому, але розуміє, що квартира постраждала від пожежі та навряд чи придатна для проживання. Проте жінка намагається не падати духом.

«Найголовніше, що ми живі, — підбадьорює себе Валентина. — Добре, що родичів багато і можна кудись подітися. Трохи стали бомжами, а так усе гаразд».

Рятувальні роботи закінчилися лише після настання темряви.