Знімав допити полонених. Суд у Слов’янську відправив до в’язниці бойовика з «групи Безлера»

Обвинувачений Віктор Михед у суді Слов’янська. Фото: Тетяна Козак, Ґрати
Обвинувачений Віктор Михед у суді Слов’янська. Фото: Тетяна Козак, Ґрати

Жителя Маріуполя Віктора Михеда засудили до 11 років ув’язнення за участь у горлівському угрупованні бойовика Ігоря Безлера. Вердикт Михеду є першим вироком за злочини за статтею про порушення законів та звичаїв війни стаття 438 Кримінального кодексу , ухваленим не заочно.

«Ґрати» стежили за процесом, який відбувався в Слов’янському міськрайонному суді Донецької області, та розповідають подробиці справи.

 

Винен за обома статтями

Судовий процес тривав півтора року в міськрайонному суді Слов’янська на Донеччині. Суддя Наталія Дюміна оголосила вирок 15 грудня після закритих від преси дебатів і допиту обвинуваченого. Вона вирішила, що обвинувачення надало достатньо доказів участі маріупольця Віктора Михеда в горлівському угрупованні бойовиків «ДНР» під командуванням Ігоря Безлера частина 1 статті 258–3 Кримінального кодексу та сприянні в жорстокому поводженні з полоненими.

Прокуратура Донецької області в суді стверджувала, що з червня 2014 до січня 2015 року Михед — позивний «Йожик» — перебував у спецпідрозділі «Комунікація» як відеооператор. Йому видали форму та бойову зброю. За наказом Безлера Михед знімав та редагував відео за участю бойовиків, поширював «бойові листки» про групу Безлера, вів відеофіксацію допитів полонених — ці ролики використовували для залякування населення та дискредитації української армії. Крім того, Михед примушував полонених до господарських робіт у будівлі горлівського УБОЗу, де була база Безлера, яка служила бойовикам також в’язницею.

Суд сприйняв ці факти доведеними, незважаючи на заяву Михеда, що він не винний і здався добровільно.

Прокуратура просила для нього 14 років ув’язнення, але суд вирішив, що вистачить 11. Суд також ухвалив не призначати додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.

Віктор Михед перебував у СІЗО з кінця травня 2020 року. Обираючи йому запобіжний захід, суд призначив заставу: спочатку 210 тисяч гривень, а після того, як справу почали розглядати по суті, сума зросла майже до 714 тисяч гривень. Але Михед заявив, що не може виплатити заставу, і залишався під арештом усі півтора року. Цей термін йому перерахують за «законом Савченко», оскільки злочин він скоїв до скасування цієї норми у 2017 році — пояснив суд.

До набуття чинності вироку, Михед залишиться під арештом. Обвинувачений заявляв, що має намір подавати апеляцію на вирок.

 

Прізвище як у заступника міністра оборони

Василь Будик, один зі свідків у справі Михеда. 2016 рік. Фото: фейсбук Будика

Проти Михеда в суді свідчили семеро свідків.

Двоє з них — бойовики. Один розповів, що двічі бачив Михеда в Горлівці. Одного разу той приїжджав до нього на пост на «ланосі», був у формі із шевронами «Новоросії» — привозив бойові листки та список військових для видачі продуктових пайків. Вдруге Михед, за словами свідка, приїздив за продуктами, уже одягнений «по цивільному». Інший бойовик, який служив не в підрозділі Безлера, також бачив, як Михед передавав поплічникам бойові листки для розповсюдження.

Михеда на базі в УБОЗ добре запам’ятали колишні полонені.

Один із них — Василь Будик, колишній радник заступника міністра оборони Петра Мехеда, який займався звільненням полонених. Його допит у слов’янському суді в справі Михеда висвітлювала «Радіо Свобода».

Будик розповідав, що 2 травня 2014 він потрапив у полон до Безлера й там бачив обвинуваченого. Спочатку він знав його як бойовика з позивним «Йожик», потім Будик чув, як його назвали на прізвище — Михед — і запам’ятав його, бо воно схоже на прізвище міністерського чиновника.

