«Збоку це може мати вигляд справжніх судових рішень». Правозахисники дослідили застосування Росією судів над полоненими як інструменту війни
Акція на підтримку військовополонених у Києві, 4 серпня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Російська Федерація системно використовує механізми свавільного кримінального переслідування українських військовополонених та цивільних, котрі були затримані у контексті збройної агресії проти України. Ця практика існує з 2014 року, однак посилилася після повномасштабного вторгнення.
У дослідженні Медійної ініціативи за права людини (МІПЛ) «Криміналізація опору: як РФ переслідує українців за захист Батьківщини та незгоду з окупацією» йдеться про понад 2440 українців, які нині перебувають у статусі підозрюваних, обвинувачених, або вже засуджених. Їхні кримінальні справи базуються на отриманих через катування і тиск свідченнях та розглядаються у судах всупереч нормам міжнародного гуманітарного права. Правозахисники застерігають, що цей масив офіційних вироків РФ створює довгострокові загрози: від використання цих документів для маніпуляцій громадською думкою на міжнародній арені до ризиків повторного затримання звільнених українців за кордоном через оголошення Росією їх у міжнародний розшук.
Одні і ті самі судді ухвалюють десятки однотипних вироків
Щонайменше 1717 військовополонених і цивільних з України Росія засудила до ув’язнення станом на 1 травня 2026 року. Про це йдеться у дослідженні Медійної ініціативи за права людини «Криміналізація опору. Як РФ переслідує українців за захист Батьківщини та незгоду з окупацією», до збору даних для якого долучались також і «Ґрати».
Загалом, як з’ясували правозахисники, понад 2440 українців нині перебувають у статусі підозрюваних, обвинувачених або вже засуджених у справах, які мають ознаки сфабрикованих або самі собою є незаконними, відповідно до міжнародного гуманітарного права.
Дані звіту “Криміналізація опору. Як РФ переслідує українців за захист Батьківщини та незгоду з окупацією”. Автори: Медійна ініціатива за права людини
За словами голови МІПЛ Тетяни Катриченко, таке кримінальне переслідування громадян України є частиною послідовної державної політики держави-агресора.
«РФ затримує, бере в полон військовослужбовців, затримує цивільних. Утримує в місцях несвободи, катує. Нам відомі випадки — сотні випадків — загибелі в полоні. А потім після тортур РФ отримує так звані викривальні свідчення та починає кримінальне переслідування і судові процеси. А після суду відправляє [цих людей] відбувати покарання в найдальші місця утримання», — розповіла Катриченко під час презентації дослідження наприкінці травня.
Як зазначається у доповіді, про системність підходу до поводження з утримуваними Росією українськими громадянами свідчить, зокрема, те, що він застосовується до тисяч людей у різних статусах.
Найбільшу групу постраждалих — приблизно 1639 осіб — становлять військовополонені, яких судять безпосередньо в РФ або у України так званих судах на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) . Решта справ стосується цивільних громадян України, свавільно позбавлених свободи Росією на окупованих територіях. Серед них 458 людей зазнають переслідувань у російських судах, а 345 — у так званих судах на ТОТ.
Другим проявом системності є централізація та шаблонність переслідування: одні й ті самі судді ухвалюють за короткий проміжок часу десятки однотипних обвинувальних вироків з повторюваною структурою і тотожними формулюваннями.
Справи проти українців у Росії слухають переважно військові суди. Хоча вони й належать до загальної російської судової системи, проте спеціалізуються саме на питаннях нацбезпеки, силових структур та військової служби.
За даними звіту, у процесах проти громадян України ключову роль відіграють чотири такі установи: 1-й Західний окружний військовий суд у Санкт-Петербурзі, 2-й Західний — у Москві, Центральний — у Єкатеринбурзі та Південний — у Ростові-на-Дону. При цьому в останньому розглядається майже половина справ щодо українських військовополонених (349 з 780), оскільки Росія включає до його територіальної юрисдикції, крім своїх південних регіонів, також окуповані території України, які вона незаконно вважає своїми.
Дані звіту “Криміналізація опору. Як РФ переслідує українців за захист Батьківщини та незгоду з окупацією”. Автори: Медійна ініціатива за права людини
Як встановили дослідники МІПЛ, у Південному окружному військовому суді справами українців займається визначене коло суддів: Костянтин Простов, В’ячеслав Корсаков, Ігор Дегтярьов, Кирило Кривцов, Сергій Образцов, Гурген Довлатбекян та Павло Губарєв, і кожен із них ухвалив від 13 до 20 однотипних обвинувальних вироків. На окупованій території ситуація подібна. Наприклад, в окупованому Донецьку суддя Володимир Плюхін виніс 33 однотипні вироки.
«Така концентрація справ у одного судді у поєднанні з одноманітністю формулювань вироків виключає можливість індивідуалізованої правової оцінки», — йдеться у дослідженні.
