Російська артилерія та авіація руйнує цілі райони в Харкові — за підрахунками мерії, понад тисяча будівель, переважно житлових, зазнали атак. Першими реагують на наслідки обстрілів рятувальники. Вони гасять пожежі та розбирають складні завали, з-під яких дістають людей. «Ґрати» поговорили з Володимиром Горбіковим, який керує першим державним пожежно-рятувальним загоном Харкова. У 2020 році він координував сили з гасіння масштабних пожеж у Луганській області, за що отримав від Володимира Зеленського орден «За мужність». А з початку російського повномасштабного вторгнення він бере участь у всіх складних рятувальних операціях у Харкові.  

«Ми ніколи не стикалися з тим, що люди будуть під завалами»

Ми, хоч і служба порятунку, але ніколи не стикалися з такими великими завалами, з такими великими пожежами, з такою кількістю пожеж. Спочатку обстріляли 22-у пожежну частину. Людей вивели звідти до іншої пожежної частини. І ось наступного дня російські війська дуже сильно вдарили по Салтівці. Мені подзвонили знайомі, я питаю: що, квартира горить? А мені кажуть: ні, п'ятиповерховий будинок горить повністю. Ви розумієте, ми ніколи не стикалися з цією ситуацією! Я не знаю, як їх назвати, цю сволоту! Вони просто знищили найбільший в Україні житловий масив — Салтівський. Він налічує понад 400 тисяч мешканців. [embed]https://graty.me/uk/gallery/najbilshij-spalnij-rajon-ukra%d1%97ni-harkivska-saltivka-pislya-shhodennih-obstriliv/[/embed] Туди одночасно виїхало 40 відділень. Тобто, щоб ви розуміли, виїхало все місто. У нас Харків —другий за кількістю пожежних відділень після Києва, але навіть ми не встигали справлятися з такою кількістю пожеж. Тому ми залучили довколишні райони, за 60 кілометрів від Харкова, звідти їхала техніка. Також ми ніколи не стикалися з тим, що люди будуть під завалами, під трьох-чотирьох метровим шаром мармурової крихти. Мармурова крихта — дуже важка, більше важить, ніж бетон з арматурою. І ось у перші дні, коли поцілили у [suggestion title="будівлю Харківської обласної держадміністрації" text="Ракетні удари по площі Свободи та центру Харкова 1 березня"] (ХОДА — Ґ), [suggestion title="дуже багато людей опинилися під такими завалами" text="У будівлі ХОДА, за інформацією адміністрації області, загинуло 29 людей"]. І в будинках Нацполіції та СБУ (ракетні удари 2 березня — Ґ). Обстріляна будівля Харківської ОДА, березень 2022 року. Фото: Тетяна Козак, Ґрати В УВС (Управління внутрішніх справ Нацполіції — Ґ) ми відкопували двох людей — жінку та чоловіка — десь під триметровим шаром завалів, з ними був зв'язок по телефону. Вони повідомили місце, і ми, як нору борсуки та лисиці копають, ось і ми так копали, щоб їх витягти. Жінка була у дуже важкому стані, зі зламаним тазом. А чоловікові пощастило, він просто подряпався. І ось ми їх витягли. А потім за вісім днів з-під цих завалів ще шістьох людей дістали — вони загинули там усі. Близько 500 кубів над ними лежало. Там сходові марші п'ятиповерхові, центральний із мармуру — дуже великий. Я ретельно збирав ракету, яку ми знайшли біля СБУ та УВС. Вона була дуже великого діаметра. Я навіть її унітарний номер знайшов — віддав усе слідчим, щоб вони встановлювали факти. Там серйозна ракета, може, «Іскандер» або «Точка-У», бо у неї була система охолодження, двигун я знаходив пристойного діаметра, її шматки. Ми не могли там, куди вони потрапили, використовувати спецтехніку — незручне розташування. І ми просто вісім днів руками копали ці 500 кубів, щоб докопатися до шести загиблих там людей. Нам лебідка одна допомагала, а так ми всі руками з ранку до пізнього вечора вісім днів копали, щоб рідні могли поховати шістьох людей, які там загинули, коли завалилися ці мармурові сходи. У нас є вибухотехніки, вони виїжджають із нами. Ми гасили шкірвендиспансер на Благовіщенській, у який поцілив снаряд і не розірвався. Нам довелося гасити у таких умовах. У Центральний ринок вони поцілили вночі — п'ять чи шість ударів. Піротехніків викликати було ніколи, а будинок — дуже старий, площа даху — понад 1500 квадратів. Снаряд стирчав, а ми гасили. Вони постійно б'ють по стратегічних об'єктах, але при цьому страждають житлові будинки. Коли  вдарили у Військовий інститут танкових військ, вони відрізали половину житлового будинку. Ми там розбирали завали: одразу врятували трьох людей. Бабусю в крові ми ще витягли звідти — їй обличчя склом повністю... Боже, я ніколи не думав, що скло має таку вражаючу властивість! Я думав, що гранати там, осколки, метал, але скло... 1 березня поцілили у житловий будинок, зруйнували фасад — вісім людей одразу загинуло, близько 16 постраждало. Їх діставали спочатку волонтери, потім медики, потім ми. Ми дістали близько п'яти поранених людей — їх називають «трьохсотими» — у дуже важкому стані були, переламані всі, побиті. І близько десяти «двохсотих» — загиблих — дістали. Ми дуже багато працюємо по місту. На Іванова дім зруйнований — ми чотирьох людей дістали з-під завалів. А коли влучили в Академію при президентові України, сім годин рили, дістали хлопця. Врятували! Склалася така ситуація: там плити впали й залишився маленький лаз. Ми сім годин його рили, вирили і дістали хлопця. І найцікавіше, що він був і в МВС, коли ракета влучила — сходовий марш складався, а його відкинуло у бік і трохи засипало. Ми його діставали й тут знову. Коли я його побачив у завалі, питаю: це знову ти? Він каже: ну так. Ну як так вдруге? І він вдруге залишився живим, ось така ситуація.  

