Підсумки 2025 року за версією «Ґрат»
Акція протесту проти законопроєкта №12414 у Львові, 23 липня 2025 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Чи наблизилась Україна та світ до покарання Росії за воєнні злочини, як колеги Вікторії Рощиної встановили обставини її загибелі, про що розповідали військовополонені і цивільні українські громадяни після повернення з російського увʼязнення, як у Криму під тиском силовиків продовжували працювати незалежні журналісти, правозахисники та юристи, чому боротьба з корупцією в Україні стала такою популярною: про ці та інші важливі теми і тенденції, які висвітлювали «Ґрати» у 2025-му, — у наших традиційних підсумках року.
Масові протести за незалежність НАБУ та викриття корупції в оточенні Зеленського
Запуск інституції військового омбудсмана
«Великі обміни» з РФ та повернення українців із Білорусі
Українські полонені у РФ: убивства, тортури, сфабриковані справи
Гуманітарна криза на російсько-грузинському кордоні
Переслідування журналістів у РФ та розслідування долі Вікторії Рощиної
Масові протести за незалежність НАБУ та викриття корупції в оточенні Зеленського
Акція протесту проти законопроєкта №12414 у Львові, 23 липня 2025 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
21 липня 2025 року СБУ, ДБР та Офіс генпрокурора спільно провели щонайменше 70 обшуків та затримали детектива НАБУ Віктора Гусарова за підозрою у державній зраді, детектива Руслана Магамедрасулова та його батька Сентябра за підозрою у пособництві державі-агресору, а також повідомили підозри ще трьом детективам бюро у справах про дорожньо-транспортні пригоди.
22 липня Верховна Рада терміново прийняла законопроєкт №12414, що фактично ліквідовував незалежність НАБУ і САП. Керівники НАБУ та САП засудили цей крок і закликали президента Володимира Зеленського не підписувати його.
На знак протесту тисячі людей вперше з початку російського широкомасштабного вторгнення вийшли на мітинги у Києві, Львові, Одесі та інших великих містах. Посли країн G7 та ЄС висловили занепокоєння скасуванням незалежності інституцій, створення яких було умовою євроатлантичної інтеграції України.
Натомість генпрокурор Руслан Кравченко та голова Служби безпеки України Василь Малюк підтримали ухвалений документ, наполягаючи, що відтепер всі правоохоронці — рівні перед законом, а генпрокурор зможе зробити їх роботу ефективнішою. Попри протести та критику президент негайно підписав закон, і він набув чинності. Однак за два дні Зеленський змінив свою думку та погодився повернути незалежність НАБУ та САП.
«Будемо однією сімʼєю». Як влада нищила, а громадяни повертали незалежність НАБУ і САП
На початку листопада НАБУ заявило про свою масштабну спецоперацію «Мідас», в рамках якої бюро викрило корупційну схему в енергетиці. До злочину серед інших були причетні високопосадовці, а очільником злочинної організації вважають співвласника «Студії “Квартал 95″» Тимура Міндіча, якій наразі переховується. Наприкінці листопада правоохоронці провели обшуки у керівника Офісу президента Андрія Єрмака. Після цього президент підписав відставку Єрмака.
Вже 3 грудня суд звільнив з-під варти Руслана Магамедрасулова та його батька Сентябра. Це відбулося за клопотанням прокурора у справі, який на засіданні заявив, що «на даний момент зібрано вже достатньо доказів та матеріалів, потреба у його ізоляції від можливого незаконного впливу, зокрема на свідків, втратила актуальність». За таким же клопотанням звільнили з СІЗО під домашній арешт Віктора Гусарова 11 грудня.
Прокурор Руслан Кравченко запевнив у своєму телеграм-каналі, що зміна запобіжного заходу — це не виправдання підозрюваних, а слідство триває. 12 грудня він раптово заявив у своїх соцмережах, що не збирається подавати у відставку. Крім того, Кравченко пригрозив «прийти за кожним» особисто, хто працює проти нього і прокуратури як інституції. Цю риторику засудили як неприйнятну для демократичної країни незалежні медійники, правозахисники та антикорупціонери.
У щорічному звіті про розширення ЄС за 2025 рік Європейська Комісія зазначила, що вважає, що тиск на НАБУ досі триває. Незалежність антикорупційних органів та боротьба із корупцією загалом — серед пріоритетів для процесу вступу України до ЄС.
Запуск інституції військового омбудсмана
Президент Володимир Зеленський та новопризначена уповноважена з питань військовослужбовців Ольга Кобилинська (Решетилова). Фото: офіс президента України
2025-й став роком заснування нової інституції — військового омбудсмана, або Уповноваженого президента із захисту прав військовослужбовців та їхніх родин. Вона має доповнити уже наявні механізми і забезпечити цивільний контроль за дотриманням прав військовослужбовців, бійців добровольчих формувань територіальних громад, резервістів на навчаннях, учасників руху опору в окупації, а також співробітників органів правопорядку, які під час дії воєнного стану залучені до безпосередньої участі в бойових діях.