Автори звіту зазначають: жодного виправдувального вироку не зафіксовано ні в Росії, ні на окупованих нею територіях. На їхнє переконання, це свідчить про те, що судовий розгляд не виконує функції встановлення обставин справи, а натомість легалізує заздалегідь визначений результат.
Третім проявом системності переслідування дослідники називають непропорційну суворість вироків: покарання для українців є демонстративно жорстокими у всіх категоріях справ, причому найсуворіші вердикти ухвалюють саме на окупованих територіях, де середній строк позбавлення волі для військовополонених сягає 21 року, а кількість довічних ув’язнень є найбільшою.
Тетяна Катриченко наголосила: засуджених громадян України часто відправляють відбувати покарання до російських колоній особливого режиму за Полярним колом, які призначені для найнебезпечніших злочинців.
«Я нещодавно говорила з одним військовополоненим, звільненим з полону, якого утримували в колонії “Полярна сова” у Ямало-Ненецькому автономному окрузі. І в цій колонії були російські довічники: вбивці, людожери (…) Мені дуже складно уявити, як це військовополоненому, людині, яка захищала Батьківщину, опинитися поряд з такими людьми й бути з ними досить тривалий термін», — каже правозахисниця.
«У жодному з проаналізованих вироків ми не бачили аналізу нібито злочинного діяння за критеріями МГП»
Дослідження МІПЛ виокремлює кілька ключових типів обвинувачень, за якими Росія судить українських військовополонених та цивільних українців, котрі були затримані у зв’язку зі збройною агресією.
Зокрема, правозахисники говорять про щонайменше 469 кримінальних справ щодо українських військовослужбовців, які пов’язані або зумовлені збройним конфліктом, однак кваліфікуються за кримінальним законодавством РФ.
У цих справах відбувається ігнорування імунітету комбатанта , коли участь у бойових зіткненнях з противником російські слідчі незаконно кваліфікують як злочин без аналізу обставин.
Тобто російські суди визнають українських військових винними просто в тому, що вони виконували наказ, перебували в складі Збройних сил України або Національної гвардії і брали участь у бойових діях, пояснює керівниця департаменту «Війна і правосуддя» МІПЛ, адвокатка, фахівчиня з міжнародного гуманітарного права (МГП) Анна Рассамахіна.
«Ніколи, в жодному з проаналізованих нами вироків, які є в нашому розпорядженні, ми не бачили аналізу нібито злочинного діяння з точки зору, чи за критеріями МГП. Тобто чи був напад, який інкримінується українському полоненому, надмірним, чи було застосування сили пропорційним, була уражена ціль цивільною чи військовою. Весь цей понятійний апарат повністю ігнорується під час винесення цих рішень, проведення цих псевдосудових процесів», — розповіла Рассамахіна.
Також, за її словами, в деяких випадках українським військовополоненим інкримінується застосування заборонених засобів і методів ведення війни .
«В цих же вироках [де застосована ст. 356 КК РФ] поряд написано, що те, що відбувається, є “спеціальною воєнною операцією” і, отже, не є військовим конфліктом. Тобто це така орвелівщина безпосередньо в самих текстах подібних вироків», — наголосила правозахисниця.
У значній кількості випадків судові справи проти українських військовополонених базуються на свідченнях, які не відповідають дійсності: люди обмовляють себе, аби припинити катування.
«Українських військовополонених обвинувачують у нападах на цивільне населення і об’єкти цивільної інфраструктури, а фактично ж вибивають такі свідчення тортурами під час так званих допитів», — пояснює Тетяна Катриченко.
Другий тип справ — звинувачення українських військових та ветеранів у тероризмі , тому що Росія внесла до свого списку екстремістських та терористичних організацій низку українських підрозділів ЗСУ та Нацгвардії, які цілком законно діють та воюють на боці України.
Таким чином, у РФ «терористичною організацією» наразі визнали полк «Азов», батальйон «Айдар», 46-й окремий штурмовий батальйон «Донбас» (раніше добровольчий батальйон «Донбас»), 48-й окремий штурмовий батальйон (відомий як Кримськотатарський добровольчий батальйон імені Номана Челебіджихана), українську організацію «Правий сектор» та інші.
Третій тип — обвинувачення у тероризмі учасників військових операцій на території Росії, зокрема, у Курській області.
У цьому випадку сам факт перебування українського військовослужбовця на території РФ російські слідчі вважають диверсійною діяльністю чи терористичним актом.
«Ці три типи справ об’єднує те, що військових Сил оборони України не визнають комбатантами. І взагалі Російська Федерація не називає війну війною, а вважає спеціальною воєнною операцією (СВО), і тому всіх військових судять просто за загальнокримінальними статтями, не застосовуючи міжнародного гуманітарного права», — зауважила голова МІПЛ Тетяна Катриченко.
