«Дочекалися вас — дочекаємося всіх». У Криму зустріли перших звільнених політичних в’язнів із Бахчисарая — репортаж
Політв'язень Рустем Абільтаров обіймає доньку Фатіму після звільнення. Фото: Кримська солідарність
11 лютого 2025 року на волю з російських колоній вийшли одні з перших політв’язнів кримських татар: Ремзі Меметов, Рустем Абільтаров і Зеврі Абсеїтов. Засуджені в грудні 2018 року російським судом за обвинуваченням у причетності до ісламської політичної партії «Хізб ут-Тахрір», забороненої в Росії, але такої, що вільно діє в Україні та більшості європейських країн, вони відбули весь термін ув’язнення — 8 років 9 місяців.
Українські правозахисники не раз передавали загальні списки політв’язнів Криму разом з іменами кримських мусульман і просили держоргани України сприяти їхньому звільненню. Але поки що жодного з фігурантів справ «Хізб ут-Тахрір» не відпустили з колоній раніше, ніж минули призначені російськими судами терміни ув’язнення.
«Ґрати» розповідають, як кримських татар, які звільнилися, зустріли вдома в Криму, як минули їхні перші години на волі і що переживають їхні сім’ї.
Пізнього холодного вечора 11 лютого десятки машин розтягнулися вздовж вулиці Лазурної в П’ятому мікрорайоні Бахчисарая. Тут з початку 90-х, після повернення з місць депортації, компактно живуть кримські татари. На перехресті, перед поворотом на вулицю, автомобілі, що прибувають, проводжають поглядом співробітники російської дорожньо-патрульної служби, але на них ніхто не звертає уваги.
На подвір’ї будинку під сьомим номером у казанах на багатті димить гарячий плов. Місцеві кухарі переживають, щоб частування дісталося кожному гостю — їх щогодини більшає. Гарячий чай і каву, не перестаючи, варять кілька годин поспіль.
Коли в наметах, які збирали останніми днями, місць не залишилося, люди почали заповнювати двір. Гості телефонують знайомим і перемовляються один з одним на різних кримськотатарських діалектах. На стіні гаража сусіди повісили великий банер із фотографіями трьох чоловіків, мешканців мікрорайону, тепер — колишніх політв’язнів: 58-річного Ремзі Меметова, 49-річного Зеврі Абсеітова і 45-річного Рустема Абільтарова, які сьогодні повертаються додому.
Громадський захисник Сервер Чолакчик приїхав із Судака привітати сім’ї звільнених мусульман. Водночас він вважає важливим нагадати, що в російських в’язницях залишаються ще десятки політичних в’язнів, а кількість гостей на зустрічі в Бахчисараї «доводить, що ці люди — не злочинці».
«Цей строк [увʼязнення], призначений владою, насправді винесено несправедливо. Але стійкість нашого народу, який протягом дев’яти років підтримував ці сім’ї, свідчить про те, що ми продовжуватимемо свою боротьбу», — з натхненням говорить Сервер Чолакчик.
Кілька років тому він став співавтором ініціативи «Стань їхнім голосом» — усі охочі в Криму і за його межами надсилали відеозвернення на підтримку політв’язнів.
Ремзі Меметова, Зеврі Абсеітова і Рустема Абільтарова, а також Енвера Мамутова, затримали після масових обшуків у Бахчисараї в травні 2016 року.
Ремзі Меметов до арешту працював кухарем в етнографічному караван-сараї «Салачик» у Бахчисараї. Зеврі Абсеїтов відкрив власний стоматологічний кабінет і приймав пацієнтів із різних районів Криму. Рустем Абільтаров за професією тесля, але в Бахчисараї зарекомендував себе майстром з оздоблювальних будівельних робіт. Енвер Мамутов, якому на момент арешту було 40 років, займався підприємницькою та громадською діяльністю — у місті його знають як організатора масових дитячих мусульманських свят.
Фігуранти справи Хізб ут-Тахрір Зеврі Абсеїтов, Енвер Мамутов, Ремзі Меметов і Рустем Абільтаров (зліва направо) «Бахчисарайська група» в Київському районному суді Сімферополя. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати
Їх звинуватили в причетності до ісламської партії «Хізб ут-Тахрір» і заарештували, відправивши в Сімферопольське СІЗО. Так з’явилася справа «першої Бахчисарайської групи» «Хізб ут-Тахрір» .
