Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону засудив 64-річного кримського татарина Зекір’ю Муратова до 11 з половиною років ув’язнення в колонії суворого режиму за звинуваченням у причетності до ісламської партії «Хізб ут-Тахрір». Організація визнана терористичною в Росії, але вільно діє в Україні та більшості європейських країн. Суд вирішив, що перші три роки він проведе у в’язниці — в ув’язненні з найсуворішим режимом утримання, а після звільнення впродовж півтора року буде обмежений у правах. Адвокатка Зекір’ї — Ліля Гемеджі, враховуючи його похилий вік, інвалідність та проблеми зі здоров’ям, назвала це «довічним терміном».

Російський правозахисний центр «Меморіал» визнав Муратова, як і решту кримських мусульман, яких переслідують у справі Хізб ут-Тахрір, політв’язнем.

«Ґрати» публікують виступ Зекір’ї Муратова у суді з останнім словом, яке стало справжнім політичним маніфестом кримських політв’язнів. 

Бісмілляхи Рахмані Рахім. В ім’я Аллаха Милостивого та Милосердного.

Я, Муратов Зекір’я Саїтович, народився 28 червня 1957 року в місцях депортації, в Узбекистані — у місцях минулих агресій проти мого багатостраждального кримськотатарського народу.

Я громадянин України, кримський татарин, інвалід III групи, політичний ув’язнений, в’язень совісті — таким мене та решту фігурантів визнає весь світ у численних резолюціях. Хоч ви й не хочете цього визнавати та долучати їх до матеріалів справи. У цих же резолюціях та деклараціях світу Крим визнано територією України, Росію названо окупантом. І до нас застосовна Четверта Женевська конвенція Про захист цивільного населення під час війни. Прийнято 12 серпня 1949 року , на яку ми з першого дня арешту звертаємо увагу агресора та його слуг: прокуратури, ФСБ та судів Російської Федерації.

«Фактично — це довічний термін». Російський прокурор просить у справі Хізб ут-Тахрір 12 років для літнього кримського татарина з інвалідністю

Мені 64 роки, я — пенсіонер, інвалід 3 групи, раніше не судимий, моя релігія — Іслам. Культура, традиції, спосіб життя, які беруть з нього початок, є одним з важливих ідентифікаторів мого кримськотатарського народу. Заочно засуджено і огульно обвинувачено весь мій народ, мої предки, ми огульно названі зрадниками. Я думаю, у здорової людини образ терористів приблизно зрозумілий. Але в наш час і в нашому випадку, наприклад, я сам закінчив Ташкентську державну консерваторію. Маю вищу фахову освіту. Все своє життя працював музикантом, викладачем у дитячій музичній школі. Останні 15 років працював таксистом у «Радіотаксі Алушта». Одружений, маю трьох дітей, одиному з них 14 років, він на утриманні. Соціально відповідальний громадянин. Такий образ точно не вписується в опис терориста. Як можна звинувачувати таких людей у ​​тому, що навішують на нас? Який розум може пов’язати з нами терор та насильство, що сталося зі світом, із Російською Федерацією?

Моя сьогоднішня промова процесуально називається «останнім словом». Так ось це моє чергове, а не останнє слово. У моєму шляху, ненасильницькому опорі та боротьбі з несправедливістю та агресією, що звалилися на нашу землю, народ, культуру та релігію — озброєне насильницьке захоплення агресором Російською Федерацією Криму у 2014 році. Важко бачити, як примусове нав’язування, російські паспорти стали підставою для репресій проти інакомислення, але, мабуть, подвійно болючіше чути і бачити, як світ погоджується з незаконними діями проти громадян України з боку Російської Федерації, яка мотивує та виправдовує свою агресію суто внутрішньою політикою щодо своїх громадян.

Я шкодую, що серед [мого] народу є ті, хто обдурився мирськими благами, злочинною перспективою кар’єри та крісла агресора.

Шкода, що дороги, школи, дитячі садки чи навіть мечеті, їхнє формальне лише на папері право і фальшива реабілітація кримськотатарського народу стали предметом торгу проти сотень осиротілих при живих батьках дітей.

Сотні сімей, які втратили годувальників, і десятки, сотні вбитих, викрадених, зниклих безвісти громадян в Україні та Криму. Всі вони гідні сини свого народу і золоті уми сучасної історії — деякі незламні, хоч і зазнали наклепу та фальсифікації тавром терористів, екстремістів та іншого абсурду.

Зекір’я Муратов у Південному окружному військовому суді, 20 січня 2022 року. Фото: Ґрати

Я радий, що кількість тих, хто зрадив народ і себе, кількість спокушених ілюзією безтурботного блага мізерно мала і зменшується з кожною новою агресією, яка щомісяця, протягом уже більше восьми років, приходить у будинки та сім’ї тих, хто був проти і навіть тих, хто плазує перед Російською Федерацією. Безперечно, це урок усім нам і виявлення лицемірів та помилок.