«Ми приїхали гасити — і вони вдруге вдарили»

Дуже важко втрачати колег, болісно. В Україні вже загинули понад 20 колег. У нас у Харкові — один загиблий. Колега — із п'ятої частини, 1991 року народження. Він загинув, коли обстріляли Барабашова. Ми приїхали гасити — і вони вдруге вдарили. Харківський ринок Барабашово після обстрілів, березень 2022 року. Фото: Тетяна Козак, Ґрати «Касетними» мене на МВС накрило: усю службову машину побило і мене в стінку втисло. Я три дні на знеболювальних ходив, бо працювати треба, а відпочинку ніхто не дає. Четверо наших хлопців перебувають у лікарні з різними важкими осколковими пораненнями. Стан їх стабільний, але все одно... Одного рятувальника поранили під час обстрілу ринку Героїв праці, і ще двоє постраждали при розборі завалів. У перші дні вони не били повторно: ударили точково і все, а тепер б'ють двічі. Працювати стає важче. Коли надходить повідомлення, згідно з нормативом, ми маємо протягом хвилини виїхати. Тобто це протягом 10 хвилин ми приїжджаємо, встановлюємо розвідку, встановлюємо, що горить. І ось у цей час повторно завдають удару. Ми не дуже були до цього готовими, зараз переглядаються деякі моменти. Навіть якщо є загиблі та постраждалі внаслідок обстрілів, який буде від нас резон, якщо ми приїдемо і самі постраждаємо? Тут, звичайно, потрібно зробити паузу. Я розумію, ця пауза болісна. Це дуже важко — втрачати в цей час товаришів, з якими пліч-о-пліч ідеш на вогонь, розбирання завалів і таке інше…  

«Є добровольці, але це, як і в армії, всі мають бути спеціалістами своєї справи»