Мамутова звинуватили в створенні терористичного осередку , а решту — в участі
Меметов, Абільтаров і Мамутов відмовлялися давати свідчення, зокрема коментувати обвинувачення, посилаючись на 51 статтю Конституції РФ, що дозволяє не свідчити у справі проти себе. Зеврі Абсеїтов наполягав, що в «Хізб ут-Тахрір» не перебуває.
У квітні 2018 року колегія суддів у Ростові — Ігор Костін, Анатолій Колесник під головуванням Романа Плиско почала розглядати справу бахчисарайців. У грудні того ж року суд засудив Мамутова до 17 років колонії суворого режиму, інших — до 9.
На розгляд апеляції до Москви в липні 2019 року поїхали понад сто людей, щоб підтримати політв’язнів. Серед них були родичі, сусіди, друзі, ветерани національного кримськотатарського руху та активісти, які два дні поспіль виходили з одиночними пікетами на Красній площі й під будівлею Верховного суду РФ. Усіх їх затримали й оштрафували. Але на рішення суду це не вплинуло — головуючий колегії Олександр Воронов, судді Олег Дербілов і Сергій Сокерін лише зменшили строк на три місяці.
Термін ув’язнення Меметова, Абсеітова й Абільтарова сплив 11 лютого 2025 року, і чоловіків відпустили додому. Енвер Мамутов пробуде за ґратами ще 8 років.
Регулярні обшуки і затримання з 2014 року в Криму не припиняються, а список переслідуваних з політичних мотивів мешканців Криму в російських колоніях і в’язницях істотно зріс. За даними правозахисників із «Кримської солідарності», зараз у Бахчисарайському районі понад 30 родин політв’язнів, у яких 101 неповнолітня дитина. Загалом таких в’язнів Кремля на півострові — 221, більша частина з яких — кримські татари.
Засуджені з «першої Бахчисарайської групи» відбували покарання в Ставрополі, столиці Ставропольського краю в складі Північно-Кавказького федерального округу РФ. Зеврі Абсеітова і Рустема Абільтарова ФСВП РФ етапувала в колонію №1, Ремзі Меметова — в колонію №11. Туди ж відправили Енвера Мамутова.
Фігурант кримської справи «Хізб ут-Тахрір» Зеврі Абсеїтов пробув у штрафному ізоляторі майже місяць
У колоніях не надавали належної допомоги кримським політв’язням. На поганий стан здоров’я Ремзі Меметова, Рустема Абільтарова і Зеврі Абсеітова звертали увагу в українському генконсульстві в Ростові-на-Дону, а також в Офісі Омбудсмана України.
Ремзі Меметов потребував допомоги невролога. На побаченнях він розповідав близьким родичам про болі в суглобах і високий артеріальний тиск. В ув’язненні здоров’я Зеврі Абсеітова теж ослабло: болів шлунок і нирки, турбувала гіпертонія, почалися проблеми із зубами, мучили суглоби. У Рустема Абільтарова в ув’язненні загострилися хронічні захворювання. Він переніс мікроінфаркт.
«Доки його не побачу — не повірю»
Родичі, сусіди та друзі зустрічають політв’язнів. Фото: Кримська солідарність
73-річна Айше Абільтарова плаче й обіймає всіх навколо. Повертається її син, Рустем. Після арешту в батька Рустема стався інсульт. Понад рік він пролежав паралізований і помер, не дочекавшись сина з в’язниці. У самого Рустема четверо дітей.
«Коли відвозили його, діти були маленькі, а повертається він уже дідусем. У нього перша внучка народилася, уявляєте?! Хвилювання у мене досі не проходить, мені не віриться. Мені сказали, що він уже їде, але я от доки його не побачу — не повірю в це», — каже Айше.
Вона раз у раз підходить до воріт будинку, визирає сина. Поруч з Айше, замерзлі, але усміхнені, чекають три молоді жінки: її невістка Ельзара Абільтарова, дружина Ремзі Меметова Ельміра та Зеврі Абсеітова Фатма.
