«Доведеться розпочати з початку». Високому суду Англії та Уельсу знову доведеться вирішити, чи має Україна повернути РФ борг Віктора Януковича 2013 року

Віктор Янукович та Володимир Путін. Фото: сайт президента РФ
Віктор Янукович та Володимир Путін. Фото: сайт президента РФ

Верховний суд Великобританії 15 березня опублікував рішення у справі про так званий «борг Януковича». Йдеться про три мільярди доларів, які колишній президент Віктор Янукович позичив у РФ у грудні 2013 року. Через два роки після цього Україна відмовилася їх повертати.

РФ спробувала повернути борг через суд. У 2017 році Високий суд Англії та Уельсу вирішив, що Україна все ж таки повинна заплатити. Київ із цим не погодився і подав апеляцію. Через рік Апеляційний суд Англії та Уельсу вирішив, що справу треба переглянути з урахуванням аргументів України. У тому числі, що Янукович був змушений взяти кредит під тиском РФ. Це рішення обидві сторони оскаржили у Верховному суді Великобританії.

Суд розглянув справу в 2019 і 2021 роках, а ще через два роки виніс рішення: суд першої інстанції все ж таки повинен повторно розглянути справу за повною процедурою, але Україна зможе використовувати для захисту тільки один зі своїх аргументів.

«Ґрати» вивчили всі рішення судів у справі про «борг Януковича» та розповідають про проміжні підсумки судової епопеї, яка триває вже сім років.

 

Борг

17 грудня 2013 року президент України Віктор Янукович та його російський колега Володимир Путін оголосили, що Україна отримає від РФ кредит — 15 мільярдів доларів та 30% знижку на газ. За місяць до цього на саміті у Вільнюсі Віктор Янукович відмовився підписувати угоду про асоціацію з ЄС.

Поки у Києві тривав Євромайдан, Янукович у Москві домовився про своєрідну компенсацію за призупинення євроінтеграції. Україна встигла отримати лише перший транш кредиту — три мільярди доларів.

Для цього 24 грудня міністерство фінансів України випустило облігації зовнішньої позики. За договором із Мінфіном України британський траст The Law Debenture Trust Corporation P.L.C. (Law Debenture), який виступив довіреним керуючим облігацій, розмістив їх на Ірландській фондовій біржі.

Україна зобов’язалася погасити облігації на три мільярди доларів до 20 грудня 2015 року, а до того щорічно виплачувати 5% від його суми. За таких умов облігації викупив Мінфін РФ. Він перерахував гроші на рахунок Держказначейства України.

У 2014-2015 роках уряд України виплатив 223 мільйони доларів у якості відсотків за облігаціями. Але у травні 2015 року Верховна Рада ухвалила закон, яким дозволила уряду вводити мораторій на виплати за зовнішніми зобов’язаннями.

Уряд Арсенія Яценюка скористався цим правом 18 грудня того ж року, за два дні до терміну погашення «боргу Януковича». У результаті Україна борг не виплатила, а Яценюк заявив, що готовий до суду з росіянами.

 

Високий суд Англії та Уельсу

За два місяці, 16 лютого 2016 року, Мінфін РФ звернувся до трасту Law Debenture як довіреного керуючого українськими облігаціями з вимогою розпочати процес проти України.

В угоді між Мінфіном України та Law Debenture йшлося, що всі спірні питання вирішуватимуть у Високому суді Англії та Уельсу. Тому наступного дня траст подав позов до цього суду. Law Debenture вимагав зобов’язати Україну виплатити три мільярди доларів боргу, а також 75 мільйонів відсотків.

Траст запропонував суду розглянути позов за скороченою процедурою. Він зазначив, що Україна неодноразово визнавала зобов’язання щодо єврооблігацій, випущених у 2013 році, зокрема після того, як відмовилася по них платити. Наприклад, у зверненні до Міжнародного валютного фонду у вересні 2016 року.