За свідченнями Будика, Михед знімав допити полонених. Наступного дня після затримання Будика допитали в кімнаті зброї в будівлі Центрального управління МВС Горлівки. Його знімали російські журналісти та Михед. Будик тоді був поранений — напередодні отримав чотири ножові. Колишній радник повідомив суду, що Михед знімав допит рядового батальйону патрульної служби міліції «Артемівськ» Олексія Кудрявцева, після якого міліціонера вбили пострілом у груди, а відео з погрозами Безлера не брати в полон націоналістів та «карателів», завантажили до мережі. У суді виступила мати загиблого міліціонера. Вона підтвердила, що голос за кадром на відео із її сином належить Михеду. Обвинуваченого вона бачила й чула на базі в Горлівці, коли приїхала туди поговорити з Безлером, сподіваючись витягнути свого сина.

Саме Михед, стверджував Будик у суді, знімав відео постановочного розстрілу його та полковника СБУ Олександра Васющенка в тирі в будівлі УБОЗу.

Вночі 3 червня 2014 року полонених завели до темної кімнати, обмотали голову скотчем і поставили обличчям до стіни.

«Я чекав три доби, але тепер я не маю часу більше чекати, — каже Безлер на відео. — Зараз будуть розстріляні пан Будик та пан Васющенко. Для пана Турчинова, Парубія та інших: якщо через годину моя людина не буде звільнена, буде розстріляна друга двійка. Ще за півтори години третя двійка. І так, доки не буде розстріляно вісім офіцерів. Якщо українській армії та державі ці офіцери не потрібні, то мені вони не потрібні тим більше».

Потім Безлер командує людині з автоматом: «Заряджай! Цілься! Вогонь!». Звучить постріл, і двоє чоловіків падають.

За кілька днів після зйомки відео опублікували в інтернеті з вимогою до української влади звільнити «його людину». Йшлося про росіянку Ольгу Кулигіну, журналістку прокремлівського телеканалу ANNA-News.

Василь Будик говорив у суді, що його та Васющенка не розстріляли завдяки нинішньому лідерові «ДНР» Денису Пушиліну. Він поговорив із Безлером, і потім оголосив умови полоненим офіцерам.

«Нам запропонували так: хочете жити — перший постріл буде холостий, другий буде бойовий. Якщо ви не встигли впасти між пострілами, постріл буде в голову. Звісно, ми погодилися», — цитує свідчення Будика «Радіо Свобода».

У тій кімнаті Будик бачив Михеда. Він стояв у військовій формі з іншими бойовиками, і в нього хтось запитав, чи припинив він знімати. «Йожик» кивнув ствердно.

Полевого командира «ДНР» Игоря Безлера будут судить заочно за убийство и пытки волонтера и милиционера

Василя Будика звільнили майже за місяць після цього розстрілу разом із 16 іншими полоненими.

На засіданні в Слов’янському міськрайонному суді Будик підтвердив, що Михед конвоював полонених на прибирання території.

Михед брав участь у цьому засіданні за допомогою відеозв’язку із СІЗО Маріуполя. Він відмовився знімати медичну маску. На прохання Будика це зробити, Михед відповів, що він і так бачив його на фото під час впізнання.

Двоє інших свідків — військовослужбовець та цивільна особа, яких затримали на блокпості «ДНР» через прописку в Дніпрі, а потім тримали в полоні в будівлі горлівського УБОЗу — повідомили, що Михед не лише знімав на відео допити, чим любив похвалитися, а й був конвоїром. Залякував і принижував полонених, ударами прикладу по спині та погрозами вбивством він змушував їх до праці, зокрема до прибирання кімнати для допитів із табличкою «НКВД» на дверях.

Був ще один свідок, який повідомив суду, що бачив Михеда двічі на одному з блокпостів у Маріуполі всередині червня 2014 року: обвинувачений мав іншу зачіску, він лагодив двигун автомобіля і при ньому не було зброї. Тобто, з огляду на його слова, він не міг бути тоді в Горлівці. Ці свідчення суд не прийняв, бо вважав, що свідок помилився, враховуючи, що сам Михед стверджував, що 2 червня 2014 року він приїхав до Горлівки, а повернувся до Маріуполя лише у 2016 році.

Свідчення інших свідків суд визнав правдивими. Їх також підтверджували відеоматеріали та протоколи слідчих експериментів.

 

Підтримував ідеї «ДНР» і допомагав «ополченню»

Обвинувачений Віктор Михед у суді Слов’янська. Фото: Тетяна Козак,  Ґрати

Віктор Михед заперечував свою провину.

Дебати, допит та останнє слово обвинуваченого проходили в закритому режимі. Про це клопотав захист, заявивши, що матеріали в ЗМІ про процес налаштовують суспільство проти Михеда та використовуються для тиску на суд.