«Коли забирали Рустема, старшому синові Белялу було 11 з половиною років. Він закінчив школу-гімназію, вступив і зараз навчається на третьому курсі університету. Одружився, є вже дитинка. Другий син — Едем — теж закінчив гімназію, вступив до університету і зараз на першому курсі. Йому в день арешту було дев’ять років. Доньці Фатімі було п’ять років, зараз вона вже вчиться у восьмому класі. Наймолодший, Ісмаїл, уже в шостому класі», — перераховує Ельзара Абільтарова.
Поки чоловіка не було вдома, вона закінчила медичні курси і почала працювати.
«Усе було складно, особливо на першому етапі, враховуючи, що я завжди була більше на домашньому господарстві, з дітьми вдома. А він [Рустем] завжди розв’язував усі проблеми, усю паперову тяганину, [коли потрібно] дітей у лікарню відвезти, до школи, зі школи», — згадує вона.
Разом з Ельмірою Меметовою біля воріт чекає на повернення батька його старший син Ділявер.
Ділявер Меметов грає з дітьми Зеврі Абсеітова і Рустема Абільтарова. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати
«Діляверу було 22 роки, а Ескендеру було 18 [коли Ремзі забрали]. Поки батька не було, Ділявер закінчив університет, вступив до аспірантури, але всього рік провчився і кинув. Почав займатися правозахисною роботою після арешту Ремзі. Сказав мені, що «законсервував» своє навчання тимчасово і коли-небудь усе почне заново», — розповідає вона про роки, які минули без чоловіка.
Співробітники поліції кілька разів затримували Ділявера за активізм — він учасник правозахисного руху «Кримська солідарність». Суди в Криму штрафували й заарештовували його на кілька діб.
«За абсолютно надуманою, складеною винятково на брехні, наклепі й обмані справою, без реальних фактів скоєння злочину, вони відсиділи свій термін від початку і до кінця», — говорить про справу батька та інших політв’язнів Ділявер.
Молодший син Ельміри, Ескендер, напередодні ввечері разом з адвокатом поїхав у колонію в Ставрополь зустрічати батька. П’ять років тому Ескендер одружився і сам став татом. Щоб перше знайомство дідуся й онуки Саніє було теплим, Ельміра купила величезну м’яку іграшку — рожевого поні. Саме з нею, за задумом, мав з’явитися Ремзі у власному дворі.
«Чекаємо ще поповнення в нашій родині. ІншаАллах, Ремзі стане двічі дідусем», — радіє Ельміра, але тут же сумує, бо згадує, що зустрічі не дочекалася її мама — теща Ремзі Меметова. Вона померла шість років тому.
Не дочекалася повернення сина з колонії і 81-річна Наджіє — мати 49-річного Зеврі Абсеітова. Вона померла через три роки після арешту сина.
Дружина політв’язня Зеврі Абсеітова Фатма і мати Наджіє Абсеітова. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати
Його дружина, Фатма, приєднується до розмови і розповідає, що після арешту чоловіка багато чого в родині змінилося. Старший син Акім закінчив школу і пішов стопами батька: вступив на стоматологічний факультет. Дочка Сабріє навчається на факультеті кримськотатарської філології. Колись малюки — Іслям і Сердар — у середній і старшій школі.
«Дітям потрібен був поруч батько — у всіх сенсах. Вони говорили мені: «У всіх поруч [є] батько». Вони мріяли, щоб він їх забирав із дитячого садка, зі школи. Усе це в нас несправедливо забрали», — каже Фатма.
На подвір’ї заплакана й сумна літня Зарема Мамутова чекає на повернення земляків. Серед них немає її сина Енвера — у нього минула тільки половина терміну.
«Абільтаров Рустем ─ наш сусід. Коли його взяли, ми зріднилися. Весь народ зріднився після цього горя, яке нас спіткало. Я бачу зараз людей і бачу, що вони всі мені як близькі, рідні. І ви знаєте, таке двояке почуття. Дуже велика радість, що приїхали їхні сини, чоловіки, батьки. А мого сина поруч із ними немає. Йому ще стільки ж сидіти. І в мене з одного боку і радість, а з іншого, біль. Я вдень проплакала. Діти теж чекають. Молодший онук мені каже: «Біта (бабуся ─ Ґ), може, і я з вами поїду на зустріч? А раптом нашого тата відпустять сьогодні?». Як йому це пояснити? Ось цей біль, він не минає», ─ каже, витираючи сльози, Зарема.