Наприкінці грудня 2024 року президент підписав указ про призначення на посаду військового омбудсмана правозахисниці Ольги Кобилинської (Решетилової). Але оскільки такої інституції на той момент у законодавстві не існувало, уповноважена та її команда повинна була координувати напрацювання профільного закону, а до його ухвалення діяти на основі положення про радників президента України, реагуючи на численні звернення з різних питань, але не маючи чітко прописаних повноважень та структури.
Врешті президент вніс законопроєкт про військового омбудсмана на розгляд парламенту 8 травня, а 3 червня його ухвалили у першому читанні. Документ викликав запеклі дискусії. До другого читання, яке відбулося у вересні, депутати подали понад 900 правок, більшість із яких врешті відхилили. Розгляд тривав два дні. Врешті законопроєкт ухвалили в цілому.
Нині триває процес формування офісу військового омбудсмана. Як повідомили представники інституції наприкінці листопада, на той момент тривали спецперевірки кандидатів на керівні посади (для повноцінного запуску роботи їм потрібно найняти щонайменше 50 людей), завершився пошук приміщення для роботи та оформлення основних документів. Також окремо все ще триває процес узгодження діяльності військового омбудсмана із українським законодавством: напрацьовуються зміни до законів та підзаконних актів.
Напади та вбивства активістів та політиків, які швидко розкривали правоохоронці, але не змогли їм запобігти
Група підтримки Ірини Фаріон під Шевченківським райсудом Львова після чергового засідання щодо її вбивства, 26 листопада 2025 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Гучні вбивства та замахи на життя політичних діячів вразили країну у 2025 році. Львів не встиг оговтатися після вбивства мовознавиці та політикині Ірини Фаріон, як зіткнувся з новим: на вулиці застрелили колишнього голову Верховної Ради Андрія Парубія. Це сталося 30 серпня, і за два дні органи правопорядку вже затримали підозрюваного — 52-річного місцевого мешканця Михайла Сцельникова. Чоловік зізнався у скоєному і розповів, що ретельно готувався до злочину, називаючи його «помстою українській владі». Слідство встановило, що він діяв не сам, а на замовлення російських спецслужб. У грудні правоохоронці заявили, що знайшли знаряддя вбивства — пістолет Макарова. Слідство триває. Підозрюваний перебуває під вартою.
«Ми ж не ставимо охорону біля кожного солдата на фронті». У Львові вбили Андрія Парубія — подробиці
Активно просувається судовий процес над обвинуваченим у вбивстві Ірини Фаріон. На лаві підсудних — молодий дніпрянин Вячеслав Зінченко. Він відмовляється визнавати провину. Справу передали до суду на початку року, і нині суд допитує свідків захисту. Зокрема, виступили мати та батько Зінченка.
А серед свідків обвинувачення, допитаних раніше, були сусіди Фаріон, які опинились поряд під час вбивства, а також львівʼянин, який бачив ймовірного вбивцю без маскування. Суд відбувається відкрито, однак деяких свідків анонімізують задля їхньої безпеки.
Потерпіла — донька Фаріон Софія Особа — вимагає компенсацію у 15 мільйонів гривень.
На кожне засідання приходить група підтримки Зінченка, яка відстоює його невинуватість. Новини та статті про судовий процес, у тому числі — публікації у соцмережах «Ґрат», супроводжуються навалою коментарів, зокрема із застосуванням мови ворожнечі, ймовірно — ботів, що виступають здебільшого на підтримку молодика.
В Одесі у березні застрелили відомого місцевого громадського діяча та волонтера Дем’яна Ганула. Вбивця підійшов до нього на вулиці у центрі міста та вистрілив у голову. Правоохоронці затримали підозрюваного через кілька годин. Це — 46-річний Сергій Шалаєв, який служив у 28-й окремій механізованій бригаді. Він визнав свою провину. У жовтні цього року суд почав слухати цю справу по суті. За версією обвинувачення, Шалаєвим маніпулювали спецслужби РФ, щоб той скоїв вбивство. Сам обвинувачений думав, що спілкується з СБУ та це була своєрідна перевірка. Правоохоронці стверджують, що це була вже друга спроба вбивства Ганула, а першій вони запобігли за пів року до того — восени 2024 року. Тоді співробітники СБУ та Нацполіції затримали львів’янина Миколу Майоренка. У жовтні одеський суд оголосив вирок у його справі. Майоренко визнав себе винним, тож справу розглянули за спрощеною процедурою.
1 травня у Києві на активіста та очільника благодійного фонду для допомоги ЗСУ Сергія Стерненка було скоєно замах. Коли він виходив з будинку, у нього тричі вистрілила 45-річна Людмила Чимерська. Одна з куль поранила активіста у ногу, але охоронець Стерненка вибив з її рук пістолет та затримав нападницю. Наступного дня Шевченківський райсуд столиці заарештував Чимерську за підозрою у замаху на навмисне вбивство. У суді жінка визнала провину та запевнила, що її ввів в оману чоловік, який назвався співробітником Служби безпеки України. Слідчі СБУ, що розслідують замах на Стерненка, вважають, що підозрювану використали росіяни. Сам Стерненко пов’язує замах на себе із вбивством одеського активіста Демʼяна Ганула та львівської політикині Ірини Фаріон.