У травні 2020 року, коли Михеда заарештував суд, він не заперечував, що був членом незаконного збройного формування Ігоря Безлера та виконував інформаційне забезпечення групи. Але заявив, що не знімав допитів та тортур полонених. Він також повідомив про свою готовність співпрацювати зі СБУ.

У грудні 2021 року, згідно з опублікованим у судовому реєстрі текстом вироку, Михед детальніше пояснив, чим він займався в Горлівці, куди виїхав у 2014 році «з ідейних міркувань». Після прибуття до міста, він побачив, що там відбуваються події, які ніхто не висвітлює чи висвітлюють у «спотвореному» вигляді. Тоді Михед вирішив докласти свої знання та вміння в комп’ютерних технологіях, щоби виправити ситуацію. З цією пропозицією він прийшов до Безлера на його базу в будівлі УБОЗу. За словами Михеда, з ним спочатку провели «ретельну співбесіду», щоби з’ясувати, чи він не шпигун. Після цього його призначили до підрозділу «Комунікація» або просто «К». Для нього Михед створив сайт, який працював, за його словами, локально та інформація не потрапляла до інтернету. Сайт наповнював інформацією про обстріл Горлівки. Крім того, знімав різні сюжети, допити полонених і займався виготовленням та розповсюдженням агіток, у яких закликали вступати до лав «народного ополчення». Він пояснив, що влітку 2014 року він ходив ще в цивільному одязі, а форма з’явилася пізніше.

На думку Михеда, оскільки «ДНР» не визнана жодними нормативно-правовими актами терористичною організацією, не можна кваліфікувати його участь у ній за статтею про тероризм. Але суд не прийняв цей аргумент, і пояснив, що для визнання діяльності організації терористичною не потрібне рішення органів влади: суд під час конкретного процесу встановлює сам, чи має стосунок діяльність організації до тероризму. Крім того, «ДНР» і «ЛНР» зазначені як терористичні в низці заяв та ухвал Верховної Ради, а також звернень парламенту до ООН, Європарламенту, ПАРЄ, Парламентської асамблеї ГУАМ та парламентів інших країн про визнання РФ державою-агресором.

Михед стверджує, що тільки одного разу, впродовж півтори години, конвоював полонених, бо одному з ополченців треба було терміново йти додому. Кого саме він конвоював, чітко не згадав, але припустив, що це могли бути дві особи, які виступили в суді свідками. Із собою він мав навчальний автомат, з якого не можна стріляти. До того ж, за словами Михеда, перебувати в приміщенні УБОЗу з бойовою зброєю було заборонено. Силу до полонених він не застосовував. Через це, Михед не вважає себе винним і за статтею про жорстоке поводження з полоненими. Але суд із ним не погодився.

Після того, як група Безлера припинила діяти в жовтні чи листопаді 2014 року, за словами Михеда, йому запропонували перейти до складу військ «ДНР», але він не захотів. У січні 2015 року він виїхав до Росії, а у 2016 році повернувся до Маріуполя, де жив до початку війни.

Під час процесу Михед заявляв, що порушили його право на захист: не дали достатньо часу для підготовки до дебатів і не надали перекладача українською мовою, як він цього просив, хоча сам на засіданнях часто виступав українською.

Прокуратура заявляла, що Михед всіляко намагався затягнути справу. Восени, перед дебатами, він змінив захисника. І суд давав новій адвокатці місяць на ознайомлення зі справою. Також суду довелося встановити графік для самого Михеда на ознайомлення із матеріалами. Зрештою він заявив відвід судді Дюміній, звинувативши її в упередженості, і просив судити його колегією суддів, але йому теж відмовили.

 

«Прийшов добровільно»

Конвой заводить до зали Слов’янського міськрайонного суду Віктора Михеда Фото: Тетяна Козак,  Ґрати

Про затримання Михеда в Маріуполі заявила пресслужба СБУ на початку червня 2020 року. У повідомленні йдеться про те, що колишнього бойовика з групи Безлера виявили контррозвідники СБУ в районі проведення операції Об’єднаних сил. Також за інформацією СБУ, ще у 2015 році Михед втік на підконтрольні території з Горлівки, оскільки там розпочалися кримінальні розборки за перерозподіл сфер впливу між угрупованнями бойовиків, і він злякався за своє життя.

На засіданні 18 листопада цього року Михед обурювався, що СБУ представила все так, начебто самостійно знайшла терориста. А справу, вважає він, сфабрикувало слідство на підставі його добровільних свідчень.