Поки рідні та друзі чекають на політв’язнів і згадують, як минули роки без них, на подвір’я заносять 60-кілограмовий торт. На ньому, прикрашені кондитерською позолотою, переливаються слова: «Дочекалися вас ─ дочекаємося всіх».
Святковий торт для політв’язнів. Фото: Кримська солідарність
Підготовку до зустрічі політв’язнів сусіди та активісти почали задовго до цього дня. Будинок Ремзі Меметова вибрали, тому що в ньому виявився найпросторіший двір і з поваги до віку ─ він найстарший із трьох ув’язнених.
Дружина іншого політв’язня Сейрана Салієва — правозахисниця Муміне Салієва, розповідає, що спільно з дружинами Меметова, Абільтарова та Абсеітова думали про всі деталі: про місце зустрічі, малюнки, плакати. На кулі, з ініціативи місцевої активістки, нанесли напис «Къырыма хош кельдинъиз!» .
«Звісно ж, хотілося чогось особливого ─ прикраси заходу, щоб надати святкової атмосфери. Ним став величезний торт. Коли кондитер Ріана Куламетова почала питати про малюнок, перше, що спало на думку ─ Хан-Джамі , символ нашого великого минулого, що пов’язує нас із сьогоденням. Ми зв’язалися з кримським художником Кадиром Асановим, і він сказав: «Це дуже складна робота, але ці люди ─ наші герої, цього гідні»», ─ розповіла Муміне.
«Спасибі, що ви не здаєтеся»
Політв’язні Рустем Абільтаров, Ремзі Меметов, Зеврі Абсеїтов (зліва направо). Фото: Кримська солідарність
Близько 10-ї години вечора до будинку на Лазурній нарешті під’їжджають білий мікроавтобус і легкова машина. З них із букетами квітів виходять Ремзі Меметов, Зеврі Абсеїтов і Рустем Абільтаров. Усі троє — вже у звичайному домашньому одязі, який у колонії їм привезли з Криму. Тюремні роби викинули ще в Ставрополі.
Ельміра виходить зустрічати Ремзі й міцно обіймає його. Поспіхом передає рожевого поні для внучки, яка вже біжить до нього на зустріч. Ділявер спочатку цілує руку батькові, а потім кілька хвилин не розтискає обіймів, ховаючи від камер обличчя в капюшон його куртки.
«Аллаху Акбар!» , — скандують довкола присутні і поспішають обійняти Ремзі Меметова слідом за родичами. Двір засвітився від ліхтарів і камер на мобільних телефонах.
Рустема Абільтарова обіймають разом мама, дружина та донька.
«Не плачте, все добре», — заспокоює їх Рустем, але жінки дають волю сльозам і по черзі цілують його. «Онук із тебе зростом уже!», — радіє 73-річна Айше і жадібно розглядає свого сина
Зеврі Абсеїтову гості дарують дерев’яну підставку для читання Корану — усім трьом приготували сувеніри. Він простягає дружині букет і, усміхаючись, намагається роздивитися обличчя гостей, дякує кожному за підтримку.
Організатори заходу простягають уже колишнім політв’язням мікрофон, і вони по черзі звертаються до всіх, хто прийшов.
«Ті роки, які ми провели там [у колонії], були не найлегшими в нашому житті. Хвала Всевишньому, ми їх із гідністю пройшли. Хотілося б сказати про тих, хто ще перебуває в місцях позбавлення волі. Знайте, що їм дуже важко», — виступає Зеврі Абсеїтов.
Ремзі Меметов зізнається, що не очікував побачити стільки людей на своєму подвір’ї і, коли бере мікрофон до рук, не стримує емоцій:
«Спасибі за частину вашого серця, яку ви віддавали нам, нашим рідним і близьким і тим братам, які сьогодні перебувають у катівнях. Мене переповнюють почуття, не знаю, як висловити всю любов. Дякую, що ви є, що ви не здаєтеся. Насправді героями є не ми, герої — ви».
Гості не поспішають розходитися — вони розпитують колишніх ув’язнених про побут у в’язниці та здоров’я, розповідають про новини на волі. Машини роз’їжджаються пізно вночі, а сім’ї, що возз’єдналися, зустрічають свій перший ранок у колишньому колись складі: батько, мати і діти.
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