Україна та Європа створили Спецтрибунал, але правосуддя за злочини РФ під загрозою через мирні перемовини
Президент України Володимир Зеленський та Генеральний секретар Ради Європи Ален Берсе підписали Угоду про створення Спеціального трибуналу в Страсбурзі, 25 червня 2025 року. Фото: Council of Europe
25 червня у Страсбурзі президент України Володимир Зеленський та Генеральний секретар Ради Європи Ален Берсе підписали Угоду про створення Спеціального трибуналу для розгляду злочину агресії проти України. Це стало значущим кроком в контексті чотирирічних зусиль України та її союзників до притягнення до відповідальності за напад на Україну найвище керівництво країни-агресора — Росії. Київ назвав цей момент історичним.
Спеціальний трибунал створять в рамках Ради Європи, хоча спочатку українське керівництво наполягало на угоді з ООН — але не змогло зібрати більшість голосів у Генасамблеї ООН, щоб подолати вето РФ.
Наразі угода відкрита до приєднання усіх країн, не лише Євросоюзу. Офіційно кількість держав, що приєдналися, не називають: досі тривають дипломатичні переговори. Також ще немає угоди з країною, яка розмістить офіс спецтрибуналу на своїй території. У жовтні перше фінансування на суму 10 мільйонів євро пообіцяв виділити Євросоюз — воно має піти на створення структури спецтрибуналу.
Про необхідність створити Спецтрибунал, щоб притягти до відповідальності російське керівництво, українська влада заговорила одразу після широкомасштабного вторгнення. Якщо Міжнародний кримінальний суд вже розслідує воєнні злочини російського військово-політичного керівництва, то злочин агресії РФ проти України — поза компетенцією Міжнародного кримінального суду, оскільки Росія не є членом Римського статуту. Тож Спецтрибунал має заповнити цю прогалину. Однак президента РФ Владимира Путіна Спецтрибунал зможе судити лише після того, як той втратить свій пост.
Важливим для правосуддя у 2025 році було рішення Європейського суду з прав людини у міждержавній скарзі України та Нідерландів проти Росії. Суд у Стразбурзі визнав Росію відповідальною за широкомасштабні та грубі порушення прав людини, що виникли в результаті збройного конфлікту в Україні не лише у 2022 році, а й з 2014-го. Це включає відповідальність за збиття пасажирського літака «Малайзійських авіаліній» над Донеччиною 17 липня 2014 року.
Повну амністію для РФ за злочини у війні проти України містить мирний план, на якому наполягає президент США Дональд Трамп. Штати також посилили тиск на Міжнародний кримінальний суд — проти суддів та прокурорів ввели санкції через розслідування проти злочинів Ізраїлю у Смузі Гази. США також розглядають можливість ввести санкції проти всіх структур МКС, що поставить під загрозу його функціонування. Росія також заочно засудила та оголосила у міжнародний розшук прокурора МКС Каріма Хана, суддів і керівництво МКС у звʼязку з ордером на арешт Путіна.
Водночас у МКС заявили, що не зупинять розслідування щодо вторгнення РФ в Україну через мирні переговори, але воно може бути тимчасово відкладене Радбезом ООН. У 2025 році МКС не видавав нові ордери на арешт росіянам.
Чи залишився пункт про амністію у нових версіях мирного плану, наразі невідомо. Однак Україна та Європа не відступають від зусиль притягнути Росію до відповідальності, підкреслюючи, що лише так можуть бути створені умови для тривалого миру.
16 грудня у Гаазі 34 країни ЄС підтримали створення нового органу — Міжнародної компенсаційної комісії, що ухвалюватиме рішення щодо розміру компенсації за збитки, завдані російською агресією.
Разом з тим працює і механізм універсальної юрисдикції щодо покарання воєнних злочинців. За ним у Фінляндії засудили до довічного ув’язнення заступника командира російського неонацистського угруповання «Русич» за воєнні злочини, вчинені на Луганщині у 2014 році проти бійців батальйону «Айдар».
Але зрозуміло, що у 2026 році триватиме боротьба і за те, яким буде правосуддя щодо російського вторгнення до України.
«Великі обміни» з РФ та повернення українців із Білорусі
Звільнені під час найбільшого обміну військовополоненими українці, 24 травня 2025 року. Фото: Владислав Мусієнко, Ґрати
За рік вдалося повернути додому понад 2,3 тисячі утримуваних Росією українських громадян. Це відбувалося передусім завдяки домовленостям у Стамбулі — перших за три роки війни прямих перемовин між Україною та Росією, що відбулися 16 травня. Наприкінці травня пройшов перший етап «великого обміну»: за три дні Україна повернула тисячу своїх громадян із російської неволі. Також пізніше вдалося звільнити важкопоранених та тяжкохворих українських захисників.
Крім того, у серпні повернули українців, що були поневолені на окупованих територіях та засуджені там до великих термінів увʼязнення ще до широкомасштабного вторгнення.
Ці обміни активно тривали до жовтня цього року, після чого процес зупинився. Щоб його поновити, у листопаді секретар РНБО Рустем Умеров їздив до Туреччини. Але досі немає підтверджень щодо новорічного обміну, якого очікують рідні та близькі полонених. За словами Володимира Зеленського, процес блокує Росія.