Проти цивільних та колишніх військовослужбовців найчастіше висувають обвинувачення у «шпигунстві», «диверсіях», «екстремізмі» або «участі у незаконних збройних формуваннях». Приводом для затримання цивільних переважно стає проукраїнська позиція чи виявлена нелояльність до окупаційної влади.
«Я втомився від цих усіх катувань і почав собі вигадувати про всяк випадок легенду»
На підтвердження тези, що свідчення військовополонених громадян України отримуються під тиском та внаслідок катувань, свою історію розповів звільнений із полону екскомандир роти вогневої підтримки батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти (ОБрМП) Сергій Бенза. У РФ він був засуджений до довічного ув’язнення та відбував покарання у колонії «Чорний дельфін» .
«Мене звинуватили у віддані наказу військовослужбовцю на розстріл місцевого населення. По радіостанції. Втім, було багато свідків — військовослужбовців, які були на тій самій радіохвилі і могли підтвердити, що цього не було. Але коли я говорив, що є люди, які могли б підтвердити мої слова… Вони викликали цього свідка (…) заводили в сусідню кімнату, де застосовували щодо нього засоби фізичного впливу: електрострум і так далі. Тобто я це все чую (…) І вони заходять і говорять: “Ну, що ж ти брешеш? Все підтвердили. Давай іншого, хто ще свідок у тебе?”. І під час таких спроб не хочеш вже про інших говорити. Ти говориш: “Так”. І все», — розповів Бенза.
Звільнений з полону Сергій Бенза. Фото: Віктор Ковальчук, Медійна ініціатива за права людини
За словами Сергія Бензи, РФ використовує проти українських полонених радянську практику колективного покарання.
«Коли вони хочуть “повісити” справу [на тебе] (…) ти “береш” її, тому що буде ще гірше для інших військовослужбовців, для офіцерів, які перебувають із тобою. (…) Вони беруть колектив і карають його, а ти за нього відповідаєш. І таким чином ми беремо на себе те, за що нас потім судитимуть», — розповів військовослужбовець.
За словами Владислава Андріанова, іншого звільненого з полону військовослужбовця 1-го корпусу НГУ «Азов», якого Росія засудила до 25 років позбавлення волі, окупанти створюють для полонених такі умови, в яких люди змушені оббріхувати себе, аби просто вижити.
«Засудили мене, по суті, за мою фантазію і мою вигадливість (…) Просто в певний момент я втомився від цих усіх катувань і почав собі вигадувати про всяк випадок легенду, що я там нібито вбив цивільного. До деталей собі все пропрацював, щоб нікого не підставити і щоб усе виглядало максимально реалістично на той момент, коли вже не буде сил терпіти. Думав, якщо цю легенду розповім — може, це допоможе», — згадує боєць.
Правозахисниця Тетяна Катриченко та звільнений з полону Владислав Андріанов. Фото: Віктор Ковальчук, Медійна ініціатива за права людини
Владислав Андріанов розповів, що російські силовики мали чіткий регламент катувань і на кожному допиті вимагали «зізнань» в обмін на припинення знущань.
«На допиті ти маєш 15–30 хвилин, щоб витримати. Так, приблизно на кожну людину. Але кожен раз вони казали: “Ти зізнайся в “скоєних злочинах” — і це все припиниться”. Півтора року я протримався в тих умовах. І потім уже на одному з допитів зрозумів, що сил терпіти немає, і розповів цю легенду про вбивство цивільного у Маріуполі. Вони одразу зацікавились, перестали катувати і почали процесуальні дії — написали явку з повинною. І після цього справою почав займатися слідчий», — розповів азовець.
В українських судах розглядають 11 справ за незаконне переслідування полонених, є один вирок судді
За словами прокурора Офісу Генерального прокурора (ОГП) Андрія Атаманчука, з 2022 року українські правоохоронці оголосили підозри 30 представникам правоохоронних та судових органів Російської Федерації або угруповань «ДНР» та «ЛНР» за незаконне засудження українських військовополонених та цивільних.
«У нас є вже один вирок Шевченківського районного суду міста Києва, який засудив суддю Південного окружного військового суду Образцова Сергія за порушення права на справедливий суд стосовно нашого військовослужбовця (…) Наразі до суду скеровано загалом 11 обвинувальних актів стосовно 18 осіб», — повідомив Андрій Атаманчук.
Також у березні 2026 року СБУ вперше оголосила підозру за статтею про жорстоке поводження з військовополоненими представнику російської прокуратури — Петру Карандашеву. За даними відомства, він підтримував державне обвинувачення в суді у сфабрикованій справі проти українського військовополоненого, якого суддя Образцов — щодо якого в Україні вже є вирок — відправив за ґрати на 20 років.