Law Debenture апелював до угоди з українським мінфіном і наголошував, що розглядає зобов’язання України як звичайний борг. І саме перед ним, а не перед Росією. Адже облігації були розміщені на біржі, тож після покупки Росія могла їх повторно продати.

Високий суд Англії та Уельсу. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати

Позивач також зазначив, що у 2013 році Україна випустила та розмістила євробонди так само, як і раніше. У Law Debenture підрахували, що за 13 років Україна користувалася його послугами як довірчого управляючого євробондів 31 раз.

27 травня 2016 року Україна представила суду позицію захисту. Вона наполягала, що Law Debenture виступає формальним позивачем, а фактично діє «за вказівкою, від імені та виключно на користь Росії». Кредит, оформлений у вигляді купівлі українських євробондів, Україна назвала частиною широкої стратегії агресії Росії та апелювала до норми англійського права, згідно з якою примус взяти кредит є підставою для скасування угоди.

 

Докази України. Примус

У суді представники України вказали, що з липня 2013 року РФ почала тиснути на Україну, щоб змусити її не підписувати угоду про асоціацію з ЄС. Місяць до цього Верховна Рада опублікувала на своєму сайті проєкт цієї угоди. У відповідь Росія запровадила заборону на ввезення українських кондитерських виробів і заблокувала імпорт продукції близько 40 українських компаній.

У серпні РФ на кілька днів заблокувала продукцію всіх українських виробників. Згодом заборона торгівлі з Україною була знята, але РФ продовжувала застосовувати до української продукції «додаткові процедури контролю», що серйозно ускладнювало проходження російської митниці.

Паралельно російські чиновники погрожували, що у разі підписання угоди про асоціацію РФ запровадить ще серйозніші заходи — постійну заборону на торгівлю, анулює угоду про зону вільної торгівлі СНД, припинить постачання газу, відмовиться від співпраці у сфері виробництва транспортних літаків тощо.

Радник президента РФ щодо розвитку євразійської інтеграції Сергій Глазьєв публічно заявляв, що після підписання угоди про асоціацію Росія більше не зможе гарантувати Україні її статус, як держави, і підтримає проросійські регіони України, якщо вони звернуться за допомогою до Москви.

У листопаді РФ запровадила нові митні процедури, внаслідок чого на кордоні утворилися черги вантажівок із товарами з України. Той же Глазьєв заявив, що угода України про асоціацію з ЄС буде порушенням договору про дружбу, співпрацю і партнерство, який Україна та РФ підписали 1997 року.

«Нам доведеться розпочати [обговорення] всіх питань із самого початку. Включаючи питання кордонів [між Україною та Росією]», — цитувала українська сторона Глазьєва у Високому суді Англії та Уельсу.

У суді Україна наполягала, що кожна з цих дій була неправомірною, застосовувалася РФ з недобросовісних причин і в результаті призвела до рішення Віктора Януковича відмовитися підписати угоду про асоціацію з ЄС. Це призвело до закриття доступу України до ринків капіталу і не залишило іншого вибору, окрім як отримати фінансову підтримку від Росії на екстраординарних та поганих умовах.

Доказом реальності загроз РФ Україна назвала анексію Криму та агресію Росії на Донбасі, після того, як Віктора Януковича відсторонили від влади після масових протестів, викликаних рішенням його адміністрації не підписувати Угоду про асоціацію з ЄС.

Суддя Вільям Блер, брат колишнього прем’єр-міністра Великобританії, визнав, що Україна переконливо довела: економічний тиск та погрози РФ призвели до рішення її влади не підписувати угоду про асоціацію й прийняти економічну допомогу РФ. Він також погодився, що йшлося не лише про економіку, оскільки зближення з ЄС було фундаментальною метою української зовнішньої політики з 1991 року.

