Цієї осені суддя Малиновського райсуду Одеси Олександр Гарський став відомим на всю Україну. Спочатку він присудив як покарання двом хлопцям, обвинуваченим у крадіжці магнітофонів з автомобілів, прочитати «Пригоди Тома Соєра» та «Пригоди Гекльберрі Фінна» Марка Твена, «Біле Ікло» Джека Лондона та вірш «Минають дні, минають ночі…» Тараса Шевченка. За місяць він засудив обвинуваченого в крадіжці мобільного телефону до читання Льва Толстого та Івана Франка. Але ще раніше ми писали про вирок, у якому Гарський цитує трактат римського філософа Сенеки «Про щасливе життя». «Ґрати» поговорили із суддею про сутність правосуддя, справедливість та вибір літератури.  

Про книги як покарання

Я присуджую читати книги, які читав сам. Мені не важливо, що це буде за книга і хто її автор. Мені важливо, щоби там були яскраві думки про душу та мислення, про себе й тебе, про право власності. Щоби вони розкривали суть тих відносин, які в нашому суспільстві є порушеними. Чому я люблю читати Достоєвського та Толстого? Вони пишуть про ті речі, про які ми боїмося говорити вголос. Наше суспільство, на жаль, так влаштоване, що мало того, що ми не довіряємо одне одному, ми ще й погано думаємо. Зміна цього мислення — моя головна мета. Я не можу закласти у вирок своє уявлення про справедливість. У кожного це уявлення своє. Є певні рамки та форми, які судді надає закон, і ми маємо діяти в цих межах. Проте, безперечно, усі ми люди. І ми маємо розібратися в долях людей. Я вже неодноразово говорив, що ця частина кримінального права не вивчена, вона має багато абстракцій. Я впевнений, що кожен суддя стикається з такими міркуваннями та думкою про те, чи правильно він вчинив. Коли ти призначаєш покарання й санкція статті передбачає, наприклад, від трьох до шести років. Чому три, а не шість? Чи не чотири? Чому одному три роки з випробувальним терміном у два роки, а іншому — три роки з випробувальним терміном три роки? На це рішення крім закону, нашого внутрішнього переконання, впливає особисте ставлення до життя, наша культура, поведінка. Тобто те, що формує нас як особистість. І саме тому суддя може відрізнити, як йому в цьому випадку вчинити, яке призначити покарання. В Анатолія Федоровича Коні є висловлювання, що людина не діє в порожньому просторі. Вона завжди поставлена в певні умови, і нам потрібно ці умови дослідити. Ми маємо з’ясувати саме ті чинники, що вплинули на це. Суду треба з’ясовувати. Але ж ви розумієте, у голову до людини не залізеш. Не можна все дізнатися. Ми фактично оцінюємо цю сторону складу злочину, суб’єктивну сторону, це психічний стан людини, ми даємо оцінку за його діями. Тобто все, що він зробив, ми намагаємося оцінити, і вкласти це в судове рішення, але ми також можемо помилятися. Тобто це такий крайній шлях, і чим більше я з’ясую, чим більше він скаже мені правди, тим більше в мене буде підстав для того, щоб ухвалити рішення. Це все вкладається в дослідження обставин. Суддя Малиновського райсуду Одеси Олександр Гарський. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати Не можна всіх рівняти. Вони начебто вчиняють те саме правопорушення, але фактично обставини різні. Наприклад, ти прийшов до близької людини, нехай він тобі не великий друг, але однаково твій знайомий. Ти знав куди прийти, ти неодноразово бував у нього вдома й ти робиш таку погану провину — крадеш його телефон і гроші. Це не нормально! Усе це важливо з’ясовувати, щоби зрозуміти, чому людина до цього дійшла. Інша людина, можливо, не вчинила б таке правопорушення. Якби була допомога від органів досудового розслідування, які б надавали нам більше ґрунтовної інформації про особистість злочинця, ми б швидше ухвалювали рішення. Але я цю інформацію намагаюся фактично самостійно з’ясувати під час судового засідання щодо наявних доказів щодо людини, щодо якої ухвалюю рішення. Це обов’язок: з’ясувати і виховання, й освіту, і як на нього вплинули батьки, як і те, чи виростили батьки чи він виріс в умовах без батьків. Прослідкувати його життєвий шлях. Мені треба це оцінити і сказати: тобі таке покарання, оскільки ти здатний вчинити так до близької людини, і я дам тобі інші книги читати. А може, там і книжки не допоможуть. Можливо він такий поганий, що йому… Ну це ж не панацея якась, це ж виняткові випадки були. Якщо ми говоримо, наприклад, про боротьбу з корупцією, це не можна виправити якимись книгами. Ну це ж дурість дати читати людині, яка обізнана. Це, здебільшого, люди, які мають величезний досвід, як життєвий, так і професійний. І їм потрібно інше вибирати покарання, інші напрями. Якщо всі мої вироки взяти, це в дев’яносто дев’яти відсотках суворі покарання, оскільки не було таких обставин. А є обставини, які свідчать про те, що суд має бути милосердним. Якщо людині не треба бути у в’язниці, то треба докласти всіх зусиль, щоби вона змінила ставлення до суспільства й до себе. Ось таку мету ми маємо. Суддя Малиновського райсуду Одеси Олександр Гарський. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати Є, наприклад, окрема стаття громадських робіт. Можна було б призначити покарання з іншим формулюванням, щоби це було на благо. Вчинила людина правопорушення, яке зашкодило певній громаді — нехай вона на благо цієї громади попрацює. Хтось щось розбив чи викрав — нехай у тому будинку зробить щось корисне — перефарбує, почистить, вікна замінить чи помиє. Багато такої роботи можна було б вкладати в такий вирок. У цьому полягає ідея перевиховання.  