Нас ніхто не вчив, але ми більш-менш мали уявлення. Їздили до Польщі і Німеччини — проводили День порятунку у ДТП. Там тренували деблокування постраждалих, коли машина стиснута, деформована. Тобто ми вже розуміємо принцип, як працювати. Із завалами, звичайно, трохи інша специфіка, але ми все одно розуміємо процес деблокування постраждалого з-під завалів. Ми це врахували, але, розумієте, рука набивається на практиці. Коли, наприклад, вибух газу — одна плита впала, і там під плитою постраждалий. А тут на Московському проспекті п'ять плит на постраждалого лягли, і треба зробити лаз, копати та зрізати. Гідравлічним обладнанням для ДТП — розжимами, різаками, які ріжуть сталеві прути, домкратами, пневматичними подушками, які підіймають повітрям великі маси. Техніка у таких умовах дуже швидко зношується. Вона не пристосована працювати за таких умов. Зношується, мабуть, не вдвічі, а втричі швидше. У нас ще є старі ЗІЛи на 2400 літрів води, але з'явилися й нові МАЗи зі значним тоннажем — по чотири тонни, по вісім тонн води. Вулиця Мироносицька у Харкові після обстрілу, березень 2022 року. Фото: Тетяна Козак, Ґрати Є такий улюблений вираз, що пожежники приїжджають без води. Чому? У нас є спеціальний ствол — він працює від рукава не більше 10 хвилин. Цього часу не вистачає для гасіння. У місті у нас є протипожежне водопостачання, куди ми встановлюємо колонки та розкидаємо — і можемо гасити. У селі переважно кажуть: а от пожежники приїхали без води. Коли приїжджає дві тонни води, вона вилітає за 10 хвилин — і все, будинок далі горить, а води більше немає. І треба їхати на річку воду збирати. За радянських часів голови колгоспів чимось там забезпечували, робили водонапірні вежі. А зараз усе воно розвалилося. Зараз, у воєнний час, ну, у нас же було АТО, у Луганську та Донецьку дуже сильно почала розвиватися місцева пожежна команда: центри почали створюватись у селах, в основному. Чому у селах? Тому що в нас є, наприклад, райони з відстанню від пожежної частини до якогось села, бувало, по 40 кілометрів, і поки доїжджали, бувало, що все згоріло. Є добровольці, але це, як і в армії, всі мають бути спеціалістами своєї справи. Тому що, коли я, наприклад, говорю своєму колезі коротко, він мене одразу з півслова розуміє. А так мені треба буде роз'яснювати дуже довго і час піде не на секунди, коли можна швидко врятувати. Коли ми рятували хлопця під завалом, я ліз до нього, розкопував. І ми зіштовхнулися із такою проблемою: гіпсокартонний профіль. Його нічим не відріжеш. Тими гідравлічними ножицями, які у нас є, він не ріжеться, а гнеться. У нас не було ножиць для металу. І я своєму колезі по рації говорю: «Саша, знайди мені терміново ножиці для металу». Він мені каже: «Володимире Анатолійовичу, де я знайду? Московський проспект — тут усе зруйновано». Я йому кажу: «У тебе хвилина». І він знайшов мені ножиці для металу! Ви розумієте?! Він мені приніс ножиці для металу! Він пішов десь, зайшов — і тут і ножиці. Ну тобто розумієте? Цивільний мене не зрозуміє, він скаже: тут ні базару немає, ні магазину. А моя людина знайшла. Я йому сказав: іди туди, не знаю куди, візьми те, не знаю що. Він пішов та знайшов це. І ми цими ножицями повідрізали цей профіль і швидше справа пішла. Дістали цього хлопця, він сім годин провів у завалі та чекав, поки ми до нього докопаємось.  

 «Харків показово знищили»

Ви знаєте, вони знищили наше місто. Житлових будинків дуже багато — я не можу перерахувати. Інфраструктуру міста знищили. У нас було дуже гарне місто. Навіть Київ, я можу вам сказати, з ним не конкурував. Зараз дуже боляче дивитись на місто, особливо на центр: обласна адміністрація, всі ці прилеглі вулиці, Мироносицька — вони всі просто знищені. Ми ХАТОБ наш, оперний театр, гасили — вони його Градами накрили. Було чотири загоряння на даху, ми їх загасили, і тільки-но дізналися, що під завалами люди. Ми поїхали туди, і на це було страшно дивитися. Скрізь містом дуже важка картина. Люди не знають, що робити. Знищена ракетним ударом будівля на вул. Свободи у Харкові, березень 2022 року. Фото: Тетяна Козак Харків показово знищили. Хоча в ХОДА і Путін був, і Медведєв, приїжджали багато російських політиків того часу. Тобто всі вони знають, що таке Харків, але ніхто навіть не звернув на це уваги. Місто продовжують знищувати постійними обстрілами. Для мене все дуже близько, особливо коли люди втратили місце, де жили. У мій дім не поцілили, але обстріляли будинок, де мешкає моя дитина від першого шлюбу. Син поїхав заздалегідь, у нього все добре, а будинок згорів, він знищений. Це дуже важко.  