Я та решта політв’язнів Кремля вибрали не мовчати про те, що відбувається, не чекати, поки інші борються за краще життя, боротися за свої права. На приклади гідних наслідування праведних попередників та героїв свого часу та своїх народів. Стиснути кулаки з рішучістю та стійкістю перед тираном страшно, але [ми вирішили] стояти за своє право, хотіти змін, справедливості та кращого життя у своєму домі, відповідно до культури та традицій, переданих разом із молоком матері.

Я хочу звернути увагу тих, хто зараз у цьому залі, тих, хто бачить, читає та чує нас за межами цього конвеєра терористів, звернутися до здорового глузду та бути чесним перед самим собою.

Неможливо жити мовчки, ніби нічого не трапилося, не лізти в політику, залишатися глухим і сліпим за очевидної несправедливості, формально загорнутої у форму законів, яка ніщо інше, як беззаконня.

Думати, що це мене не стосується, це проблема інших людей, держави, а якщо це стосуватиметься мене, сім’ї та країни — зможу сам захиститися — це утопія в головах!

Безглуздо думати і сподіватися на світле майбутнє після беззаконня, яке трапилося з боку Російської Федерації в 2014 році. Відшукайте у собі сили подивитися правді у вічі. Замість вас цього ніхто не зробить.

Ми всі чиїсь діти, у нас теж є діти, онуки — я не хочу, щоб мої діти, мій народ жили в країні погроз, залякувань та тортур, викрадень та незаконних арештів, агресії та утисків. Я знаю, що кожен проти всього цього, проти того, що відбувається у Криму. Частина допущених у суді свідків — а, насправді, це сотні тисяч небайдужих людей, які нас підтримують, солідарних з нами людей на волі, у Криму, в Україні та у світі — найкращий тому приклад.

Український генконсул Тарас Малишевський та кримські татари, які прийшли підтримати Зекір’ю Муратова до Південного окружного військового суду в Ростові-на-Дону, 11 лютого 2022 року. Фото: «Кримська солідарність»

Сьогодні на прикладі того, що відбувається з Україною, українським народом і мусульманами Криму, ми бачимо, як перетворилися на пилюку і розвіялися вмить цінності недоторканності і цілісності територій, і кордонів. Від них не лишилося живого місця. За декларовані світом права та свободи слова, поглядів, релігії та політичних поглядів можна читати заупокійні молитви.

Все це очевидно показує нам, що міжнародні закони, договори та меморандуми виявили свою непридатність для людства. Тим більше, проти зухвалого варварства XXI століття та беззаконня. Події 2014 року перевернули світ та життєвий устрій України та Криму. Звичайно, це торкнулося мене, решти фігурантів нашої справи та політв’язнів Кремля.

Кримські татари у Криму — це серце благородної землі. Застосовуючи сьогодні політику видавлювання, асимілювання та жахливої ​​інтеграції цього народу, Російська Федерація вбиває його. Крим без кримських татар немислимий, як Крим помирає сьогодні без води, яка важлива для життєдіяльності.

Я боюся не того, що мій голос нічого не змінить, я впевнений — зміни вже відбуваються, але багато хто вважає, що їхній голос нічого не дає і цим заспокоюються. Багато хто вважає, що якщо хотіти чогось більшого для країни, для народу та себе особисто як для громадянина, то стане ще гірше. Мовляв, якщо піти проти системи, то ця система тебе зламає. Але ми всі у цьому житті робимо свій вибір. Я знаю, що скрізь і, зокрема, в Криму багато хто боїться сказати правду, висловити свою щиру думку та ставлення до влади і того, що відбувається, бояться втратити комфорт, тепло, місце, гроші та соціальний статус.

Я вірю, що для більшості з нас є речі, куди важливіші за гроші, особистий спокій і банальні мирські блага.

Як би не подобалося Російській Федерації наше прагнення захищати себе і не мовчати перед несправедливістю, як би не подобалася наша нелояльність агресору, ми ніколи ні в минулому, ні сьогодні не станемо вашими підкореними рабами.

Наша релігія і похідна з неї культура, традиція і воля стали сьогодні підґрунтям для репресій проти нас, нашого арешту.

Ви ніяк не можете або сліпо не хочете визнати, що такі речі, як людське життя, справедливість, бажання дивитися в очі дитині без сорому, бажання дивитися в дзеркало без огиди, гордість за свою чисту і справедливу релігію, свій народ і свій вільний вибір — це цінність. Боротьба зі злом і несправедливістю — це дії, що не залежать від нагород чи покарання, від кількості ворогів чи друзів — це цінність, яка живе у нашому народі, у кожному із сьогоднішніх в’язнів. Тими, хто ми є — нас роблять не гроші, становище чи соціальний статус, а наші вчинки та готовність втратити комфорт заради справедливості, навіть ціною власної свободи та життя.

Саме тому, починаючи з 2014 року, після того, як нова загроза прийшла до Криму, я усвідомив, що потік репресій буде тривалим і зачепить всіх без винятку, лише поставивши в чергу спочатку активних, далі — всіх інших, а наприкінці і тих, хто обманював і схилився до зради.