Таке побачити вживу. Обмін полонених «тисяча на тисячу» — подкаст СИРЕНА
Разом з тим США почали послаблювати санкції проти Білорусі, а Олександр Лукашенко натомість погодився відпускати вʼязнів режиму, у тому числі — українських громадян. У листопаді Білорусь звільнила 31 громадянина України. Серед них була 18-річна Марія Місюк, яку затримали у 16 років білоруські силовики і звинуватили у тероризмі та співпраці з українськими спецслужбами. Дівчину тоді засудили до 13 років колонії. Її та інших полонених зустрічав очільник ГУР Кирило Буданов.
Ще 123 людини Білорусь повернула у грудні. Серед звільнених — пʼятеро українців, решта — білоруські політувʼязнені, зокрема правозахисники, журналісти, опозиціонери Віктор Бабарико та Марія Колеснікова, а також громадяни інших країн. Більшу частину вʼязнів передали в Україну, а решту — до Литви. Лукашенко влітку також відпустив й Сергія Тихановського, чоловіка лідерки білоруської опозиції в екзилі Світлани Тихановської.
Українські полонені у РФ: убивства, тортури, сфабриковані справи
Засідання суду в Росії щодо полонених бійців батальйону «Айдар» Фото Південний окружний військовий суд Росії
Експерти «Московського механізму» ОБСЄ цього року уже вп’яте розгорнули в Україні короткотермінову місію і описали системну практику Росії щодо позасудових страт, тортур і жорстокого поводження з українськими військовополоненими.
В окремий розділ виділили події у Волноваській виправній колонії № 120 (також відомій як Оленівка) на окупованій частині Донеччини, яка стала місцем знущань і вбивства полонених захисників Маріуполя у липні 2022-го.
Серед іншого, Московський механізм спирався і на результати цьогорічного дослідження українських правозахисників, до якого долучились і «Ґрати», щодо відмови українським полоненим у праві на справедливий суд, що має ознаки міжнародного злочину та свідчать про розгортання Росією політики судового переслідування військових.
Однією з найбільш помітних була справа 15 українських військових з «Айдару», що потрапили в полон у боях за село Гранітне Донецької області у березні 2022-го. У жовтні цього року російський Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону засудив їх до ув’язнення терміном від 15 до 21 року за обвинуваченням у «тероризмі».
При цьому ці обвинувачення базуються виключно на факті служби в українському війську в лавах «Айдару», який Росія визнала терористичною організацією, так само як і низку інших українських підрозділів, зокрема, «Азов» та «Батальйон імені Номана Челебіджихана». Під переслідування таким чином потрапляють не тільки військовополонені, захоплені на полі бою, а й ветерани або, наприклад, військовослужбовиці у декретній відпустці, яких Росія свавільно затримала в окупації.
Проблемою також залишається брак доступу військовополонених, яких утримує Росія, до медичної допомоги, враховуючи тяжкі поранення і критичний стан здоров’я деяких із них.
Крим — територія відпрацювання російських репресивних практик; журналістку і правозахисницю Лутфіє Зудієву влада РФ визнала «іноагенткою»
Родичі затриманих кримськотатарських жінок — біля суду у Сімферополі, 16 жовтня 2025 року. Фото: Кримська солідарність
Російські силовики на окупованому півострові переслідують кримських татар та інших мешканців півострова через їхню активну позицію, незгоду з владою РФ або війною, розвʼязаною нею проти України. Серед кримчан постійно шукають терористів, екстремістів, шпигунів та диверсантів.
«Ширма страхітливих історій про терористів» — так назвав такі переслідування у Криму один з політвʼязнів, активіст Енвер Крош, якого російський суд засудив до 19-річного терміну увʼязнення.
15 жовтня в Криму силовики затримали і помістили в СІЗО чотирьох кримських татарок за підозрою у терористичній діяльності. Раніше за такими звинуваченнями заарештовували тільки чоловіків. Тож це стало тривожним сигналом про розширення репресій. Кримськотатарська спільнота відреагувала згуртовано та миттєво: люди збиралися під судом, щоб підтримати жінок та їхніх родичів, понад 6,5 тисяч жителів півострова підписали звернення із вимогою звільнити Насібу Саїдову, Ельвізу Алієву, Февзіє Османову та Есму Німетулаєву. Делегація батьків затриманих, а також старійшин у супроводі юриста повезла у Москву цей документ, щоб передати його особисто до генпрокуратури, адміністрації президента та офісу уповноваженої з прав людини, й по дорозі групу кримських татар кілька разів під формальними приводами зупиняла поліція. Наразі звільнити жінок так й не вдалося: суд у Криму додав жінкам ще три місяці під вартою.
У 2025 році тиск на громадянське суспільство у Криму не просто зберігся, а й набув нових форм. Російські силовики практикували обшуки не тільки у журналістів і адвокатів, а й у їхніх родичів. Навесні 2025 року поліцейські прийшли до будинку батьків журналістки Гульсум Халілової в селі Земляничне Білогірського району Криму. Журналістка покинула півострів ще 10 років тому разом із кримськотатарським каналом ATR. Попри це тиск на неї та її сім’ю триває. Під час обшуку жодних заборонених предметів силовики не знайшли, але батькові журналістки стало погано, його у тяжкому стані забрали в лікарню. З чим були пов’язані слідчі дії — досі невідомо.