«У перші дні війни ми працювали день і ніч»

Я не розумію цих людей, якщо це люди. Ви знаєте, у перший день війни мене підтримав мій німецький колега – я був у шоці. Коли ми виїжджали на навчання, я завжди розповідав, що мій дід воював, і в мене вдома його кітель висить із медалями та орденами. І вони завжди вибачалися за те, що було. І ось першого дня він мені дзвонить! І я навіть не розумію: тобто мене німець підтримує в той час, коли мене… Тобто у мене російське коріння все, батьки мої, дідусь мій з Кіровської області, з В'ятки. Родичі у мене звідти. Для мене це був дуже великий шок — я ніколи не думав, що мене підтримуватимуть німці. І найцікавіше, що німці зараз допомагають моїй родині. Моя дружина поїхала з батьками до Берліна і німецькі колеги зараз їй там допомагають облаштуватись. Частина від касетного снаряда поряд із лікарнею невідкладної допомоги у Харкові, березень 2022 року. Фото: Тетяна Козак Моя дитина — далеко, маму свою я витягти не можу — вона зараз на лінії фронту, і мені ніхто не може допомогти. Останній раз, коли був зв'язок, мама мені зателефонувала і сказала, що до сусіднього будинку прилетіла ракета та рознесла будинок. Вже понад десять днів у мене з нею немає зв'язку. Є ймовірність, що її немає в живих. Просто вона у мене старенька, 75 років, інвалід. Там нікого поряд немає — сусіди всі втекли, вони змогли. А вона б не дійшла просто. Її треба було вивозити машиною, але я не зміг. У перші дні війни ми працювали день та ніч. Ми приїжджали, міняли одяг та їхали назад. Десь води попив і це, вважай, був твій обід, сніданок та вечеря. Тоді ще адреналін і не дуже хочеться їсти. Мені ще важче: 379 людей під моїм керівництвом, за кожного треба відповідати. Коли сам за себе відповідаєш — це одне, а коли я відповідаю за таку кількість людей, і в будь-якому разі мені доведеться їхнім батькам, родичам, дружинам, дітям дивитися у вічі. Тому це дуже велика відповідальність. І я щодня намагаюся телефонувати, у мене сім пожежних частин у підпорядкуванні. І, крім того, що я там десь на завалах працюю, у мене заступник є. І ми зідзвонюємося, обговорюємо, що найголовнішою є безпека, щоб не ризикували, бо нам треба працювати. Якщо ми ризикуватимемо, ми гинутимемо, то завтра не буде кому працювати. Я вчора вперше поїхав додому просто на дві хвилини. У мене тут лише одна форма, яку ми постійно перемо. Тут ми вже маємо і воду, і світло, бо близько чотирьох днів ми сиділи без світла. І опалення ще є. Я заїхав додому, взяв капці та поїхав, і на цьому все. Ось так я вдома побував.  

«Як можна бомбити місто?!»

Володимир Горбіков. Фото надане Горбіковим Я ніколи не думав, що ось 40 кілометрів від кордону… Я ніколи не думав, що я їх буду… Я навіть не знаю, як їх назвати… Мені зараз дай автомат — я піду воювати. За перші 20 днів, що ми працювали, ми дістали понад 20 трупів. Це страшно. Я стільки за 20 років кар'єри бачив, коли ми на пожежі діставали — а отак щодня, щодня. Я навіть не знаю, як їх називати. Мені багато журналістів кажуть: ви ж російською розмовляєте? Я кажу, та в мене і коріння все російське. Але це не люди, це нелюди. Як можна бомбити місто?! Льотчик, який корінням із Чугуєва віддав команду бомбити рідне місто, розумієте?