Наш опір — це наше життя, оскільки життя, яке нам нав’язує Російська Федерація стирає нашу ідентичність, знищує нас як народ.

Тому ми не маємо іншого шляху розвитку для збереження своєї історії, культури, мови та ісламської ідентичності, як основи народоутворення. Прийняти інший шлях розвитку, до якого нас змушує і нав’язує окупант, — це утопія. Застосування рішення Верховного Суду Російської Федерації 2003 року як преюдиційний факт у кримінальних справах — це не боротьба зі злом, це прояв ісламофобії, яка стала бізнесом для спецслужб із заробляння грошей, кар’єрного зростання та показником їхньої ефективної роботи у плані громадської безпеки. Але ні світ, ні ваша Росія не стали безпечнішими і справедливішими. Вже мовчу про те, що цей бізнес без ризику для життя та здоров’я «борців за безпеку» за бюджетні кошти платників податків, спрямовані на боротьбу з тероризмом.

Цю ісламофобію Російська Федерація нахабно прикриває антитерористичними та антиекстремістськими законами, що стали інструментом боротьби як проти ісламу, так і проти інакомислення. Яскравим прикладом цього стали масштабні переслідування в Криму, на що звертає увагу і світова спільнота, безліч людей, солідарних з сім’ями та дітьми в’язнів, сотні людей, які підтримують в’язнів під час конвеєрних обшуків та судів, тисячі людей на похороні рідних та близьких політв’язнів, пікети, колективні молитви та інші мирні форми обурення беззаконням. Це нас надихає.

Адвокати та кримські татари, які прийшли підтримати Зекір’ю Муратова до Кримського гарнізонного суду в Сімферополі, 11 лютого 2022 року. Фото: «Кримська солідарність»

Я пишаюся і захоплююсь вами! На жаль настає час, коли я та інші фігуранти вирушають, хоч і проти нашої волі, несправедливо на лаву вболівальників. За вас, мій мужній та незламний  джемаат Ісламська громада , а також тих, хто продовжує боротися поруч з нами та за нас.

Ні, моя боротьба на цій шляхетній дорозі не припиняється, ми не зупиняємось і не списуємо себе в архів історії. Але й ви не дасте нас забути, мій мирний народе. Ми бачимо, як нехтуючи законами, позбавляючи фундаментальних прав на захист, намагаються завершити це формальне судочинство і ухвалити вже готовий вирок, а далі сховати десь далеко в глибинці своєї просторої країни, що стала суцільною в’язницею, як у минулому, так і сьогодні для всіх інакодумців.

Багато хто вважає, що їхні думки неважливі, їхні дії безрезультатні. Насправді, сьогодні, як і завжди, важливим є кожне слово і добрі вчинки, тому що людська гідність і цінності, про які я говорив, перевищує всі статуси та уявний комфорт.

Палець можна зламати, кулак неможливо. Коли ми єдині — ми непереможні! Характер непокірного кримськотатарського народу та мусульман загалом не може дозволити нам і вам залишатися в спокої та осторонь у ці темні часи. Наша ненасильницька боротьба має бути як і в минулому, так і зараз системною та послідовною. Ми з вами, ви з нами, ми частина вас — ви частина нас!

У нас у всіх, у світу немає права забувати крики материнських сердець, загублені погляди батьків, викрадених, сотень дітей, що осиротіли при живих батьках, тугу і смуток дружин, які стали багатодітними самотніми матерями, незважаючи на підтримку народу. Сьогодні, як і завжди, не може бути половинчастих позицій — ми багато пройшли. Давно пройшли точку неповернення. Багатьом не просто висловити свою позицію, свою незгоду з тим, що відбувається, зрозумілий страх, але страх — це ілюзія.

Зекір’я Муратов у Південному окружному військовому суді Ростова-на-Дону, 11 лютого 2022 року. Фото: «Кримська солідарність»

Це моє не останнє, дай Боже, а чергове слово гіркої правди для агресора, солодкою істиною для нас і для тих, хто при здоровому глузді та на правильному шляху. Кримські татари не зрадники та не терористи! Свободу всім політв’язням Кремля! Як би вони не намагалися у своїй пропаганді обдурити народ і світ, перемога правди неминуча, як було й у минулому, так буде й зараз — це лише питання часу. Хочете ви цього чи ні, вірите чи не вірите, такою є обіцянка Господа світів.

А тим часом всі ці роки нас і наші сім’ї ні на хвилину не залишали сотні і тисячі тих, хто небайдужий, солідарний з нами, з нашою мирною боротьбою за справедливість.

Як у Криму, так і далеко за його межами нас пам’ятають сотні та тисячі незнайомих нам людей. Ваші листи зі словами підтримки стають для нас ковтком чистого повітря, показником присутності у світі живих та гідних сердець, а також певним стимулом та натхненням боротися далі та більше.

Саг олун’из, джемаатим. Дуже дякую, мій народе!