Влітку 2025 року суд у Криму заочно заарештував журналістку Радіо Свобода Алексіну Дорогань за звинуваченням в участі у збройному формуванні, діяльність якого суперечить інтересам РФ. Її також внесли до списку «екстремістів» і оголосили у федеральний розшук РФ.
У вересні стало відомо про затримання у Криму українського морського біолога Леоніда Пшеничнова. Його звинуватили в державній зраді. Силовики визнали участь Пшеничнова в міжнародних дослідженнях з охорони антарктичних морських ресурсів і критику хижацького вилову криля загрозою економічним інтересам Росії.
11 грудня в Сімферополі співробітники російського Центру «Е» провели обшуки у двох офісах адвокатів «Кримської центральної колегії» і вилучили документи з адвокатською таємницею за постановою Верховного суду Криму. Оперативно-розшуковими заходами керували ті самі поліцейські, які багато років переслідують кримськотатарських активістів і правозахисників.
У 2025 році відбулося посилення і російського репресивного законодавства. Так, 21 квітня 2025 року президент Росії Володимир Путін підписав закон, що посилює покарання за критику війни в Україні, заклики до санкцій і до сприяння міжнародним рішенням у переслідуванні російських військовослужбовців і чиновників.
До Криму дійшли «інновації» російського законодавства. У квітні 2022 року ввели адміністративну статтю, що забороняє публічно порівнювати дії влади СРСР з нацистською Німеччиною. За нею кримськотатарського історика Енвера Сейтмеметова оштрафували на 2000 рублів — силовики побачили злочин у його коментарі для відео до Дня памʼяті депортації кримських татар 1944 року. Сейтмеметов висловився про необхідність міжнародного трибуналу, щоб притягнути до відповідальності причетних до депортації у СРСР. Провину історик не визнав, заявивши, що дав коментар задовго до введення заборони і не вважає свої дії правопорушенням. Це був другий випадок застосування статті в кримській судовій практиці.
У 2025 році рідні політв’язнів Олександра Сізікова і Ленура Халілова домоглися їхнього звільнення з російських колонії, де вони відбували терміни 17 та 18 років, за станом здоров’я: Сізіков був повністю сліпий ще до арешту, а у Халілова онкологію діагностували в увʼязненні. Чоловіки встигли повернутися до родин — їхнє повернення було колективним святом для близьких, сусідів та одновірців. Вони пробули вдома лише кілька місяців, як їх знову увʼязнили. Російська прокуратура оскаржила звільнення, і обох взяли під варту та етапували з Криму. Детальніше про їхню боротьбу за право на життя ми розповімо наступного року.
Переслідування журналістки та правозахисниці Лутфіє Зудієвої
Лутфіє Зудієва Фото: Кримська солідарність
У 2025 році з боку російської влади в окупованому Криму спостерігається посилення тиску на нашу колегу, журналістку та правозахисницю Лутфіє Зудієву за її мирну і законну діяльність. Зокрема, їй неодноразово приносили додому «застереження щодо порушення закону», що може бути одним із інструментів тиску на громадянське суспільство у Криму.
Окрім того, 16 травня 2025 року російське міністерство юстиції визнало Лутфіє Зудієву «іноагенткою», назвавши її журналістську та правозахисну діяльність «політичною». Міністерство спиралось на «інформацію», що надійшла від Роскомнагляду та кримських управлінь МВС РФ і ФСБ за 2024-й і 2025 роки, що містить лінки на журналістські матеріали Зудієвої на правозахисну тематику, а також інтерв’ю, які вона давала виданням та міжнародним організаціям.
Журналістку і правозахисницю Лутфіє Зудієву Мін’юст РФ вніс до реєстру «іноагентів»
Журналістка намагалась визнати статус «іноагентки» незаконним, але Замоскворецький районний суд Москви 11 серпня 2025 року їй відмовив. Зудієва подала апеляційну скаргу, але 19 грудня її відхилили.
Не чекаючи на рішення апеляції, журналістку обвинуватили в адміністративному правопорушенні, мовляв, вона, маючи намір вести діяльність «іноагентки», не повідомила російську владу добровільно про це для включення себе у відповідний реєстр, та оштрафували на 30 тисяч російських рублів (понад 15 тисяч гривень).
Гуманітарна криза на російсько-грузинському кордоні
Депортовані у транзитній зоні прикордонного пункту “Даріалі”. Фото надане Андрієм Коломійцем
Також 2025 року набуло актуальності питання повернення до України її громадян, яких Росія утримувала з тих чи інших причин та пізніше масово депортувала до третьої країни. Зокрема, йдеться про Грузію, де дії Росії спричинили гуманітарну кризу на пункті пропуску «Даріалі».