Проте суддя Блер вирішив, що англійський суд не має права встановлювати, чи відповідає тиск однієї держави на іншу концепції «примусу» duress в англійському праві. Суддя послався на «доктрину акта іноземної держави» і відмовився розглядати цей аргумент України.

 

Загрози застосування сили

Україна наполягала, що «доктрина акту іноземної держави» передбачає виняток, якщо йдеться про загрозу застосування сили.

Україна стверджувала, що до заяв Глазьєва потрібно ставитися так само, як до фактичного застосування РФ сили у 2014 році. Ці загрози, на думку захисту, суперечили міжнародному праву, зокрема статті 2(4) Статуту ООН Усі члени ООН утримуються у міжнародних відносинах від загроз силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності, чи іншим чином несумісним з цілями ООН .

Україна наголошувала, що норми міжнародного права є імперативними, відповідно, угоди, які суперечать їм, вважаються недійсними.

Сергій Глазьєв. Фото: Ніна Нічипорова, «Вечірній Бішкек»

Представники Law Debenture під час усної дискусії в суді наполягали, що порушення РФ норм міжнародного права не мають відношення до трасту та його договору з Україною і мають вирішуватись у міжнародних судах.

Суддя Блер погодився, що загрозу застосування сили у 2013 році слід розглядати в контексті її фактичного застосування РФ у 2014 році. Але знову відкинув аргумент України, ухваливши, що агресія та збройні конфлікти між державами не можуть бути підставою для захисту від примусу в англійському праві. Після чого додав, що Україна не має реальних шансів на успіх. Натомість суддя порадив Україні добиватися відшкодування збитків у Міжнародному суді.

 

Контрзаходи

Посилаючись на статтю 49 Актів ООН про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, Україна заявила, що оскільки РФ застосувала проти неї силу, що є міжнародно-протиправною дією, вона може не виконувати свої міжнародно-правові зобов’язання перед РФ, доки та не припинить протиправну діяльність.

«Несплата є пропорційним контрзаходом, враховуючи серйозність наслідків російського втручання для її територіальної цілісності та економіки», — цитує суд позицію України у своєму рішенні.

Як і у випадку з аргументами про тиск і погрози, суддя Блер вирішив, що англійський суд не має права виносити рішення щодо контрзаходів у міжнародному публічному праві.

 

capacity

У суді Україна намагалася довести, що у 2013 році влада країни не мала права розміщувати єврооблігації. Захист апелював до закону «Про держбюджет-2013». Він передбачав, що зовнішні запозичення того року не повинні були перевищувати 4,5 мільярда доларів. Випустивши єврооблігації, Україна перевищила цей ліміт. Парламент намагався збільшити ліміт запозичень, але відповідні зміни не набрали достатньої кількості голосів.

Крім того, уряд схвалив випуск облігацій на засіданні 18 грудня 2013 року, не дочекавшись експертного висновку, в якому і вказувалося на перевищення ліміту запозичень. У суді Україна наполягала, що її треба порівнювати з юридичною особою, а її Конституцію та закони — зі статутом юрособи. Відповідно, бюджетні обмеження аналогічні до обмежень для керівників такої компанії.

Представники Law Debenture заперечували, що внутрішнє право суверенної держави не має відношення до того, чи має ця держава право укладати конкретну угоду. Вони наполягали — питання українського права стосуються повноважень, а не правоздатності — і наголошували на тому, що в міжнародному праві не існує норми, яка обмежує повноваження держави вступати у фінансові операції.

Суддя Вільям Блер. Фото: сайт Лондонського університету королеви Марії

Суддя Блер також послався на міжнародне право, зазначаючи, що незалежні держави можуть робити будь-які дії, які воно не забороняє. У результаті суд дійшов висновку, що посилання на національне законодавство у цьому випадку є нерелевантним і відхилив аргумент України.

 

Повноваження

Продовжуючи свій аргумент про перевищення ліміту запозичень, Україна в суді наполягала ще й на тому, що міністр фінансів Юрій Колобов, який офіційно підписав документи про випуск облігацій, не мав для цього повноважень, оскільки випуск облігацій був незаконним.