«Я вважаю, це взагалі політична справа!» — заявляв він.

Михед стверджував: до СБУ прийшов добровільно, нікуди не збирався втікати та був готовий співпрацювати. Ще наприкінці літа 2019 року від знайомих, яких опитали працівники СБУ, він дізнався, що ним також зацікавилися правоохоронні органи. За словами Михеда, він мав два допити в СБУ в лютому 2020 року, на обидва він прибув самостійно й за своєю ініціативою повідомив, що був у Горлівці й що там робив. Під час другого допиту, його свідчення зафіксували на відео та аудіо, і після Михеда відпустили додому. Обшук провели ще за три місяці — у травні. Після цього Михеду оголосили підозру і сказали з’явитися до суду, що він і зробив.

Як повідомляла «Радіо Свобода», щоби підтвердити свої слова, Михед викликав до суду двох свідків — своїх давніх знайомих із Маріуполя: Валерія Д. та Вадима О. Вони розповіли, що СБУ вийшла на Михеда, розслідуючи події 9 травня 2014 року в Маріуполі, коли в місті відбувалися сутички між проросійськими бойовиками та українськими силами.

З Валерієм Михед 20 років тому працював у міському транспортному підприємстві «Комунтранс», а коли обоє звільнилися, то продовжували спілкуватися. Коли вони зустрілися у 2019 році, Михед працював водієм у приватному підприємстві.

«Короче, він зник із Маріуполя у 2014 році. Ми телефонували. Можливо, ініціатором дзвінка був я. Він відповів, що в Донецьку. Я в нього питаю, а чим займаєшся. Він каже: тим, що й у Маріуполі, — комп’ютерна справа. Щодо того, що він був у незаконному збройному формуванні — нічого не говорив. Про це я дізнався від працівника СБУ», — розповідав свідок.

Працівник спецслужби приїхав додому до Валерія на початку осені 2019 року та опитав його про Михеда та про події 2014 року в Маріуполі. Свідок тоді сказав, що телефонував до Михеда 9 травня й запитував, що відбувається в місті. Михед «з цікавості» зайшов у розграбовану військову частину.

«Каже, БРДМ розібраний стоїть, грабують усі. На цьому розмова із Михедом закінчилася», — свідчив у суді Валерій.

За місяць після розмови з працівником СБУ Валерій зустрівся з Михедом на ринку та сказав, що ним цікавилися.

— Я намагався щось зробити? Просив допомогти втекти? Гроші зайняти? — запитав свідка Михед у суді.

— Нічого такого не було, ти спокійно поставився до цього. От і все, — відповів той.

Ті ж питання обвинувачений поставив іншому свідку Вадиму. З ним також зв’язувався працівник СБУ наприкінці літа 2019 року та запросив на «дружню розмову», яку згодом запротоколював. Овсяннікова опитували про те, що він робив 9 травня 2014 року, а потім звірили його контакти з телефонами у своїх списках, і так знайшли номер Михеда.

«Я пояснив, що він у 2014 році закликав до різних опорів — антифашистських. Ось і все. Більше нічого про нього не знав, — розповів свідок у суді, — усе це було на словах. Я його особисто там не бачив, але телефоном він казав, що треба вступати кудись, записуватися, обороняти батьківщину… Я не знаю, чи брав участь у цьому всьому».

Він уточнив, що формування, про які говорив Михед, тоді не були незаконними.

«Тоді це були незрозумілі… Тоді вони щось об’єднувалися, не було збройного конфлікту тоді», — плутано сказав Вадим.

Після розмови в СБУ свідок одразу ж зателефонував до Михеда й повідомив, що ним цікавилися. Й у відповідь Михед нічого не казав про допомогу втекти.

Суд, заслухавши свідків, вирішив, що їхні свідчення не доводять, що Михед з’явився до СБУ добровільно й повідомив про діяльність угруповання Безлера. Він мав можливість це зробити з 2016 року, і він нею не скористався, зазначив суд. А під час першого допиту в СБУ він нічого не говорив про те, що робив у Горлівці.

З реєстру судових рішень відомо, що справу проти Михеда зареєстрували 3 березня 2020 року, тобто після його допитів у СБУ. Справу спочатку кваліфікували за статтею про участь у терористичній організації частина 1 статті 258–3 Кримінального кодексу . Стаття про порушення законів та звичаїв війни частина 1 статті 438 КК з’явилася за два місяці, коли справу передали на розгляд до суду в Слов’янську.