Наприкінці червня цього року правозахисна організація «Захист в’язнів України» повідомила, що протягом місяця Росія видворила в Грузію понад пів сотні людей, зокрема, засуджених судами України до 2014 року, яких Україна не змогла евакуювати з Донецької та Луганської областей і які відбули покарання на непідконтрольній Україні території, або пізніше засуджених угрупованнями «ДНР» та «ЛНР» або в окупованому Криму. Вони відбували покарання в російських тюрмах, а після звільнення були переміщені до Центрів тимчасового утримання іноземців (ЦТУІГ) і згодом видворені до грузинського кордону.
Загалом там в один час утримувались до сотні осіб: і чоловіків, і жінок. Чоловіки перебували у підвальному приміщенні і мали проблеми з доступом до свіжого повітря, гігієни та медицини, при чому дехто з них був хворий на цукровий діабет, ВІЛ або пересувався на милицях. Жінок тримали окремо, у підсобному приміщенні з поганою вентиляцією. Вони скаржились «Ґратам» на задуху і також — на брак доступу до медичної допомоги. Їжу усім привозили волонтери.
Серед українських громадян, які застрягли на «Даріалі», був звільнений політв’язень Андрій Коломієць, який перед тим відбув у Росії 10 років тюрми за звинуваченнями у нападі на «Беркут» під час Майдану.
22 серпня міністр внутрішніх справ України Ігор Клименко та міністр закордонних справ Андрій Сибіга повідомили про повернення додому 65 українців, але це були не всі депортовані, які перебували на той момент на кордоні.
За цей рік проблему так і не вдалося вирішити до кінця. Юристка організації «Захист в’язнів України» Анна Скрипка розповіла «Ґратам», що станом на середину грудня на кордоні залишалось 26 українців, а новоприбулих не пропускають через кордон.
«Тих, хто прибуває, повертають назад [в Росію]. Був випадок, коли людина категорично відмовилась повертатись в Росію і місяць жила на вулиці в буферній зоні, поки питання не вирішилось, і, все ж таки, ми її забрали в Україну», — зазначила правозахисниця.
Водночас не усім українцям, які відбули в Росії покарання, вдалося цього року повернутись додому. Зокрема це спіткало ув’язненого з політичних мотивів Геннадія Лимешка, хоча він відбув весь восьмирічний термін покарання у російській колонії у лютому. Замість цього чоловіка спочатку перемістили до Центру тимчасового утримання іноземних громадян у Ростовській області, а у березні він зник: ні родина, ні правозахисники не знали, що трапилось. Пізніше з відкритих джерел вони дізнались, що у липні Лимешка росіяни внесли до списку «терористів та екстремістів», а у серпні знову засудили — до двох років.
Переслідування журналістів у РФ та розслідування долі Вікторії Рощиної
Звільнений з російського увʼязнення журналіст Крим.Реалії (проєкт української служби Радіо Свобода) Владислав Єсипенко прибув до Праги, де його зустріли дружина Катерина і донька Стефанія, 22 червня 2025 року. Фото: Сашко Шевченко, Радіо Свобода
Цього року українська медіаспільнота мала хороші новини — із російської неволі звільнили журналістів Дмитра Хилюка, Марка Каліуша та Владислава Єсипенка.
Кореспондент УНІАН Дмитро Хилюк, якого росіяни викрали з дому батьків під час окупації Київщини 2022 року, виявився одним із цивільних, яких повернули в рамках обміну полоненими 24 серпня цього року. До цього журналіста незаконно утримували разом із військовополоненими у різних регіонах Росії, не висуваючи жодних звинувачень.
Під час цього ж обміну росіяни відпустили адміністратора телеграм-каналу «Мелітополь — це Україна» Марка Каліуша, викраденого у 2023 році в окупації. Суд у Ростові-на-Дону ухвалив рішення про «примусові медичні заходи» щодо нього й відправив медійника до психіатричної лікарні на окупованій частині Донецької області, протягом усього цього часу до нього застосовували тортури.
Фрилансер Радіо Свобода Владислав Єсипенко вийшов на волю 20 червня після увʼязнення в окупованому Криму, де його у лютому 2022 року засудили за сфабрикованим обвинуваченням у незаконному придбанні, зберіганні та перевезенні вибухового пристрою. Після затримання журналіста катували, добиваючись від нього зізнання і змушуючи дати «інтерв’ю» російським пропагандистам, тривалий час не допускали до нього адвокатів.
Водночас Росія продовжила свої репресивні практики щодо інших українських медійників, яких захопила в окупації.
Як повідомив Інститут масової інформації, у вересні цього року Південний окружний військовий суд РФ засудив до 15 років ув’язнення адміністратора телеграм-каналу «Мелітополь — це Україна» Владислава Гершона, а окупаційний суд Мелітополя (Запорізька область) — до 16 років колонії суворого режиму адміністратора телеграм-каналу «РІА Мелітополь» Георгія Левченка. У листопаді 14 років ув’язнення дістала колега Гершона Яна Суворова.
Загалом, за даними ІМІ, станом на 12 грудня цього року у російській неволі перебувають щонайменше 26 цивільних українських медійників і один журналіст, який долучився до Сил оборони.