Law Debenture, у свою чергу, наполягав, що випускаючи облігації, мінфін діяв на підставі доручення уряду, що зафіксовано у постанові Кабміну №904 «Про здійснення зовнішніх запозичень у 2013 році» 18 грудня 2013 року, яким уряд доручив мінфіну випустити держоблігації.

Позивач наполягав, що всі 31 попередні емісії, які він розміщував, також підписував міністр фінансів і у кожному з цих договорів зазначалося, що випуск облігацій відповідає законодавству України.

Суд визнав аргументи Law Debenture переконливими та відкинув аргумент України.

 

Інші суттєві причини

І врешті Україна наполягала, що незалежно від результатів розгляду її попередніх аргументів суд все одно має розглянути позов за повної процедурі. Адже позов проти неї — інструмент пригноблення з боку РФ, нарівні з військовою окупацією, знищенням власності та жахливими людськими жертвами. Тому Росія не повинна мати права на розгляд її позову за скороченою процедурою.

Суд відкинув і цей аргумент, вказавши, що його не можна розглянути в судовому порядку, адже справа стосується лише виплати боргу.

У результаті суддя Вільям Блер відкинув усі аргументи України та розглянув справу за скороченою процедурою. Через рік після подання позову, 27 березня 2017 року, суддя ухвалив рішення: Україна повинна заплатити борг і відсотки, що залишилися.

Україна оскаржила його рішення в Апеляційному суді Англії та Уельсу.

 

Апеляційний суд Англії та Уельсу

В апеляції Київ наголошував, що кредит у три мільярди доларів має розглядатися як політичний хабар.

«Цей кредит — інструмент придушення, який включає військову окупацію, знищення землі, незаконне відчуження активів та жахливі людські втрати», — цитує позицію України Апеляційний суд Англії та Уельсу у своєму рішенні.

На слуханнях, що відбулися з 22 по 26 січня 2018 року, Україна повторила ті ж аргументи, що й у суді першої інстанції. Крім того, захист наполягав, що якщо аргументи України про примус з боку РФ не підсудні англійському суду, то суддя Блер припустився помилки, не зупинивши судовий процес.

Колегія з трьох суддів — Елізабет Глостер, Філіпа Джеймса Сейл та Девіда Річардса, — як і суд першої інстанції, відкинула аргументи України про правоздатність, повноваження та контрзаходи. Водночас колегія вирішила, що аргумент про примус обґрунтований, а якщо суд першої інстанції вважав інакше, то мав зупинити провадження у справі в дочекатися, поки суперечку між Україною та РФ розгляне Міжнародний суд.

 

Знову про примус

На відміну від суду першої інстанції, Апеляційний суд не відокремлював Law Debenture від РФ. Судді звернули увагу, що РФ не подавала Україні альтернативний реституційний позов про повернення їй боргу.

Далі вони наголосили, що Україна та РФ могли домовитися, щоб справу розглянули в арбітражному чи Міжнародному суді. Під час слухання апеляції Україна погодилася взяти на себе зобов’язання передати справу до Міжнародного суду, але РФ на це не відреагувала. Тому в англійського суду не залишається іншого вибору, окрім як розглянути питання, що виникають під час розгляду боргу.

На думку суддів, позичаючи гроші Україні за допомогою британського трасту, РФ тим самим вважала за краще передати розгляд позовів про боргові зобов’язання до юрисдикції англійського суду. Відповідно, РФ прийняла ризики, що суд може застосувати англійський закон про примус при розгляді позову та відмовити у поверненні боргу.

Колегія суддів вирішила, що несправедливо давати можливість Law Debenture та РФ подавати вимоги за контрактом і при цьому позбавляти Україну можливості захищатись, відкидаючи її аргументи про тиск.