Про судові помилки

Будь-яке рішення суду завжди не є остаточним. Якщо сторона не погоджується з ухваленим рішенням, є можливість оскарження: сказати, що це не вкладається в наше розуміння покарання, ми з цим не погоджуємося. Ми звичайні люди, і я можу помилятися, я помиляюся щодня. І якщо багато працюєш, припускаєшся ще більше помилок. Але якщо суддя уважно дослідить справу, він не припуститься помилок. Він сам з’ясує в людини, ким вона є і призначить їй покарання, яке дійсно може її змінити. Суддя Малиновського райсуду Одеси Олександр Гарський. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати Важливо усвідомлювати, що ти маєш владу майже як у Бога, бо лише Бог у нашому розумінні може судити. А тут тобі дали право судити, хто правий, а хто неправий. Один суддя до цього поставиться розумно, інший може зловживати таким своїм правом. Адже це право судді, це імперативна влада судді. Розумієте, якщо ми створюватимемо більше норм, які стримуватимуть суддів, це не призведе до позитивних результатів. І зараз Кодекс досить стримуючий. Я вважаю, якщо вже надали таку владу судді, слідчому, прокурору, то треба ще більше розширювати її, а не зменшувати, але розумно розширювати. І якщо держава не довіряє цим посадовцям, то змінюйте їх, ставте тих, кому ви довіряєте. Але створювати норми, які стримуватимуть реалізацію судової влади, це, на мою думку, велика помилка. Безперечно, судити треба дуже виважено. Якщо ти засудиш невинного це набагато страшніше, ніж якщо випустиш винного. Тому що людина тоді зневіриться в правосудді і скаже: «Навіщо мені дотримуватися правил?». Ми отримаємо ще гіршого злочинця, аніж просто звільнений. Той уже може зрозуміти: «Більше не буду, пощастило і слава Богу». А цей скаже: «Я все життя дотримувався правил і мене засудили ні за що». Це ж несправедливо, і ми отримаємо ще гіршу людину для суспільства. Якщо суддя зловживатиме своєю владою, це безперечно матиме спротив як від сторони захисту, так і від суспільства. Треба бачити наслідки. Мені здається, треба пробувати потроху щось змінювати для того, щоби людей зробити добрішим. Я так десь підсвідомо хотів, щоби вони зрозуміли, що ми теж можемо ставитися по-людськи до обвинуваченого чи вже засудженого, але для цього треба мати якісь підстави. Не для кожного це можна застосувати. Якщо є для цього підстави, потрібно людині давати шанс, правосуддя має бути з людським обличчям. Це наш гасло.  