Справа Вікторії Рощиної
Журналісти тримають фотографію Вікторії Рощиної на акції, яку організували, коли її батько отримав листа від російського Міноборони. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Протягом 2025 року «Ґрати» продовжували стежити за перебігом справи Вікторії Рощиної — української журналістки-фрилансерки, що зазнала насильницького зникнення на окупованій Росією частині Запорізької області влітку 2023 року, куди вона поїхала, аби висвітлювати ситуацію із проведенням Росією виборів на окупованих територіях, наслідки руйнування Каховської ГЕС, а також про ситуацію на захопленій російськими військами Запорізькій АЕС.
Її тримали незаконно, не висуваючи ніяких обвинувачень, а 10 жовтня 2024 року батько журналістки Володимир Рощин отримав листа із повідомленням про її смерть в ув’язненні 19 вересня.
У лютому 2025 року Росія повернула тіло, марковане як Вікторія Рощина, в Україну, його ідентифікували шляхом ДНК-експертиз.
«Ґрати» спільно зі «Слідством.Інфо», «Суспільним» та «Репортерами без кордонів» проаналізували свідчення людей, що бачили Вікторію Рощину у полоні, та інші дані і встановили, що журналістку ймовірно затримали в Енергодарі, тримали спочатку в Мелітополі, а тоді — у СІЗО №2 міста Таганрог Ростовської області Росії. Одна з цивільних, що була з Вікторією у Таганрозі, розповіла, що бачила на ній сліди тортур струмом та ударів ножем, а також про стрімку втрату ваги і погіршення здоров’я журналістки в ув’язненні.
Згодом журналісти міжнародного проєкту Victoria project опублікували свідчення звільненого військовополоненого Микити Семенова, що з Таганрогу Вікторію Рощину перевезли до міста Кізел Пермського краю, де тримали у СІЗО №3, який очолював на той момент Віталій Спірін. «Слідства.Інфо» вважає, посилаючись на інформацію із закритих російських баз даних, що Вікторія Рощина загинула в Кізелі 19 вересня 2024 року: у Пермі видали свідоцтво про її смерть.
У серпні 2025 року українські органи правопорядку заочно повідомили про підозру у жорстокому поводженні з цивільним населенням, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, керівникові СІЗО №2 Таганрога Ростовської області Росії Олександру Штоді. Вікторія Рощина є однією з потерпілих у цьому провадженні.
8 серпня Вікторію Рощину поховали на Байковому цвинтарі у Києві. Вшанувати її пам’ять прийшли кілька сотень людей: рідні і друзі, колеги з різних редакцій, правозахисники і політики.
У 2022-му за свою роботу Вікторія Рощина отримала нагороду Міжнародного жіночого медійного фонду «За мужність у журналістиці». Пізніше посмертно у березні 2025 року стала лауреаткою чеської правозахисної премії Homo Homini, у травні отримала спеціальну відзнаку української журналістської премії «Честь професії». 1 серпня президент України нагородив Вікторію Рощину орденом Свободи «за громадянську мужність, патріотизм, самовіддане відстоювання суверенітету та незалежності Української держави, конституційних прав і свобод людини».
Екстрадиції у справі Північного потоку: Італія видала підозрюваного українця Німеччині, а Польща відмовила, нагадавши про війну
Мітинг біля суду у Варшаві на підтримку українця, підозрюваного у підриві газопроводів “Північний потік”.,
21 серпня в Італії на запит Німеччини затримали 49-річного українця Сергія Кузнєцова, колишнього офіцера української армії, у звʼязку із розслідуванням підриву газогонів російсько-німецького проєкту «Північний потік», які слугували для постачання російського газу в Європу поза Україною. Ніхто не взяв на себе відповідальність, натомість лунали взаємні звинувачення з боку Росії, західних країн та України.
Розслідування у Німеччині виявило сімох підозрюваних, з-поміж яких є і затриманий Кузнєцов, якого слідство вважає координатором групи. Іншого з цієї групи українця, 45-річного дайвера Володимира Журавльова, у вересні арештували в Польщі також на запит Німеччини, але не минуло і місяця, як польський суд заблокував екстрадицію та звільнив його з-під варти. Суддя Окружного суду Варшави Даріуш Любовський вирішив, що Німеччина не надала достатніх доказів, які мали б доводити участь Журавльова у підриві російської критичної інфраструктури, а також врахував воєнно-політичний контекст ситуації.
Італія, однак, видала Кузнєцова Німеччині, чітко дотримуючись правил Європейського ордера на арешт. Хоча Верховний касаційний суд задовольнив запит на екстрадицію лише із другої спроби. Перед екстрадицією Кузнєцов перебував під вартою у в’язниці суворого режиму у відділенні для підозрюваних у тероризмі. На початку листопада він вдався до протестного 11-денного голодування, вимагаючи належного харчування, поліпшення умов утримання і гарантії своїх базових прав.
Наприкінці листопада чоловіка доставили до Карлсруе (Німеччина), де суд обрав йому запобіжний захід. Українцю загрожує 15 років позбавлення волі. Тож у 2026 році очікуємо слухання справи Кузнєцова по суті.