«На наше переконання, Україна може посилатися на доктрину про примус англійського права у своєму захисті, а суд має вивчити цей захист», — сказано у рішенні Апеляційного суду Англії та Уельсу.

Також судді погодилися з аргументом України, що порушення РФ статті 2(4) Статуту ООН може бути підставою для захисту від примусу в англійському праві.

«Немає фундаментальної норми для системи міжнародного права і принципу верховенства права, ніж та, яка викладена у статті 2(4) Статуту ООН», — йдеться у рішенні Апеляційного суду Англії та Уельсу.

 

Зупинення провадження

Апеляційний суд визнав, що суддя Блер вчинив неправильно, коли з одного боку відкинув аргументом України про примус із боку РФ як такі, які йому не підсудні, а з іншого — не призупинив судовий розгляд доти, доки їх не розгляне Міжнародний суд. Але оскільки колегія суддів вирішила, що ці аргументи підсудні англійському суду, вона дійшла висновку, що у такому разі питання про зупинення провадження не виникає.

Апеляційний суд не побачив помилки у рішенні судді Блера відкинути аргумент України про існування інших причин розглянути позов за повною процедурою, але зазначив, що оскільки апеляція України задоволена, цей аргумент уже не є релевантним.

24 вересня 2018 року суд ухвалив, що справа має бути заново розглянута судом першої інстанції за повною процедурою.

 

Верховний суд Великої Британії

Україна та Law Debenture оскаржили рішення апеляційного суду у Верховному суді Великобританії.

Україна заперечувала рішення апеляції з питань правоздатності, повноважень, контрзаходів та інших аргументів, які суд відкинув. Law Debenture — питання тиску та можливість припинення розгляду процесу.

Цього разу справу розглядала колегія із п’яти суддів на чолі з Патріком Ходжем.

Суддя Патрік Ходж. Фото: сайт Нортумбрійського університету

Слухання у справі відбулися з 9 по 12 грудня 2019 року та 11 листопада 2021 року, але через повномасштабне вторгнення РФ рішення оголосили лише 15 березня цього року.

Верховний суд також не став відокремлював Law Debenture та РФ. Проте судді знову відкинули аргументи України про правоздатність та повноваження, а також контрзаходи. Більше того, судді відкинули частину аргументів України і про примус з боку РФ.

Колегія дійшла висновку, що аргументи України щодо примусу стосуються двох різних видів тиску, які по-різному трактуються в англійському праві — економічного тиску і погроз. Після чого розібрала кожну зі складових.

 

Економічний тиск

Судді вказали: економічний тиск, про який заявила Україна, зокрема погрози торговельних обмежень, англійське право не вважає примусом. Тому що торговельні санкції, ембарго та протекціонізм є нормальною практикою державного управління і не можуть розглядатися як незаконні. Відповідно, на цій підставі Україна не може заперечувати проти виплати боргу.

При цьому судді зазначили, що необхідності розглядати питання, чи були ці дії РФ порушенням міжнародного права, немає. Тому що в цьому випадку пріоритетним є англійське право, а його норми не було порушено.

І погрози

А от погрози з боку Сергія Глазьєва, вирішили судді, можуть підпадати під визначення «примусу» в англійському праві. Особливо з урахуванням того, що далі РФ справді застосувала силу проти української армії та громадян, а також знищувала українські товари і майно.

На цій підставі Верховний суд задовольнив апеляцію України та відправив справу про «борг Януковича» на повторний розгляд до Високого суду Англії та Уельсу. Там під час розгляду за повною процедурою судді повинні будуть відповісти на питання, чи справді Україна уклала угоду з Law Debenture і розмістила облігації саме через погрози з боку РФ, чи погрози не мають до цього відношення. І, виходячи з цього, вирішити, чи може вона не платити борг.

Верховний суд ухвалив, що розгляд цього питання є правомірним, адже суд може відповісти на нього, не визначаючи правомірність дій РФ, відповідно до міжнародного або англійського права.