Про суд присяжних, тиск суспільства на суд і мирових суддів

Добре, якщо не юрист, а людина із суспільства вирішуватиме юридичні справи. Юристи самі зробили так, щоб у суді все виглядало начебто дуже складно. Нічого складного тут нема. Для того, щоби зробити щось правильне, хороше, не потрібно знати багато. Треба знати, що таке добро та зло. Більше нічого не потрібно. Так само й тут, звичайні люди мають оцінити, що людина зробила, погано вона вчинила чи добре. Якщо він убив когось і ця громада каже, що він добре зробив, то так і буде. Таке суспільство отримує те, що має, розумієте? Суддя Малиновського райсуду Одеси Олександр Гарський. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати Це те, що було в справі у Віри Засулич у XIX столітті та Коні. Звичайні люди виправдали вбивцю. Тому що вони знали, що це не вбивця, а ображена людина. Вона потрапила в складні умови та захищала інших. А стріляла вона в першого чиновника Санкт-Петербурга. Це була видатна справа, і вона показує, чому в Росії є суд присяжних, чому його обмежують у правах, бо люди почали виправдовувати. І влада знову почала втручатися в цей процес та виводити справи з підсудності присяжних. Це єдина причина, чому бояться: люди самі знають, як творити правосуддя й це найкращий спосіб правосуддя, що існує у світі. Тому я безумовно підтримую суд присяжних, бо він вирішує питання факту, а професійний суддя вирішує питання права. Вони лише кажуть — винна людина чи ні, а професійний суддя визначає покарання. А так провина перекладається на суддю, і люди завжди незадоволені, коли суддя ухвалює вирок зі своєї точки зору. У нас суспільство ще розвивається. У нас немає стійкої демократії. У нас немає сталого громадянського суспільства. Щоби не було тиску громадськості на суд, потрібно, щоби вона розуміла, що є певні цінності, певні принципи, які не можна порушувати. Свобода — це не тільки можливість робити будь-що, це ж якась нісенітниця. Свобода — це бути рабом законів, на мою думку. Маніпуляції громадською думкою — це лише наслідок того, що є певні структури, яким це вигідно. Багато в чому нам відомо, що це відбувається за допомоги влади. Служба безпеки України та поліція мають припиняти такі порушення, цього не має бути взагалі. Візьмемо останній випадок у Сполучених Штатах, коли поліцейський начебто вбив громадянина — темношкірого. Як там суспільство обурилося, скільки було заворушень. Відбувся суд, і, я певен, у ньому були певні юридичні огріхи. Я трохи стежив за цим процесом і, думаю, що саме в цьому випадку система спрацювала так собі. Суд присяжних визнав винною цю людину і їй дали чималий термін. Я думаю, що це підриває авторитет державної влади, насамперед поліції. Там не все так просто. Можливо, це було показове покарання, можливо, на суд присяжних вплинули заворушення в суспільстві, невідомо. Потрібно детальніше з’ясовувати. Але це один випадок, а дев’яносто дев’ять та дев’ять десятих відсотків система працює. Але в цьому випадку стався, на мою думку, збій. Суд присяжних ухвалив таке рішення, суспільство ухвалило таке рішення, що він винний, усе. Нема до кого пред’являти претензій, бо ось вам дійсне рішення, суспільство вирішило цю справу. Саме суспільство із тієї громади. Але натовп — сьогодні він є, а завтра його немає, а інститут присяжних має бути. Інститут мирових суддів мав бути запроваджений ще вчора. Цей суд також необхідний, як і суд присяжних. Насправді, у нас це було ще за царської Росії. Мирові судді вирішували справи невеликої тяжкості й кількість позовів, і сама процедура не були складними. Такі невеликі справи щодо спрощеної процедури треба вирішувати мировим судом. Вони б розвантажили окружні суди, і ті могли б займатися важливішими справами. У кабінеті судді Малиновського райсуду Одеси Олександра Гарського. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати Досвід усіх країн і наш національний говорить про те, що це мають бути люди з громади. Безперечно з вищою юридичною освітою, нехай буде віковий ценз та досвід. Але це мають бути люди із суспільства, яким довіряють. Раніше в невеликих селах були люди, які мали непорушний авторитет: це були і священники, вихователі, вчителі. Тобто люди з освітою, які щось розуміли і своїм способом життя показували, що їм можна довіряти. Вони ніколи не ображали нікого, ніколи не припускалися будь-яких помилок. Таких людей треба обирати, щоби вони розглядали справи про насильство в сім’ї, хуліганство, якісь борги. І прибрати багато процедур, цю церемоніальність у судах, щоби спростити все до цілком простих процедур. Якщо будуть певні відмінності в такому правосудді, я не бачу нічого поганого. Якщо в одній області або в одному районі скажуть копати картоплю, а в іншому скажуть пофарбувати перила, що тут поганого? Є відмінності. Одні скажуть: іди в місцевій церкві тиждень мий підлогу і свічки перебирай, роздавай їжу безпритульним і так далі. А в місті скажуть щось інше виконувати: йди до зоопарку попрацюй. І це нормально. Таке правосуддя не має виходити за межі закону, але для цього є структури, які є й зараз, вони перевіряють суддів, і контроль, і дисциплінарна та кримінальна відповідальність, ніхто цього не скасовував. Є певні стримуючі чинники, це називається система стримувань та противаг.