ДЕСС визнала афілійованими із Російською церквою вже дві організації: УПЦ (МП) та Корецький жіночий монастир.Однак ще тривають суди про їхню заборону
Вірянка на місці знесеної незаконної будівлі УПЦ (МП) в історичному центрі Києва. 17 травня 2024 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Державна служба з питань етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) визнала УПЦ афілійованою із забороненою в Україні Російською православною церквою (РПЦ) та подала позов до суду про припинення її діяльності в Україні. Це стало можливо після того, як у серпні минулого року Рада ухвалила закон «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій».
У разі задоволення судом позову ДЕСС, Київська митрополія УПЦ буде позбавлена статусу юридичної особи та втратить право суб’єктності. Держава не вимагатиме від парафій обовʼязкового переходу до іншої церкви, але в них не буде центру в особі Київської митрополії.
Церква з аргументами ДЕСС не погодилася і заявила, що вже розірвала всі зв’язки з РПЦ. УПЦ подала зустрічний позов, у якому просила суд визнати протиправним і скасувати наказ Держетнополітики про визнання Церкви афілійованою з РПЦ, але програла.
У переліку афілійованих з РФ релігійних організацій опинився також й Корецький Свято-Троїцький жіночий ставропігійний монастир Московського патріархату. ДЕСС також подала позов про заборону цієї організації, але суд відмовив — це рішення наразі оскаржується.
У листопаді ДЕСС почала досліджувати діяльність Єпархіального управління Одеської єпархії Руської православної церкви закордоном.
У театрах вимагають безпечнішого робочого середовища, й підозрюваний у харасменті режисер — під арештом
Акція протесту проти харасменту в театрі під КМДА, 10 лютого 2025 року. Фото: зі сторінки Ірини Цилік у фейсбук
Ситуація з домаганнями в університеті імені Карпенка-Карого та у Молодому театрі спричинила не лише резонанс та дискусію про безпечне середовище для робітників театру, а й дійшла до кримінального розслідування та арешту підозрюваного.
Йдеться про Андрія Білоуса, тепер вже колишнього директора — художнього керівника Молодого театру та викладача університету імені Карпенка-Карого.
Перші звинувачення Андрія Білоуса у сексуальних домаганнях озвучила його колишня студентка: спочатку анонімно, а невдовзі вона відкрито розповіла про харасмент з боку викладача протягом її навчання.
Слідом у соціальних мережах почало з’являтися багато дописів і коментарів з реакціями на ситуацію, зокрема розповіді колишніх студентів, студенток і колег Білоуса про його негідну поведінку. А університет отримав чотири скарги стосовно «інтимного та неетичного спілкування» Білоуса зі студентами.
Історії, пов’язані з харасментом з боку викладачів, ставалися в українських університетах, зокрема КНУТКіТ, і раніше. Зазвичай реакція на це —відсторонення на час службового розслідування, далі — або звільнення, або навчальний заклад обмежується доганою, і викладач працює далі. Були випадки, коли поліція починала розслідувати ситуацію, але зрештою підозр нікому не оголошувала.
На час службового розслідування Білоуса також відсторонили від посади в університеті, однак він залишався керувати Молодим театром. Хоча за свідченнями акторів цього театру, там також стикалися з домаганнями з боку Білоуса.
31 січня актори й акторки Молодого театру подали колективну заяву до КМДА з підписами 46 людей. Вони просили усунути Андрія Білоуса з посади у театрі на час розслідування. Акторки, які заявили про домагання Білоуса, звернулись до Національної поліції за допомогою асоціації жінок-юристок України «ЮрФем».
На підтримку колег у соціальних мережах висловилися понад 20 українських театрів, медійні осіби й діячки культурної сфери. У соціальних мережах запустили флешмоб #немовчи: жінки зі сфери театру, кіно, журналістики та інших галузей культури почали розповідати про ситуації, у яких вони стикалися з харасментом і сексуальними домаганнями.
Активісти й частина колективу Молодого театру провели дві акції біля стін Молодого театру і КМДА — 10 лютого та 18 березня. Під час обох вони вимагали відсторонення Білоуса від роботи в театрі. 23 квітня актори разом з юристами зареєструвала на сайті КМДА петицію з вимогою розірвати контракт з Андрієм Білоусом, а також звільнити Сергія Анжияка з посади директора Департаменту культури КМДА — «за свідому й систематичну бездіяльність». За кілька днів петиція набрала необхідні шість тисяч підписів, але була відхилена адміністрацією.
14 травня Андрій Білоус звільнився з Молодого театру за згодою сторін. А у жовтні він оголосив про відкриття нового театру. Але через декілька днів після цього в нього відбулися обшуки, а далі суд взяв його під варту. Білоусу оголосили підозру у систематичних злочинах сексуального характеру щодо студенток, які, за свідченнями потерпілих, стали можливими через зловживання посадовим становищем, психологічний тиск і залякування. Випадки харасменту тривали щонайменше з 2017 по 2023 рік, вважає слідство. Білоус відкидає усі обвинувачення і вважає справу проти нього замовною кампанією.
У грудні суд продовжив йому запобіжний захід. Слідство триває.
Домагання у театрі: як актори і студенти Андрія Білоуса боролись за його звільнення
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