«Оцінка цієї підозри позитивна з погляду розвитку підходу. Вона дозволяє перейти від вузької моделі відповідальності окремого судді до ширшої моделі відповідальності всіх учасників репресивного механізму: слідчих, прокурорів, суддів, керівників судів, керівників Слідчого комітету, прокуратури, ФСБ та ФСВП . Саме такий підхід краще відповідає реальній природі цих справ, оскільки незаконне засудження військовополонених є не випадковим наслідком одного вироку, а результатом узгодженої роботи кількох інституцій РФ», — йдеться у дослідженні МІПЛ.
Водночас, як зауважують правозахисники, українські органи правопорядку нині здебільшого фокусуються тільки на одному з різновидів справ, де потерпілими є українські військовополонені, а саме: про порушення імунітету комбатанта, коли людей засуджують за службу у війську.
Прокурор Андрій Атаманчук. Фото: Віктор Ковачук, Медійна ініціатива за права людини
За словами Андрія Атаманчука, щодо інших ситуацій, згаданих у дослідженні, правоохоронці можуть використовувати два підходи: притягати до відповідальності причетних до змушування полонених обмовити себе під катуваннями, а також — доводити, що людина не могла вчинити злочин, оскільки перебувала на значній відстані від місця подій.
«Для звільнених із полону українців виникає тривалий ризик затримання в третіх країнах»
Попри численні порушення, кількість вироків, винесених у РФ щодо військовополонених та цивільних громадян України, невпинно росте, їх вже тисячі, наголошує фахівчиня з міжнародного гуманітарного права Анна Рассамахіна.
«Цей масив може бути сприйнятий стороннім спостерігачем як свідчення масових злочинів української армії. Особливо для країн, незалучених у наш конфлікт, які не знають, що тут відбувається. Адже збоку це може мати вигляд справжніх судових рішень. Тому що, хоча це дуже низькоякісна імітація, але це документи, які називаються «вирок», вони винесені судовими органами міжнародно визнаної держави — Російської Федерації, офіційно існуючої держави. Там стоять печатки цих суддів», — підсумувала юристка.
За її словами, Росія працює над тим, щоб з часом російські вироки щодо українських військовополонених та цивільних розглядали як рівноцінні до рішень українських судів, хоча в Україні розслідування воєнних злочинів базується на ретельній роботі слідчих та проходить постійний моніторинг щодо дотримання стандартів правосуддя. Автори звіту також звертають увагу на те, що правові наслідки вироків, ухвалених у російських судах та судах на ТОТ, залишаються чинними для українців навіть після звільнення з полону.
«У кримінальному законодавстві РФ немає норм щодо обміну військовополоненими, як і механізму звільнення від кримінальної відповідальності через такий обмін. Через це з погляду російського права звільнені військовослужбовці та цивільні надалі вважаються засудженими або обвинуваченими. Це дає Росії формальні підстави оголошувати їх у міжнародний розшук або вимагати екстрадиції. Як наслідок, для звільнених із полону українців виникає тривалий ризик затримання в третіх країнах, зокрема через канали Інтерполу», — йдеться у дослідженні МІПЛ.
Окрему групу ризиків становлять заочні вироки — 325 серед задокументованих. Ці судові рішення РФ може використовувати як інструмент для подання запитів на екстрадицію українців через канали Інтерполу чи механізми двосторонніх договорів з іноземними державами про правову взаємодію.
СІЗО у Ростовській області РФ. Фото ілюстративне, автор: Антон Наумлюк, Ґрати
Враховуючи досвід звільнених військовослужбовців і цивільних громадян України, практика винесення вироків у сфабрикованих справах в окупації та на території РФ вимагає системної правової протидії з боку України, наголосила голова МІПЛ Тетяна Катриченко.
«Це необхідно для того, щоб потім мати контраргументи, коли Росія спробує звинуватити Україну в нападах на цивільне населення. Ми сьогодні говоримо про так звані судові процеси як частину злочину переслідування — міжнародного злочину», — каже вона.
Нині ж, переконані правозахисники, реакція України залишається недостатньою. У рекомендаціях українській владі, вміщених у доповіді, вони пропонують, зокрема, розробити на рівні ОГП єдину стратегію щодо притягнення до відповідальності за воєнні злочини, повʼязані із незаконним кримінальним переслідуванням громадян України Російською Федерацією, розслідувати їх як спільну злочинну діяльність та елементи єдиної державної політики, а не як ізольовані епізоди, як це відбувається нині.
Також правозахисники рекомендують превентивно інформувати Генеральний секретаріат Інтерполу та органи правопорядку держав-партнерів про політично мотивований і дискримінаційний характер вироків, ухвалених російськими та окупаційними судами щодо українців, а також звернутись щодо такої злочинної практики до Міжнародного кримінального суду.
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
